Рішення № 81491006, 18.04.2019, Зміївський районний суд Харківської області

Справа № 621/467/19

Пр. № 2/621/533/19

РІШЕННЯ

Іменем України

18 квітня 2019 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Вельможної І.В.,

за участю секретаря судових засідань - Акулової А.М.,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Сергієнко С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5, який діє в особистих інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

26.02.2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, який діє в особистих інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - житловим будинком та надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_2.

Свої вимоги ОСОБА_4 мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_2. У вказаному будинку зареєстровані відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, проте за зареєстрованим місцем проживання ніколи не проживали. ОСОБА_6 з народження до 03.04.2018 року проживав в квартирі позивача АДРЕСА_1, а з 03.04.2018 року мешкає зі своєю родиною по АДРЕСА_3. Даний факт заважає ОСОБА_4, як власнику житла, вільно користуватися, розпоряджатися своїм нерухомим майном, отримувати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, що призводить до багатьох незручностей. Протягом багатьох років відповідач ОСОБА_5 будинком не цікавиться, в ньому не проживає, не утримує його, сплату за експлуатаційні та комунальні виплати не здійснює. Позивач неодноразово зверталась до відповідача ОСОБА_5 з проханням в добровільному порядку вирішити питання щодо його зняття з реєстрації в її будинку, на що він відмовлявся, хоча фактично ніколи не мешкав в ньому. На підставі викладеного ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_2 на задоволенні позову наполягали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у ньому.

Відповідач ОСОБА_5, який діяв в особистих інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог ОСОБА_4 заперечував, посилаючись на те, що з 26.01.2011 року він зареєстрований у житловому будинку за адресою АДРЕСА_2. Вказаний житловий будинок з 2017 року належить на праві власності його бабусі - ОСОБА_4 До цього часу будинок належав його батькові ОСОБА_5, а бабуся набула права власності в порядку спадкування за законом після його смерті. Факт того, що спірний будинок належав батькові відповідача підтверджує, що останній, як його син, також там проживав. Тому твердження позивача про те, що ОСОБА_5 жодного дня не проживав у будинку є безпідставним та необґрунтованими. У спірному будинку відповідач проживав разом із своєю сім'єю, однак, позивач постійно вчиняла сварки та створювала неможливі умови проживання, тому, коли в липні 2018 року у нього народився син - ОСОБА_6, відповідач з дружиною вирішили тимчасово пожити в іншому приміщенні, оскільки маленька дитина потребує тиші та спокою. Проте, дане житло є тимчасовим, так як іншого житла ані ОСОБА_5, ані його син не мають, останні будуть змушені знову повернутися у будинок позивача. Позовна заява не містить належних та допустимих доказів того, що відповідачі не проживають у будинку постійно, тривалий час та без поважних причин. Так, доданий до позовної заяви Акт обстеження № 310 від 11.10.2018 року не містить даних з якого саме часу ОСОБА_5 не проживає у будинку та з яких підстав, крім того він складений саме зі слів позивача. Більш того, вказаний Акт лише підтверджує, що сама ОСОБА_4 у вказаному будинку не проживає, так як мешкає за іншою адресою. Також, з Акту обстеження вбачається, що ОСОБА_5 начебто не бере участі в оплаті комунальних послуг. При цьому позивач не надала жодних доказів того, що вона пропонувала відповідачу сплатити комунальні послуги. В той же час позивач є власником житла і саме на неї покладено обов'язок нести витрати по утриманню свого житла, відповідач впевнений, що це не є його обов'язком, однак, не відмовляється оплачувати комунальні послуги. Посилання позивача про те, що вона в зв'язку з наявною реєстрацією відповідачів позбавлена права отримати субсидію також є недоведеними, оскільки до позову не додано письмової відмови у призначенні субсидії. Крім того, ОСОБА_4 не підтвердила факту звернення до відповідача з метою мирного врегулювання спірного питання. Враховуючи вище викладене ОСОБА_5 просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Свої інтереси ОСОБА_5 довірив представляти адвокату Сергієнко С.М., яка у судовому засіданні зазначила, що позивач набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 у 2017 році, до цього часу власником житла був батько ОСОБА_5 та син ОСОБА_4 - ОСОБА_7 Як зазначала сама позивач ОСОБА_5 тривалий час проживав разом із батьком, а отже мешкав саме за адресою АДРЕСА_2. У квітні 2018 року між сторонами почали виникати конфлікти, у зв'язку з чим після народження дитини - ОСОБА_6 ОСОБА_5 був вимушений разом із дружиною виїхати на інше місце проживання. При цьому, ОСОБА_4 не довела факту наявності перешкод з боку відповідача у користуванні будинком АДРЕСА_2. Крім того, Сергієнко С.М. посилалася на те, що надані позивачем Акти обстеження № 310 та № 315 є недопустимими доказами, а відповідачі не проживають за зареєстрованим місцем проживання з поважних причин.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 179 ЦПК України, ОСОБА_4 подала суду письмову відповідь на відзив, в якій зазначила, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований у її житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_2, але жодного дня не проживав у ньому, а мешкав до початку квітня 2018 року з родиною, з дозволу позивача, у її квартирі АДРЕСА_1. З початку квітня 2018 року відповідач вчинив відносно ОСОБА_4 сварку, з приводу чого остання була вимушена звертатися із заявою до поліції, після чого в першій половині квітня 2018 року ОСОБА_5, з власної ініціативи, виїхав з квартири позивача жити до своєї матері на АДРЕСА_3, де мешкає до теперішнього часу. Акт обстеження № 310 від 11.10.2018 року не містить жодних даних, які свідчать про не проживання позивача за вказаною адресою. В той же час, відповідно до Акту обстеження № 314 від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_5 з сином ОСОБА_6 мешкали у квартирі позивача АДРЕСА_1 до квітня 2018 року (при цьому, позивач їх не виганяла з квартири й зараз пропонує там мешкати, тобто твердження відповідача про те, що їм ніде жити, не відповідають дійсності). Також, в матеріалах справи наявний Акт № 315 від 19 жовтня 2018 року, про те, що ОСОБА_5 з родиною мешкає без реєстрації з квітня 2018 року по АДРЕСА_3. Крім цього, ОСОБА_4 надано квитанції про сплату комунальних послуг. Також, позивач зазначала, що оплата відповідачем комунальних послуг шляхом перерахування 100 грн. на її рахунок за комунальні послуги, майже через місяць після подання позовної заяви, свідчить про спробу ввести суд в оману. В силу викладеного, ОСОБА_4 просила задовольнити її позов.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності. Рішення суду просив ухвалити враховуючи інтереси дитини.

Суд, вислухавши думку сторін та їх представників, допитавши свідків, ознайомившись з матеріалами справи, оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с. 11, 12, 13, 14-15, 16)

Крім того, позивач є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 77).

Предметом спору є визнання ОСОБА_5 та його сина ОСОБА_6 (копія Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4, актовий запис № 3092) такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_2 (а.с. 10).

Відповідно до Довідки виконавчого комітету Таранівської сільської ради Зміївського району Харківської області від 21.02.2019 року вих. № 336 ОСОБА_4 мешкає за адресою АДРЕСА_2. За вказаною адресою зареєстровані її онук ОСОБА_5 та правнук ОСОБА_6 (а.с. 8).

Вказана адреса реєстрації також підтверджується даними паспорту ОСОБА_5 (а.с. 9).

Позивач ОСОБА_4 вказує про те, що відповідачі ніколи не мешкали за адресою АДРЕСА_2. Так, ОСОБА_5 разом зі своєю родиною мешкали до квітня 2018 року у квартирі ОСОБА_4, розташованій за адресою АДРЕСА_1.

Отже, спірним є питання щодо встановлення фактичного місця проживання відповідачів.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 надала суду наступні докази.

Згідно копії Акту обстеження від 11.10.2018 року № 310 ОСОБА_4 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, проте фактично мешкає за адресою АДРЕСА_2. За вказаною адресою, а саме по АДРЕСА_2 зареєстровані відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, однак фактично ніколи у даному будинку не проживали, ОСОБА_5 участі в оплаті комунальних послуг не приймав та не приймає (а.с. 20).

Акт обстеження від 17.10.2018 року № 314 містить аналогічні відомості щодо адреси реєстрації та фактичного місця проживання позивача. Крім того, в зазначеному Акті вказано, що у квартирі АДРЕСА_1 до квітня 2018 року мешкає ОСОБА_5 - онук позивача, на даний час у квартирі ніхто не мешкає (а.с. 21).

Зі змісту Акту від 19.10.2018 року № 315 вбачається, що з квітня 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 фактично мешкають без реєстрації за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 22).

Копією листа Зміївського ВП ГУНП в Харківській області від 17.05.2018 року вих. № 3818 та копією рапорту підтверджено факт звернення ОСОБА_4 до правоохоронних органів з огляду на протиправну поведінку ОСОБА_5 (а.с. 23, 24).

Представником позивача на розсуд суду було надано фотознімки обстановки в будинку АДРЕСА_2, з яких вбачається, що за даною адресою мешкає лише ОСОБА_4 Інші особи у будинку відсутні, сторонніх речей немає (а.с. 87-91).

Також, в судовому засіданні, кожний окремо, були допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які показали суду та підтвердили той факт, що ОСОБА_5 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, проте, завжди фактично мешкав за адресою АДРЕСА_1. У квітні 2018 року між сторонами стався конфлікт та ОСОБА_5 добровільно переїхав мешкати до своєї матері за адресою АДРЕСА_3, де у відповідача народився син - ОСОБА_6 Крім того, свідок ОСОБА_10 зазначила, що останні 2 роки за дорученням позивача сплачує комунальні послуги за будинок та квартиру.

У суду не має підстав ставити під сумність відомості повідомлені свідками, дані про їх заінтересованість в результаті розгляду справи у суду відсутні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

У зв'язку з тим, що в будинку позивача зареєстровані відповідачі, які фактично там не проживають, ОСОБА_4, як власник будинку, не може повною мірою реалізувати своє право, встановлене Конституцією України та законом на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засаді суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Виходячи з вказаних положень Конституції України та Цивільного кодексу України, позивач, як власник майна має права безперешкодно користуватись своєю власністю та таке право гарантується державою. Тобто, у разі порушення права власника держава, зокрема, в особі судів, забезпечує захист права власності від порушень з боку іншої особи.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу відповідно до положень Цивільного кодексу України. У разі створення перешкод у користуванні власністю, позивач може звернутися до суду з вимогою про вчинення дій, необхідних для відновлення порушеного права власності, а саме визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи доводи відповідача та його представника, слід зазначити наступне.

Твердження про те, що ОСОБА_5 з 2011 року зареєстрований та до липня 2018 року проживав у житловому будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2; про недопустимість Акту обстеження № 310 від 11.10.2018 року, який не містить даних з якого саме часу ОСОБА_5 не проживає у будинку та з яких підстав, оскільки він складений саме зі слів позивача, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовані наданими ОСОБА_4 та її представником ОСОБА_2 доказами, а також показаннями свідків. Натомість, відповідачем, в порушенням ст. 81 ЦПК України, не надано суду жодних даних, які доводять його позицію.

Акт обстеження № 310 від 11.10.2018 року визнається судом, в розумінні ст. ст. 78, 79 ЦПК України, належним та допустимим доказом, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що відповідачі ніколи не мешкали за місцем реєстрації, про що і зазначено у вказаному Акті.

Також посилання відповідача про не проживання ОСОБА_4 у спірному будинку не відповідають дійсності, так як в матеріалах справи наявні письмові докази протилежного.

Крім того, положення Цивільного кодексу України не вимагають проживання позивача у справах про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у спірних будинках, оскільки власник майна в будь-якому разі має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Що стосується оплати комунальних послуг, позивачем надано суду достатні докази, які свідчать про утримання ОСОБА_4 як житлового будинку АДРЕСА_2, так і квартири АДРЕСА_1 (а.с. 25-26, 78-83, 84-86).

До наданих ОСОБА_5 квитанцій суд ставиться критично, оскільки сума 100 грн. є незначною та не відповідає тарифам на комунальні послуги, оплата не підтверджується відповідними виставленими рахунками за спожиті послуги (а.с. 73).

В судовому засіданні були допитані свідки з боку відповідача - ОСОБА_13 та ОСОБА_14

Так, свідок ОСОБА_13, показав суду про те, що у сторін мав місце конфлікт і ОСОБА_5, вимушений був виїхати з будинку в якому зареєстрований. Останній рік, а саме з квітня 2018 року, відповідач з сім'єю мешкає по АДРЕСА_3. Свідок в ході допиту не міг визначити постійне місце проживання відповідача ОСОБА_5, зазначивши, що останній мешкав і у спірному будинку і квартирі належній позивачу, за адресою - по АДРЕСА_1.

ОСОБА_14, показав про наявні у нього відомості про факт проживання відповідача по АДРЕСА_2, оскільки останній звертався до нього за допомогою в проведенні ремонтних робіт покрівлі будинку, вказавши, що бачив речі ОСОБА_5 за зазначеною вище адресою.

Сукупність зібраних у справі доказів, вказує на відсутність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за зареєстрованим місцем проживання понад один рік, без поважних причин, обрання відповідачем іншого місця проживання на власний розсуд, відсутність перешкод у користуванні спірним будинком.

До доводів відповідача, як підставу відмови в задоволенні позову, суд ставиться критично, як до таких, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а відповідно, дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_4 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Задоволення позовної заяви не суперечить інтересам малолітньої дитини - ОСОБА_6, оскільки відповідач має інше місце проживання. Крім того, позивач не заперечувала проти проживання його онука разом з родиною у квартирі АДРЕСА_1.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 386, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 19, 76, 81, 223, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5, який діє в особистих інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити в повному обсязі.

Визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, такими, що втратили право користування житловим приміщенням - житловим будинком та надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене повністю або частково до Харківського Апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення або в порядку ч. 2 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 23 квітня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, паспорт НОМЕР_5, виданий 18.02.2000 року Зміївським РВ УМВС України в Харківській області, ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1.

Відповідачі: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт НОМЕР_6, ІПН НОМЕР_3, адреса реєстрації: АДРЕСА_2, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, Свідоцтво про народження, серії НОМЕР_4, адреса реєстрації: АДРЕСА_2, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3.

Третя особа: Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, код ЄДРПОУ 26420455, юридична адреса: 63404, Харківська область, м. Зміїв, вул. Гагаріна, 2.

Головуючий: