Рішення № 81490182, 26.04.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1226/18

Номер провадження 2/530/129/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника позивача, ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків, цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс", адреса реєстрації: місто Полтава, вулиця Зоологічна, 4А, офіс 139 до ОСОБА_2, адреса проживання якого: місто Полтава, вулиця Грабчака, 2 к. 3, кв. 61 про відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс", адреса реєстрації: місто Полтава, вулиця Зоологічна, 4А, офіс 139 звернулося в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до до ОСОБА_2, адреса проживання якого: місто Полтава, вулиця Грабчака, 2 к. 3, кв. 61 про відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідач, ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судве засідання 31.10.2018 року о 10 годині 40 хвилин, 26.12.2018 року о 10 годині 40 хвилин, 07.02.2019 року о 15 годині 00 хвилин, 26.04.2019 року о 11 год. 00 хвилин не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про час і дату судового засідання повідомлений відповідно до чинного законодавства.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначені судові засідання.

В зв’язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що відповідач належним чином був повідомленим, в судове засідання двічі не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районому суді знаходиться цивільна справа про стягнення заборгованості.

Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказані факти, згоду позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядку ст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та не заперечував проти ухвалення заочного рішення та просить стягти із відповідача судові витрати.

Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи документальні докази і надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, «кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим…».

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В судовому засіданні було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» здійснює, зокрема, будівництво житлових і нежитлових будівель (основний вид діяльності), що підтверджується копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом від 19 березня 2018 року №64-к ОСОБА_2 було прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» на посаду водія автотранспортних засобів.

Водій ОСОБА_3 працював на підприємстві ТОВ «Хозхімсервіс» на автомобілі НОМЕР_1 білого кольору, який належить підприємству ТОВ «Хозхімсервіс». Автомобіль був закріплений за ОСОБА_2 на підставі акту прийому-передачі автомобіля, копія якого міститься в додатках до позовної заяви.

Після прийняття на роботу ОСОБА_2, його спільно з іншими співробітниками було направлено в с. Ціпки Гадяцького району для виконання робіт по будівництву майданчика для буріння свердловин. Робочий тиждень тривав з понеділка по п’ятницю. Після виконання робіт у вечірній час всі працівники поверталися до сусіднього села Римарівка Гадяцького району для ночівлі в наданому їм будинку на службовому автомобілі НОМЕР_1 білого кольору, водієм якого було призначено відповідача.

24.03.2018 року до директора ТОВ «Хозхімсервіс» ОСОБА_4 зателефонувала логіст ОСОБА_5 і повідомила про те, що в ніч з 23.03.2018 року на 24.03.2018 року гр. ОСОБА_2 в с. Римарівка Гадяцького району самовільно, всупереч встановленому порядку, розпорядився службовим автомобілем НОМЕР_1 білого кольору, що належить позивачу і 24.03.2018 близько 01.00 год. на території с. Шилівка Зіньківського району Полтавської області, перебуваючи у нетверезому стані за кермом даного автомобіля, створив ДТП в результаті чого здійснив з’їзд з мосту в річку.

Так, 24 березня 2018 року приблизно о 02 годині 31 хвилини ОСОБА_2, керуючи автомобілем VOLKSWAGEN TRANSPORTER, д. н. з. АН 6182 КЕ, по вул. Центральній у с. Шилівка Зіньківського району Полтавської області, при цьому не вибрав безпечної швидкості, в результаті чого допустив з'їзд в лівий кювет по ходу руху транспортного засобу. В результаті чого автомобіль отримав механічні ушкодження. Відповідач керував автомобілем НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у Зінківський ЦРЛ, висновок №11, результат-перебував в стані алкогольного сп'яніння.

Вина відповідача підтверджується постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2018 року у справі № 554/2382/18, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст.130 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в сумі 10200 грн. з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів терміном на один рік. Постанова набрала законної сили 07.05.2018 року.

Вина відповідача підтверджується також постановою Октябрського районного суду м. Полтави» від 05 червня 2018 року у справі № 554/2383/18, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 139 КУпАПта накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 510 грн. в дохід держави. Постанова набрала законної сили 18.06.2018 року.

Таким чином, судом встановлено, що винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди 24 березня 2018 року за участі службового автомобіля НОМЕР_1 білого кольору, який належить підприємству ТОВ «Хозхімсервіс», є відповідач ОСОБА_2.

Між його протиправними діями та завданою позивачеві шкодою наявний причинно-наслідковий зв'язок, що не потребує окремого доведення, оскільки вказані обставини, їх факт, час та місце скоєння встановлені Октябрським районним судом м. Полтави, що у свою чергу є підставою для звільнення від доказування.

За ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У пояснювальній записці відповідача від 24.03.2018 року останній зазначає, що 24.03.2018 року, не бравши дозволу у прораба для поїздки у м. Полтаву, взяв авто. По дорозі в с. Шилівка не впорався з управлінням та злетів з мосту. Під час керування транспортним засобом знаходився в стані алкогольного сп'яніння, вживав пиво.

Після вчинення ДТП Відповідач почав уникати зустрічі з роботодавцем, не виходив на зв’язок, добровільно відшкодувати спричинену шкоду відмовився.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХК 402309, автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 належить на праві власності позивачу ТОВ «Хозхімсервіс».

Автомобіль був придбаний у 2018 році згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22.02.2018 року № 2929/022018.

16.03.2018 року придбаний автомобіль пройшов технічний контроль, його визнано технічно справним, що підтверджується протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу АК №420463 від 16.03.2018 року.

Після повідомлення керівника підприємства про подію, 25.03.2018 року директором ТОВ «Хозхімсервіс» було видано наказ №17 про призначення комісії по розслідуванню нещасного випадку.

За наслідками проведення службового розслідування комісією складений акт від 16.05.2018 за формою НТ, з якого вбачається, що ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного с'пяніння, не при виконанні трудових обов'язків, самовільно розпорядився службовим автомобілем НОМЕР_1 та порушив п. 2.9.а Правил дорожнього руху. Наслідками нещасного випадку для роботодавця є механічні пошкодження службового автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER, д. н. з. АН 6182 КЕ, внаслідок чого останній не підлягає відновленню.

Після ДТП, 27 березня 2018 року, позивач звернувся до суб’єкта оціночної діяльності ТОВ «Клевер Експерт». Відповідно до Висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 167/03-18 від 04.04.2018 року ринкова вартість автомобіля складала 170 200,00 грн., вартість відновлювального ремонту транспортного засобу складає 740 626,76 грн., тобто вартість матеріального збитку складає 170 200 (сто сімдесят тисяч двісті) грн. 00 коп.

При цьому, вартість дослідження становить 1500 грн., та сплачена позивачем повністю.

17.05.2018 року до ЄРДР за № 12018170130000402 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що 24.03.2018 року гр. ОСОБА_2, будучи працівником ТОВ «Хозхімсервіс» самовільно, всупереч встановленому порядку, розпорядився службовим автомобілем VOLKSWAGEN Transporter (Т-5), д.н.з. НОМЕР_2 білого кольору, що належить позивачу і 24.03.2018 близько 01.00 год. на території с. Шилівка Зіньківського району Полтавської області, перебуваючи у нетверезому стані за кермом даного автомобіля створив ДТП в результаті чого здійснив з’їзд з мосту в річку.

Ураховуючи те, що в даній події і в діях ОСОБА_2 не було встановлено ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України та у відносинах, що склалися між ТОВ «Хозхімсервіс» та ОСОБА_2 вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, кримінальне провадження закрите у зв’язку із відсутністю в події і діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, про що слідчим винесено постанову про закриття від 22.06.2018 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Приписами частин 1,2 ст. 130 Кодексу законів про працю України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно ст. 132 Кодексу законів про працю України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям" від 29 грудня 1992 р. під прямою дійсною шкодою потрібно розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства здійснити затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

За п.4 та п.7 ст. 134 Кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані та шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

Згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників ТОВ «Хозхімсервіс» у Товаристві встановлений п'ятиденний робочий тиждень з тривалістю 8 робочих годин на день та 40 годин на тиждень. Робочий день в Товаристві починається о 8:00 год. і закінчується о 17:00 год. Встановлено, що ДТП сталося приблизно о 02 годині 31 хвилини 24 березня 2018 року, а водій перебував у стані алкогольного сп'яніння. Тобто, під час вчинення ДТП ОСОБА_2 не виконував своїх трудових обов'язків та перебував у нетверезому стані, а тому він зобов'язаний відшкодувати шкоду спричинену ТОВ «Хозхімсервіс» в повному обсязі.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992р №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» при розгляді справ за позовами про покладення повної матеріальної відповідальності за п.4 ст.134 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації працівником, який знаходився у нетверезому стані, судам необхідно враховувати, що нетверезий стан працівника може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненням сторін і третіх осіб, показаннями свідків), які мають бути відповідно оцінені судом.

Маючи на увазі, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгрубіших порушень трудових обов'язків, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду, як правило, не допускається.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Частина 3 ст. 233 Кодексу законів про працю України встановлює строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів, а саме - для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Директор ТОВ «Хозхімсервіс» дізнався про подію 24.03.2018 року.

Згідно ч. 6 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Місцем заподіяння шкоди в даному випадку є вул. Центральна, с. Шилівка, Зіньківського району Полтавської області.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На основі викладеного та керуючись ст.ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 228-229, 258, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс", адреса реєстрації: місто Полтава, вулиця Зоологічна, 4А, офіс 139 до ОСОБА_2, адреса проживання якого: місто Полтава, вулиця Грабчака, 2 к. 3, кв. 61 про відшкодування матеріальної шкоди - задоволити.

Стягти із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_3, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, офіс 139, Код ЄДРПОУ: 24157485, Р/р 26003053622014 в ПАТ «ПРИВАТБАНК») 170 200 (сто сімдесят тисяч двісті) грн. 00 коп. у відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, ЄДРПОУ: 24157485, Р/р 26003053622014 в ПАТ «ПРИВАТБАНК») судові витрати по справі, а саме: 2553 (дві тисячі п’ятсот п’ятдесят три) грн. 00 коп. сплаченого судового збору, 1500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на проведення експертизи, 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що разом становить 7053 (сім тисяч п'ятдесят три) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_6

ОСОБА_7Стрілець