Рішення № 81487481, 16.04.2019, Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 280/1933/18

Провадження № 2/280/382/19

РІШЕННЯ

Іменем України

16 квітня 2019 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Пасічного Т.З.

при секретарі – Сьомак Л.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м. Коростишів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Департамент патрульної поліції, ОСОБА_2, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом про відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 739,60 грн., заподіяної внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. В обґрунтування позову вказав, що 19 березня 2018 року поліцейським 1 батальйону 2 роти УПП в Донецькій області капралом поліції ОСОБА_2 було складено відносно нього постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.122 КУпАП щодо неподання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч та накладено адміністративне стягнення у розмірі 425 грн. Не погоджуючись зі складеною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку. 15.08.2018р. по справі № 263/3583/18 Жовтневим районним судом м.Маріуполя було прийнято рішення яким скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ЕАА № 329866 від 19.03.2018р., а провадження у справі закрито. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2018р. по справі № 263/3583/18 у задоволенні клопотання Управління патрульної поліції в Донецькій області про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення та відкритті апеляційного провадження відмовлено. Позивач зазначає, що своїми неправомірними діями співробітник поліції посягнув на його здоров’я, честь та гідність, втрутився в його особисте та сімейне життя, посягнув на його конституційні права: право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї. З моменту складання постанови в справі про адміністративне правопорушення та судової тяганини позивач перебував в стресовому стані. Він був змушений доказувати у судах незаконність дій працівника патрульної поліції по складанню відносно позивача постанови в справі про адміністративне правопорушення. Бездоказове ствердження співробітниками поліції про вчиненні ним адміністративного правопорушення завдавали йому душевних переживань і розпачу. У зв’язку з ситуацією, що склалася, дружина позивача теж перебувала у стресовому стані. Для відновлення порушених життєвих зв’язків позивачу та його дружині знадобились додаткові зусилля. Тому позивач просить стягнути з Державної казначейської служби України на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди 28 739,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою суду від 28.12.2019 року відкрито провадження по справі. Одночасно в ухвалі роз’яснено відповідачу, що він має право подати до суду заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін протягом п’яти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження, заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзив на позов.

Відповідачем до суду відзив на позовну заяву не подано.

Враховуючи викладене, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач своїм правом подання до суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін не скористався.

Від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладено свої заперечення проти позову. В обґрунтування відзиву вказано, що позовні вимоги позивача є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Позивач зазначає, що внаслідок складання постанови, він був змушений витрачати час на збирання доказів, складання процесуальних документів, звернення до суду, участі у судових засіданнях. Однак, не зрозуміло, яким чином факт складання постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності привело до порушення стосунків з іншими людьми, які саме стосунки та з ким були порушені, в чому саме відбувалося приниження честі та гідності. У позовній заяві не надано жодного належного та допустимого доказу фізичного чи психологічного впливу з боку правоохоронних органів, який міг би призвести до негативних наслідків морального характеру. Надані докази не дають жодної можливості будь-яким чином пов’язати фізичні страждання позивача з складанням протоколу та накладенням адміністративного стягнення та діями правоохоронних органів, а не будь-якими іншими об’єктивними або суб’єктивними факторами, відповідно розмір моральної шкоди є необґрунтованим. Також, на думку представника відповідача не підтверджено позивачем і витрачання ним часу на збирання доказів, складання процесуальних документів, участь у судових засіданнях, оскільки ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про що зазначено у постанові Жовтневого районного суду м.Маріуполь від 15.08.2018р. Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Статтею 1172 ЦК України встановлено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Крім того, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду» встановлює вичерпний перелік випадків, умов та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Обов’язковою умовою для застосування даного закону необхідне визнання незаконними дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Таке рішення позивач не надав. Щодо вимог позивача про відшкодування завданої моральної шкоди, то вони також можуть бути задоволені лише за наявності протиправного рішення, дій чи бездіяльності, тобто є похідними від вимог про визнання протиправними дій від вимог про визнання протиправними дій відповідача, а тому відмова у задоволенні первинних вимог є підставою для відмови у задоволенні і похідних від них вимог. Фактично позивач суму штрафу не сплачував. У ст.ст.1,5 ЗУ «Про оперативну –розшукову діяльність», ЗУ «Про національну поліцію» Положенням про Департамент патрульної поліції - Департамент патрульної поліції Національної поліції України та відповідно УПП в Донецькій області, інспектором якого було винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної, не є органом, що здійснює оперативно –розшукову діяльність або досудове розслідування, а тому в даному випадку, до правовідносин щодо відшкодування шкоди за позовними вимогами по даній справі ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду» застосуванню не підлягає. Таким чином, жодних доказів заподіяння шкоди Департаментом патрульної поліції та його посадовими і службовими особами позивачем не подано.

Третя особа, без самостійних вимог ОСОБА_2 на адресу суду пояснення щодо позовних вимог не направила.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ЕАА № 329866 від 19.03.2018 р. гр. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП щодо неподання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 15.08.2018 року у справі № 263/3583/18 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ЕАА № 329866 від 15.08.2018р., якою було накладено адміністративне стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в сумі 425 грн. за ч.2 ст.122 КУпАП скасовано, що підтверджується копією рішення суду (а.с.6-7).

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2018р. по справі № 263/3583/18 у задоволенні клопотання Управління патрульної поліції в Донецькій області про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення та відкритті апеляційного провадження відмовлено (а.с.8-9).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що протиправне притягнення його до адміністративної відповідальності завдало йому значних моральних страждань, які полягають у душевних стражданнях з приводу доказування своєї невинуватості, діями співробітника поліції було принижено його честь та ділову репутацію, через що порушено нормальний спосіб життя, у зв'язку з чим він та його дружина докладали додаткових зусиль для його налагодження та організації. Незаконне притягнення до адміністративної відповідальності спричинило йому моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 28 739,60 грн.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного громадянина на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач вказує на незаконність дій працівника поліції щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, факт завдання цими діями моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 23,1167,1174 ЦК України.

Положеннями ст.1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Для настання відповідальності, яка передбачена ч.1ст.1174 ЦК України, необхідно, щоб посадова чи службова особа спричинила шкоду при здійсненні своїх повноважень, об'єм яких встановлюється відповідними правовими актами.

Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. У разі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов'язаний негайно вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов'язково доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов'язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності. У разі виявлення таких дій поліцейський зобов'язаний повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування відповідних злочинів, вчинених поліцейськими. У діяльності поліції забороняються будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками.

Згідно ст.8 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до ст.19 ЗУ «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава, відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Основні повноваження поліції визначені ст.23 вищевказаного Закону.

Отже, при складанні постанови працівник поліції діяла в межах наданих їй повноважень відповідно до ст.255, 265-1 КУпАП та ЗУ «Про Національну поліцію».

Як встановлено судом, постанова інспектора серії ЕАА № 329866 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності була оскаржена в порядку адміністративного судочинства. Доказів сплати позивачем суми штрафу суду не надано.

Наявність постанови інспектора патрульної поліції про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яка була скасована постановою суду, на думку суду, жодним чином не завдала моральної втрати позивачу та не могла призвести до порушення його нормальних життєвих зв'язків.

Складена працівником поліції постанова про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов’язки для позивача, а є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції.

Разом з тим, позивачем не доведено факту завдання йому неправомірними діями працівників поліції моральної шкоди та причинно-наслідкового зв’язку з протиправністю дій і завданням шкоди.

Доводи позивача, щодо відмови від запланованого відпочинку належними та допустимими доказами в розумінні глави 5 ЦПК України не підтверджено.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: в чому полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачів вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, в чому полягає вина відповідача в спричиненні йому даного виду шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.

Як вбачається з наданої копії судового рішення у справі № 263/3583/18, розгляд справи здійснено без участі позивача. За результатом розгляду даної справи судом прийнято рішення про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАА № 329866 від 19.03.2019р. та закриття провадження по адміністративній справі (а.с.6-7).

Сам факт скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення не свідчить про спричинення йому моральної шкоди.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасника ми справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.

На підставі вищевикладеного, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 23, 1166, 1174 Цивільного кодексу України, Закону України «Про Національну поліцію» суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, 12501, реєстраційний номер облікової картки платника податку – НОМЕР_1, до Державної казначейської служби України, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ – 37567646, третя особа: Департамент патрульної поліції, місцезнаходження: вул. Федора Ернста,3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ – 40108646, ОСОБА_2, місцезнаходження: вул.Макара Мазая,16, м. Маріуполь, 87535, про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 16.04.2019 року.

Суддя Т.З.Пасічний