Ухвала суду № 81481768, 25.04.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1340/5677/18

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

25 квітня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження клопотання Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

встановив:

ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4, Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі – Франківська РА ЛМР, Відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1164 від 22.08.1995 “Про самовільно встановлені гаражі на вул. Куликівській, 4 гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6С.”.

Ухвалою судді від 30.11.2018 залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою судді від 21.12.2018 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні, яке відбулося 16.01.2019 суд, на підставі статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) постановив ухвалу, без виходу до нарадчої кімнати, згідно із якою залучив до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки рішення у справі може вплинути та права та інтереси вказаних осіб.

04.02.2019 Представник позивача подав через канцелярію суду клопотання (вх. № 3847) про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Львівгаз”.

В підготовчому засіданні від 20.02.2019 суд постановив ухвалу, без виходу до нарадчої кімнати, згідно із якою відмовив у задоволенні клопотання представника Позивача про залученні до участі у справі в якості третьої особи публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Львівгаз”.

11.04.2019 представник Відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України.

В підготовчому засіданні від 25.04.2019 суд поставив на обговорення вказане клопотання.

Представник Позивача проти клопотання про закриття провадження у справі заперечив, просив відмовити.

Представник Відповідача вказане клопотання підтримав. Просив задовольнити.

Третя особа ОСОБА_3 підтримала клопотання про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України “Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони”, за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України “Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень”.

Суд зазначає, що за змістом вказаних приписів участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Водночас, сама по собі участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.

Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суд повинен з’ясовувати, у зв’язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що ОСОБА_4 звернувся з позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1164 від 22.08.1995 “Про самовільно встановлені гаражі на вул. Куликівській, 4 гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6С.”.

Відповідно до пункту 1 розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1164 від 22.08.1995 “Про самовільно встановлені гаражі на вул. Куликівській, 4 гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6С.” затверджено висновок міжвідомчої комісії (протокол № 21 від 11.07.1995) про технічну можливість тимчасової експлуатації двох самовільно встановлених металевих гаражів на присадибній ділянці № 4 по вул. Куликівській.

Крім того, відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження, дозволено громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які мешкають в будинку № 4 по вул. Куликівській, тимчасово експлуатувати два самовільно встановлені гаражі.

Пунктом 3 цього розпорядження зобов’язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6: внести зміни до генерального плану присадибної ділянки будинку № 4 по вул. Куликівській через бюро технічної інвентаризації; зареєструвати гарах в районній податковій інспекції; при експлуатації гаража дотримуватися санітарно – протипожежних вимог.

При обґрунтуванні позовних вимог Позивач звертає увагу суду на те, що Відповідач протиправно виніс вказане розпорядження, адже земельна ділянка, на якій розміщені гаражі, не призначена для обслуговування гаражів, а призначена для обслуговування житлового будинку. Крім того, Позивач наголошував, що вказані гаражі встановленні самовільно, тобто без будь – якої дозвільної документації. Також покликався на те, що гаражі встановлені над газовою трубою, що є суттєвим порушенням будівельних норм.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Таким чином, захист житлових прав позивача повинен здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Згідно із статтею 345 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Як уже зазначалося, Позивач вбачає порушення своїх прав у тому, що оскаржуване розпорядження надає третім особам право на експлуатацію самовільно збудованих гаражів та подальше їх узаконення на земельній ділянці не призначеній для обслуговування гаражів. Позивач наголошує, що така експлуатація створює загрозу для життя і здоров’я мешканців будинку, зокрема, Позивача, оскільки гаражі знаходяться на ділянці де прокладено газопровідні труби.

Таким чином, суд зазначає, що цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а пов’язаний з інтересом Позивача у сфері житлових та земельних відносин.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов’язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи наведені норми, не є публічно-правовим спір між суб’єктом владних повноважень та суб’єктом приватного права – фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку – це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Крім того, в контексті питання про закриття провадження у справі суд зазначає, що такий спосіб захисту порушеного права як визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень не є універсальним. Його застосування є можливим у двох випадках: коли може бути відновлене становище, яке існувало до видання акта, або коли за відсутності цієї можливості вимога про визнання незаконним акта суб’єкта владних повноважень поєднана з вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Як вбачається з постанови Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 у справі № 813/2528/15, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 (справа № 876/1951/16), розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1164 від 22.08.1995 надано дозвіл на використання гаражів, які примикають до будинку № 4 по вул. Куликівській.

17.07.1996 на підставі вказаного рішення внесено зміни в генеральний план присадибної ділянки будинку № 4 по вул. Куликівській із відображенням згаданих гаражів у генеральному плані.

Таким чином, оскільки відновлення того становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного розпорядження в обраний позивачем спосіб є неможливим, а позивач вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди не ставить, тому вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

З установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Вказане узгоджується з правовими висновками ОСОБА_7 Верховного Суду, що викладені у постановах від 07.11.2018 у справі № № 444/2710/13-а, від 20.06.2018 у справі № 200/18858/16-ц.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 встановлено, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09.09.2010 № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної

частини Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004 № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Частиною 1 статті 319 КАС України та частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 вказаного Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від апеляційної чи касаційної скарги.

Підсумовуючи наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративного суду, а тому провадження у справі підлягає закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

У цьому пункті закріплене “право на суд” разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі “Ґолдер проти Сполученого Королівства” від 21.02.1975, заява № 4451/70 § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини у справі “Станєв проти Болгарії” від 17.01.2012, заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України” зазначив, що фраза “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом” у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Аналогічний висновок викладений у постановах ОСОБА_7 Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 815/1568/16, від 20.09.2018 у справі № 813/1076/17, від 30.10.2108 у справі № 813/3685/14.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У зв’язку з наведеним вище, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Суд вважає за необхідне роз’яснити, що відповідно до частини 2 статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На виконання частини 1 статті 239 КАС України суд роз’яснює, що розгляд спору у вказаній справі належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Щодо судового збору, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Закон України “Про судовий збір” визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи наведене, сплачений згідно з квитанцією від 22.11.2018 № 79, судовий збір у розмірі 704,80 грн., слід повернути позивачу.

Керуючись статтями 238, 239, 248, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Повернути ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце проживання: 79026, АДРЕСА_1) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Роз’яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною вимогою не допускається.

Роз’яснити позивачу, що розгляд такого спору належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали з урахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст ухвали складений 02.05.2019.

Суддя Мричко Н.І.