Рішення № 81481557, 26.04.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2019 року м.Київ справа № 320/1419/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща Водиця", про визнання протиправними відмов та скасування державних актів,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просить суд:

- визнати відмови Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код 39817550), надані ОСОБА_1 листом від 25.01.2019 №В-113/0-149/6-19 та листом від 25.01.2019 №В-112/0-148/6-19, протиправними;

- скасувати державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1, виданий 11 листопада 2002 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №549;

- скасувати державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2, виданий 15 листопада 2002 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №550.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща Водиця".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 закрито підготовче провадження та постановлено перейти до розгляду справи №320/1419/19 по суті після закриття підготовчого судового засідання 19.04.2019. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що він є власником земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 загальною площею 0,3868 га, яка розташована на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, та земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_4 загальною площею 0,2 га, яка розташована на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради.

Позивач повідомив, що йому стало відомо, що на його земельні ділянки накладаються державні акти на право постійного користування землею, які були видані Державному підприємству «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця». Позивач зазначив, що Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» повідомив позивачу про те, що за заявою ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було зареєстровано право постійного користування на земельні ділянки, які розташовані на території Софіївсько-Борщагівської та Петропавлівсько-Борщагівської сільських рад, та які є відмінними від земельних ділянок, визначених у державних актах на право постійного користування землею. Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» повідомило позивачу про те, що з моменту отримання державних актів на право постійного користування від 11.11.2002 НОМЕР_1 та від 15.11.2002 НОМЕР_2 та до сьогоднішнього часу змінилась кількість та площі земельних ділянок, які на праві постійного користування перебувають у користуванні ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», а тому вказані державні акти на право постійного користування землею не є актуальними.

У зв'язку з цим, з метою усунення ситуації щодо накладення земельних ділянок з державних актів на право постійного користування на земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_1, позивач звернувся до відповідача із заявами щодо скасування державних актів на право постійного користування. Проте, відповідач листами від 25.01.2019 №В-113/0-149/6-19 та №В-112/0-148/6-19 відмовив позивач у скасуванні державних актів на право постійного користування землею.

Позивач вважає відмови відповідача у скасуванні державних актів на право постійного користування землею протиправними, оскільки вказані документи містять вже недостовірну інформацію щодо стану відповідних земель, що чинить перешкоди позивачу у його праві власності на земельні ділянки.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що згідно з відомостями з Державного земельного кадастру реєстрація земельних ділянок, що перебувають у користуванні згідно державних актів на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 15.11.2002 та НОМЕР_1 від 11.11.2002, вже проведена, та сформовано об'єкти, права на які зареєстровано у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, під час здійснення ДП «Науково-дослідний, виробничий, агрокомбінат «Пуща-Водиця» державної реєстрації права на постійне користування (інше речове право) на відповідні земельні ділянки було підтверджено факт змін в користуванні та припинення права постійного користування, яке існувало на підставі державних актів на право постійного користування землею.

Третя особа, Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий, агрокомбінат «Пуща-Водиця» у письмових поясненнях по справі зазначило про те, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 11.11.2002 Державному підприємству «Науково-дослідний, виробничий, агрокомбінат «Пуща-Водиця» було надано в постійне користування 1448,5994 га землі в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, та відповідно до державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 15.11.2002 - 421,4907 га землі в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Третя особа зазначила, що нею була здійснена державна реєстрація права постійного користування на частину земельних ділянок, а відповідно, інші земельні ділянки були відчужені ДП «Науково-дослідний, виробничий, агрокомбінат «Пуща-Водиця» іншим особам.

Третя особа повідомила, що у зв'язку із розробленою технічною документацією із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель задля послідуючої реєстрації права постійного користування землею державні акти на право постійного користування землею були передані до Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі для подальшого постійного зберігання.

Третя особа вважає, що державні акти на право постійного користування землею не порушують права та інтереси позивача, що свідчить про відсутність підстав для їх скасування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 постановлено здійснити подальший розгляд справи №320/1419/19 у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_5, виданий Вишнівським МВМ ГУ МВС України в Київській області 18.09.2001 (т.1, а.с.113-115).

28.12.2017 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого Продавець передає у власність Покупця земельну ділянку площею 0,3869 га, яка розташована на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_6, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Вказаний договір був зареєстрований в реєстрі за №6292 (т.1, а.с.116-117).

Судом встановлено, що позивачем прийнято рішення про поділ належної йому земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6 на дві земельні ділянки: ділянка №1: площею 0,3868 га та ділянка №2: площею 0,0001 га, про що свідчить відповідна заява позивача від 30.03.2019 (т.1, а.с.118).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.05.2018 №124761062 державним реєстратором Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області було прийнято рішення від 18.05.2018 про державну реєстрацію за позивачем права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 0,3868 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Софіївсько-Борщагівська (т.1, а.с.25).

15.01.2019 між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого Продавець передає у власність Покупця земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_4) загальною площею 0,2000 га, яка розташована: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Вказаний договір був зареєстрований в реєстрі за №36 (т.1, а.с.27-28).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.01.2019 №152713736 на підставі вказаного договору 15.01.2019 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Семчук Мариною Адамівною було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_4), загальною площею 0,2000 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка (т.1, а.с.26).

Судом встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом від 18.01.2019 №31-10-0.411-686/2-19 (т.1, а.с.29) повідомило позивачу поро те, що під час перевірки земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 загальною площею 0,3868 га, яка розташована в с.Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, виявлено накладення на земельну ділянку, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 11.11.2002 №427, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №549 належить Державному підприємству «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». У вказаному листі зазначено, що в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області відсутні відомості про скасування державних актів на право постійного користування земельними ділянками Державному підприємству «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». Також відповідач у вказаному листі повідомив, що з метою упередження порушення у сфері земельного законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 буде включена до плану перевірок Управління з контролю за використанням та охороною земель на другий квартал 2019 року.

Також Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом від 18.01.2019 №31-10-0.411-687/2-19 (т.1, а.с.30) повідомило позивачу поро те, що під час перевірки земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 загальною площею 0,2 га, яка розташована в с.Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, виявлено накладення на земельну ділянку, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 15.11.2002 №434, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №550 належить Державному підприємству «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». У вказаному листі зазначено, що в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області відсутні відомості про скасування державних актів на право постійного користування земельними ділянками Державному підприємству «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». Також відповідач у вказаному листі повідомив, що з метою упередження порушення у сфері земельного законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_4 буде включена до плану перевірок Управління з контролю за використанням та охороною земель на другий квартал 2019 року.

Судом встановлено, що на підставі державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 11.11.2002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №549, Державному підприємству «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було надано у постійне користування 1448,5994 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.2, а.с.57-60).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 15.11.2002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №550, Державному підприємству «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було надано у постійне користування 421,4907 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.2, а.с.61-65).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» із листом від 21.01.2019, в якому просив повідомити про те, чи відомо підприємству як землекористувачу про накладку на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3, площею 0,3868 га, що розташована на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, і чи є у підприємства майнові або будь-які інші претензії приватно-правового характеру до позивача, що можуть вплинути на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою ОСОБА_1 (т.1, а.с.40).

Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» листом від 24.01.2019 №55/1.01-13 повідомило позивачу про те, що за заявою Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» за Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було зареєстровано право постійного користування земельними ділянками на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області кадастрові номери:

НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_11; НОМЕР_12; НОМЕР_13; НОМЕР_14; НОМЕР_15; НОМЕР_16; НОМЕР_17; НОМЕР_18; НОМЕР_19; НОМЕР_20; НОМЕР_21; НОМЕР_22; НОМЕР_23; НОМЕР_24; НОМЕР_25; НОМЕР_26; НОМЕР_27; НОМЕР_28; НОМЕР_29; НОМЕР_30; НОМЕР_31; НОМЕР_32; НОМЕР_33; НОМЕР_34; НОМЕР_35; НОМЕР_36; НОМЕР_37; НОМЕР_38; НОМЕР_39; НОМЕР_40, що є відмінними від земельних ділянок, визначених у державному акті. У цьому листі Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» повідомило, що при реєстрації земельних ділянок у реєстрі відбулася зміна характеристик земельної ділянки, зокрема, кількості земельних ділянок, площ та меж, що потягло за собою припинення існування об'єкта права користування, посвідченого державним актом та реєстрацію нових об'єктів, сформованих відповідно до ст.79-1 Земельного кодексу України.

У листі також зазначено, що реєстрація права постійного користування здійснена відповідно до Законів України «Про державний земельний кадастр» та Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без жодних накладок на будь-які інші земельні ділянки, а державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1, виданий 11.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №549, наразі є неактуальним.

У листі Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» повідомило про відсутність у підприємства будь-яких майнових або інших претензій приватно-правового характеру, що можуть вплинути на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою позивача (т.1, а.с.42).

Також позивач звернувся до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» із листом від 21.01.2019, в якому просив повідомити про те, чи відомо підприємству як землекористувачу про накладку на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4, площею 0,2 га, що розташована на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, і чи є у підприємства майнові або будь-які інші претензії приватно-правового характеру до позивача, що можуть вплинути на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою ОСОБА_1 (т.1, а.с.41).

Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» листом від 24.01.2019 №56/1.01-13 повідомило позивачу про те, що за заявою Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» за Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця» було зареєстровано право постійного користування земельними ділянками на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області кадастрові номери: НОМЕР_41; НОМЕР_42; НОМЕР_43; НОМЕР_44, що є відмінними від земельних ділянок, визначених у державному акті.

У цьому листі Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» повідомило, що при реєстрації земельних ділянок у реєстрі відбулась зміна характеристик земельної ділянки, зокрема, кількості земельних ділянок, площ та меж, що потягло за собою припинення існування об'єкта права користування, посвідченого державним актом та реєстрацію нових об'єктів, сформованих відповідно до ст.79-1 Земельного кодексу України.

У листі також зазначено, що реєстрація права постійного користування здійснена відповідно до Законів України «Про державний земельний кадастр» та Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без жодних накладок на будь-які інші земельні ділянки, а державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 15.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №550, наразі є неактуальним.

У листі Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» повідомило про відсутність у підприємства будь-яких майнових або інших претензій приватно-правового характеру, що можуть вплинути на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою позивача (а.с.43).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з листами від 24.01.2019, які були зареєстровані відповідачем за №В-113/0/5-19 від 24.01.2019 та №В-112/0/5-19 від 24.01.2019, у яких зазначив, що надана Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області інформація щодо накладення на земельні ділянки позивача земель ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця» не відповідає дійсності.

У вказаних листах від 24.01.2019 позивач просив відповідача скасувати державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1, виданий 11.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державний актів на право постійного користування землею за №549, та державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2, виданий 15.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державний актів на право постійного користування землею за №550 (т.1, а.с.44-45).

Головне управління Держгеокадастру у Київській області листами від 25.01.2019 №В-112/0-148/6-19 та №В-113/0-149/6-19 повідомило позивачу про те, що в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області відсутня інформація щодо скасування державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, який виданий 15.11.2002, та зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №550, та державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, який виданий 11.11.2002, та зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №549, тому вони є чинними. Також зазначено, що Положенням про Головне управління не передбачено повноважень щодо скасування державних актів на право постійного користування землею. У зв'язку з цим відповідач зазначив про те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області не має можливості скасувати вказані державні акти на право постійного користування землею (т.1, а.с.46-47).

Не погоджуючись з відмовами відповідача скасувати державні акти на право постійного користування землею, видані ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця», позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними відмов, викладених у листах Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25.01.2019 №В-112/0-148/6-19 та №В-113/0-149/6-19 та скасування вказаних державних актів, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно з ч.2 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч.3 ст.78 Земельного кодексу України).

Частиною 1 ст.80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною 2 ст.92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Частиною 3 ст.142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч.4 ст.142 Земельного кодексу України).

У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що існування діючих державних актів на право постійного користування землею, які були видані ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» містять неактуальну інформацію, оскільки державне підприємство як землекористувач відмовилось від частини земельних ділянок на користь інших осіб і в цій частині право постійного користування землею було припинено власником, а в іншій частині зареєструвало право постійного користування землею на території Софіївсько-Борщагівської та Петропавлівсько-Борщагівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що станом на момент виникнення спірних правовідносин стан земель, які були передані на праві постійного користування ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща- Водиця» був змінений.

Разом з тим, відповідач наголосив на тому, що в силу вимог чинного законодавства у Головного управління Держгеокадастру у Київські області відсутні повноваження щодо скасування державних актів на право постійного користування на землю.

Як зазначено вище, Києво-Святошинською райдержадміністрацією Київської області Державному підприємству «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було видано державні акти на право постійного користування землею:

- НОМЕР_1 від 11.11.2002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №549, відповідно до якого Державному підприємству «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було надано у постійне користування 1448,5994 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.2, а.с.57-60);

- НОМЕР_2 від 15.11.2002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №550, відповідно до якого Державному підприємству «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було надано у постійне користування 421,4907 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.2, а.с.61-65).

Відповідно до ч.1 ст.126 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2001) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.202 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинна на момент отримання третьої особою у справі державних актів на право постійного користування землею) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Частиною 2 ст.202 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2001) передбачено, що державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Так, постановою Верховної Ради України від 13.03.1992 №2201-ХІІ (яка була чинна до 07.01.2004) затверджено форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею.

Наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43 (який був чинним до 23.08.2013) було затверджено Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (далі - Інструкція №43).

Відповідно до п.1.1 Інструкції №43 право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом: на право приватної власності на землю; на право колективної власності на землю; на право власності на землю; на право постійного користування землею.

Пунктом 3.4 Інструкції №43 встановлено, що державні акти, що посвідчують, зокрема, право постійного користування землею реєструються, відповідно, у Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею (громадянами) за формою згідно з додатком 4.

Книги реєстрації державних актів на право приватної власності на землю або на право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) ведуться відповідними радами, договорів оренди - виконавчим органом відповідної ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями; державних актів на право власності на землю - місцевими державними органами земельних ресурсів Держкомзему України окремо по кожному селу, селищу, місту, а для міст з районним поділом - по кожному району міста. За дорученням відповідної ради або державної адміністрації ведення вказаних Книг здійснюється відповідними державними органами земельних ресурсів Держкомзему України. Ці книги прошнуровуються, засвідчуються підписами сільського, селищного, міського голови та начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України і скріплюються гербовою печаткою (п.3.8 Інструкції №43).

02.04.2002 постановою Кабінету Міністрів України №449 (чинною до 22.07.2013) було затверджено форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 22.06.2009 №325 (який був чинним до 15.10.2013) затверджено Інструкцію про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою (далі - Інструкція №325).

Так, відповідно до п.1.2 Інструкції №325 (в редакції від 22.06.2009) встановлено, що бланки державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою (далі - бланки) є бланками документів суворого обліку.

Згідно з п.4.18 Інструкції №325 у випадку припинення права власності (права користування) земельною ділянкою, добровільної заміни державного акта або поділу чи об'єднання земельної ділянки землевласник (землекористувач) повертає свій примірник державного акта до територіального органу Держкомзему, де зберігається інший примірник державного акта, після чого на них робляться відмітки "скасовано". Такі акти залишаються на зберіганні у архіві територіального органу Держкомзему.

Суд зазначає, що Інструкцією №325 було передбачено, що у разі припинення права користування земельної ділянки землекористувач повертає свій примірник державного акта до територіального органу Держкомзему, де зберігається інший примірник державного акта, після чого на них робляться відмітки "скасовано".

Суд зазначає, що з 01 січня 2013 року набули чинності Закони України «Про Державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», згідно з якими повноваження територіальних органів Держземагентства у частині державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) земель, права сервітуту, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій) з 1 січня 2013 року припинилися.

Зокрема, з набранням чинності з 01.01.2013 Закону України №3613-VІ від 07.07.2011 «Про Державний земельний кадастр» та постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», посвідчення права власності та іншого речового права на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів.

У пунктах 9, 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» №3613-VІ від 07.07.2011 зазначено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року №563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

У позовній заяві позивач наголосив на тому, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було протиправно відмовлено позивачу у скасуванні державних актів на право постійного користування землею як то передбачено положеннями Інструкції №325.

Проте, суд наголошує на тому, що станом на момент виникнення спірних правовідносин Інструкція №325 втратила чинність.

Щодо посилань позивача на наявність у відповідача повноважень вчинити дії щодо скасування державних актів на право постійного користування землею, то суд зазначає таке.

Так, відповідно до п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та їй підпорядковане.

Згідно з п.4 вказаного Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого: здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; організовує виконання на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

Суд наголошує на тому, що на момент звернення позивача до відповідача із заявами про скасування державних актів на право постійного користування землею чинним законодавством не передбачено таких повноважень як скасування територіальними органами Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру державних актів на право постійного користування землею.

Так, зокрема, на територіальні органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру покладено функції з ведення Державного земельного кадастру та здійснення державної реєстрації земельних ділянок.

Разом з тим, суд погоджується з твердженням позивача в частині того, що вищевказані державні акти на право постійного користування землею містять неактуальну інформацію щодо тих земель Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», право постійного користування якими було припинено у зв'язку із частковою відмовою державного підприємства від права користування земельними ділянками, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI (далі-Закон №3613) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;

Частинами 1, 2 ст.6 Закону №3613 встановлено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №3613 до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв;відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка;інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч.2 ст.15 Закону №3613). Згідно із ч.1 ст.16 Закону №3613 земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Частиною 2 ст.16 Закону №3613 кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок (ч.5 ст.16 Закону №3613). Отже, державна реєстрація земельної ділянки передбачає внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Судом встановлено, що ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща- Водиця» було передано до місцевого фонду документації із землеустрою для подальшого постійного зберігання державні акти на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 11.11.2002 та НОМЕР_2 від 15.11.2002, про що свідчать акти прийомки-передачі від 08.08.2016, підписані представниками ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області (т.1, а.с.160-161).

Так, зі змісту вказаних актів прийомки-передачі вбачається, що підставою передачі ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща- Водиця» державних актів на право постійного користування землею на постійне зберігання є те, що у зв'язку з розробленням технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Киїєво-Святошинського району Київської області та в межах Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради Киїєво-Святошинського району Київської області, були зареєстровані документи, що посвідчують право користування ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща- Водиця» новосформованих земельних ділянок у кількості 18 (на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Киїєво-Святошинського району Київської області) та 4 (на території Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради Киїєво-Святошинського району Київської області).

Так, відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було зареєстровано наступні земельні ділянки на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області:

- кадастровий номер НОМЕР_45, площею 1,2189 га;

- кадастровий номер НОМЕР_46, площею 7,2197 га;

- кадастровий номер НОМЕР_47, площею 2,9899 га;

- кадастровий номер НОМЕР_48, площею 0,4899 га;

- кадастровий номер НОМЕР_49, площею 0,6426 га;

- кадастровий номер НОМЕР_50, площею 0,4706 га;

- кадастровий номер НОМЕР_51, площею 0,1145 га;

- кадастровий номер НОМЕР_52, площею 0,4898 га;

- кадастровий номер НОМЕР_53, площею 0,4708 га;

- кадастровий номер НОМЕР_54, площею 0,3928 га;

- кадастровий номер НОМЕР_55, площею 3,1897 га;

- кадастровий номер НОМЕР_56, площею 0,2779 га;

- кадастровий номер НОМЕР_57, площею 1,1314 га;

- кадастровий номер НОМЕР_58, площею 1,7057 га;

- кадастровий номер НОМЕР_59, площею 0,7857 га;

- кадастровий номер НОМЕР_60, площею 23,3977 га;

- кадастровий номер НОМЕР_61, площею 8,6330 га;

- кадастровий номер НОМЕР_62, площею 2,2599 га;

- кадастровий номер НОМЕР_59, площею 0,7857 га;

- кадастровий номер НОМЕР_63, площею 0,4796 га;

- кадастровий номер НОМЕР_59, площею 0,7857 га;

- кадастровий номер НОМЕР_64, площею 0,4151 га;

- кадастровий номер НОМЕР_65, площею 2,2928 га;

- кадастровий номер НОМЕР_66, площею 2,9310 га;

- кадастровий номер НОМЕР_67, площею 1,9620 га;

- кадастровий номер НОМЕР_68, площею 3,0935 га;

- кадастровий номер НОМЕР_69, площею 1,0016 га;

- кадастровий номер НОМЕР_70, площею 161,0465 га;

- кадастровий номер НОМЕР_71, площею 0,3928 га;

- кадастровий номер НОМЕР_72, площею 0,4899 га;

- кадастровий номер НОМЕР_73, площею 0,4422 га;

- кадастровий номер НОМЕР_74, площею 4,1536 га;

- кадастровий номер НОМЕР_75, площею 0,4751 га;

- кадастровий номер НОМЕР_76, площею 2,2342 га;

- кадастровий номер НОМЕР_77, площею 0,4903 га;

- кадастровий номер НОМЕР_78, площею 25,1109 га;

- кадастровий номер НОМЕР_79, площею 0,6223 га;

- кадастровий номер НОМЕР_80, площею 0,4898 га;

- кадастровий номер НОМЕР_81, площею 1,2520 га;

- кадастровий номер НОМЕР_82, площею 66,1802 га;

- кадастровий номер НОМЕР_83, площею 0,4899 га;

- кадастровий номер НОМЕР_84, площею 3,7262 га;

- кадастровий номер НОМЕР_85, площею 9,5838 га;

- кадастровий номер НОМЕР_86, площею 0,3500 га;

- кадастровий номер НОМЕР_87, площею 3,0071 га;

- кадастровий номер НОМЕР_88, площею 0,3868 га;

- кадастровий номер НОМЕР_89, площею 2,2470 га (т.1 а.с.168-176, 181-183,190-235, т.2 а.с.33-56, 65-76, 80-118,122-127).

Згідно із поземельними книгами, ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було здійснено державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_23, НОМЕР_34, НОМЕР_8 (т.1, а.с.236-245,т.2, а.с.2-30).

Також відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було зареєстровано наступні земельні ділянки на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області:

- кадастровий номер НОМЕР_90 площею 90,0678 га;

- кадастровий номер НОМЕР_91 площею 0,6607 га;

- кадастровий номер НОМЕР_92 площею 2,8979 га;

- кадастровий номер НОМЕР_93 площею 1,0180 га;

- кадастровий номер НОМЕР_94 площею 1,0180 га (т.1, а.с.177-180, 184-189, т.2, а.с.77-79,119-121).

Отже, ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» після проведеної в 2016 році інвентаризації землі було здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, які залишились у користуванні, у Державному земельному кадастрі та присвоєно відповідним земельним ділянкам кадастрові номери.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про державу реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №1952 державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч.1 ст.5 Закону №1952).

Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1952 державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону №1952 перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Частиною 1 ст.26 Закону №1952 визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону №1952 державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було зареєстровано право постійного користування на наступні земельні ділянки, які розташовані на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області:

- кадастровий номер НОМЕР_48 площею 0,4899 га;

- кадастровий номер НОМЕР_86 площею 0,3500 га;

- кадастровий номер НОМЕР_73 площею 0,4422 га;

- кадастровий номер НОМЕР_75 площею 0,4751 га;

- кадастровий номер НОМЕР_50 площею 0,4706 га;

- кадастровий номер НОМЕР_83 площею 0,4899 га;

- кадастровий номер НОМЕР_77 площею 0,4903 га;

- кадастровий номер НОМЕР_72 площею 0,4899 га;

- кадастровий номер НОМЕР_52 площею 0,4898 га;

- кадастровий номер НОМЕР_80 площею 0,4898 га;

- кадастровий номер НОМЕР_95 площею 0,4911 га;

- кадастровий номер НОМЕР_54 площею 0,3928 га;

- кадастровий номер НОМЕР_71 площею 0,3928 га;

- кадастровий номер НОМЕР_47 площею 2,9899 га;

- кадастровий номер НОМЕР_53 площею 0,4708 га;

- кадастровий номер НОМЕР_96 площею 2,8979 га (т.1, а.с.68-80).

У вказаній Інформації в якості підстави проведення державної реєстрації за ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» права постійного користування на земельні ділянки вказані державні акти на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 11.11.2002 та НОМЕР_2 від 15.11.2002.

Відповідно до листа Міжрегіонального управління у Києво-Святошинському районі та м.Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 15.04.2019 №870/424-19-0.19 згідно програмно-апаратного комплексу «Національна кадастрова система» станом на 01.04.2019 за ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області обліковується 45 земельних ділянок загальною площею 351,0913 га, а на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - 4 земельні ділянки загальною площею 94,6444 га.

У вказаному листі зазначено, що речові права на вищевказані земельні ділянки зареєстровані відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (т.2, а.с.132-133).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що внаслідок проведення технічної інвентаризації земель ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було здійснено державну реєстрацію земельних ділянок з присвоєнням кожній із них окремого кадастрового номеру.

Окрім того, ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було проведено державну реєстрацію права постійного користування на вищевказані земельні ділянки.

Отже, на момент розгляду справи за ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області обліковується 45 земельних ділянок загальною площею 351,0913 га, а на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - 4 земельні ділянки загальною площею 94,6444 га.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 11.11.2002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №549, ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було надано у постійне користування 1448,5994 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В свою чергу, на підставі державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 15.11.2002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №550, ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» було передано у постійне користування 421,4907 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, інформація щодо земельних ділянок (кількість та площа), якими користується ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на праві постійного користування, істотно відрізняється від відомостей щодо земель, які наведені у вказаних державних актах на право постійного користування землею.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про те, що вказані державні акти на право постійного користування землею містять неактуальну на момент розгляду справи інформацію щодо того, якими земельними ділянками на праві постійного користування користується ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». Разом з тим, наявність вказаних державних актів на право постійного користування землею зумовила ситуацію, за якої в Публічній кадастровій карті відбулось штучне накладення земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_88 та НОМЕР_4, які належать на праві приватної власності позивачу із земельними ділянками ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» згідно державних актів на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 11.11.2002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №549, та НОМЕР_2 від 15.11.2002, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №550, право постійного користування якими частково припинено у зв'язку з відмовою землекористувача, що на думку суду, безпідставно та необґрунтовано обмежує права та законні інтереси ОСОБА_1 як власника відповідних земельних ділянок.

Враховуючи те, що державні акти на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 15.11.2002 та НОМЕР_1 від 11.11.2002 містять неактуальну інформацію щодо земельних ділянок, якими користується ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на праві постійного користування, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог в частині скасування спірних державних актів на право постійного користування землею.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними відмов Головного управління Держгеокадастру у Київській області, наданих ОСОБА_1 листами від 25.01.2019 №В-113/0-149/6-19 та від 25.01.2019 №В-112/0-148/6-19, то суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, Головне управління Держгеокадастру у Київській області листами від 25.01.2019 №В-113/0-149/6-19 та №В-112/0-148/6-19 повідомило позивачу про неможливість скасування державних актів на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 15.11.2002 та НОМЕР_1 від 11.11.2002 з підстав відсутності у відповідача повноважень на вчинення відповідних дій.

Судом попередньо було встановлено, що відповідно до вимог чинного законодавства у відповідача відсутні повноваження на скасування державних актів на право постійного користування землею.

При цьому, суд наголошує на тому, що у листах від 25.01.2019 №В-113/0-149/6-19 та №В-112/0-148/6-19 відповідачем наведені лише обґрунтування неможливості скасування спірних державних актів на право постійного користування землею згідно вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що за законодавством, яке діяло до 01.01.2013 року, у разі повернення державного акта до територіального органу Держкомзему у зв'язку з припиненням права користування землею, на державному акті робилась відмітка "скасовано", після чого такий акт залишався на зберіганні в архіві територіального органу Держкомзему.

Отже, за законодавством, яке діяло до 01.01.2013 року не вимагалось прийняття окремого рішення, як індивідуально-розпорядчого документу, про скасування державного акту. Не передбачено таких повноважень відповідача і на день звернення позивача до відповідача із листами про скасування державних актів на право постійного користування землею.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не порушив вимоги законодавства, роз'яснивши позивачу про відсутність повноважень скасовувати державні акти на право постійного користування землею, у своїх листах на адресу позивача від 25.01.2019 №В-113/0-149/6-19 та №В-112/0-148/6-19.

Тому надані відповідачем відповіді із роз'ясненням вимог чинного законодавства суд не вважає рішеннями суб'єкта владних повноважень, які підлягають оскарженню у порядку адміністративного судочинства, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.2 ст. 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.

Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, де систематизовано норми адміністративного процесуального права.

Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Слід зазначити, що "трискладовий тест" для визначення виправданості втручання за статтею 8 Конвенції є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією і передбачає наявність всіх елементів, що вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності трьох умов: 1) втручання здійснене "згідно із законом"; 2) воно відповідає законній (легітимній) меті; 3) воно "необхідне в демократичному суспільстві".

Отже, обмеження, що не відповідає таким умовам, порушує право особи.

Так, у рішенні у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 2.12.2010 р., заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив: 42. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".

Така концепція міститься і в інших рішеннях ЄСПЛ, наприклад у рішеннях у справах "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine) від 18.12.2008 р., заява № 39948/06, п. 47; "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013 р., заява № 20372/11, п. 51; "Сергій Волосюк проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine) від 12.03.2009 р., заява №1291/03, п. 81, та інших рішеннях ЄСПЛ). Тобто її можна вважати усталеною практикою ЄСПЛ.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

У справі "Рисовський проти України" (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

На думку суд, відсутність у правовому регулюванні таких положень, які б у разі втрати актуальності державними актами на право постійного користування землею передбачали можливість їх скасування чи вчинення інших дій відповідним державним органом по вилученню з Державного земельного кадастру інформації про такі державні акти, щоб уникати ситуації штучного, тобто неіснуючого у дійсності, накладення земельних ділянок нових власників чи землекористувачів із земельними ділянками згідно державних актів, право постійного користування землею за якими фактично припинено, зумовлює безпідставне та необґрунтоване обмеження прав та інтересів нових власників землі.

При цьому обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням встановлених під час розгляду обставин справи ефективним та практичним способом захисту порушеного права позивача є скасування державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1, виданого 11.11.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №549 та державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2, виданого 15.11.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №550, що за переконанням суду є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що відповідачем не було допущено будь-якої протиправності при наданні оспорюваних позивачем відмов, судові витрати по справі відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Скасувати державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1, виданий 11.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №549 та державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2, виданий 15.11.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №550.

3. В частині позовних вимог про визнання протиправними відмов Головного управління Держгеокадастру у Київській області, викладених у листах від 25.01.2019 №В-113/0-149/6-19 та №В-112/0-148/6-19 - у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 26.04.2018.

Суддя Кушнова А.О.