Рішення № 81481128, 28.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 року Справа № 160/59/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: позивач представник позивача представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (50065, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Постишева, 27/31, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, ЄДРПОУ 39394856) про скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі – позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій просить, з урахуванням доповнення до адміністративного позову:

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-955-13/484 Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що факт перебування у трудових відносинах із роботодавцем також дає всі підстави для звільнення від сплати ЄСВ, якщо від підприємницької діяльності не отримано жодного доходу, а тому оскаржувана вимога, винесена відповідачем, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 07.02.2019 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

22.03.2019 року представником відповідача надано до суду письмові пояснення до адміністративного позову, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Контролюючим органом було встановлено, що на 01.11.2018 року в інтегрованій картці платника ОСОБА_3 обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 18 154,10 грн., а тому така сума підлягає стягненню.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмові пояснення до адміністративного позову, що містяться в матеріалах справи, у зв'язку з чим у задоволенні позовної заяви просив відмовити.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в фіскальному органі з 10.07.2009 року по 07.12.2018 року, як фізична особа-підприємець, зокрема за період з 01.01.2013 року по 01.04.2016 року обліковувалася на спрощеній системі оподаткування.

01.04.2016 року позивач звернулася із заявою про перехід від сплати єдиного податку на загальну систему оподаткування.

Станом на 01.11.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області за обліковими даними з інформаційної системи органу доходів і зборів обліковується недоїмка станом на 01.11.2018 року у розмірі 18 154,10 грн.

Враховуючи зазначене, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №Ф-955-17/484.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням та вважаючи дії відповідача щодо нарахування єдиного внеску неправомірними, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

При цьому, згідно пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно частини п'ятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 абзац третій частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано жодних пояснень щодо обґрунтування обчислення позивачу суми боргу (недоїмки) у розмірі 18 154,10 грн. та не надано будь-яких інших доказів, які б підтверджували наявність підстав для формування вимоги.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність формування оскаржуваної вимоги, посилається виключно на облікові дані з інформаційної системи і виходить з того, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, а тому підлягає обчисленню та нарахуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як вбачається з облікової картки, наданої відповідачем разом із письмовими поясненнями на позовну заяву, недоїмка у розмірі 18 154,10 грн. за позивачем рахується станом на 01.11.2018 року.

Поряд із цим, суд зазначає про те, що будь-яких відомостей чи доказів підстав виникнення недоїмки (проведення документальних перевірок, за результатами яких було визначено недоїмку, подання позивачем звітів про нарахування спірної суми єдиного внеску), періоду її нарахування, застосованого відсотку, бази єдиного внеску, доходу позивача, на підставі якого було нараховано єдиний внесок, відповідачем не надано.

Так, судом встановлено, що доказів на підтвердження правомірності прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідачем не надано, а тому, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції та законам України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (50065, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Постишева, 27/31, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, ЄДРПОУ 39394856) про скасування вимоги - задовольнити.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-955-13/484 Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення суду складений 02 квітня 2019 року.

Суддя ОСОБА_1