Рішення № 81481016, 22.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

м. Вінниця

22 квітня 2019 р. Справа № 120/999/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання: Кулика Віталія Віталійовича,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Жердєва Олександра Андрійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: Жмеринського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

22 березня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Жмеринського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-122752-52 від 20 лютого 2019 року. Позовна заява підписана представником позивача, адвокатом ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 15 березня 2019 року її довірителем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-122752-52, що сформована Жмеринським управлінням Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області 20 лютого 2019 року, якою визначено до сплати заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 18276,72 гривень.

На думку представника позивача, рішення фіскального органу є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на те, що з 2006 року позивачем не здійснювалась підприємницька діяльність, а 20 вересня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним. Підтвердженням того, що позивач не здійснювала підприємницької діяльності є відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про взяття ОСОБА_3 на облік фіскальним органом, органом Пенсійного фонду України, а також відомостей про види діяльності, якими займається фізична особа-підприємець.

Відтак, представник позивача переконана, що з урахуванням положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» необхідними умовами для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності. За відсутності таких умов відсутній і об'єкт нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Наведене свідчить про необгрунтованість вимоги про сплату боргу (недоїмки), яку належить скасувати.

Ухвалою суду від 26 березня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

18 квітня 2019 року представником відповідача подано до суду відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що відповідач заперечує проти позовних вимог та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав. З урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відтак, на думку відповідача, для такої категорії платників єдиного внеску, як позивач, законодавцем передбачено обов'язок сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування навіть при умові неотримання фізичною особою-підприємцем доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунковою як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті сплаті щомісяця.

Зважаючи на положення законів України про Державний бюджет України на 2017 та 2018 роки, мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб, як позивач, у 2017 році складала 704 гривень, а у 2018 році - 819,06 гривень.

Частиною 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено повноваження органу доходів і зборів надсилати платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Таким чином, у відповідача були підстави для формування вимоги про сплату боргу, адже за позивачем станом на 31 січня 2019 року за даними інформаційної системи органів державної фіскальної служби рахувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 18276,72 гривень (8448 гривень за 2017 рік, 9828,72 гривень за 2018 рік).

Повноваження фіскальних органів формувати вимоги про сплату боргу на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу визначені пунктом 4 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року.

Також у відзиві відповідач звертає увагу на тому, що позивачем 09 квітня 2019 року самостійно погашено суму заборгованості по єдиному внеску в повному обсязі, а тому відповідно до пункту 6 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року, оскаржена позивачем вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною. За відсутності предмету спору, на думку відповідача, позов не може бути задоволений.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані учасниками справи докази, суд зважає на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 4 Закону встановлено перелік осіб, які відносяться до платників єдиного внеску. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 вказаної статті до платників єдиного внеску відносяться фізичні особи-підприємці, в тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини статті 7 Закону передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають. Разом із тим розмір єдиного внеску залежить від розміру отриманого підприємцем доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Законодавцем передбачено обов'язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Але в будь-якому разі передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відтак, наведені вище положення спростовують посилання представника позивача про те, що необхідною умовою для сплати єдиного внеску є отримання доходу від підприємницької діяльності, адже статтею 7 Закону передбачено випадки, за яких сплачується єдиний внесок навіть у разі неотримання підприємцем доходу (прибутку).

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини 8 статті 9 Закону).

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина 4 статті 25 Закону).

Особливості нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року.

Розділом 6 вказаної Інструкції передбачено наслідки невиконання платниками єдиного внеску обов'язку щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Так, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій (пункт 3 розділу 6 Інструкції).

Водночас, пунктом 4 розділу 6 Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відтак, згаданою вище Інструкцією передбачено можливість формування вимоги про сплату боргу, в тому числі й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована фізичною особою-підприємцем 26 вересня 2003 року, про що свідчить наданий разом із позовною заявою витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказаний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дійсно не містить відомостей щодо взяття на облік та зняття з обліку позивача як підприємця в органах статистики, Міндоходів, Пенсійного фонду України.

Водночас, судом здійснено безкоштовний пошук відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1). Так, за результатами такого пошуку встановлено, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація щодо взяття на облік позивача як підприємця в головному управлінні регіональної статистики - 21 вересня 2012 року, в Жмеринському управлінні Головного управління ДФС у Вінницькій області - 13 жовтня 2003 року позивача взято на облік як платника податків, 21 жовтня 2003 року позивача взято на облік як платника єдиного внеску. Більше того, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація щодо дати зняття позивача як підприємця з обліку в органі статистики та фіскальному органі (такою датою є 09 квітня 2019 року).

Відтак, твердження представника позивача про те, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо взяття на облік та зняття з обліку позивача як підприємця в органах статистики, Міндоходів та Пенсійного фонду України не знайшли підтвердження в ході судового розгляду та спростовуються відомостями, що містяться у зазначеному вище Реєстрі.

Разом із тим, витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується те, що саме 09 квітня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичнї особи-підприємця ОСОБА_3

В ході судового розгляду встановлено, що станом на 31 січня 2019 року за позивачем рахувалася заборгованість по сплаті єдиного внеску в розмірі 18276,72 гривень, що підтверджується витягом із облікової картки платника податків та не заперечується позивачем, що слугувало підставою для формування вимоги про сплату боргу №Ф-122752-52 від 20 лютого 2019 року.

При цьому єдиним доказом того, що позивач не здійснювала підприємницької діяльності є інформація, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця визнано недійсним 20 вересня 2012 року.

Водночас, особливу увагу суд звертає на положення пункту 6 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року.

Так, пунктом 6 розділу 6 Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:

сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;

орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);

вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;

борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу, - у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону;

є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі, - у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.

Однією із підстав, за наявності якої може йтися про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є відкликаною, визначено погашення платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства суми боргу (недоїмки), що зазначена у такій вимозі. В такому випадку днем відкликання вимоги про сплату боргу (недоїмки) є день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі.

Для застосування вказаної норми має існувати декілька передумов: має відбутися погашення суми боргу одним із суб'єктів - платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства; сума боргу має бути сплачена в повному обсязі.

Суд встановив, що 09 квітня 2019 року двома платіжними дорученнями відбулася сплата позивачем суми заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про що свідчить витяг із облікової картки платника податків, що надана представником відповідача разом із відзивом. Витягом із облікової картки підтверджується те, що 09 квітня 2019 року позивачем одним платіжним дорученням сплачено 14819,54 гривень, а іншим - 6129,42 гривень.

Відтак, в розумінні пункту 6 розділу 6 Інструкції 09 квітня 2019 року відбулося відкликання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-122752-52, сформованої Жмеринським управлінням Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області 20 лютого 2019 року, в зв'язку із погашенням платником суми боргу в розмірі 18276,72 гривень в повному обсязі.

На переконання суду, правова природа відкликання вимоги про сплату боргу (недоїмки) за своїм змістом подібна до правової природи скасування індивідуального акту (вимоги про сплату боргу), адже, по-перше, у разі відкликання вимоги про сплату боргу у зв'язку з погашенням суми боргу не потрібно будь-якого рішення компетентного органу про її відкликання; вимога вважається відкликаною в силу положень пункту 6 розділу 6 Інструкції; по-друге, внаслідок відкликання вимоги про сплату боргу остання перестає діяти як акт індивідуальної дії.

З огляду на викладене суд обмежений процесуальним законом скасовувати акт індивідуальної дії при умові, якщо такий акт припинив дію, в тому числі й шляхом відкликання.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відтак, завданням адміністративного суду, в тому числі є надання ефективного захисту правам, свободам та інтересам фізичних осіб, правам та інтересам юридичних осіб від реальних порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Натомість, в ході судового розгляду встановлено, що оскаржена представником позивача вимога про сплату боргу в розумінні пункту 6 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20 квітня 2015 року, вважається відкликаною, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволеними. А посилання представника позивача як на підставу для задоволення позову на те, що свідоцтво про державну реєстрацію її довірителя визнано недійсним не спростовують ту обставину, що оскаржена вимога про сплату боргу є відкликаною.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для відшкодування стронам судових витрат.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 124, 162, 241, 244, 245, 246, 262 КАС України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 рєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1)

Відповідач: Жмеринське управління Головного управління ДФС у Вінницькій області (місцезнаходження: 23100, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Хмельницького, буд. 18, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39402165)

Рішення у повному обсязі складено 02.05.19

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович