Рішення № 81477759, 26.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2019 року № 640/18542/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 82 680,27 грн,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - позивач, ГУ ДФС у м.Києві) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1.), в якому просить:

- стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг по земельному податку з фізичних осіб у розмірі 82 680,27 грн.;

- скерувати постанову до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день звернення до суду за відповідачем обліковується податковий борг в сумі 82 680,27 грн. Зазначена сума податкового боргу виникла на підставі донарахованих контролюючим органом сум податкових зобов'язань, відповідно до прийнятого податкового повідомлення - рішення від 22.07.2017 №45715-1305, які у встановлений законом строк, відповідачем сплачені не були.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

04.01.2019 та 21.01.2019 відповідач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявами про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву та розгляд справи у судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2019 заяву відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено, та продовжено строк ОСОБА_1 на подачу відзиву на позовну заяву на 10 (десять) днів з моменту отримання даної ухвали.

03.04.2019 відповідач надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що остання не отримувала від позивача ні податкових повідомлень - рішень, ні податкової вимоги про сплату боргу. На думку відповідача, немає підстав вважати, що податкова вимога направлена позивачем, була вручена відповідачу у визначений законом спосіб. Отже, строк визначений пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України для пред'явлення вимоги щодо стягнення податкового боргу з відповідача, для позивача не наступив.

05.04.2019 відповідач звернулася до суду з заявою про долучення доказів до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Фізична особа ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку в контролюючих органах як платник податків.

Відповідно до інтегрованої картки платника податків відповідача, на час звернення з даним позовом до суду ОСОБА_1 мала заборгованість перед бюджетом по земельному податку з фізичних осіб у розмірі 82 680,27 грн., що підтверджується довідкою Головного управління ДФС у м. Києві від 15.06.2018 №20478/9/26-15-17-03-25.

Вказана сума податкового боргу виникла у платника податків в результаті донарахованих контролюючим органом сум податкових зобов'язань за 2017 рік, згідно з прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 28.04.2017, №45715-1305, та не сплачених відповідачем у визначений законом строк.

Так, податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №45715-1305 на суму податкового зобов'язання 82 680,27 грн., за платежем «земельний податок з фізичних осіб» було надіслано на адресу відповідача рекомендованим поштовим відправленням 23.06.2017. Однак, вказане відправлення було повернуто відділенням поштового зв'язку відправнику, з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до вимог статті 59 Податкового кодексу України позивач рекомендованим листом направив відповідачу податкову вимогу про сплату податкового боргу форми «Ф» від 25.10.2017 №88576-17 на суму податкового боргу 82 680,27 грн.

Разом з тим, 25.10.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві було прийнято Рішення №88576-17 про опис майна у податкову заставу.

Вказана вимога та Рішення №88576-17 про опис майна у податкову заставу були надіслані відповідачу рекомендованим поштовим відправленням. Однак, вказане відправлення було повернуто відділенням поштового зв'язку відправнику, з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

З огляду на те, що визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання відповідачем не сплачені, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Приписами пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Так, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Під час розгляду справи доказів оскарження відповідачем податкового повідомлення-рішення в адміністративному або судовому порядку суду надано не було, отже, визначена сума грошового зобов'язання є узгодженою.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Положенням пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було складено податкову вимогу форми «Ф» від 25.10.2017 №88576-17 на загальну суму податкового боргу 82 680,27 грн., яка була направлена на адресу відповідача.

Проте податкова вимога повернулась на адресу податкового органу з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до абзацу 1 пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з пунктом 95.4 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Досліджуючи надані сторонами докази, судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення від 04.04.2019 №4546414 ОСОБА_1 на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі ГУ ДКСУ у м. Києві сплачено заборгованість зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 82 680,27 грн.

Отже, аналізуючи вищевикладене та враховуючи, що матеріалами справи підтверджується добровільна сплата відповідачем наявної податкової заборгованості зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 82 680,27 грн., суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, оскільки заявлені позивачем позовні вимоги виконані відповідачем у повному обсязі до винесення судом рішення у даній адміністративній справі.

Заяви щодо збільшення або уточнення позовних вимог від позивача на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва не надходили.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що сума заборгованості до Державного бюджету України у розмірі 82 680,27 грн., відповідачем сплачена у добровільному порядку, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 82 680,27 грн. - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова