Рішення № 81477446, 24.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2019 року № 826/9274/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Лівобережного Об'єднання управління Пенсійного фонду України (далі - відповідач), в якому просить зобов'язати здійснити нарахування та виплату компенсації, згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати», від 19.10.2000 р., № 2050-ІІІ, за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячної пенсії, яка виплачувалася не у повному обсязі та нарахована за рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09.12.2010р. № 2а-2709/2010 з 24 травня 2010 року (за рішенням) по 08.06.2017 рік (дату виплати).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2018 року відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня отримання ухвали надати суду відзив на позовну заяву та всі докази на підтвердження, які наявні у відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Деснянського районного суду м. Києва від 09.12.2010 року було зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату позивачу основну (державної) пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяної здоров'ю в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком .

Однак, лише в 2017 році позивачу були перераховані грошові кошти на виконання вищевказаного рішення суду, проте без нарахування компенсації передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

За посиланням позивача, за час тривалої невиплати йому у повному обсязі пенсії відбулася інфляція та знецінення коштів, що дає позивачу право, яке передбачене ч. 2 ст. 46 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. за № 1058-IV, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати», від 19.10.2000р. № 2050-ІІІ та Постанови КМ України № 159 від 21.02.2001р. «Про порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» вимагати від правопорушника, відповідача, нарахувати та сплатити йому компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Також позивачем було надано заяву про заміну про заміну відповідача у справі - Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України у м. Києві на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З урахуванням встановленого судом, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року №203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві» передбачено утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, реорганізувавши шляхом злиття Правобережного, Лівобережного, Центрального управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, суд вбачає підстави для заміни сторони його правонаступником.

Відповідач у встановлені судом строки не подав відзиву на позовну заяву .

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що постановою Деснянського районного суду м. Києва від 09.12.2010р. у справі № 2а-2709/2010 позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Визнано дії Управління пенсійного фонду України в Деснянському районі протиправними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 основну (державну) пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до платіжного доручення № 1512 від 08.06.2017р. позивачу було перераховано грошові кошти у сумі 51 940,58 грн.

Позивач звернувся до ГУ УПФ в м. Києва з заявою щодо з'ясування чи нараховувалася йому компенсація відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Листом-відповіддю від 15.05.2018р. № 14-08/898-4869 ГУ УПФ в м. Києва повідомило позивача про те, що виплата компенсації за порушення строків виплати суми коштів по судовому рішенню до компетенції Головного управління не входить.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 11.02.2003р. (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зі змісту вказаних норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 р. № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16).

Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 3 липня 2017 року (справа №521/940/17) та від 24 січня 2019 року (справа №159/1615/17).

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Натомість, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документі, визначених у Законі України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання, регламентовані Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №4901-VI).

Відповідно до частини 1 статті 3 названого Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною 4 зазначеної статті закріплено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №4901-VI цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.

В пункті 3 названого розділу передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості:

- у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;

- у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;

- у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

З метою реалізації наведеного пункту Кабінет Міністрів України 03 вересня 2014 року прийняв постанову №440, якою затвердив Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі по тексту - Порядок №440).

Передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, тобто до головних управлінь Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання (додаток).

Акт приймання-передавання підписується відповідальною особою органу державної виконавчої служби та особою, визначеною керівником органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та затверджується керівниками зазначених органів.

Тим часом, відповідно до пункту 20 Порядку №440 погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі по тексту - Порядок №845).

Пунктом 47 Порядку №845 передбачено, що Безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Згідно з пунктом 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Пунктом 49 Порядку №845 також закріплено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Пунктом 50 Порядку №845 також передбачено, що за порушення встановленого законом строку перерахування коштів компенсація нараховується Казначейством, якщо боржником є державний орган.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

У рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються:

- назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав;

- повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника;

- дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу;

- строк прострочення платежу;

- реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання;

- спосіб перерахування коштів стягувачу;

- сума нарахованої компенсації.

Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.

З метою реалізації Закону України №4901-VI та Порядку №845 Державною казначейською службою України 19 квітня 2013 року видано наказ №63 «Про здійснення безспірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів» (далі по тексту - Наказ №63).

Відповідно до зазначеного наказу, Головні управління Казначейства:

- у разі передачі органами державної виконавчої служби рішень відповідно до Порядку №440, організовують прийняття таких рішень, підписання та затвердження таких актів приймання - передачі;

- забезпечуються облік і зберігання судових рішень до настання їх черги виконання за бюджетною програмою КПКВ 350404 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою»;

- не раніше ніж за два місяці до настання черги для виконання судового рішення, супровідним листом направляють до Казначейства документи, що стосуються їх виконання за бюджетною програмою КПКВ 350404 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою».

Отже, з наведених вище положень вбачається, що відповідальним за виконання судового рішення, що гарантоване державною, яким є постанова Деснянського районного суду м. Києва від 09.12.2010р. у справі № 2а-2709/2010, є саме Державна казначейська служба України (Казначейство), яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Враховуючи положення статті 5 Закону №4901-VІ, нарахування та виплата компенсації за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду має проводитися органами Державної казначейської служби України, а не безпосередньо боржником за рішенням суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30.03.2016 (справі №6-495цс16) та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.03.2018 (справа № П/811/1917/14), висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на юридичну природу спірних правовідносин та враховуючи обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, позовні вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частину доходів позивачу задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя І.А. Качур