Рішення № 81476719, 26.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2019 року № 826/12500/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Адвокатського бюро «Грінцов та Партнери» Грінцова Івана Володимировича в інтересах ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про скасування наказу і висновку, зобов'язання винити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся адвокат Адвокатського бюро «ОСОБА_3 та Партнери» Грінцов Іван Володимирович в інтересах ОСОБА_3 (далі - позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2), в якому просить скасувати наказ відповідача 1 від 28.08.2017 №2934/7 та висновок відповідача 2 від 04.08.2017 за результатами розгляду скарги Грінцова І.В. в інтересах ОСОБА_3 від 01.06.2017 та зобов'язати відповідача 1 задовольнити скаргу Грінцова І.В. в інтересах ОСОБА_3 від 01.06.2017 повністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2017 №2934/7 відмовлено у задоволенні скарги Грінцова І.В. в інтересах ОСОБА_3 від 01.06.2017 у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог частини 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки подана особою, яка не підтвердила факт порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав. Проте позивач не погоджується з виданим наказом та висновком Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, вважає їх необґрунтованими, адже відповідачами не досліджено в повному обсязі викладені у скарзі обставини та не взято до уваги подані позивачем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 відкрито провадження та призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 проти позову заперечував, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, зокрема, що Міністерством юстиції прийнято рішення про відмову у задоволенні скарги у зв'язку з тим, що скарга подана особою, яка не підтвердила факт порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав. Відповідач зазначив, що скаржником не надано доказів, що виконавче провадження не закінчено та не стягнуто з ОСОБА_4 матеріальну шкоду. Таким чином, Комісія дійшла висновку, що скаржник не підтвердив факт порушення його прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, представник Міністерства юстиції України вказав на те, що Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України не може бути відповідачем у справі, а висновок Комісії з розгляду скарг не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 19 КАС України, сам по собі не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов'язків для осіб, тому не може бути предметом спору.

Представник відповідача 1 просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Слід зазначити, що з 15.12.2017 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції, визначеній Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017.

Згідно з пунктом 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи, суд дійшов висновку розглядати справу у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) згідно нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 04.11.2013 по справі №1-329/11 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди в розмірі 971 821,00 грн. На підставі постанов державного виконавця від 29.10.2013 №40451249 та від 12.11.2013 №40671309 накладено арешт на все майно ОСОБА_4 та внесені відповідні обтяження за №9432637 від 21.04.2015 та №3394821 від 15.11.2013 до відповідного реєстру.

03.02.2016 подана заява головному державному виконавцю ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Коблошу О.Й. про вжиття заходів щодо реалізації майна боржника в установленому законодавством порядку, а саме 1/3 квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ Швораком Б.О. підготовлені та направлені ОСОБА_4 вимоги №345/5 від 11.04.2016 та №345/5 від 27.05.2016 щодо надання можливості державному виконавцю безперешкодно ввійти до квартири АДРЕСА_1 з метою опису майна. В подальшому, ОСОБА_4 чинила перешкоди до доступу в квартиру, у зв'язку з чим було підготовлено та направлено до Печерського районного суду м. Києва подання про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_4

Після отримання Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна позивачу стало відомо про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_3 на відшкодування завданої матеріальної шкоди з боку ОСОБА_4

Згідно інформаційної довідки 29.03.2017 приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34508651, згідно з яким нерухоме майно, що належало ОСОБА_4 продано ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2017 №946.

Звернувшись із зверненням до начальника ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві про незаконний продаж майна ОСОБА_4, позивач отримав листа від 18.05.2017 №17479/10, зі змісту якого встановлено, що згідно даних АСВП встановлено, що обтяження №9432637, внесене 21.04.2015, припинене 09.12.2016 08:23:07 та обтяження №3394821, внесене 15.11.2013, припинене - 09.12.2016 08:24:25, інформація про користувача, який виконував інформацію: Гордієнко Наталія Іванівна - старший державний виконавець Березнегуватського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

Позивач вважає, що старший державний виконавець Березнегуватського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Гордієнко Н.І. незаконно припинила обтяження, нехтуючи відкритими виконавчими провадженнями стосовно ОСОБА_4, не вказавши правові підстави припинення та за відсутності посилання на документальне підтвердження законності вчинення таких реєстраційних дій.

Такі незаконні дії, на думку позивача, дали можливість ОСОБА_4, якій було достовірно відомо про відкриті виконавчі провадження, незаконно відчужити квартиру, яку в подальшому було перепродано третім особам. У зв'язку з наведеним позивач подав скаргу у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.06.2017 до Міністерства юстиції України, в якій просив скасувати рішень про припинення обтяження та скасування реєстраційних дій, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За результатами розгляду скарги Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України складено висновок від 04.08.2017, яким вирішила у задоволенні скарги Грінцова І.В. в інтересах ОСОБА_3 від 01.06.2017 відмовити у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог частини 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки подана особою, яка не підтвердила факт порушення її прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав.

На підставі вказаного висновку, відповідно до пункту 1 частини 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 7, 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 Міністерством юстиції України видано наказ від 28.08.2017 №2934/7, яким відмовлено у задоволені скарги Грінцова І.В. в інтересах ОСОБА_3 від 01 червня 2017 року.

Вважаючи зазначені висновок та наказ протиправними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визнання та захисту державою таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Частиною 1 статті 37 Закону № 1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті, Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною 5 статті 37 Закону № 1952-IV скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі подання скарги на рішення про державну реєстрацію прав); 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128).

Пунктом 2 Порядку №1128 передбачено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

Відповідно до пункту 3 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов'язкові відомості, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та / або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб'єктом розгляду скарги.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав;

б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України.

У силу положень частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу.

Пунктом 7 Порядку №1128 встановлено, що у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Отже особа, яка вважає, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав порушує її права може оскаржити його в адміністративному порядку, звернувшись до Міністерства юстиції України з відповідною скаргою.

При цьому умовою, з якою законодавець пов'язує можливість розгляду відповідної скарги по суті є можливість зі змісту поданої скарги та доданих до неї документів встановити факт порушення її прав у результаті прийняття рішення державного реєстратора.

Ненаведення обставин, що підтверджують факт порушення прав скаржника в результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав є підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні скарги.

Суд зазначає, що перевіряючи правомірність розгляду скарг, поданих фізичними та юридичними особами у порядку, визначеному статтею 37 Закону № 1952-IV, дослідженню підлягають виключно обставини щодо дотримання суб'єктом владних повноважень порядку та строків розгляду скарги та надання відповіді. Суд не надає правової оцінки рішенню та діям державного реєстратора, що стали підставою звернення з відповідною скаргою.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ про відмову у задоволенні скарги прийнятий Міністерством юстиції України на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 04.08.2017 за результатами розгляду скарги Грінцова І.В. в інтересах ОСОБА_3 від 01.06.2017, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.06.2017 за №16593-0-33-17.

Таким чином, наказ від 28.08.2016 №2934/7 прийнятий Міністерством юстиції України у межах наданої йому компетенції, в порядку та строки, що передбачені статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядку №1128.

Що стосується суті висновків, покладених в основу наказу від 28.08.2016 №2934/7 про відмову у задоволенні скарги суд зазначає, що зміст висновків, що покладені в основу рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги у досудовій процедурі, не має самостійного юридичного значення, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки особи внаслідок позбавлення особи можливості реалізувати належне їй право або внаслідок покладення на особу будь-якого обов'язку.

Викладені в оскаржуваному наказі висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для особи певні правові наслідки.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи та як пояснив представник відповідача, Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, при вивченні скарги та перевірці дотримання скаржником вимог закону щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення, встановлено недотримання скаржником вимог пункту 3 частини 5 статті 37 Закону № 1952-IV, що стало підставою для висновку про відмову у задоволенні скарги.

Так, як вбачається зі змісту скарги судом стягнено з ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 971821 грн., відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно ОСОБА_4

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 09.12.2016 дані обтяження щодо нерухомого майна були припиненні на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження.

Скаржником не надано доказів, що провадження не закінчено та не стягнено з ОСОБА_4 матеріальну шкоду.

Таким чином, Комісія дійшла висновку, що скаржник не підтвердив факт порушення його прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення.

Як вбачається зі змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1).

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

У світлі розглядуваних процесуальних правовідносин правом, на захист якого подається адміністративний позов, є гарантована державою можливість на вчинення певної дії, яка передбачена в нормативно-правовому акті; під свободою особи розуміється повна відсутність обов'язку на вчинення певних дій у конкретній сфері публічних правовідносин; охоронюваний законом інтерес як об'єкт судового захисту являє собою потенційне право особи, її прагнення набути певні матеріальні або нематеріальні блага.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги Грінцова І.В. в інтересах ОСОБА_3 від 01.06.2017 за своїм змістом і правовим визначенням має рекомендаційний характер, а отже, не є обов'язковим для прийняття Міністерством юстиції України наказу саме у відповідності до цього висновку.

Крім цього, зазначений висновок не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні закону і не створює для особи обов'язків та наслідків за результатами його прийняття. Таким чином, спір у відповідній частині є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

В той же час, враховуючи, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у межах наданої йому компетенції та беручи до уваги, що вказаний наказ про відмову у задоволенні скарги позивача не є таким, що порушує його права та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.

Суд також зауважує, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

У разі незгоди позивача з рішенням суб'єкта владних повноважень про державну реєстрацію права власності за третьою особою, вимога про визнання протиправним та скасування наказу, прийнятого за результатами розгляду скарги на таке рішення у досудовій процедурі, не буде мати своїм правовим наслідком захист суб'єктивних прав позивача, зокрема права власності, позаяк скасування оскаржуваного наказу не тягне за собою правових наслідків у вигляді скасування рішення державного реєстратора.

Суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача у даних спірних правовідносинах є оскарження безпосередньо дій та рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову адвоката Адвокатського бюро «Грінцов та Партнери» Грінцова Івана Володимировича в інтересах ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур