Рішення № 81476577, 23.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2019 року № 826/14904/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., при секретарі судового засідання Острович Е.С., розглянувши у судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: Гришакова Н.Є.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі також - відповідач) про стягнення середнього заробітку за затримку виплати заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку виплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та індексації заробітної плати.

12.11.2018 р. від позивача надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення компенсації невикористаних днів щорічної основної відпустки.

Разом з тим, від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог якою позивач просив суд стягнути з ДФС України середній заробіток у розмірі 161280 (сто шістдесят одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів, компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 45130 (сорок п'ять тисяч сто тридцять) грн. 38 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів, індексацію заробітної плати у розмірі 645 (шістсот сорок п'ять) грн. 52 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 01.07.2013 по 13.02.2015 позивач працював в ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим на посаді заступника начальника ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

За період з квітня 2014 року по лютий 2015 року Позивачу не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата.

У зв'язку наявною заборгованістю по виплаті заробітної плати Позивач звернувся з відповідним позовом до ДФС України по стягнення такої заборгованості.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2018 р. у справі №826/6238/17 адміністративний позов задоволено повністю, стягнуто з ДФС України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з квітня 2014 р. по лютий 2015 року у розмірі 43 247,09 грн.

Рішення суду у справі №826/6238/17 набрало законної сили 27.03.2018.

26.06.2018 позивач на виконання судового рішення у справі №826/6238/17 отримав кошти у розмірі 34 813,90 грн. (сума з урахуванням стягнутих податків та зборів з 43 247,09 грн.).

Факт наявності невиплаченої позивачу заборгованості по за робітній платі за період роботи в ДПІ у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим було встановлено та підтверджено Окружним адміністративним судом м. Києва (рішення від 26.02.2018 р. у справі №826/6238/17).

Позовні вимоги ОСОБА_1 у справі №826/6238/17 про стягнення заборгованості по за робітній платі були задоволені у повному обсязі, а відповідач не оскаржував розмір належних до виплати позивачу сум на день звільнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення суду ДФС України здійснено фактичний розрахунок з позивачем. Кошти були зараховані на рахунок позивача 26.06.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу Законів про працю України (далі по тексту - «КЗпП України), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки, позивач звільнився з ДПІ у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим 13.02.2015, а фактичне погашення заборгованості по заробітній платі здійснено 26.06.2018, то позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки за період з 13.02.2015 по 26.06.2018.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Наведене відповідає правовій практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеної в постановах від 21.02.2012 №6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

На підставі викладеного, середній заробіток розраховується наступним чином:

- Заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням (13.02.2015 р.): у грудні 2014 року - 4128 грн. 13 коп., у січні 2015 року - 4128 грн. 13 коп.

- Кількість робочих днів за останні два місяці роботи перед звільненням (13.02.2015 р.): у грудні 2014 року - 23 днів, у січні 2015 року - 20 днів.

- Середньоденна заробітна плата за останні два місяці роботи перед звільненням (13.02.2015 р.): 192 грн. 00 коп. = (4128 грн. 13 коп. (грудень 2014.) + 4128 грн. 13 коп. (січень 2015 р.)) / 43 (загальна кількість робочих днів за грудень 2014 та січень 2015 ).

- Період невиплати належної заробітної плати: з 13.02.2015 (дата звільнення) по 26.06.2018 (дата фактичного розрахунку) становить 840 робочих днів.

- Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки складає:

161' 280 грн. 00 коп. = 192 грн. 00 коп. * 840 робочих днів.

Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 161280 (сто шістдесят одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп. за час затримки виплати заробітної плати за період з 13.02.2015 по 26.06.2018.

Разом з тим, оскільки розрахунок по заборгованості по заробітній платі було здійснено лише 26.06.2018, то позивач має право на компенсацію за затримку виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 №1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 №692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Позивач самостійно здійснив розрахунок компенсації за затримку виплати заробітної плати, який зазначено в заяві про уточнення позовних вимог.

Згідно розрахунків позивача компенсація втрати частини заробітної плати заборгованість по якій виникла у період з 01.04.2014 по 13.02.2015 становить 45130 (сорок п'ять тисяч сто тридцять) грн. 38 коп.

Відповідач не оскаржував здійснений позивачем розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ДФС України компенсації втрати частини заробітної плати у розмірі 45130 (сорок п'ять тисяч сто тридцять) грн. 38 коп.

Крім того, позивач стверджує, що у період з 01.04.2014 по 13.02.2015 йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація заробітної плати.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції до 01.01.2016), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції після 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Індекс споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників обчислюється відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), згідно з пунктом 1-1 якого таке обчислення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно із пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Відповідач не надав докази підтвердження здійснення індексації доходів позивача.

Позивачем здійснено розрахунок індексації заробітної плати.

Згідно розрахунку позивача, індексація заробітної плати становить 645 (шістсот сорок п'ять) грн. 52 коп.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ДФС України індексації заробітної плати у розмірі 645 (шістсот сорок п'ять) грн. 52 коп.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (Ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) середній заробіток у розмірі 161280 (сто шістдесят одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп. за час затримки виплати заробітної плати за період з 13.02.2015 р. по 26.06.2018 р. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (Ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 45130 (сорок п'ять тисяч сто тридцять) грн. 38 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (Ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) індексацію заробітної плати у розмірі 645 (шістсот сорок п'ять) грн. 52 коп. за період роботи в ДПІ у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим без урахування обов'язкових податків та зборів.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнок НОМЕР_1).

Відповідач: Державна фіскальна служба України (04655, м.Київ, Львівська площа, 8. код ЄДРПОУ 39292197).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій

Повний текс рішення виготовлено 25.04.2019.