Рішення № 81476440, 25.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2019 року № 826/5694/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить суд:

- визнати дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження у розмірі виплати пенсіонеру ОСОБА_1 нарахованої йому відповідно з вимогами чинного законодавства щомісячного пенсійного забезпечення протиправними;

- зобов'язати Центральне об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати згідно з законодавством України щомісячне пенсійне забезпечення пенсіонера ОСОБА_1 у повному обсязі без обмежень граничного розміру пенсії, розмір якої у даний час становить 33 957,61 грн із подальшим її збільшенням на величину, визначену в результаті здійснення перерахунку пенсії у майбутньому виконаного відповідно до законодавства, чинного на момент здійснення перерахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вважає дії відповідача щодо обмеження граничного розміру пенсії позивачу протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що діяв на підставі чинного законодавства та в межах наданих повноважень, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача подав клопотання про заміну неналежного відповідача Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві на Головне управління Пенсійного фонду в Україні в м. Києві, у зв'язку з реорганізацією.

При вирішенні заявленого клопотання, суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року №203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві» утворено нову юридичну особу - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, шляхом злиття Правобережного, Лівобережного та Центрального об'єднаних управлінь Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Тому, є наявний факт правонаступництва, у зв'язку з наведеним та враховуючи зміст позовних вимог, що мають зобов'язальних характер (передбачають необхідність вирішення питання щодо наявності підстав для покладення відповідного обов'язку на відповідача вчинити певні дії на відновлення порушеного права позивача, в разі виявлення такого факту судом), а також з метою з метою забезпечення можливості виконання судового рішення, суд дійшов висновку про необхідність заміни первісного відповідача - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту також - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач).

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві з 17 листопада 2003 року та отримує пенсію за вислугою років як працівник льотно-випробного складу цивільної авіації відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №418 від 21 липня 1992 року «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» із змінами внесеними 9 серпня 2005 року №713 «Про внесення зміни до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації».

З урахуванням зазначеної постанови станом на 01 березня 2017 року ОСОБА_1 було відкориговано розмір пенсії.

Листом №10772/16 від 23 лютого 2018 року відповідач повідомив позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2005 року №713 «Про внесення змін до п.7 Порядку призначення та виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації» з 01 березня 2017 року проведений перерахунок пенсії зазначеній категорії пенсіонерів. Відтак, після проведення перерахунку з 01 березня 2017 року розмір пенсії ОСОБА_1 склав 33957,61 грн, а до виплати - 14846,92 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п.7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року №418, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року №713, у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Враховуючи дані положення вказаного Порядку позивачу і здійснено перерахунок його пенсії з 1 березня 2017 року.

Однак, відповідно до ч.3 ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Як зазначив в своєму відзиві на позов пенсійний орган, на пенсію позивача поширюється обмеження, встановлене Законом України №911. Проте, на час прийняття змін розмір пенсії позивача становив 14846,92 грн, що є більшим за розмір, встановлений змінами до Закону. Відповідно до ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08 липня 2011 року передбачено, що обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Крім того, пунктом другим розділом II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24 грудня 2015 року визначено, що дія положень даного Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року.

Таким чином, враховуючи те, що пенсія ОСОБА_1 була призначена у 2003 році на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» від 21 липня 1992 року №418, а у 2017 році відповідачем був проведений перерахунок, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії останнього на підставі ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VII від 24 грудня 2015 рокує неправомірним.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).

Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Колишнього короля Греції та інших проти Греції» (The former king of Greece and others v. Greece), заява № 25701/94, п.п.79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.

Відповідно до ч.3 ст.22, ст.64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Тобто, згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються державою і не можуть бути скасовані або обмежені. Звуження змісту прав і свобод особи означає зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або величину (кількість) благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Відповідно до роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2004 від 17.03.2004, №20-рп/2004 від 01.12.2004, №8-рп/99 від 06.07.1999, №5-рп/2002 від 20.03.2002 , №20-рп/2004 від 01.12.2004).

Таким чином, суд дійшов висновку, що право позивача на нарахування пенсії без її обмеження є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Даний висновок узгоджується із позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 3 жовтня у справі №127/4267/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17 та від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01 березня 2017 року з урахування раніше виплачених сум є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про виплату пенсії із подальшим збільшенням на величину, визначену в результаті здійснення перерахунку пенсії у майбутньому, суд зазначає, що дана позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки вона заявлена на майбутнє.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані повністю, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню в сумі 704,50 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження у розмірі виплати пенсіонеру ОСОБА_1 нарахованої йому відповідно з вимогами чинного законодавства щомісячного пенсійного забезпечення протиправними;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати згідно з законодавством України щомісячне пенсійне забезпечення пенсіонера ОСОБА_1 у повному обсязі без обмежень граничного розміру пенсії.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,50 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04070, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя: Добрівська Н.А.