Рішення № 81475144, 22.04.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/699/19

22 квітня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Заблоцька І.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Кущик А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф-9791-54,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (надалі відповідач, Головне управління ДФС у Тернопільській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №9791-54.

В обґрунтування позивних вимог позивач зазначив, що з 17.08.2015 року був зареєстрований фізичною - особою - підприємцем, однак підприємницькою діяльністю не займався та доходів не отримував, що підтверджується податковими деклараціями про майновий стан і доходи за 2017 та 2018 роки. Зазначив, що перебував у трудових відносинах з 21.05.2018 року по 21.12.2018 року з ТОВ "Військторг", а з 02.01.2019 року по даний час з ТОВ "Військсервіс-Волонтер", що підтверджується трудовою книжкою та довідками. Позивач вказав, що за весь період перебування в трудових відносинах отримував та отримує заробітну плату, а роботодавці сплачують єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу від 18.03.2019 року. Позивач зазначив, що за 2017 та 2018 рік не отримував ніяких доходів, окрім заробітної плати та пенсії, оскільки з 30.09.2008 року є пенсіонером. З огляду на це, позивач вважає, що відповідачем протиправно виставлено оскаржувану вимогу, а тому просить визнати її протиправною та скасувати.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 22.04.2019 року о 10:00 год.

Представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що станом на 31.01.2019 року позивач не перебував в процесі припинення як суб'єкт підприємницької діяльності, таким чином, зобов'язаний у законом передбачений спосіб сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Зазначила, що станом на 12.02.2019 року ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, однак не був знятий з обліку в органах державної фіскальної служби. Також вказала, що платники єдиного внеску на державне соціальне страхування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вважає, що з 01.01.2018 року фізичні особи - підприємці, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058, тобто 60 років та мають страховий стаж, зокрема з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року - не менше 25 років, та отримають відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, звільняються від сплати єдиного внеску за себе. Також зазначила, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи - підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві. З наведених мотивів, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю з мотивів, наведених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила відмовити в його задоволенні повністю з мотивів, наведених у відзиві на адміністративний позов.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Тернопільській області було виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року Ф-9791-54, в якій зазначено, що станом на 31.01.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені становить 18227,36 грн.

Не погоджуючись з діями та вимогою Головного управління ДФС у Тернопільській області, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що у відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), до оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (із змінами та доповненнями) (надалі - Закон № 2464).

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Частиною першою статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до положень статті 5 Закону №2464, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Також, у відповідності до частини дванадцятої статті 9 Закону №2464, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно частини четвертої статті 4 Закону №2464, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Суд вважає, що звільнення фізичної особи - підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску, можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (з урахуванням вимог законодавства, що регулюють спірні правовідносини, чинних до 01.01.2018).

Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» внесено зміни до Закону №2464-ІУ, зокрема, до пункту 4 частини першої статті 4 вказаного Закону, та викладено його у такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування». Зазначена норма набрала чинності з 01 січня 2018 року.

Таким чином, з 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону №1058 (60 років та мають страховий стаж, зокрема з 01.01.2018 року по 31.12.2018 - не менше 25 років) та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, звільняються від сплати єдиного внеску за себе.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що фізичні особи - підприємці звільняються від сплати єдиного внеску за себе, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону №1058, при цьому окремо повідомляти контролюючий орган про набуття відповідного статусу пенсіонера або особи з інвалідністю не потрібно. Враховуючи викладене, фізичні особи - підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону N 2262, та якими не досягнуто віку визначеного Законом № 1058 повинні нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу призначено довічну пенсію за вислугу років. Крім того, позивачем не досягнуто віку, передбаченого Законом №1058, що виключає звільнення позивача від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на умовах, визначених законом.

У відповідності до частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755-ІУ, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи.

У відповідності до відомостей з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 12.02.2019 року внесено запис про припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 В той же час, оскаржувана в даній справі вимога винесена станом на 31.01.2019 року, тобто до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1

Тому, суд не приймає до уваги твердження сторони позивача, що якщо інших доходів, крім отриманої заробітної плати немає, застрахована особа не повинна доплачувати єдиний соціальний внесок до якогось певного рівня.

З цього ж мотиву, суд не приймає до уваги твердження сторони позивача про його перебування у трудових відносинах з 21.05.2018 року по 21.12.2018 року, з 02.01.2019 року по даний час, оскільки наведене, на думку суду, не позбавляє кореспондованого законом обов'язку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Крім того, позивачем подавались податкові декларації за 2017 та 2018 рік як платника податку, що також підтверджує обов'язок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому, у разі, якщо платником податку не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тому, судом при прийнятті рішення по суті, приймається до уваги твердження сторони відповідача, що податковим органом нараховано позивачу суму єдиного соціального виходячи із встановленого у звітному періоді його мінімального розміру, незалежно від отриманого позивачем доходу.

Суд зазначає, що обов'язок сплати єдиного внеску пов'язаний с набуттям та припиненням статусу фізичної особи - підприємця та внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. При цьому, винятки становлять особи, що отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону №1058.

У контексті норм чинного законодавства України, суд вважає, що позивач не звільнений від сплати єдиного внеску фізичної особи - підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідачем правомірно нараховано грошове зобов'язання позивача щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18227,36 грн., з врахуванням переплати у розмірі 49,36, розрахунки якої підтверджені відомостями з інтегрованої картки платника.

Згідно частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, судовий збір до відшкодування не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф-9791-54 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 квітня 2019 року.

Головуюча суддя Дерех Н.В.

копія вірна

Суддя Дерех Н.В.