Рішення № 81474756, 12.04.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 квітня 2019 року м. Ужгород№ 260/1233/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Плеханова З.Б.

при секретарі Копосович Е.

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача- адвоката ЛучинецьО.Л.

відповідача: Державна міграційна служба України - представник Радь І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, яким просить:

1.Провести розгляд справи за участі позивача та її представника.

2.Зобов'язати Відповідача надати суду для огляду оригінал особової справи ОСОБА_1.

3.Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4.Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

1. Позиції сторін

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_1, г-ка Таджикистану, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася і виросла у м. Душанбе, Таджикистан. Заміжня, має чотирьох малолітніх дітей -ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 і ІНФОРМАЦІЯ_2, котрі разом з нею перебувають в Україні. ОСОБА_1 втекла з Таджикистану, оскільки там їй загрожувала небезпека, а саме позбавлення волі та реальна небезпека бути підданій нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування збоку органів державної влади за політичну діяльність її чоловіка - ОСОБА_1, що є членом забороненої урядом Таджикистану Партії ісламського відродження Таджикистану (ПІВТ).

Позивач зверталася до Державної міграційної служби України за захистом. Однак, Державна міграційна служба України своїм рішенням №43-17, від 31.01.2017 р., відмовила їй у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Дане рішення було оскаржене у судовому порядку. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду, від 20 квітня 2018 року, у адміністративній справі №807/390/17, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.Однак, 12.11.2018 року позивачка знову отримала повідомлення ГУ ДМС України в Закарпатській області за №4.4/21, від 01.11.2018р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України №334-18, від 04.10.2018 р. Вважає повторне рішення ДМС України №334-18, від 04.10.2018р., необґрунтованим, протиправним та таким , що підлягає скасуванню.

10 грудня 2018 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача про заперечення щодо позову, де зокрема, зазначає, що пред'явлені позовні вимоги є такими, що не підлягають до задоволення, виходячи з наступного. Зазначає, що на основі всебічного вивчення наданих заявницею матеріалів, а також матеріалів по країні походження (Таджикистан), зокрема матеріалів, що надані Регіональним Представництвом УВКБ ООН у справах біженців в Україні, Міністерства закордонних справ України, сектором збору та аналізу інформації по країнах походження Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, співбесіди по уточненню викладених заявником фактів, можна зазначити наступне: заявниця не надала достовірних чи правдоподібних фактів щодо особистого переслідування в країні походження і постійного проживання Таджикистан . А саме, її твердження про те, що вона піддавалась переслідуванню через належність чоловіка до членів ПІВТ, не доведено. Заявниця ніколи не була членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації. У зв'язку з вищезазначеним, немає підстав вважати, що заявниця має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Таким чином факти, повідомлені заявницею, не є підставою для визнання її біженцем у відповідності до умов передбачених п. 1 ч.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

На підставі викладеного, після повторного дослідження обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 31.01.2017 року №43-17, враховуючи викладене у висновку ГУДМС України в Закарпатській області від 18.01.2017 року, відсутність умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Головним управлінням ДМС України прийнято висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового позивачу та її дітям який підтримано Державною міграційною службою України відповідним рішенням про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У зв'язку з викладеним вважає, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним. На підставі вище викладеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

06 лютого 2019 року, на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначає, що ОСОБА_1 повністю відповідає критеріям визначення поняття біженець за ознакою приписаних політичних переконань, як дружина члена партії ісламського відродження Таджикистану, що заборонена державною владою, а також оголошена екстремістською та терористичною, у сукупності з другою конвенційною ознакою - релігія, як мусульманка, оскільки офіційна влада забороняє вільно сповідувати іслам, носити хіджаб, що є обов'язковим елементом одягу жінок-мусульманок, та читати намаз. Вважає, що заявниця зробила реальну спробу обґрунтувати свою заяву, усі важливі факти, що були в її розпорядженні, були надані відповідачу, твердження заявниці є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за її справою, відповідач протилежного не довів. З огляду на все вище наведене вважає, що оскаржуване рішення ДМС України є протиправним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених вище.Також представник позивача зазначив, що відповідачем умисно невірно трактується інформація по країні походження станом на 25 листопада 2016 року, яка була наявною на момент розгляду заяви позивачки, а також вказав, що у вільному доступі є багато іншої інформації , що підтверджує слова позивачки, зокрема : масштабні, масові переслідування та арешти членів ПІВТ та членів їх родин, а також дискримінацію, заборону вільно сповідувати іслам та переслідування мусульман за релігійні переконання. Також зауважив, що у висновку про відмову та відзиві на позов відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивачки до Таджикистану. Відповідач не взяв до уваги інформацію по країні походження позивачки, та ніші встановлені судом обставини ,що суперечить рішенню суду про скасування попередньо прийнятого відповідачем рішення про відмову і не узгоджується з вимогами ст. 14 КАСУ, то для ефективного захисту прав позивачки в даній справі необхідно зобовязати відповідача визнати позивачку біженцем для уникнення розгляду заяви позивачки втретє.

Представник відповідача щодо задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав наведених вище.

Заслухавши представників сторін, встановивши обставини справи на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, проаналізувавши норми права, які підлягають або не підлягають застосуванню до даних правовідносин, надавши оцінку кожному аргументу сторін та мотиви суду, з яких суд дійшов до висновків у справі, констатує наступне.

2. Обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1, г-ка Таджикистану, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася і виросла у м. Душанбе, Таджикистан. Заміжня, має чотирьох малолітніх дітей -ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 і ІНФОРМАЦІЯ_2, котрі разом з нею перебувають в Україні, що стверджується довідкою про звернення за захистом Україні (а.с.117-119).

Чоловік позивачки на даний час перебуває в Австрії, звернувся за захистом і отримав статус біженця .

Через обґрунтоване побоювання бути переслідуваною та зазнати нелюдського поводження з боку органів державної влади, через політичну діяльність свого чоловіка та релігійні переконання, ОСОБА_1 змушена була тікати з рідної країни. Таким чином, у випадку повернення до країни походження, позивачка впевнена, що буде арештована та ув'язнена, за порушення вимоги не покидати Таджикистан, а також є реальна небезпека бути підданій нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення ст. З Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування збоку органів державної влади за політичну діяльність її чоловіка - ОСОБА_1, що є членом забороненої урядом Таджикистану Партії ісламського відродження Таджикистану (ПІВТ).

Згідно особової справи , інформацію щодо переслідування представників ПІВТ та членів їх родин відповідач мав, оскільки ГУ ДМС України в Закарпатській області, під час розгляду заяви позивачки про звернення за захистом, зверталося із відповідними запитами до МЗС України та відповідного підрозділу ДМС, що володіють інформацією по країні Таджикистан.

Це зокрема відповідь МЗС України на запит ГУ ДМСУ №640/16-110-3875 (74/108 сторінка справи) де зазначено, що "...Верховний суд Республіки Таджикистан (РТ) своїм рішенням від 29 вересня 2015 р. заборонив ПІВТ і визнав її екстремістською та терористичною організацією. З того часу десятки активістів і членів ПІВТ були засуджені на десятки років ув'язнення. Слід зазначити, що у Таджикистані переслідуються не лише члени ПІВТ, але й родичі членів партії «за недонесення».

У 2015 році Управління Верховного комісара ООН з прав людини висловило стурбованість зростаючою загрозою порушення прав людини в Таджикистані та масовими арештами керівників ПІВТ. Наразі діяльність ПІВТу Таджикистані заборонена, а її члени переслідуються як всередині держави, так і за її межами... "

Також детальний опис порушення прав людини та переслідування активістів, членів та прибічників ПІВТ, а також членів їх родин описана у відповіді, що надана сектором збору та аналізу інформації по країнах походження ДМСУ на запит ГУ ДМС у Закарпатській обл. ,що також міститься в матеріалах особової справи.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася за захистом в Україні.

Державна міграційна служба України своїм рішенням №43-17, від 31.01.2017 р., відмовила їй у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22.03.2017 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просила: скасувати рішення відповідача від 31.01.2017р. № 43-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача повторно розглянути її заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду, від 20 квітня 2018 року, у адміністративній справі №807/390/17, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України, від 31 січня 2017 року, № 43-17 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Таджикистану ОСОБА_1». Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с.41-49).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду, від 19.06.2018 року, у справі №876/4032/18, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду залишено без змін.

04.07.2018 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №29-18, яким на виконання Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду, від 20 квітня 2018 року, з урахуванням постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018, у справі №876/4032/18, зобов'язано Головне управління ДМС України в Закарпатській областіповторно розглянути заяву громадянки Таджикистану, ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України №43-17, від 31.01.2017 року.

На виконання Рішення ДМСУ №29-18, Головним управлінням ДМС України у Закарпатській області винесено наказ №31 від 20.07.2018 року, про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України №43-17, від 31.01.2017 року.

02 серпня 2018 року працівником ГУ ДМС в Закарпатській області було проведено співбесіду з позивачкою.Під час співбесіди позивачка надала копію паспорту свого чоловіка ОСОБА_1 Сорбона , виданий Федеральною службою з питань біженців у Відні, який діє у всіх країнах крім Таджикистану.

За результатами розгляду особової справи заявника №2016LV0023, головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Закарпатській області 17.08.2018 року складено Висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який міститься у матеріалах даної адміністративної справи.

Згідно з вищевказаним висновком, вважається доцільним відмовити громадянці Таджикистану, ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-УІ, від 08.07.2011.

Рішенням Державної міграційної служби України, від 04.10.2018 року, №334-18 (далі Рішення ДМСУ) з посиланням на ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», висновок Головного управління державної міграційної служби в Закарпатській області підтримано, та відмовлено позивачці у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні).

12.11.2018 року позивачка отримала повідомлення ГУ ДМС України в Закарпатській області за №4.4/21, від 01.11.2018р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України №334-18, від 04.10.2018 р.(а.с.10-11).

Під судового розгляду представником позивача суду було надано докази щодо отримання статусу біженця чоловіком позивачки державою Австрія

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно преамбули Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. № 3671-VI (з наступними змінами та доповненнями, далі Закон 3671) цей Закон визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону 3671, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені ст. 6 Закону 3671, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону 3671, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону 3671, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст.1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012р. № 3 передбачено, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема судами 1-ї (справа №807/390/17) та апеляційної інстанції (справа №876/4032/18) встановлено, що:

"Отже, оцінюючи зібрані докази в сукупності, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності, суд вважає доводи ОСОБА_1 про те, що кримінальне переслідування її та її чоловіка, як члена забороненої партії в Таджикистані, є формою переслідування за ідеологічними мотивами на підставі безпідставних звинувачень та з застосуванням тортур - переконливими, мотивованими, підтвердженими та бере їх до уваги.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності вона може зазнавати переслідувань через активне членство її чоловіка у забороненій партії. Оскільки загальна ситуація з правами людини в Таджикистані після залишення її позивачкою не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у ПІВТ посилилась - суд вважає цілком обгрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі її повернення до Таджикистану.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 - відповідає критеріям визначення поняття "біженець" за ознакою політичних переконань, як дружина члена партії ісламського відродження Таджикистану, яка заборонена державною владою, а також: оголошена екстремістською та терористичною, в сукупності з другою конвенційною ознакою - релігія (як мусульманка, оскільки офіційна влада забороняє вільно сповідувати іслам, носити хіджаб, що є обов'язковим елементом одягу жінок-мусульманок, та читати намаз)."

Разом з тим відповідач знехтував всіма наявними доказами у справі, щодо належності чоловіка позивачки ОСОБА_1 до ПІВТ; обставини встановлені судовим рішенням, що набуло законної сили не враховані і не спростовані; інформація по країні походження вкотре використана виключно вибірково без аналізу всієї доступної у вільному доступі ІКП і без урахування вже наявної у в особовій справі позивачки ІКП отриманої на запит відповідача від МЗС України та Сектору збору та аналізу ІКП ДМС України.

Відповідач попри наявність оригіналів листів ПІВТ (завірені судом копії в судовій справі №807/390/17) та додаткових копій інших документів (сторінки 111, 112, 186-190 особової справи) щодо приналежності чоловіка позивачки до ПІВТ, та документ (стор. 243 особової справи), що підтверджує отримання статусу біженця в Австрії чоловіка позивачки, відповідач, у Висновку про відмову зазначає, що:

"Отже, враховуючи сказане заявницею під час співбесіди та інформацію по країні походження слід зазначити, що заявниця надає загальну інформацію щодо порушення прав членів Партії ісламського відродження Таджикистану, жодних підтверджуючих усних чи письмових доказів щодо членства самої заявниці надано не було, надані органу міграційної служби документи без належного перекладу щодо членства в партії чоловіка, факт її переслідування через належність до ПІВТ чоловіка, залишається недоведеним.

Таким чином, у зв 'язку з цим, твердження заявниці про те, що до неї мало місце кримінальне переслідування з боку правоохоронних органів Таджикистану як члена сім "ї особи, яка є членом забороненої Партії ісламського відродження Таджикистану, що змусило її виїхати з країни походження, не доведено. "

В анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і згодом під час співбесід з представниками ДМСУ, позивачка зазначила, що основною причиною виїзду із Таджикистану був страх за життя її та життя малолітніх дітей, котрі могли постраждати через загальне переслідування державною владою всіх представників ПІВТ, оскільки її чоловік був і є членом забороненої партії, а також заборону вільно сповідувати іслам. ОСОБА_1 висловила побоювання стати жертвою переслідувань у Таджикистані з боку держави, як дружина члена ПІВТ, яка заборонена державною владою і оголошена екстремістською та терористичною за приписані її чоловіку політичні погляди, а також через заборону вільно сповідувати іслам.

Всі ці обставини знову досліджувалися під час співбесіди у серпні 2018 року.

Відповідач у Висновку про відмову акцентує свою увагу на подіях минулого позивачки без урахування теперішнього і майбутнього для неї, що є неприпустимим під час розгляду заяв про звернення за захистом.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Водночас, відповідачем взагалі не взято до уваги інформацію по країні походження позивачки під час повторного розгляду заяви станом на серпень 2018 року, для висновків з приводу того , чи є наразі повернення позивачки до країни походження небезпечним.

Разом з тим, скасовуючи попередньо прийняте відповідачем рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту суд у справі №807/390/17 наголошував на необхідність при розгляді заяви позивачки врахувати наведені обставини щодо ситуації по країні походження позивачки, що суперечить ст. 14 КАС України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Як вбачається із матеріалів справи, і зазначалося судом вище, чоловік позивачки був і є членом Партії ПІВТ.

Також, судом використана інформація з відкритих джерел інтернет-ресурсів, а саме: Форум 18,Форум 18, Таджикистан: Тотальний контроль" ісламу з боку уряду, 06.05.2016 року, що знаходиться у вільному доступі англійською мовою за веб-посиланням (неофіційний переклад додано до матеріалів справи) http://www.refworld.org/docid/5732e0f54.html:

"…як зазначає Форум 18, влада Таджикистану посилює жорсткий контроль віруючих мусульман, які користуються своїм правом на свободу віросповідання та релігії. Уряд встановив відеоспостереження в мечетях та продовжує встановлювати металошукачі. Останні дії держави направлені на "встановлення тотального контролю ісламських дій" в країні. ОСОБА_7 з незалежного Східного центру релігійних вчень в Душанбе розповіла Форуму 18, що заборона офіційним представникам держави відвідувати п'ятничні молитви виникла "через бажання влади ліквідувати всі видимі прояви релігії в країні".

Комісія США з питань релігійної свободи, Щорічна доповідь 2016 - Таджикистан, 02.05.2016 року, що знаходиться у вільному доступі англійською мовою за веб-посиланням://www.refworld.org/docid/57307ceb11.html: "…положення закону Таджикистана про екстремізм карають екстремістські, терористичні або революційні дії навіть у випадках, які не включають жодного прояву насильства чи наміру здійснити таке насильство. Судовий розгляд справ за такими звинуваченнями є непрозорим, а обвинувачуваним не надаються законні можливості процесуального захисту. Таджицький уряд використовує звинувачення в проявах ісламістського екстремізму з метою виправдання обвинувачень проти конкретних осіб, що задіяні в певних релігійних організаціях".

Систематичне порушення прав людини в Росії та Таджикистана підтверджується Звітом Amnesty International 2015/16:

-Права людини в сучасному світі, 01.02.2016 (звіт доступний російською мовою за адресою://www.refworld.org.ru/docid/56cdbe674.html)

та Звітом Amnesty International 2014/15: Права людини в сучасному світі, 24.02.2015 (звіт доступний російською мовою за посиланням http://www.refworld.org.ru/docid/54f45da84.html).

Сам відповідач посилається у висновку на джерела Хьюман ОСОБА_3 Вотч 2017 -2018 року, які підтверджують факти пересідування у Таджикістані як політичних діячів опозиціонерів , так і їх родичів.

Отже, оцінюючи зібрані докази в сукупності, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності, суд вважає доводи позивача про те, що кримінальне переслідування її та її чоловіка, як члена забороненої партії в Таджикистані є формою переслідування за ідеологічними мотивами на підставі безпідставних звинувачень та з застосуванням тортур - переконливими, мотивованими, підтвердженими та бере їх до уваги.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності вона може зазнавати переслідувань через активне членство її чоловіка у забороненій партії. Оскільки загальна ситуація з правами людини в Таджикистані після залишення її позивачкою не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у ПІВТ посилилась - суд вважає цілком обґрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі її повернення до Таджикистану.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 відповідає критеріям визначення поняття біженець за ознакою приписаних політичних переконань, як дружина члена партії ісламського відродження Таджикистану, яка заборонена державною владою, а також оголошена екстремістською та терористичною, в сукупності з другою конвенційною ознакою релігія (як мусульманка, оскільки офіційна влада забороняє вільно сповідувати іслам, носити хіджаб, що є обов'язковим елементом одягу жінок-мусульманок, та читати намаз).

Частиною 7 ст. 7 Закону 3671 передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Зважаючи на Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 року, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 року - заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Пунктом 6.10. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ( затвердженого Наказом МВС від 07.09.2011 № 649 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884) у випадку отримання рішення ДМС щодо повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнятого на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, територіальний орган ДМС протягом семи робочих днів оформлює наказ (додаток 28) про повторний розгляд заяви. Процедура повторного розгляду заяви здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС.

Суд в даній справі наголошує, що факт відповідності позивачки критеріям для визнання її біженцем за політичними та релігійними переконання вже був встановлений у рішенні по справі № 807/390/17, а отже не потребує повторного встановлення та дослідження ні відповідачем, ні судом у даній справі. Всупереч встановленим обставинам та оцінці зробленій судом у справі № 807/390/17, ДМС України знову під час повторного розгляду заяви позивачки досліджує обставини , які вже були предметом дослідження, чим самим піддає сумніву рішення суду, яке було предметом розгляду апеляційної інстанції та яке набуло законної сили.

У відповідності до статті 370 КАСУ судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При повторному розгляді заяви позивачки на підставі рішення суду у справі № 807/390/17 відповідач повинен був на підставі вже встановлених обставин та висновків суду про наявність критеріїв для визнання позивачки біженцем з врахуванням наявності у ДМСУ дискреційних повноважень винести тільки одне з двох можливих у даному випадку рішень: визнати позивачку біженцем.

Критерії визнання протиправними дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень мають визначатися з урахуванням положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що критерій "обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" відображає принцип обґрунтованості рішення або дії (бездіяльності). Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії добросовісно - цей критерій-принцип вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Добросовісне прийняття рішень, вчинення дій чи допущення бездіяльності не заперечує можливості відхилення при цьому від закону, однак виключає умисел на таке порушення. Під нерозсудливими рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень можна розуміти такі, яких жоден суб'єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов'язків, покладених на нього законом. Нерозсудливими слід вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є неприпустимими з погляду законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд України у постанові, від 03.02.2016 року, справа №826/72/15, номер судового рішення в ЄДРСРУ 55953479, від 16.09.2015 року у справі № 826/4418/14.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Термін "дискреційні повноваження" означає повноваження, що залишає адміністративному органу деяку міру свободи що стосується рішення, яке буде прийнято, що дозволяє йому вибрати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке знаходить найбільш підходящим. (Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нарад).

Відповідно до Пунктом 6.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неповнолітні члени сім'ї, внесені в заяву-анкету особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (щодо визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, висловлена письмова згода заявника в анкеті чи в заяві), зазначаються у рішенні про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як такі, що отримали захист в Україні.

Оскільки судом у справі № 807/390/17, а також у даній справі встановлено, що позивачка підпадає саме під ознаки п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону 3671 як біженець, а не під ознаки згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону ( як особа, яка потребує додаткового захисту), то в даному випадку єдиним юридично допустимим рішенням, яке зобовязаний був прийняти і не прийняв відповідач з врахуванням висновків суду - це рішення про визнання позивачки , в тому числі, і її чотирьох неповнолітніх дітей, біженцями.

КАС України є механізмом реалізації передбаченого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод права особи на ефективний судовий захист від порушень з боку офіційних осіб та ефективним механізмом відповідальності осіб, які не приймають владні управлінські рішення чи не вчинюють належних дій на виконання постанов та інших рішень адміністративних судів.

Суд у даній справі керується ч. 3 статті 245 КАСУ , де встановлено , що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у зв'язку з чим слід зобов'язати саме Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., громадянки Таджикистану (довідка про звернення за захистом в Україні № 007375 видана 28.09.2016 року ГУ ДМС України у Львівській області) біженцем , а для того , щоб не допустити порушення прав її неповнолітніх дітей . то визнати також біженцями і її дітей, про що зазначити у резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності оскарженого рішення, в зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають вимогам закону та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, що підтверджується дослідженими належними та допустимими доказами, відтак, адміністративний позов слід задовольнити.

Керуючись статтями 243-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. (довідка про звернення за захистом в Україні № 007375 видана 28.09.2016 року ГУ ДМС України у Львівській області) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська,буд. 9,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ 37508470) про оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задовольнити.

2. Визнати неправомірним та скасувати рішення № 334-18 від 04 жовтня 2018 року Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3.Зобов'язати Державну міграційну службу України (вул.Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ 37508470) прийняти рішення про визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., громадянки Таджикистану (довідка про звернення за захистом в Україні № 007375 видана 28.09.2016 року ГУ ДМС України у Львівській області) біженцем,

в тому числі,визнати біженцями її чотирьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_10,ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_11,ІНФОРМАЦІЯ_6

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду через Закарпатський окружний адмінсуд.

СуддяЗ.Б. Плеханова

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21 квітня 2019 року.