Рішення № 81474497, 26.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2019 року (о 09 год. 30 хв.)Справа № 280/415/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя

про зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі – Шевченківське об’єднане УПФУ м. Запоріжжя, відповідач), в якому з урахуванням уточнення просить:

зобов'язати відповідача поновити права з 18.01.2013 (відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, та рішенню від 26.07.2018 Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 808/2045/18 від 04.06.2018) і обчислити індивідуальний коефіцієнт страхового стажу для виплати пенсії з дня її призначення (з 18.01.2013), згідно з даними записів у трудової книжці з урахуванням повних місяців (531 місяць);

зобов'язати відповідача поновити права з 18.01.2013 і нарахувати компенсацію із застосуванням індексу інфляції, що перевищує 100% втрати частини доходів для відшкодування збитків за минулий час, пов'язаних з належно не нарахованою і своєчасно не виплаченої з його вини частки пенсії за кожен місяць нарахування з часу її призначення (з 18.01.2013), згідно з записами у трудовій книжці, до часу її кінцевої виплати.

зобов'язати відповідача поновити права з 18.01.2013 і виплати своєчасно невиданої частки призначеної пенсії з 18.01.2013 зробити з урахуванням індексу інфляції та 3% річних до дати кінцевої виплати одним платежем у строк не більш 90 днів з дня подання виконавчого листа до органу виконання;

стягнути з відповідача збитки, пов'язані із наданням скарг та судовою тяганиною, з урахуванням встановленого індексу інфляції станом на 01.02.2019: на поштові витрати у сумі 23,77 гри., канцелярські витрати у сумі 77,95 грн., судові витрати, пов'язані із комісією банка, у сумі 75,00 гри., усього 176,72 грн. з подальшим нарахуванням індексу інфляції з 01.02.2019 до дати кінцевої виплати одним платежем у строки не більш 90 днів з дня подання виконавчого листа до органу виконання;

стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1 536,8 гри. з урахуванням індексу інфляції з 01.02.2019 до дати кінцевої виплати одним платежем у строки не більш 90 днів з дня подання виконавчого листа до органу виконання;

розглянути питання про наявність правових наслідків відповідача згідно з вимогами пп. 3. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України відносно до позивача та, при прийнятті позитивного рішення, стягнути з відповідача на його користь неустойку у вигляді штрафу у розмірі 8 місячних виплат пенсії, що була повинна призначена мені, відповідно рішенню Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 808/2045/18 від 04.06.2018, з 04.06.2018 - дня подання першого позову до суду, до 30.01.2019 - дня подання другого позову до суду, одним платежем у строки не більш 90 днів з дня подання виконавчого листа до органу виконання;

розглянути питання про відшкодування позивачу моральної шкоди, та при прийнятті позитивного рішення, зобов'язати відповідача відшкодувати нанесену йому моральну шкоду наданням передоплати вартості однієї курсової путівки, проїзду до місця лікування з поверненням до міста мешкання та лікування у лікувально-оздоровчій установі у розмірі третини вартості курсової путівки, у зручний для мене час і наявності усіх можливостей лікування у 2019-2020 рр., згідно з рекомендаціями поліклінічного лікувального закладу за місцем мешкання у 30 денний строк одним платежем з дня падання заяви позивачем до органу виконання, або стягнути з відповідача збитки пошкодження здоров'я, згідно з наданими доказами витрат на лікування прихованих хвороб у 2018-2019 рр. у сумі 6 686,60 грн. з подальшим нарахуванням індексу інфляції з 01.02.2019 до дати кінцевої виплати одним платежем у строки не більш 90 днів з дня подання виконавчого листа до органу виконання.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві (уточненій) зазначає, що вимоги пов’язані з поновленням прав та інтересів у зв’язку з порушенням вимог чинного законодавства при обчисленні індивідуального коефіцієнту страхового стажу і виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум її складових. Вважає, що при призначенні пенсії з 18.01.2013 відповідач повинен був обчислити індивідуальний коефіцієнт трудового стажу відповідно до вимог ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», абз 3 ч. 1, абз. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Зауважує, що рішення суду (рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2018 по справі № 808/2045/18) відповідач не виконав, позбавивши його права на соціальний захист за час навчання у вузі з 18.01.2013 по 26.07.2018, як і не виконав вимоги абз. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за станом на 01 лютого 2019 року. Вказує, що відповідач листом від 04.01.2019 за №756/Ж-1 відповідач повідомив про наміри частково поновити права і інтереси та виконати рішення суду про зарахування періоду навчання в Запорізькому машинобудівному інституті за даними трудової книжки з 26.07.2018 (з дати рішення суду, як дати викриття правопорушення відповідача адміністративним судом), і з лютого 2019 року виплатити своєчасно не нараховану і невиплачену частку «нової пенсії» та пенсію з урахуванням рішення суду, але без нарахування компенсації втрати частини пенсії. Вважає, що відповідач порушує вимоги діючого законодавства, прийняте рішення не відповідає вимогам чинного законодавства станом на 18.01.2013, так і не відповідає станом на 04.01.2019, а тому просить позовні вимоги задовольнити повністю та поновити його права з 18.01.2013.

Ухвалою судді від 25.02.2019 відкрите провадження в адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначене перше судове засідання на 26 березня 2019 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 15 березня 2019 року надіслав суду відзив на позовну заяву (№ 10342), у якому, зокрема, пояснює, що під час винесення рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2018 по справі № 808/2045/18 питання визначення дати, з якої слід зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 не досліджувались з огляду на заявлені позовні вимоги, а тому враховуючи дату винесення рішення по суті розглянутої справи, об’єднаним управлінням було проведено перерахунок пенсії позивача із включенням до страхового стажу періоду навчання у Запорозькому машинобудівному інституті з 29 листопада 1976 року по 30 серпня 1977 року з дати прийняття рішення, а тому вважає, що посилання позивача на ту обставину, що відповідач не виконав вимоги суду та абз. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є такими, що повністю суперечать фактичним обставинам справи і підтверджується копією протоколу з пенсійної справи за період з 01.07.2018-31.01.2019. Крім того, звертає увагу суду, що аналіз позиції позивача, викладений в позовній заяві, свідчить про фактичний виклад обставин, які виступали предметом судового розгляду у справі №808/2045/18, адже ОСОБА_1 знов викладає свою позицію відносно неправомірності дій відповідача щодо порядку зарахування періоду навчання в інституті. Посилається на приписи Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005, та вказує, що у випадку ОСОБА_1 має місце проведення перерахунку за рішенням суду, який не потребує звернення із заявою встановленого зразку до територіальних органів ПФУ. Відносно порядку обчислення страхового стажу позивача після винесення рішення у справі №808/2045/18 зазначає, що страховий стаж позивача складає 44 роки 02 місяці 16 днів, із чим позивач погоджується, однак помилково вирізняє поняття загального трудового стажу та загального страхового стажу, проте діюче законодавство не містить поняття «загальний трудовий стаж». Наголошує, що до періоду страхового стажу зараховується лише періоди, за які фактично було сплачено страхові внески, такий період не підлягає збільшенню до повного календарного місяця, адже якщо особа працювала/отримувала допомогу по безробіттю протягом неповного календарного місяця (визначену кількість днів) до зарахування у якості страхового стажу підлягає тільки цей період. Додатково зазначає, що повноваження щодо обчислення розміру пенсії та складових частин віднесено до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України та не може бути покладено на інших осіб (фізичних та юридичних), а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з 29.11.1976 був зарахований слухачем підготовчого відділення з відривом від виробництва, а з 20.08.1977 студентом першого курсу денного відділення з відривом від виробництва, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.5).

Територіальним органом Пенсійного фонду України при призначенні позивачу пенсії до обчислення страхового стажу було включено період навчання позивача з 01.09.1977 по 28.10.1980, на підставі довідки від 28.12.2012 №39-144/4524, виданої Запорізьким національним технічним університетом.

У зв’язку із не включення до страхового стажу періоду перебування слухачем підготовчого відділення Запорізького машинобудівного інституту з відривом від виробництва з 29.11.1976 по 31.08.1977, позивач звернувся до відповідача з заявою про включення зазначеного періоду до страхового стажу.

Так, позивач неодноразово звертався до органів Пенсійного фонду з заявою про включення спірного періоду до страхового стажу, проте, позивачу було відмовлено, зокрема листом Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 18.04.2018 №6230/Ж-11 позивача повідомлено про те, що оскільки особа, яка є слухачем підготовчого відділення вищого навчального закладу, не здобуває певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів, підстав для зарахування до страхового стажу періоду перебування слухачем підготовчого відділення немає.

Позивач, не погодившись з діями щодо відмови у проведенні зарахування спірного періоду до страхового стажу, звернувся до суду з позовом.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2018 по справі № 808/2045/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Шевченківського об’єднаного УПФУ м. Запоріжжя про зобов’язання вчинити дії задоволені у повному обсязі: зобов’язано відповідача включити до страхового стажу ОСОБА_1, для обчислення пенсії, період навчання у Запорізькому машинобудівному інституті з 29.11.1976 по 31.08.1977.

У грудні 2018 року позивач звернувся до Шевченківського об’єднаного УПФУ м. Запоріжжя із заявою про виплату заборгованості з пенсії за рішенням суду, на яку листом від 04.01.2019 №756/Ж-1 надано відповідь, що на виконання зазначеного судового рішення позивачу було зараховано з 26.07.2018 до загального стажу роботи період навчання на підготовчому відділенні у Запорізькому машинобудівному інституті з 29.11.1976 по 31.08.1977. Загальний стаж склав 44 роки 02 місяці 16 днів. При цьому, зауважено, що судом не досліджувалось питання, з якої дати слід зробити перерахунок пенсії позивача, оскільки в позовній заяві такі вимоги не заявлялись. Враховуючи викладене, розмір пенсії з 26.07.2018 склав 4 001,50 грн., а саме: 3 764,40*2,32814*0,44167=4001,50 грн., де 3 764,40 – показник середньої заробітної плати для обчислення; 2,32814 – індивідуальний коефіцієнт стажу по заробітку; 0,44167 – індивідуальний коефіцієнт стажу; 130,68 – доплата за понаднормовий стаж 9 років (9%*1452). Станом на 01.12.2018 розмір пенсії позивача складає 4 005,55 грн. Сума доплати в розмірі 497,93 грн. буде нарахована на лютий поточного року разом із новим розміром пенсії.

Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо строків давності позивач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стосовно строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Слід зазначити й про те, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строку для звернення до суду за захистом порушених прав.

Встановлене законом обмеження строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом 30 січня 2018 року та просив задовольнити позовні вимоги з 18 січня 2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Отже, про порушення свого права позивач повинен був дізнатися на початку 2013 року.

Суд зазначає, що інститут строків в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

При цьому слід зазначити, що судом вбачаються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльності), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Поважність причин пропуску строку звернення до суду суд оцінює у кожному конкретному випадку з метою визначення правових наслідків. Так, поважними причинами можуть бути визнані: захворювання, що перешкоджає звернутись до суду, відрядження, несвоєчасне отримання оскаржуваного рішення, тощо.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на письмову переписку з відповідачем та звернення із відповідними скаргами протягом 2013-2018 років, оскільки доказів на підтвердження цього суду не надано, крім того, вказані обставини свідчать про тривалу обізнаність позивача про порушення його прав.

Юридична необізнаність позивача також не є об'єктивною обставиною непереборного характеру, а відтак не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року(надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права" ( рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop. 42, пункт 36).

Доводів, що об'єктивно заважали позивачу дізнатись про порушення його права на отримання пенсії та звернутися до суду за захистом порушеного права в межах шестимісячного строку звернення до суду, позивач суду не навів.

Отже, з наведених доводів позивачем у заяві про поновлення строку для звернення до адміністративного суду суд не вбачає наявності поважності причин пропуску строку звернення до суду.

В позовній заяві позивач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не здійснював нарахування пенсії позивачу у розмірі, який вимагає позивач у позовній заяві.

Отже, посилання позивача на положення ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними.

Таким чином, позовні вимоги позивача за період з 18 січня 2013 року по 29 липня 2018 року слід залишити без розгляду.

Щодо вимог позивача про перерахунок пенсії відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, та рішенню від 26.07.2018 Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 808/2045/18, починаючи з 30 липня 2018 року, то враховуючи дату винесення рішення по суті розглянутої справи, об’єднаним управлінням було проведено перерахунок пенсії позивача із включенням до страхового стажу періоду навчання у Запорозькому машинобудівному інституті з 29 листопада 1976 року по 30 серпня 1977 року з дати прийняття рішення, що підтверджується копією протоколу з пенсійної справи за період з 01.07.2018-31.01.2019, отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналіз позиції позивача, викладений в позовній заяві, свідчить про фактичний виклад обставин, які виступали предметом судового розгляду у справі №808/2045/18, адже ОСОБА_1 знов викладає свою позицію відносно неправомірності дій відповідача щодо порядку зарахування періоду навчання в Запорозькому машинобудівному інституті.

Надаючи оцінку встановленим обставинам в контексті вказаних позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно зі ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є протиправність дій відповідача, вчинених у ході виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі № 808/2045/18, яке набрало законної сили.

Так, згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Отже, набрання рішенням суду законної сили породжує наступні правові наслідки, а саме: рішення суду стає загальнообов'язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконана примусово. Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Крім того, відповідно до ст. 383 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. При цьому, в порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах не передбачено звернення позивача з окремим позовом щодо зобов'язання виконати судове рішення по іншій справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що суб'єкт владних повноважень не може бути зобов'язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення, оскільки примусове виконання рішення суду являє собою завершальну стадію судового провадження та здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», в рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах права позивача поновлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі № 808/2045/18 та позивач з аналогічною метою звернувся з даним позовом. При цьому, суд зауважує, що під час винесення рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2018 по справі № 808/2045/18 питання визначення дати, з якої слід зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 не досліджувались з огляду на заявлені позовні вимоги.

Таким чином, оскільки позивачем по суті заявлено позовну вимогу щодо захисту своїх прав, які фактично вирішено судом та право позивача на розрахунок та виплату вже відновлено за наслідками вирішення спору у справі № 808/2045/18, про що прийнято рішення, позовні вимоги стосуються питання належного виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі № 808/2045/18.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.11.2018 № 520/11829/17 (№К/9901/51263/18).

Відносно порядку обчислення страхового стажу позивача після винесення рішення у справі №808/2045/18 судом встановлено, що страховий стаж позивача складає 44 роки 02 місяці 16 днів, із чим позивач погоджується, однак помилково вирізняє поняття загального трудового стажу та загального страхового стажу, проте діюче законодавство не містить поняття «загальний трудовий стаж». Проте, до періоду страхового стажу зараховується лише періоди, за які фактично було сплачено страхові внески, такий період не підлягає збільшенню до повного календарного місяця, адже якщо особа працювала/отримувала допомогу по безробіттю протягом неповного календарного місяця (визначену кількість днів) до зарахування у якості страхового стажу підлягає тільки цей період.

Під час винесення рішення судом враховано також, що позивач проти отримання пенсії у збільшеному розмірі з липня 2018 року не заперечує, у позові вимоги щодо конкретних сум, розміру пенсії, складових розміру пенсії не заявляє.

Стосовно позовних вимог про нарахування компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на підставі поновлені рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2018 у справі № 808/2045/18 суд зазначає, що правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (у подальшому - Закон №2050).

Згідно зі ст. 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів (в тому числі пенсії) у зв’язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону №2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

При цьому, за приписами ст. 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, у разі порушення щомісячного строку виплати пенсії згідно вказаних приписів орган Пенсійного фонду України зобов’язаний виплатити пенсіонеру компенсацію втрати частини доходів у тому місяці, у якому здійснена фактична виплата заборгованості пенсії за відповідний місяць.

Так, листом від 04.01.2019 за №756/Ж-1 відповідач повідомив позивача про намір виконати рішення суду про зарахування періоду навчання в Запорізькому машинобудівному інституті за даними трудової книжки з 26.07.2018 (з дати рішення суду, як дати викриття правопорушення відповідача адміністративним судом), і з лютого 2019 року виплатити своєчасно не нараховану і невиплачену частку пенсії та пенсію з урахуванням рішення суду. Позивач зазначає, що станом на 01.02.2019 заборгованість за рішення суду не виплачена, відповідач, з цього приводу, зауважує, що рішення суду ним виконане вчасно. При цьому, у суду відсутні відомості щодо нарахованої суми та дати її фактичної сплати.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що нарахована сума пенсії на час розгляду справи позивачу виплачена, а тому підстави для нарахування компенсації за втрату частини доходів відсутні, відтак позовні вимоги є передчасними, доказів протилежного суду не надано.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Проте, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилається на неодноразові звернення до лікарів протягом 2018 року, однак не надав жодного доказу, який би підтвердив, що такі звернення були обумовлені саме діями (бездіяльністю) відповідача.

Саме лише твердження позивача про непроведення, на його думку, виплати належного розміру виплаченої пенсії не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, позивач і не ставив позовної вимоги до відповідача про визнання судом протиправною бездіяльності відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача збитків та неустойки у вигляді штрафу у розмірі 8 місячних виплат пенсії, суд наголошує, що характер спірних правовідносин не можна розглядати як зобов’язальні відносини між кредитором та боржником, а тому ці вимоги є також необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, не підлягає відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись ст. ст. 9, 122, 123, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (69071, м. Запоріжжя, вул. Ігоря Сікорського (Куйбишева), буд. 279/2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69014, м. Запоріжжя, вул. Карпенко-Карого, буд. 25-А, код ЄДРПОУ 41248959) про зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про зобов’язання вчинити певні дії за період з 18 січня 2013 року по 29 липня 2018 року залишити без розгляду

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак