Рішення № 81474398, 26.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2019 року м. Одеса Справа № 420/1817/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання незаконними та скасування рішення Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №951370839385 від 22.03.2019 про відмову у переході з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", зобов'язання Малиновське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", починаючи з 14.09.2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач обґрунтовує позов тим, що позивач зазначила, що починаючи з 22.02.2002 року робота на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, що складає більше 15 років, на час звернення із заявою про призначення пенсії працювала в Малиновському ОУПФ. Приймаючи оскаржуване рішення ОУПФ не враховує період її роботи з 2012 по 2016 рік на посаді головного спеціаліста сектору дозвільної документації управління реклами Одеської міської ради, що на її думку є грубим порушенням діючого законодавства. Відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723- XII (далі Закон України від 16.12.1993 № 3723- XII) на одержання пенсії державних службовців мають право жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого аб.1 ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Позивач зазначила, що її дата народження 30.01.1960 року. Згідно зі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 31.07.2018року їй призначено пенсію за віком. З 01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII (далі Закон України від 10.12.2015 року №889-VIII). Відповідно до п.10,12 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону збережено право державних службовців у випадках визначених цими пунктами на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", зокрема, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України. Позивач вважає, що вона має право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723- XII з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII, оскільки відповідає всім умовам щодо призначення їй вказаної пенсії. ОУПФ відмовив їй у переведенні на пенсію згідно Закону України "Про державну службу" посилаючись на те, що дія Закону не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування. Проте позивач вважає, що це суперечить діючому законодавству, а саме нормам Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Крім того, ст.46 Закону України від 10.12.2015 року "Про державну службу" визначені особливості стажу державної служби, зокрема пунктом 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, між іншим: час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування. Також п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 "Про порядок обчислення стажу державної служби" (діяла до 01.05.2016) та визначалося, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016, № 229 "Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби" стаж державної служби обчислюється відповідно до ч.2 ст.46 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII. До стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №822/524/18 та постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №569/350/17. Позивач зазначила, що нею надана трудова книжка до ОУПФ, згідно якої вбачається, що з 18.12.2012 до 30.09.2016 року вона працювала головним спеціалістом сектору дозвільної документації управління реклами Одеської міської ради, тобто на посаді в органах місцевого самоврядування. В трудовій книжці наявний запис про складення Присяги із відповідним зазначенням дати її складення та присвоєння рангу, що є обов'язковим для набуття статусу державного службовця чи посадової особи органу місцевого самоврядування, що прирівняні до них згідно Закону України "Про державну службу". Також нею надано довідку видану управлінням реклами Одеської міської ради від 17.09.2018 №01-35/587 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, в якій зазначено, що вона отримувала надбавку за ранг (11 ранг) та надбавку за вислугу років 20%(за стаж державної служби 14 років), що є пріоритетом лише державних службовців, а складові заробітної плати відповідають вимогам Закону України "Про державну службу". З урахуванням викладеного позивач стверджує, що вона набула право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" та просила задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, у якому вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки ОУПФ не порушував права позивача. Представник відповідача вважає, що оскаржуване позивачем рішення є правомірним. Приймаючи вказане рішення ОУПФ не врахував період роботи позивача з 2012 по 2016 рік на посаді головного спеціаліста сектору дозвільної документації управління реклами Одеської міської ради, тобто коли вона працювала в органах місцевого самоврядування, що не підпадає під регулювання Закону України "Про державну службу".

Ухвалою суду від 28.03.2019 року відкрито провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 03.05.2018 року працювала головним спеціалістом Малиновського ОУПФ, отримує пенсію за віком з ІНФОРМАЦІЯ_1 року, призначену відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.11-35).

Рішенням Малиновського ОУПФ №951370839385 від 22.03.2019 року відмовлено позивачу в переході з пенсії за віком на пенсію державного службовця згідно із Законом України "Про державну службу", оскільки не виконані умови Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII: станом на 01.05.2016 року (на день набрання чинності цього Закону) заявниця не працювала в органах державної служби, віднесених до категорії посад державної служби та крім того відсутні 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби (а.с.37).

Спірні правовідносини між сторонами регламентовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законами України " Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723- XII, який діяв до 01.05.2016 року, та від 10.12.2015 року №889-VIII, який діє з 01.05.206 року.

Статтею 5 Закону визначена сфера дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст.1 Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Частиною 1 ст.24 Закону, яка визначає періоди, з яких складається страховий стаж, встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

З 01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII.

Статтею 90 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Проте п.2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Стаття 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII регламентує питання пенсійного забезпечення державних службовців, а саме право на отримання пенсії за вислугою років.

Згідно з п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Пунктами 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII визначені категорії державних службовців за якими збережено право на отримання пенсії у порядку ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII.

Вказаними особами є особи, які на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII, тобто станом на 01.05.2016 року: - мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII; - займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII.

Статтею 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право, зокрема, жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби е менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії за віком. Згідно з ч.1 ст.26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами 1 і 2 цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з досягненням пенсійного віку отримує пенсію за віком з ІНФОРМАЦІЯ_1 року, призначену відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Пенсійного віку ОСОБА_1 досягла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. На даний час позивач з 03.05.2018 року працює головним спеціалістом Малиновського ОУПФ. На день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII (01.05.2016 року) позивач працювала на посаді головного спеціаліста сектору дозвільної документації управління реклами Одеської міської ради, тобто займала посаду державного службовця, їй присвоєний 11 ранг державного службовця. Загальний стаж державної служби складає більш 15 років.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд від 03.07.2018 року при розгляді у касаційному порядку справи № 569/350/17 аналізуючи норми чинного законодавства, у постанові дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст.37 Закону 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже після 01.05.2016 року (дата набрання чинності Законом від 10.12.2015 року №899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, та мають передбачені ч. 1ст.37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 зберегла право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII, оскільки нею дотримано сукупності вимог, визначених ч. 1 ст.37 Закону 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Підставою для відмови в переході з пенсії за віком на пенсію згідно із Законом України "Про державну службу" за вислугою років в оскаржуваному рішенні ОУПФ зазначено те, що заявниця не працювала станом на 01.05.2016 року в органах державної служби, віднесених до категорії посад державної служби.

Проте вказана позиція ОУПФ є такою, що не ґрунтується на положеннях законодавства.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою КМУ №283 від 03.05.1994 року (чинного до 01.05.2016 року, тобто в період проходження позивачем служби на посаді головного спеціаліста сектору дозвільної документації управління реклами Одеської міської ради) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Згідно ч. 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування".

Статтею 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Вказаним Законом визначені категорії та ранги державних службовців органів місцевого самоврядування, а також згідно з п.2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Таким чином, період роботи позивача на посаді головного спеціаліста сектору дозвільної документації управління реклами ОМР з 18.12.2012 року по 30.09.2016 року є державною службою позивача, тобто вказані обставини свідчать про те, що станом на 01.05.2016 року позивач працювала на посаді державного службовця.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №822/524/18 та постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №569/350/17.

Відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, "безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов'язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв'язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було".

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.9, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1. 65014, АДРЕСА_1) до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41249156, 65007, м. Одеса, вул.. Прохорівська, 3) задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №951370839385 від 22.03.2019 про відмову у переході з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію згідно Закону України "Про державну службу".

Зобов'язати Малиновське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", починаючи з 14.09.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст..255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п.15-5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Е.А.Іванов

.