Рішення № 81474034, 25.04.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. Житомир справа № 240/5179/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у прийняття рішення щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі висновку ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 16 липня 2018 року в розмірі 281194,10 гривень;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти у місячний строк рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням його безумовного права на таку допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи з 12.06.2018, внаслідок захворювань, пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ, згідно з висновком ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 16 липня 2018 року, відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 року № 565Х11 "Про міліцію" та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України № 850 від 21 жовтня 2015 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що йому з 17.05.2013 встановлено 3 групу інвалідності та виплачено одноразову грошову допомогу, 22.06.2018 під час повторного огляду МСЕК з 12.06.2018 позивачу установлено 2 групу інвалідності довічно. Згідно з висновком УМВС України в Житомирській області від 16.07.2018 про призначення одноразової грошової допомоги, призначено одноразову грошову допомогу з урахуванням раніше виплаченої суми. Листом директора Департаменту фінансово-облікової політики МВС України у проведенні виплати відмовлено з посиланням на п.4 Постанови Кабінету ОСОБА_3 України №850 від 21 жовтня 2015 року з підстав того, що вищу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін з дня первинного встановлення інвалідності. Позивач стверджує, що Законом України "Про міліцію" не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені п. 4 Порядку № 850, на який посилається відповідач у відмові. Також позивач указує, що норми Порядку № 850 не позбавляють його права на отримання одноразової грошової допомоги, а тільки встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Позивач вважає, що право на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності у нього виникло 12.06.2018, а тому відповідач зобов'язаний за його заявою застосувати норми ст. 23 Закону України "Про міліцію" і прийняти рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

У строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі, відповідачем - Міністерством внутрішніх справ України направлено до суду відзив на адміністративний позов, з проханням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. Заперечуючи проти позову відповідач указав, що так як з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, то законних підстав для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для непрацездатних осіб на дату встановлення 2-ї групи інвалідності немає.

Позивач та представник позивача подали заяву про розгляд справи без їх участі, в якій вказали, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки до суду не повідомили.

Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом УМВС України в Житомирській області від 07.02.2011 №24о/с полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за п.65 "а" за віком.

За результатами первинного огляду позивачу з 17.05.2013 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, що, так, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ та у зв'язку з цим, нарахована та виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 71205,90 грн.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 101011 від 22.06.2018, ОСОБА_1 за результатами повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності з 12.06.2018, внаслідок травми, так, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.

Також довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 029433, виданою Обласною МСЕК № 2 , встановлено ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 - 40 %.

З метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок травми, так, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області з відповідною заявою.

16 липня 2018 року ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області складено на підставі матеріалів працівника міліції ОСОБА_1 висновок про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про міліцію" у зв'язку з інвалідністю одноразової грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі 281194,10 грн.

Висновок направлено до Департаменту фінансово - облікової політики МВС України.

ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 15.08.2018 за № 1168/29/04/105-2018 повідомлено позивача про те, що Департаментом фінансово-облікової політики МВС України матеріали з питання призначення одноразової грошової допомоги розглянуто та повернуто без прийняття рішення. Зазначено, що під час розгляду матеріалів на призначення одноразової грошової допомоги з'ясовано, що первинне установлення 3-ї групи інвалідності та відповідного ступеню втрати працездатності відбулося з 17.05.2013 (виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 71205,90 грн), при повторному огляді МСЕК з 12.06.2018 позивачу установлено 2-у групу інвалідності та відповідний ступінь втрати працездатності, що перевищує установлений Порядком дворічний термін.

Позивач, вважаючи, що МВС України, повернувши документи, фактично незаконно відмовило йому в призначені та виплаті різниці розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку із зміною третьої групи інвалідності на другу групу інвалідності, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, з урахуванням наведеного, суд зважає на наступне.

На момент первинного огляду позивача та встановлення йому ІІІ групи інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції та компенсація заподіяння шкоди його майну була врегульована статтею 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII.

В подальшому, 12.03.2015, набрав чинності Закон України від 13.02.2015 № 208-VIII "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції".

Частиною шостою статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції Закону України від 13.02.2015 № 208-VIII) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом ОСОБА_3 України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

21 жовтня 2015 року, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію", Кабінетом ОСОБА_3 України прийнято постанову № 850, якою, зокрема, затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Постанова набрала чинності з 10.11.2015 та є чинною на момент розгляду даної справи.

Також суд ураховує, що 07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

За змістом положень пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", зокрема частиною шостою статті 23 цього Закону в редакції, чинній з 12 березня 2015 року, і відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 21 жовтня 2015 р. N 850.

Згідно зі пп. 2 п. 3 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 21 жовтня 2015 р. N 850 (надалі - Порядок № 850), грошова допомога призначається і виплачується у разі: установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Пунктом 7 Порядку № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Відповідно до п. 8 Порядку № 850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Пунктом 9 Порядку № 850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Згідно зі п. 14 Порядку № 850, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Слід указати, що згадані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Як встановлено судом, ліквідаційною комісією УМВС України в Житомирській області в липні 2018 року було направлено висновок та інші документи, перелік яких визначений Порядком № 850, до МВС України для прийняття рішення відповідно до цього Порядку. Втім, Департаментом фінансово - облікової політики МВС України висновок і матеріали повернуто без прийняття рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1

При цьому суд акцентує увагу на те, що ні лист УМВС України в Житомирській області, ні відзив на адміністративний позов Міністерства внутрішніх справ України в даній справі не містить посилань відповідача на п. 14 Порядку № 850, а тому суд вважає, що МВС України не прийняло рішення про відмову в призначенні грошової допомоги.

Тобто спосіб, у який МВС України розглянуло заяву та документи про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, Законом № 565-ХІІ та Порядком № 850 не передбачені.

Щодо посилання відповідачів на п. 4 Порядку № 850, як на підставу не призначення позивачу одноразової грошової винагороди, то суд відхиляє їх у зв'язку із наступним.

Суд зауважує, що відповідно до п. 2 Порядку № 850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Працівник міліції, а в разі його загибелі (смерті) - члени його сім’ї, батьки та утриманці можуть пред’явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги (п.13 Порядку № 850).

У свою чергу пунктом 4 Порядку № 850 передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Із аналізу зазначених положень слідує, що виникнення права особи на виплату одноразової допомоги пов'язується законодавцем безпосередньо із фактом встановлення йому інвалідності, тобто таке право виникає з дня встановлення інвалідності, зазначеного в довідці медико-соціальної експертної комісії, та може бути реалізоване особою протягом наступних трьох років від цієї дати.

Таким чином, днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, є вказана у Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією дата встановлення інвалідності, а саме - 12 червня 2018 року та, відповідно, від цієї дати на протязі трьох років за позивачем зберігається право на отримання цієї допомоги.

Водночас, зміст наведених положень Порядку № 850 свідчить на користь висновку, що пункт 4 Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження щодо визначення розміру такої допомоги в залежності від часу повторного медичного огляду, в результаті якого встановлена вища група чи іншу причина інвалідності або більший відсоток втрати працездатності. Вказана норма Порядку № 850 регулює лише порядок визначення розміру допомоги, проте не встановлює підстави для її призначення та виплати.

Також суд ураховує, що Законом України “Про міліцію” не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд вважає, що п. 4 Порядку № 850 не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про міліцію" та підставою для відмови у затвердженні висновку управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про її призначення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року № 808/1866/16 та № 806/845/16, від 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17 та від 18 жовтня 2018 р. у справі № 369/13187/17.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення МВС України щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем такого рішення не приймалось.

Проте, для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд, керуючись ч.2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльності МВС України щодо не прийняття рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 12.06.2018 і зобов'язати відповідача повторно розглянути документи та прийняти відповідне рішення згідно Порядку № 850.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання МВС України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з установленням інвалідності ІІ групи, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом ОСОБА_3 Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.

Відтак, суд вважає, що вимогу позивача про зобов'язання МВС України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з установленням ІІ групи інвалідності слід залишити без задоволення.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,10031, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код 00032684), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10001, код 08592164) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, яка виразилась в неприйнятті рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи з 12.06.2018.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та додані до нього документи про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, та прийняти рішення, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України № 850 від 21 жовтня 2015 року, з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко