Рішення № 81474013, 22.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 квітня 2019 року Справа № 808/8895/15 Провадження СН/280/3/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участю секретаря судового засідання Серебряникової О.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом за позовом: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1)

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 08672408),

Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 08592187)

Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (юридична адреса: 69006, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 191)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (юридична адреса: 69006, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 37941997)

про скасування наказу №436 від 05.11.2015, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2015 року до Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - відпорвідач 1), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - відповідач 2), Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - відповідач 3), Державна казначейська служба України (далі по тексту - третя особа 1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі по тексту - третя особа 2) про скасування наказу №436 від 05.11.2015, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 28.11.2018 Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

14 січня 2019 року матеріали вищезазначеної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду та в порядку ст. 31 КАС України була розподілена судді Запорізького окружного адміністративного суду Сацькому Р.В.

Ухвалою суду від 15.01.2019 відкрито провадження по справі у порядку спрощеного провадження. Розгляд справи призначено на 11.02.2019 о 15 год. 00 хв.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що його звільнення є незаконним, позивач вказує на те, що він виявляв бажання працювати в Національній поліції України, рапортів чи заяв щодо небажання працювати в Національній поліції України не подавав, при звільненні йому не пропонувалась інша посада, його згода щодо переведення на службу до лав Національної поліції України не запитувалась. Позивач вважає, що ГУ Національної поліції в Запорізькій області є правонаступником ГУМВС України в Запорізькій області. Також зазначає, що про своє звільнення дізнався з отриманого 11.10.2015 поштою листа під час находження на лікарняному. В день його звільнення належним чином оформлена трудова книжка на руки видана не була. Зазначеними діями позивачу спричинена моральна шкода.

06.02.2019 представником відповідача 1 поданий відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач 1 просив у задоволенні відмовити, вважає, що звільнення позивача відбулось згідно з діючим законодавством.

Ухвалою суду від 13.02.2019 відкладено судове засідання на 13.03.2019 о/об 16 год. 00 хв.

13.02.2019 через канцелярію суду (вх. №5885) від третьої особи 2 були подані пояснення, з яких третя особа 2 зазначає, що не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачами по даній справі та не може надавати будь - які дані, на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Просить суд врахувати дане пояснення під час розгляду справи. Просить суд розглянути справу за відсутності представника.

13.02.2019 через канцелярію суду (вх. №5945) від представника третьої особи 1 були подані пояснення, з яких третя особа 1 зазначає, що не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачами по даній справі та не може надавати будь - які дані, на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Просить суд врахувати дане пояснення під час розгляду справи. Просить суд розглянути справу за відсутності представника Державної казначейської служби України.

Ухвалою суду від 13.03.2019 зупинено провадження по справі до примирення сторін до 22.04.2019.

Ухвалою суду від 22.04.2019 поновлено провадження по справі, судове засідання призначено на 22.04.2019 о/об 14 год. 00 хв.

Від позивача через канцелярію суду (вх. №16097) подана заява про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження. На задоволенні позовних вимог наполягає.

Від представника відповідача 1 через канцелярію суду (вх. 315944) подане клопотання про долучення довідки про грошове забезпечення та розгляду справи за відсутності представника відповідача 1 у порядку письмового провадження.

Інші учасники справи до суду не прибули, про місце, час та дату розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті. Крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, з визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явились в судове засідання, хоча і були належним повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

24 лютого 2016 року Постановою Запорізького окружного адміністративного суду в позовних вимогах позивача було відмовлено в повному обсязі на підставі правомірних дій відповідача 1 щодо дотримання встановленого порядку звільнення з органів внутрішніх справ позивача.

Позивач не погодився з даною Постановою та подав апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 24.02.2016 - без змін.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд другої інстанції приймаючи рішення щодо відмови в позовних вимогах виходив з наступного:

- з 07.10.2014 по 06.11.2015 позивач перебував на посаді помічника начальника відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області;

- наказом ГУМВС № 436 о/с від 05.11.2015 «По особовому складу», згідно з пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію», позивача звільнено з органів внутрішніх справ з 06.11.2015 у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- підставою звільнення зазначені подання начальника Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області від 05.11.2015 та рапорт ОСОБА_1 від 15.10.2015;

- зі змісту подання начальника Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області від 05.11.2015 вбачається що 15.10.2015 позивач подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ України за власним бажанням та у зв'язку з відсутністю інформації про прийняття його на службу до поліції пропонувалось звільнити помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області капітана міліції ОСОБА_1 за пунктом 64 «г» (через скорочення) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015;

- 10.11.2015 до ГУМВС надійшов рапорт позивача про відкликання ним рапорту від 15.10.2015 про звільнення з органів внутрішніх справ України за власним бажанням, 04.12.2015 до ГУНП надійшла заява позивача про прийняття на службу в поліцію.

Таким чином, відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди першої та другої інстанції виходили з того, що наказ про звільнення позивача зі служби є правомірним. Також суди зазначили що Законом України «Про національну поліцію» передбачено, що обов'язковою умовою для переходу працівників міліції на службу до поліції є висловлене ними бажання. Однак на час видання спірного наказу, до ГУМВС надійшов рапорт позивача та подання начальника Шевченківського РВ про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням. Рапорт позивача про відкликання даного рапорту надійшов до відповідача поза строками, визначеними Законом України «Про національну поліцію».

Суд касаційної інстанції скасовуючи рішення судів першої та другої інстанції виходив з наступного:

- Закон № 580-VІІІ опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 отже він набрав чинності 07.11.2015 (окрім норм визначених пунктом 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення»);

- тобто тримісячний строк, протягом якого працівники міліції, що виявили бажання проходити службу в поліції, за умови їх відповідності вимогам до поліцейських, передбачених законом № 580-VІІІ, могли бути прийняті на службу в поліцію, закінчився 06.11.2015 яке є останнім днем вказаного строку;

- враховуючи приписи пунктів 9-10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» та підпункту «г» пункту 64 Положення, працівник міліції міг бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів виключно у разі відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, за умови відсутності можливості подальшого використання на службі;

- як встановлено судами попередніх інстанцій підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення позивача з посади послугував його рапорт про звільнення з ОВС за власним бажанням від 15.10.2015, однак в матеріалах справи є рапорт про відкликання ним рапорту про звільнення з ОВС, який надійшов до ГУМВС 10.11.2015, а був написаний 03.11.2015, також 04.12.2015 до ГУ НП України в Запорізькій області надійшов рапорт позивача про прийняття його до служби в поліцію;

- при вирішенні питання щодо звільнення позивача зі служби через скорочення штатів на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення, відповідач 1 повинен був розглянути можливість його подальшого використання на службі, оскільки такий порядок звільнення працівника міліції прямо передбачений пунктами 9-10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ, проте судами попередніх інстанцій вказаної обставини з'ясовано не було;

- ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови, у разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію, і таким чином встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (дані висновки наведені Верховним Судом України у постановах № 21-237а11 від 28.10.2014 № 21-484а14;

- враховуючи що суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевіряти правильність застосування судами першої та другої інстанції норм матеріального та процесуального права, інакше аніж на підставі та в межах встановлених фактичних обставин справи, та/або самостійно їх встановлювати, касаційна скарга була задоволена в повному обсязі а рішення судів попередніх інстанцій скасовані з направленням справи на новий розгляд.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду - касаційна скарга позивача задоволена, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 24.02.2016 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебував (проходив службу) на посаді помічника начальника відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області з 07.10.2014 по 06.11.2015.

05.11.2015 начальником Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області на ім'я начальника ГУМВС України в Запорізькій області, який має право приймати на службу в ГУМВС України в Запорізькій області, та звільняти зі служби в ГУМВС України в Запорізькій області (п…) було складене та подане Подання, відповідно до якого позивач підлягає звільненню з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, на таких підставах:

- подання рапорту від 15.10.2015 про звільнення з ОВС за власним бажанням;

- відсутність відомостей про прийняття позивача на службу до ГУ НП України в Запорізькій області.

05.11.2015 Наказом ГУМВС України в Запорізькій області № 436 о/с «По особовому складу», згідно з пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» позивача звільнено з органів внутрішніх справ з 06.11.2015 у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України.

Підставою видання даного оскаржуваного наказу послужило подання Начальника Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, та власноруч написаний рапорт позивачем про звільнення з ОВС за власним бажанням від 15.10.2015.

Зі змісту подання начальника Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, та спірного наказу № 436 о/с від 05.11.2015 вбачається що підставами для звільнення позивача за пунктом 64 «г» слугував його власноруч написаний рапорт 15.10.2015 про звільнення за власним бажанням, та відсутність відомостей про прийняття його на службу в поліцію.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні спору по суті судом прийнято до уваги приписи ст. 19, 43 Конституції України, Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 Розділ ХІ «Прикінцеві та перехідні положення», Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990, стаття 18 «Проходження служби в міліції», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затверджене Постановою КМУ УРСР 29.07.1991 № 114, Постанова КМУ від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції» та ліквідацію територіальних органів МВС».

Суд вважає що оспорюваний наказ № 436 о/с від 05.11.2015 є неправомірним з огляду на наступне.

В матеріалах справи, окрім рапорту позивача про звільнення за власним бажанням від 15.10.2015 є також два рапорти. Перший рапорт про відзив рапорту про звільнення за власним бажанням датований 03.11.2015, отриманий відповідачем 1 10.11.2015, та другий рапорт датований 29.10.2015 про призначення позивача на іншу посаду в іншому структурному підрозділі ГУМВС України в Запорізькій області. Другий рапорт про переведення на іншу посаду складений позивачем 29.10.2015 підписаний саме начальником Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області 03.11.2015, про що міститься власноруч написана резолюція з датою.

Виходячи з цього, позивач скористався своїм правом на відкликання раніше поданого рапорту про звільнення за власним бажанням, і це було відомо начальнику Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області 03.11.2015, що підтверджується належними та допустимими доказами. Тому посилання в поданні начальником Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України на те що позивач подав рапорт про звільнення з ОВС за власним бажанням є таким що не відповідає дійсному бажанню позивача в подальшому проходити службу в міліції а потім і в поліції.

Спірний наказ № 436 О\С в частині звільнення позивача з ОВС в зв'язку зі скороченням штатів виданий 05.11.2015, а граничний строк встановлений Законом України «Про національну поліцію» щодо можливості прийняття посадової особи ОВС до поліції - 06.11.2015 включно. Тобто підстава, яка вказана в поданні та спірному наказі, що відсутні відомості про прийняття позивача до поліції також не відповідає діючому на той час Закону України «Про міліцію» та Закону України «Про національну поліцію».

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України перед звільненням осіб начальницького складу (до яких належав позивач) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) зобов'язує перевірити можливість особи для подальшого використання на службі.

Національна поліція є правонаступником міліції, це випливає з того, що виконання завдань і функцій міліції було покладено на національну поліцію, тому фактично мова йде про проведену реорганізацію. Виходячи з цього колишній роботодавець зобов'язаний був здійснити дії по працевлаштуванню позивачу в національній поліції.

Можливість подальшого використання на службі в національній поліції відповідачем 1 не була перевірена, так як відповідна інформація відсутня в поданні начальника Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області та наказі № 436.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає що Наказ № 436 О\С виданий начальником ГУМВС України в Запорізькій області в частині звільнення позивача з ОВС за пунктом 64 «г» через скорочення штатів є неправомірним та таким що підлягає скасуванню.

Тому позовні вимоги щодо визнання протиправним наказу № 436 О\С від 05.11.2015 виданого начальником ГУМВС України в Запорізькій області в частині звільнення позивача з ОВС за скороченням штатів, та скасування спірного наказу є такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, суд зазначає наступне.

Відновлення порушеного права позивача при розгляді спорів щодо проходження публічної служби полягає в поновленні його на попередній посаді, де проходив службу позивач.

Відповідно до Постанови КМУ від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції» та ліквідацію територіальних органів МВС», територіальні підрозділи ОВС, куди також відноситься Шевченківський РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, ліквідовані. Однак згідно з наявною інформацією в державному реєстрі юридичних осіб ГУМВС України, структурним підрозділом якого був Шевченківський РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області знаходиться в стадії припинення, і до теперішнього часу не ліквідовано.

Тому позивач повинен бути поновлений саме в ГУМВС України в Запорізькій області (ліквідаційна комісія).

Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУМВС України в Запорізькій області розглянути рапорт позивача про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у звязку із виявленим бажанням проходити службу в поліції, суд вважає що дана позовна вимога також підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На час виникнення спірних правовідносин, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України мало пункт 64 «з» який вказувало на те, що особа рядового та начальницького складу мала право на звільнення з ОВС в зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, і відповідно до розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію», працівники міліції в установленому законом порядку, якщо вони виявили бажання проходити службу в національній поліції, та відповідали вимогам встановленим для поліцейських, мали право бути прийнятими на службу до поліції шляхом переходу з ОВС до національної поліції.

Відповідно до приписів частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Такої практики також дотримується ЄСПЛ, зокрема у рішенні по справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02), де вказано, що стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції.

Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення "Айдин (Aydin) проти Туреччини" від 22 вересня 1997 року, Звіти 1997-VI, сс. 1895-96, параграф 103 та "Кайя (Kaya) проти Туреччини" від 19 лютого 1998 року, звіти 1998-I, сс. 329-30, параграф 106).

ГУ МВС України в Запорізькій області знаходиться в стадії припинення, тому суд поновлюючи позивача на службу в ГУМВС України в Запорізькій області повинен також захистити права позивача у такий спосіб, щоб він міг реалізувати передбачене діючим на той час законодавством право на проходження подальшої служби в національній поліції, шляхом переходу на службу з ГУ МВС України в Запорізькій області в Головне управління Національної поліції в Запорізькій області.

Крім цього потрібно зазначити, що, як встановлено судом, міліція шляхом реорганізації була перетворена в національну поліцію України, тому саме на ГУМВС України в Запорізькій області, як роботодавця, покладено збовязання щодо подальшого працевлаштування позивача, який бажає, та має право проходити службу в Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Запорізькій області прийняти відповідну заяву та розглянути кандидатуру позивача для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області та видати відповідний наказ з цього приводу, суд вважає що вона повинна бути задоволена виходячи з наступного.

На час виникнення спірних правовідносин діяли норми Закону України «Про національну поліцію», які передбачали перехід до лав національної поліції працівників міліції, які виявили бажання працювати в органах національної поліції та відповідають вимогам які ставляться до поліцейських без проходження будь якого конкурсу та навчання.

Як було встановлено судом, позивач виявляв та виявляє бажання працювати в національній поліції, відповідає законодавчим вимогам які ставляться до поліцейських.

Також суд враховує той факт, що позивач ніколи не працював (проходив службу) в поліції, тому у суду не має жодних правових підстав поновлювати позивача на службі в ГУ НП України в Запорізькій області.

Суд виходить з норм частини 2 статті 5 КАС України, де вказано що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Виходячи з вищенаведеного суд вважає що належним захистом прав позивача в частині реалізації законного права щодо проходження служби в ГУ НП України в Запорізькій області буде зобов'язання відповідача 2 прийняти відповідну заяву позивача про прийняття його до служби в ГУ НП України в Запорізькій області, розглянути його кандидатуру для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області та видати відповідний наказ з цього приводу.

Щодо позовних вимог про визнання період часу невиконання позивачем службових обов'язків вимушеним прогулом, та стягнення з відповідача 1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає їх такими що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та доведено, що спірний наказ № 436 О\С від 05.11.2015 виданий начальником ГУМВС України в Запорізькій області в частині звільнення позивача за скороченням штатів є протиправним, та таким що підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді в ГУМВС України в Запорізькій області.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду, особи рядового і начальницького складу ОВС підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків.

Тобто при поновлення позивача на службі, з відповідача 1 повинно бути стягнено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, або різниця в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків.

Виходячи з середньоденного заробітку позивача у сумі 141.41 гривень, грошове забезпечення за вимушений прогул складає.

Сума яка підлягає стягненню за 2015 рік. Позивач незаконно звільнений з посади 06.11.2015. В листопаді 30 днів, в грудні 31 день, разом 24 дні (листопад 2015 року 30-6) + 31 день (грудень 2015 рік) = 55 днів. 55 дів х 141.41 гривень = 7 777,55 гривень.

Сума яка підлягає стягненню за 2016 рік. Відповідно до довідки наданої з центра зайнятості позивач став на облік до ЦЗ в травні 2016 року та відповідно почав отримувати допомогу. В січні 20016 року 31 день, в лютому 2016 року 29 днів, в березні 2016 року 31 день, в квітні 2016 року 30 днів, разом 121 день. 121 день х 141.41 гривень = 17 110.61 гривень. Як було вказано вище з травня 2016 року позивач почав отримувати матеріальну допомогу по безробіттю в ЦЗ. Сума отриманої матеріальної допомоги наступна - травень 2016 рік 17.55 гривень, червень 2016 рік 544 гривень, липень 2016 року 544 гривень, серпень 2016 року 544 гривень, вересень 2016 року 544 гривень, жовтень 2016 року 544 гривень, листопад 2016 року 54.40 гривень. Разом 2791.95 гривень. Сума вимушеного прогулу за період з травня 2016 року по жовтень 2016 року складає - 31 (травень) + 30 (червень) + 31 (липень) + 31 (серпень) + 30 (вересень) + 31 (жовтень) = 184 дні. 184 дні х 141.41 гривень (середньоденний заробіток) - 2791.95 (матеріальна допомога) = 23 227.49 гривень.В листопаді 2016 року позивач почав працювати в Біленьківський виправній колонії. За частину листопада 2016 року йому була сплачена допомога по безробіттю в сумі 54.40 гривень та заробітна плата в сумі 1627.95 гривень. В грудні 2016 року йому була сплачена заробітна плата в сумі 1974.97 гривень, а разом за листопад-грудень 2016 року позивач отримав - 54.40 гривень + 1627.95 гривень + 1974.97 гривень = 3 657.32 гривні. В листопаді 2016 року 30 днів + 31 день в грудні 2016 року = 61 день. 61 день х 141.41 гривню середньоденного заробітку - 3 657.32 гривні отриманого доходу = 4 968.69 гривень. Разом сума за вимушений прогул за 2016 рік складає: 17 110.61 гривень (січень - квітень 2016 року) + 23 227.49 гривень (травень - жовтень 2016 року) + 4 968.69 гривень (листопад - грудень 2016 року) = 45 306.79 гривень.

Сума яка підлягає стягненню за 2017 рік. Відповідно до довідки про доходи з січня 2017 року по грудень 2017 року позивач отримував заробітну плату в Біленьківський виправній колонії. Середньоденний заробіток за січень складає - 31 день в січні 2017 року х 141.41 = 4 383.71 гривня. В січні 2017 року заробітна плата позивача складала 2179.27 гривень, тобто за січень 2017 року з відповідача підлягає стягненню 4 383.71 - 2179.27 = 2 204.44 гривень.В лютому 2017 року позивач отримав 3 223.29 гривень зарплати. Середньоденний заробіток за лютий 2017 року складає: 28 днів х 141.41 = 3959.48 гривень, різниця складає 3959.48 - 3223.29 = 736.19 гривень. В подальшому заробітна плата позивача перевищувала середньоденний заробіток. Разом сума яка підлягає стягненню за 2017 року складає: 2 204.44 + 736.19 гривень = 2 940.63 гривні.

Разом сума що підлягає стягненню за вимушений прогул складає: 7 777.55 гривень (за 2015 рік) + 45 306.79 гривень (за 2016 рік) + 2 940.63 гривні (за 2017 рік) = 56 024.97 гривень.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальний порядок та умови відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 вказаного Кодексу передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України, яка передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 25 000 гривень, суд вважає їх обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Незаконним звільненням позивачу була спричинена моральна шкода яка полягає у тому що відбулися певні зміни у його житті, пов'язані з пошуком нової роботи, позбавлення його певних матеріальних благ у вигляді винагороди (заробітної плати) за його працю.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав "середня", "нормально" реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Розмір компенсації зазвичай становить 1000 - 5000 євро. Таким чином визначений розмір спричиненої позивачці моральної шкоди цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Так рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлена письмово разом з відповідними свідченнями. Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень позивач зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини "Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства" (Case ofABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення.

Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України - вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Тому суд прийшов до висновку, що з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у сумі 25 000 гривень.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межіх стягнення за один місяць.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір відповідно до квитанції №15 від 23.12.2015 у сумі 974,40 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні заяву вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про скасування наказу №436 від 05.11.2015, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним наказ №436 о/с від 05.11.2015, виданий начальником ГУМВС України в запорізькій області в частині звільнення помічника начальника районного відділу - оперативного чергового Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в запорізькій області ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за скороченням штатів.

Скасувати наказ №436 від 05.11.2015 виданий начальником ГУМВС України в Запорізькій області в частині звільнення помічника начальника районного відділу - оперативного чергового Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області з 06.11.2015.

Зобов'язати Головне управління міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області прийняти відповідну заяву та розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області та видати відповідний наказ.

Визнати період часу невиконання ОСОБА_1 службових обовязків вимушеним прогулом.

Стягнути з ГУ МВС України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 56024 (п'ятдесят шість тисяч двадцять чотири) грн. 97 коп.

Стягнути з ГУ МВС України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 974 (дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 40 коп.

Допустити негайне стягнення в частині виплати заробітної плати за вимушений прогул у межах суми за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 26.04.2019.

Суддя Р.В.Сацький