Рішення № 81473944, 18.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2019 р. Справа№200/1917/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А.,

за участю:

секретаря Прокопчук Я.М.,

представника позивача Чугріної Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення пені за несвоєчасну сплату страхових внесків в сумі 1 171 996, 26 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Мирноградвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Родинська» Державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення пені за несвоєчасну сплату страхових внесків.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що перевіркою відокремленого підрозділу «Шахта «Родинська» ДП «Мирноградвугілля» встановлені факти порушення сплати страхових внесків, що стало підставою для нарахування пені за період з 01.10.2015 року по 29.12.2018 року у сумі 1 171 996,26 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, представника до судового засідання не направив, надав суду відзив, в якому заперечив проти заявленого позову.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що до платників страхових внесків, які перебувають на обліку й здійснюють свою діяльність на території проведення антитерористичної операції, не застосовується відповідальність у вигляді штрафних та фінансових санкцій за невиконання обов'язків платника єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. ВП «Шахта «Родинська» ДП «Мирноградвугілля», як платник страхових внесків перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому в м. Мирноград (на той час м. Димитров), який віднесений до населених пунктів, де здійснювалася антитерористична операція. З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Відокремлений підрозділ «Шахта «Родинська» Державного підприємства «Мирноградвугілля» перебуває на обліку в якості страхувальника у Мирноградському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Згідно з наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07.11.2018 № 567 Державне підприємство «Мирноградвугілля» реорганізується шляхом приєднання до Державного підприємства «Національна вугільна компанія». За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Мирноградвугілля» (код ЄДРПОУ 32087941) знаходиться в стані припинення.

Мирноградським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області була проведена перевірка відокремленого підрозділу «Шахта «Родинська» ДП «Мирноградвугілля» та складений акт перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 12 від 29.12.2018 року (а.с.5-9).

Перевіркою встановлені факти порушення сплати страхових внесків, за що нарахована пеня за період з 01.10.2015 року по 29.12.2018 року у сумі 1 171 996,26 грн.

Заперечуючи проти висновків акту перевірки, ДП «Мирноградвугілля» не визнає нараховану пеню, посилається на Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Також, відповідач у запереченнях на акт перевірки та у відзиві на позовну заяву вважав, що розрахунок пені потрібно провадити із розрахунку 0,1 % від суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Судом встановлено, що фактичні обставини правовідносин між сторонами, в тому числі розміри та строки сплати відповідачем страхових внесків та інші фактичні дані у справі сторонами не оспорюються. Предметом спору у справі є лише наявність у позивача правових підстав для нарахування та стягнення пені за несвоєчасну сплату відповідачем страхових внесків.

Дослідивши наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені за несвоєчасну сплату страхових внесків суд встановив таке.

Заперечення відповідача стосовно знаходження в зоні проведення антитерористичної операції, а також нарахування пені в розмірі 0,1 % від суми недоплати за кожний день прострочення платежу, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи стосуються нарахування та сплати єдиного соціального внеску відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 p. №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI), тоді як предметом позову у цій справі є стягнення пені за несвоєчасну сплату страхових внесків, які нараховувалися до набрання чинності вказаним Законом.

Позивач обґрунтовує заявлені вимоги про стягнення пені нормами розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI, нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі ?? Закон № 1105-XIV) та змістом «Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України», затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 12.07.2007 р. № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.08.2007 року за № 867/14134 (надалі - Інструкція № 36).

Станом на час проведення перевірки відповідача Закон № 1105-XIV не містив норм щодо відповідальності страхувальника за несвоєчасну сплату страхових внесків, оскільки Законом №2464-VI з 1 січня 2011 року запроваджено сплату єдиного соціального внеску.

Крім того, постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків від 30.11.2010 року № 31 визнано такою, що втратила чинність, постанову правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12 липня 2007 року N 36 «Про затвердження Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 серпня 2007 року за N 867/14134.

Водночас, абзаци 4?6 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI містять такі приписи:

Суми внесків, нарахованих на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Отже, за прямою нормою абзацу 5 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI спір щодо стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну сплату страхових внесків до 1 січня 2011 року, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Позивачем нарахована пеня згідно з пунктом 5.1 Інструкції № 36, який передбачав, що не внесені страхувальниками у встановлений строк страхові внески до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються у порядку, передбаченому законодавством, з нарахуванням пені. Пеня нараховується із сум недоїмки за кожний прострочений день і обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь строк.

Проте, розглядаючи нормативне обґрунтування заявленого позову, суд вважає за необхідне врахувати зв'язок Інструкції № 36 із законодавчими актами, які мають вищу юридичну силу, з ретроспективним аналізом змін у законодавстві, яке регулювало спірні відносини до 1 січня 2011 року.

Станом до 1 січня 2011 року питання відповідальності страхувальника за невиконання своїх обов'язків було врегульовано статтею 52 Закону № 1105-XIV, частина друга якої, зі змінами, внесеними згідно із Законом № 435-V від 12.12.2006 року, була викладена у такій редакції:

«За прострочення сплати страхового внеску до Фонду соціального страхування від нещасних випадків із страхувальника стягується пеня згідно із законом».

Зміст цієї норми з відсилочною конструкцією «згідно із законом», вказує на те, що відповідальність страхувальника безпосередньо Законом № 1105-XIV не встановлена і повинна визначатися не будь-яким нормативно-правовим актом, а саме законом.

В даному випадку поняття «закон» розуміється як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим органом влади), або безпосередньо народом.

За таких умов Інструкція № 36, яка була затверджена постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, не може відноситись до поняття «закону» в розумінні статті 52 Закону № 1105-XIV, і підстави для розширеного тлумачення такого поняття в даному випадку відсутні.

Вказаний висновок підтверджується характером змін, внесених у статтю 52 Закону № 1105-XIV. Зокрема, частина друга вказаної статті до 12.01.2007 р. була викладена у такій редакції:

«За прострочення сплати страхового внеску до Фонду соціального страхування від нещасних випадків із страхувальника стягується пеня згідно із законодавством».

Проте, пунктом 3 Закону України № 435-V від 12.12.2006 року було визначено:

3. У Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1105-14) (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 46-47, ст. 403; 2006 р., N 27, ст. 234):

<…>

2) у статті 52:

у частинах першій і другій слова "законодавства", "законодавством" замінити відповідно словами "закону", "законом".

Зі змісту вказаних змін до статті 52 Закону № 1105-XIV випливає, що Законом № 435-V від 12.12.2006 року прямо і безпосередньо звужений перелік джерел права, якими може встановлюватися відповідальність страхувальника за несвоєчасну сплату страхових внесків у формі пені, із заміною терміну «законодавство», який може включати підзаконні нормативно-правові акти, на термін «закон».

Оскільки частина друга статті 52 Закону № 1105-XIV діяла у вказаній зміненій редакції до її виключення 1 січня 2011 року, суд дійшов висновку, що станом до вказаної дати положення Інструкції № 36 в частині встановлення розміру пені за несвоєчасну сплату страхових внесків суперечили спеціальній нормі профільного Закону № 1105-XIV.

Відповідно, за таких обставин пункт 5.1 Інструкції № 36 не відноситься до законодавства, що діяло до 1 січня 2011 року, в розумінні абзацу 5 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI.

За приписами статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Оскільки правовою підставою позову є стягнення нарахованої пені на підставі Інструкції № 36, яка до втрати чинності вже не відповідала спеціальному закону в частині компетенції щодо встановлення розміру такої пені, такий нормативний акт не може бути застосований судом при вирішенні справи.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні діє принцип верховенства права, що вимагає від держави його втілення у правотворчу, правозастосовну діяльність шляхом забезпечення ідей справедливості, свободи та рівності.

Справедливість є однією із засад права і має забезпечувати рівний юридичний масштаб поведінки як держави так і платників податків.

Відповідно до положень частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Полторацький проти України» від 29.04.2003 (заява №38812/97) зазначив:

«155. Насамперед Суд повинен розглянути, чи втручання було здійснене «відповідно до закону». Цей вираз найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе. До того ж це законодавство має відповідати принципу верховенства права (див. рішення у справах «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France) та «Ювіґ проти Франції» (Huvig v. France) від 24 квітня 1990 року, серія А, №176-А, с. 20, п. 27, і серія А, №176-В, с. 52, п. 26 відповідно)».

Про це ж йдеться і в пункті 50 рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» від 14.10.2010 року (заява № 23759/03 та № 37943/06):

«50. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II)».

Дослідивши спірні відносини, суд дійшов висновку, що дії позивача щодо нарахування пені на підставі Інструкції № 36 не відповідають критеріям законності, на які вказав ЄСПЛ, через відсутність певної підстави у національному законодавстві для такого втручання у права відповідача.

За вищевикладених обставин заявлені у справі позовні вимоги не відповідають як змісту статті 52 Закону № 1105-XIV у редакції до 1 січня 2011 року, так і практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас, згідно з частиною 1 цієї ж статті рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Посилання позивача на усталену судову практику в аналогічних спорах суд вважає необґрунтованими, зважаючи на інші, порівняно з цією справою, питання, що вирішувалися при розгляді справ, які зазначив позивач.

Зокрема, як у справі № 21-432а12 від 19 лютого 2013 року, так і у справі № 21-323а13 від 01 жовтня 2013 року Верховний Суд України досліджував можливість стягнення пені та повноваження органів Фонду соціального страхування в розумінні розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI після 01 січня 2011 року.

Вказані висновки не спростовуються судом при розгляді цієї справи, оскільки зміст розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI прямо вказує на збереження повноважень Фонду соціального страхування щодо стягнення пені за законодавством, яке діяло до 01 січня 2011 року. Проте, в наведених позивачем справах не розглядалося і не вирішувалося питання змісту такого законодавства, яке діяло до 01 січня 2011 року, в розумінні «якості закону», за яким стягується пеня.

У цій справі суд дійшов висновку, що розмір пені міг встановлюватися підзаконними нормативними актами лише до набрання чинності Законом України № 435-V від 12.12.2006 року, яким були внесені зміни до статті 52 Закону № 1105-XIV. Після внесення таких змін, тобто, з 12 січня 2007 року відповідальність за несвоєчасну сплату страхових внесків могла встановлюватися не законодавством в широкому розумінні, а виключно законом, як актом вищої юридичної сили. Проте, до 01 січня 2011 року закон про відповідальність за несвоєчасну сплату страхових внесків прийнятий не був.

Судом у цій справі встановлено, що відповідно до акту № 12 від 29.12.2018 року перевірка була проведена позивачем за період з 01.10.2015 року по 29.12.2018 року. Отже, предметом перевірки не була правильність та своєчасність сплати внесків за період до 12 січня 2007 року, коли відповідальність страхувальника могла визначатися підзаконним актом, таким як інструкція.

За таких обставин висновки суду у цій справі не суперечать змісту постанов Верховного Суду України у справах № 21-432а12 від 19 лютого 2013 року та № 21-323а13 від 01 жовтня 2013 року.

На підставі викладеного, відповідно до розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI, враховуючи, що у законодавстві, яке діяло до 1 січня 2011 року, не було встановлено належним чином на рівні закону пеню за несвоєчасну сплату страхових внесків, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, враховуючи відмову у задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір розподілу не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, ЄДРПОУ 41325231) до Державного підприємства «Мирноградвугілля» (місцезнаходження: Донецька область, м. Мирноград, вул. Соборна, буд. 1, ЄДРПОУ 32087941) про стягнення пені за несвоєчасну сплату страхових внесків в сумі 1 171 996, 26 грн. - відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена та проголошена 18 квітня 2019 року.

Рішення складено у повному обсязі 26 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.