Рішення № 81473376, 17.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року Справа № 160/1861/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.

при секретарі судового засідання Мосесові А.Р.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства завод «Павлоградхіммаш» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства завод «Павлоградхіммаш» (надалі – позивач) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (надалі – відповідач) в якій позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.11.2018 р. №0033031417 (форми «ПС») ГУ ДФС у Дніпропетровській області та стягнути з відповідача судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа 160/1861/19 передана судді Віхровій В.С.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що контролюючим органом неправильно обрано штрафну санкцію за вчинене платником податків порушення. Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням контролюючий орган застосував до платника податків штрафна санкції, які передбачаються за інше правопорушення, аніж те, що встановлено під час перевірки. Крім того, нарахування контролюючим органом на підставі п.120.4 ст. 120 Податкового кодексу України трьох окремих штрафних санкцій за три окремі податкові (звітні) періоди за несвоєчасне подання платником податків документації з трансферного ціноутворення на запит ДФС є неправомірним, призводить до притягнення платника податків до подвійної відповідальності за вчинення одного порушення.

Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ст. 261 КАС України відзив подається протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі з викликом сторін у судове засідання на 27.03.2019 р. о 10:20 год.

15.03.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач вказує, що позивачем недотримано 30-денний строк для подання документації з ТЦ за запитувані періоди. Також вказано, що під час розгляду скарги позивача встановлено, що при визначенні штрафної санкції, ГУ ДФС України було допущено помилку, а саме застосовано штрафну санкцію відповідно до абз.2 п.120.4 ст. 120 Податкового кодексу України. При прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення вимоги податкового законодавства, на думку відповідача, були повністю дотримані.

У зв’язку із клопотанням представника позивача, розгляду справи 27.03.2019 р. було відкладено до 11:20 год. 08.04.2019 р.

У судове засідання 08.04.2019 р. прибули уповноважені представники сторін. Для ознайомлення представником позивача з відзивом на позовну заяву, розгляд справи відкладено до 09:30 год. 17.04.2019 р.

У судове засідання 17.04.2019 р. прибули уповноважені представники сторін.

Представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягав, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечував у повному обсязі.

Повно та всебічно розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до пп.20.1.4п.20.1ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пп. 75.1.2п. 75.1ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У період з 30.10.2018 р. по 05.11.2018 р. була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного акціонерного товариства завод «Павлоградхіммаш» (код ЄДРПОУ 00217417) з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині подання з порушенням вимог п.39.4 ст. 39 Податкового кодексу України документації з трансферного ціноутворення за звітні періоди 2013, 2014 та 2015 року, за результатами якої складено Акт №64808/04-36-14-17/00217417 від 12.11.2018 р. (надалі – Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.39.4.4 п.39.4 ст. 39 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного подання платником податку документації з трансферного ціноутворення за звітні періоди 2013, 2014 та 2015 роки.

У зв’язку із виявленими порушеннями відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0033031417 від 26.11.2018 р., яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 3583,00 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач направив скаргу від 05.12.2018 р. за №625 до ДФС України (вх.№63376/6 від 10.12.2018 р.), за результатами розгляду якої податкове повідомлення-рішення №0033031417 від 26.11.2017 р. залишено без змін, збільшено грошове зобов’язання в частині донарахування штрафних санкцій у сумі 3583,00 грн., скарга залишена без задоволення (Рішення ДФС України №5381/6/99-99-11-06-01-25 від 01.02.2019 р.).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно пункту 109.2 статті 109 Податкового кодексу вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 111 Податкового кодексу передбачено, що фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства як різновид юридичної відповідальності встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відповідно до пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу (у редакції, чинній до 01 січня 2017 року) передбачено обов`язок платників податків, обсяг контрольованих операцій яких з одним контрагентом перевищує 5 млн. гривень (без урахування податку на додану вартість), подавати контролюючому органу звіт про контрольовані операції до 1 травня року, що настає за звітним.

В свою чергу невиконання платником податків вимог пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу щодо подання звіту про контрольовані операції у визначений строк є податковим правопорушенням та, як наслідок, тягне за собою фінансову відповідальність у вигляді застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

Розмір фінансової відповідальності за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності визначено ст. 120 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 120.3 ст. 120 Податкового кодексу (у редакції, чинній до 01 січня 2017 року) у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про контрольовані операції на платника податків накладається штраф у сумі, що становить 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податку від обов'язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення.

Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, що набрав чинності з 01 січня 2017 року, внесено зміни до п. 120.3 ст. 120 Податкового кодексу, а також доповнено цю статтю п. 120.4.

Чинною з 01 січня 2017 року новою редакцією цієї статті передбачено розмежування розмірів відповідальності платника податків за невиконання вимог п.п. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу у формі:

- неподання звіту про контрольовані операції (300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (абз. 2 п. 120.3 ст. 120 Податкового кодексу України);

- несвоєчасного подання звіту про контрольовані операції (один розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний календарний день несвоєчасного подання звіту про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (абз. 2 п. 120.4 ст. 120 Податкового кодексу).

При цьому, максимальний розмір штрафної (фінансової) санкції за неподання та несвоєчасне подання такого звіту є ідентичним.

Неподання платником податків звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), передбаченого цим пунктом, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення».

Отже, виходячи з характеру спірних правовідносин, з 01 січня 2017 року до платника податків можуть застосовуватися визначені п. 120.3 та 120.4 ст. 120 Податкового кодексу фінансові санкції за наступні податкові правопорушення: невиконання вимог пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу щодо подання звіту про контрольовані операції у визначений строк; невиконання вимог п. 120.3 ст. 120 Податкового кодексу щодо подання звіту про контрольовані операції після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), передбаченого цим пунктом.

Судом встановлено, що листом від 07.07.2017 р. №14783/10/99-99-14-01-02-15 направлено ПрАТ завод «Павлоградхіммаш» запит про надання документації з ТЦ за звітні періоди 2013, 2014 та 2015 роки, який отримано платником 18.07.2017 р.

Запит надіслано за податковою адресою ПрАТ завод «Павлоградхіммаш» - 51400, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.Харківська, буд.15 рекомендованим листом з повідомленням про вручення (номер відправлення 0405335685342).

ПрАТ завод «Павлоградхіммаш» 18.08.2017 р. (вх.№14169/10 до ГУ ДФС у Дніпропетровській області надано документацію з ТЦ за звітні періоди 2013, 2014 та 2015 роки.

Згідно пп. 39.4.4 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, платник податків протягом 30 календарних днів з дня отримання запиту подають документацію щодо контрольованих операцій, зазначених у запиті, яка повинна містити інформацію, зазначену у пп.39.4.6 цього пункту.

Враховуючи, що останній день строку для подання документації з ТЦ за звітні періоди 2013, 2014 та 2015 роки припадав на 17.08.2017 р. ПрАТ завод «Павлоградхіммаш» подано документацію з ТЦ з порушення вимог п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України, тобто з затримкою в 1 календарний день.

При цьому суд враховує, що відповідальність платників податків у вигляді штрафних санкцій за неподання/несвоєчасне подання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), встановлена для таких платників з 01.01.2017 року.

Пунктом 120.4 ст.120 Податкового кодексу України (в актуальній редакції) несвоєчасне подання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або несвоєчасне декларування контрольованих операцій у поданому звіті відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі:

одного розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний календарний день несвоєчасного подання звіту про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року;

одного розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний календарний день несвоєчасного декларування контрольованих операцій в поданому звіті про контрольовані операції у разі подання уточнюючого звіту, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року;

двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний календарний день несвоєчасного подання документації з трансфертного ціноутворення, визначеної підпунктами 39.4.6 та 39.4.8 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.

З розрахунку штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення №0033031417 від 26.11.2018 р. вчабається, що податковим органом розраховано штрафні санкції наступним чином:

-за несвоєчасне подання документації з трансферного ціноутворення за 2013 рік – 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 1 січня 2013 р. – 1147,00 грн.;

-за несвоєчасне подання документації з трансферного ціноутворення за 2013 рік – 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 1 січня 2014 р. – 1218,00 грн.;

-за несвоєчасне подання документації з трансферного ціноутворення за 2013 рік – 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 1 січня 2015 р. – 1218,00 грн.

Таким чином, встановивши під час перевірки вчинення платником податку одного правопорушення до позивача застосовано три окремі штрафні санкції за три окремі податкові періоди.

За результатами розгляду скарги підприємства на спірне податкове повідомлення-рішення, застосуванню підлягає штрафна санкція у розмірі 7166,00 грн., у т.ч. за 2013 рік – 2294,00 грн., за 2014 рік – 2436,00 грн., за 2015 рік – 2436,00 грн.

Відповідно до п.11 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України у разі встановлення після 01.01.2017 р. контролюючими органами факту несвоєчасного подання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансферного ціноутворення або фактів несвоєчасного декларування контрольованих операцій у поданому звіті застосовуються штраф (штрафи) згідно п.120.4 ст. 120 Податкового кодексу України.

Штрафні санкції, визначені п.120.4 ст.120 Податкового кодексу України розраховуються за кожний календарний день, починаючи з 01.01.2017 р.

Порядок надсилання контролюючими органами запитів про надання документації з трансфертного ціноутворення регламентується підпунктами 39.4.4., 39.4.5. пункту 39.4 статті 39 ПК України, а також Порядком проведення моніторингу контрольованих операцій, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 14.08.2015 року № 706.

Вказаними нормами права встановлено, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам податків запити щодо надання документації з трансфертного ціноутворення не раніше 1 жовтня року, що настає за календарним роком, в якому таку контрольовану операцію (операції) було здійснено.

Податковим кодексом України та Порядком проведення моніторингу контрольованих операцій не визначено, чи вповноважений центральний орган виконавчої влади вимагати від платників податків надання документації за декілька різних звітних (податкових) періодів в одному запиті, чи кожен окремий запит центрального органу виконавчої влади має стосуватися конкретного звітного (податкового) періоду, і за кожен звітний (податковий) період центральним органом виконавчої влади має надсилатися окремий запит.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до п. 116.2 ст. 116 Податкового кодексу України за одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.

Вказане положення закріплює правило, згідно з яким за одне податкове правопорушення може бути застосовано тільки один вид штрафу, передбаченого цим Кодексом та іншими законами України.

Матеріалами справи підтверджено, що податковим органом був надісланий один запит за три окремі періоди, - 20113, 2014 та 2015 року, проте нараховані три окремі штрафні санкції за три окремі податкові (звітні) періоди за несвоєчасне подання платником податків документації з трансферного ціноутворення. Тобто, фактично штрафні санкції нараховані за три календарних дні 2013, 2014 та 2015 рр., в той час як термін несвоєчасного подання документації платником податків становить 1 календарний день 2017 р.

Пояснення відповідача щодо збільшення штрафних санкції за результатами розгляду скарги у відповідності до абз.4 п.120. ст.120 Податкового кодексу України та розрахування штрафу за кожний календарний день, починаючи з 01.01.2017 р., не спростовують обставини щодо подвійного застосування штрафу до позивача (тричі нарахований штраф за 1 календарний день прострочення) та порушення відповідачем порядку застосування до платника податку штрафних санкцій за порушення пп.39.4.4. п. 39.3 ст.39 Податкового кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем підтверджується невірний розрахунок розміру суми штрафу, проте проти скасування податкового повідомлення-рішення з невірною сумою застосованих штрафних санкцій, заперечується.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що інформація про відкликання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, за наслідками розгляду скарги у зв’язку із збільшенням суми штрафних санкцій, відсутня. Тобто оскаржується податкове повідомлення-рішення на суму у розмірі 3583,00 грн., тоді як сума штрафу, за даними податкового органу станом на час розгляду справи, становить 7166,00 грн.

Також суд звертає увагу, що нормами Податкового Кодексу України не врегульоване питання перебігу строків подання документів до податкового органу, суд вважає, що вищевказане проблемне питання вирішується із застосуванням аналогію закону.

Якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

У п.56.21 ст. 56 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, в будь-якому випадку, враховуючи не врегулювання правил перебігу строків подання документів до податкового органу спеціальним законом та можливість неоднозначного трактування цього питання, суд вважає, що такі обставини мають трактуватися на користь платника податків.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб'єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) висловив позицію, відповідно до якої принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, згідно з якою національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Підсумовуючи викладене, матеріали справи та встановлені під час судового розгляду обставини свідчать, що відповідачем застосовані штрафні санкції оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням протиправно, не врахувавши всі обставини та всупереч чинному законодавству. Тому наявні всі підстави для його скасування.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Приписами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не надано до суду доказів та не наведено обставин, які б спростували вимоги позовної заяви.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; 3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач у позовній заяві зазначає про орієнтовний розрахунок витрат, які поніс та очікує понести у майбутньому: 1921,00 грн. судовий збір, сплачений за подання даного адміністративного позову до суду; 10000,00 грн. – сума витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач очікує понести у зв’язку із розглядом даної справи в суді.

В матеріалах справи містяться: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2210 ОСОБА_1, договір про надання юридичних послуг №0801/19-1-3 від 08.01.2019 р., ордер на надання правової допомоги від 01.02.2019 р.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду

Європейський суд з прав людини при розгляді справ «Баришевський проти України» від 26.02.2015, «Пмайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, «ОСОБА_1 проти України» від 12.10.2006, «Меріт проти України» від 30.03.2004 зазначав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У ч. 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, суд вважає не підтвердженими судові витрати позивача на професійну правничу допомогу, оскільки до суду не надані докази на підтвердження розміру понесених витрат (не орієнтованого), обсягу наданих послуг (виконаних робіт) із зазначенням кількості годин, витрачених на виконання робіт (послуг), сплату позивачем означеного розміру.

За таких обставин, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, стягненню у порядку ст. 139 КАС України підлягають витрати зі сплати судового збору за подання даної позовної заяви у розмірі 1921,00 грн. (платіжне доручення №3134 від 21.02.2019 р.).

Згідно ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 2 КАС України вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За наведених обставин у сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0033031417 від 26.11.2018 р. та стягнення судових витрат у розмірі 1921,00 грн. зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 6, 72-77, 132, 134, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного акціонерного товариства завод «Павлоградхіммаш» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.11.2018 р. №0033031417 (форми «ПС») ГУ ДФС у Дніпропетровській області;

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства завод «Павлоградхіммаш» (ЄДРПОУ 00217417) судові витрати у розмірі 1921,00 грн. за сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 26 квітня 2019 року.

Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 26.04.19 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_3 ОСОБА_3 ОСОБА_4