Рішення № 81473224, 25.04.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року ЛуцькСправа № 140/859/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулася з позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Волинської області (далі - відповідач, Луцьке ОУПФУ, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення від 20.03.2019 №9 за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», зобов'язання відповідача призначити та здійснити нарахування і виплату пенсії державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків заробітку, зазначеного у довідках від 07.03.2019 № 3 та № 4 з 01.03.2019.

Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначила, що з 2002 року їй призначено пенсію по інвалідності згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на момент призначення якої працювала на державній службі.

З червня 2003 року позивач звільнилася з державної служби за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності (ІІ група загального захворювання), яка була призначена відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розміру заробітку для обчислення пенсій» в розмірі 90 % заробітку. Страховий стаж на посаді державного службовця на момент призначення пенсії по інвалідності (у 2003 році) становив 25 років чотири місяці. Після виходу на пенсію позивач продовжувала працювати, але не на державній службі, і страховий стаж збільшувався. На момент припинення трудової діяльності - 01.05.2017, її вік становив 60 років і шість місяців, було більше 43 років загального трудового стажу, страхового стажу 29 років дев'ять місяців, з яких 25 років і чотири місяці - державного службовця. Вказані обставини, на думку позивача, дають право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».

З огляду на це, позивач 12.03.2019 звернулась із заявою до Управління про призначення за її вибором вперше пенсії за віком згідно з пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, відповідно до ст.37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723- ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Рішенням Управління №9 від 20.03.2019 у задоволенні заяви відмовлено.

Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що грубо порушує її законні права на соціальний захист, суперечить вимогам чинного законодавства, з огляду на що просить його скасувати.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.1-1а).

Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву від 15.04.2019 №4802Є06-14 (а.с.152154) щодо позовних вимог позивача заперечив з тих підстав, що рішенням Управління №9 від 20.03.2019 права позивача не порушено, оскільки згідно наданих документів остання не має права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», тому що 03.06.2003 їй була призначена пенсія по інвалідності згідно із Законом України «Про державну службу» №3732-ХІІ.

Вказує, що згідно з п.2 Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про державну службу» №889-VIII втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ, крім статті 37, яка застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктами 10 і 12 Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про державну службу» №889-VIII передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Пенсії у порядку, визначеному відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №889-VIII, призначаються особам, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, у разі досягнення пенсійного віку, за наявності страхового стажу: чоловіки - 35 років, жінки - 30 років, та не призначали пенсію відповідно до Закону №3723-ХІІ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 «Про деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (п.3) визначено, що право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 Порядку, якщо до набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що згідно з протоколом Управління Пенсійного фонду України у місті Луцьку №830106 від 22.10.2002 позивачу призначено пенсію по інвалідності з 10.10.2002 по 31.03.2003 (а.с.45) на підставі поданих документів, в тому числі витягу із акту МСЕК від 28.03.2002 №004938, відповідно до якого ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності внаслідок загального захворювання (а.с. 59).

На підставі витягу з акту МСЕК від 31.03.2003 №032662 ОСОБА_1 продовжено виплату пенсії по інвалідності за віком до 31.03.2005 (а.с.60-61).

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України у м.Луцьку №187721 від 10.06.2003 ОСОБА_1 призначено з 03.06.2003 пенсію по інвалідності внаслідок роботи на державній службі, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ (а.с.62). Стаж державної служби на день призначення пенсії становить 25 років чотири місяці один день (а.с.63).

В подальшому, у зв'язку з продовженням терміну інвалідності згідно з рішеннями МСЕК, позивачу термін призначення відповідної пенсії продовжувався розпорядженнями Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку №187721 від 23.05.2005 до 30.04.2006 (а.с.92), №187721 від 03.05.2006 до 30.08.2008 (а.с.100), а розпорядженням №187721 від 20.05.2008 така пенсія призначена довічно (а.с.118).

Рішенням Управління від 20.03.2019 №9 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.03.2019 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» відмовлено у призначенні позивачу вказаного виду пенсії з тих підстав, що ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки 03.06.2003 їй була призначена пенсія по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ (а.с.14).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 10, частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

З 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ (далі - Закон №889-VІІІ), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців. Згідно з частиною першою статті 90 цього Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Так, відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIIІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до п.8 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

У постанові Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення стажу державної служби» від 03.05.1994 №283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців (пункт 2 вказаної Постанови).

Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу з 2002 року призначено пенсію по інвалідності вперше за Законом №1058-ІV, а з 2003 року - за Законом №3723-ХІІ, на момент призначення яких вона не мала права на пенсію за віком, оскільки не досягла відповідного пенсійного віку.

На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (12.03.2019) ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058-ІV, мала відповідний страховий стаж більше 26 років, та стаж її державної служби становив 25 років чотири місяці один день, тобто відповідав визначеному ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ.

Таким чином, при поданні позивачем заяви про призначення пенсії за віком були дотримані законодавчо визначені умови, за яких така пенсія призначається, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у її призначенні.

При цьому суд не бере до уваги посилання Управління на пункт 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, який передбачає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у разі якщо до набрання чинності Законом №889-VIII пенсія відповідно до Закону №3723-ХІІ не призначалася.

В розглядуваному випадку ОСОБА_1 відповідно до Закону №3723-ХІІ у 2003 році призначено пенсію по інвалідності, а не по віку, що є різними видами пенсій. При цьому на момент призначення пенсії по інвалідності позивач не набула права на пенсію по віку.

Водночас безумовне право особи на вибір того чи іншого виду пенсії закріплене у частині першій статті 10 Закону №1058-ІV, відтак, набувши право на пенсію по віку, ОСОБА_1 на законних підставах скористалась правом вибору вказаної пенсії, подавши відповідну заяву до відповідача.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що право на пенсію за віком одержують зазначені в пунктах 10 та 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII особи, які мають необхідний стаж державної служби, страховий стаж та відповідний вік і в жодному із зазначених вище Законів не зазначається, що таке право особа одержує при умові, що їй раніше пенсія за Законом №3723-ХІІ не призначалась.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

ЄСПЛ неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції, як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо). З вищенаведеного вбачається, що людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

У частині другій статті 8 Конституції України, встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

При цьому, пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 неодноразово наголошував на неприпустимість і неконституційність скасування та зміни або встановлення нових підстав і умов для надання пільг, компенсацій, гарантій та нарахування пенсій або щомісячного грошового утримання окремим категоріям громадян.

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до норм Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

В силу частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на проаналізовані норми законодавства, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 20.03.2019 №9 за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 року на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 визначено, що форма довідки про заробітну плату для призначення пенсій державним службовцям затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики. Постановою правління Пенсійного фонду України від 17 січня 2017 №1-3 затверджені форми довідок про складові заробітної плати (для призначення пенсії державного службовці (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та про складові заробітної плати для призначення державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подаються для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Судом встановлено, що позивач, звернувшись 12.03.2019 року із заявою до Управління, подала довідки: про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до категорії посад державної служби і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №4 від 07.03.2019 (а.с.18), про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) №3 від 07.03.2019 (а.с.17). Отже, вимогу щодо подання відповідних довідок для призначення пенсії за віком позивачем дотримано.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення до органу Пенсійного фонду України.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Управління від 20.03.2019 №9 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, тому з метою повного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 слід зобов'язати відповідача призначити та здійснити нарахування і виплату останній пенсії державного службовця за віком згідно ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з дати звернення, тобто з 12.03.2019.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини справи відповідачем не доведено правомірність відмови у призначенні пенсії, а тому позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про державну службу», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Луцького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Волинської області від 20 березня 2019 року №9 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов'язати Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Грушевського, будинок 1, ЄДРПОУ 40370530) призначити та здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) пенсії державного службовця за віком згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» з 12 березня 2019 року у розмірі 60% заробітку, зазначеного у довідках Департаменту економіки та європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації №3 і №4 від 07 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій