Рішення № 81473133, 22.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 квітня 2019 р. Справа № 120/1035/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Павліченко А.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Загороднюка Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про визнання дій незаконними та скасування боргу,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області щодо нарахування їй з 21.02.2018 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність, та скасувати відповідний нарахований борг.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з 01.02.2017 позивач перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець, що обрала спрощену систему оподаткування (3 група) та є платником єдиного соціального внеску. Всі податки та збори позивач сплачує своєчасно та у визначеному законом розмірі. Однак в березні 2019 року позивач дізналася, що за нею рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску, походження якої їй було незрозумілим. Тому, з метою підтвердження чи спростування факту наявності такої заборгованості, представник позивача звернувся на адресу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області із запитом про надання інформації. Листом № 6223/Л/02-32-50-07 від 19.03.2019 відповідач повідомив, що з 21.08.2018 ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, встановлено ознаку незалежної професійної діяльності. Відтак, окрім нарахування єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю, позивачу також нараховано єдиний внесок за 3 квартал 2018 року в сумі 1638,12 грн та за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. Позивач вважає, що внаслідок цього має місце подвійне нарахування єдиного соціального внеску, а тому за захистом своїх порушених прав та інтересів звернулась до суду.

Ухвалою суду від 29.03.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання у справі призначено на 22.04.2019 з викликом учасників справи. Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

18.04.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Як зазначає відповідач, згідно з реєстраційними даними позивач з 01.02.2017 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а з 21.08.2018 їй встановлено ознаку незалежної професійної діяльності. На підставі інформації, отриманої від Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області стосовно осіб, які провадять професійну незалежну діяльність на території Вінницької області, та включені до відповідних реєстрів, зокрема Єдиного реєстру адвокатів України, контролюючим органом виявлено, що позивач ОСОБА_1 є адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність. Згідно з вимогами абз. 4 п. 6.7 розділу ІV Порядку обліку платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець і при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючому органі як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Відтак, крім нарахування єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю, позивачу також нараховано єдиний внесок за 3 квартал 2018 року в сумі 1638,12 грн та за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн за ознакою професійної незалежної діяльності. Свої дії відповідач вважає правомірними, а тому просить відмовити у позові.

В судовому засіданні позивач повністю підтримала заявлені позовні вимоги та надала пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві. При вирішенні справи просить суд взяти до уваги, що податкове законодавство виключає можливість взяття особи на облік як такої, яка здійснює незалежну професійну діяльність, якщо така особа вже зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Отже, відповідач без її згоди, неправомірно та всупереч визначеному законом порядку фактично взяв позивача на облік як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, та зобов'язує повторно сплатити єдиний внесок.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов заперечив та пояснив, що фізична особа, яка зареєстрована як підприємець і при цьому здійснює незалежну професійну діяльність, обліковується в контролюючому органі як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Відповідно, така особа має сплачувати єдиний соціальний внесок за обома статусами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги належить задовольнити частково з огляду на таке.

Встановлено, що 01.02.2017 позивач ОСОБА_1 зареєстрована виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець та взята на податковий облік за НОМЕР_2. Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку 3-ої групи зі ставкою 5%, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 09.08.2018 № 1802283404348 (КВЕД: 69.10 "Діяльність у сфері права").

13.03.2019 позивач звернулася до відповідача із запитом щодо підтвердження чи спростування факту наявності у неї заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, у відповідь на який отримала лист за № 6223/Л/02-32-50-07 від 19.03.2019. В листі зазначається, що з 21.08.2018 позивачу встановлено ознаку незалежної професійної діяльності, у зв'язку з чим нараховано єдиний внесок за 3 квартал 2018 року в сумі 1638,12 грн та за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.

Позивач вважає, що внаслідок таких дій відповідача має місце подвійне нарахування єдиного соціального внеску, а тому звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п. 65.1 ст. 65 14 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Разом з тим, згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, що передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому відповідно до пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Отже, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (фізична особа-підприємець).

Крім того, факт наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця автоматично виключає можливість її взяття на облік в податкових органах як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

З аналізу зазначених положень законодавства слідує, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Крім того, відповідно до п. 2 ч .1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

В силу вимог п. 4, п. 5 ч. 1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Отже, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464- VI не передбачений.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", до неї не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пп. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи єдиного податку із зареєстрованим видом діяльності (діяльність у сфері права).

Крім того, суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 4, п. 56.21 ст. 56 ПК України одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини (справа "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", рішення від 23 липня 2002 року, п. 110). Зокрема Суд зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України при вирішенні суд справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що дії відповідача, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачу єдиного внеску за ознакою незалежної професійної діяльності вчинені всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправними, порушують майнові права та інтереси позивача і зумовлюють ситуацію, при якій платник податків двічі повинен сплачувати один і той самий збір, що є недопустимим.

Відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області щодо нарахування позивачу єдиного соціального внеску за ознакою незалежної професійної діяльності починаючи з 21 серпня 2018 року належить задовольнити.

Водночас, на переконання суду, не можуть бути задоволені вимоги адміністративного позову в частині скасування судом нарахованого позивачу боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Такі вимоги не узгоджуються з повноваженнями адміністративного суду, визначеними, зокрема, у статтях 5, 245 КАС України. Можливість скасування судом заборгованості з податків та зборів не передбачена також ані Податковим кодексом України, ані Законом № 2464-VI. До того ж, заявляючи такі вимоги, позивач не зазначає про скасування якої саме суми боргу та за який саме період він просить суд. Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав суперечить закону та є необґрунтованим, а тому у задоволенні позову в цій частині позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання протиправним дій Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області щодо нарахування позивачу єдиного соціального внеску за ознакою незалежної професійної діяльності з 21 серпня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач сплатила судовий збір у розмірі 768,40 грн (за одну вимогу немайнового характеру).

На думку суду, вказані витрати підлягають стягненню на користь позивача в повному обсязі, оскільки судом фактично задоволено позов та визнано протиправними дії суб'єкта владних повноважень, вчинені стосовно позивача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100) щодо нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) єдиного соціального внеску за ознакою незалежної професійної діяльності з 21 серпня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, місцезнаходження юридичної особи: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 26.04.2019.

Суддя Сало Павло Ігорович