Рішення № 81472049, 27.02.2019, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10604/17

Категорія 31

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 року місто Київ

Подільський районний суд м.Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Мариненко Я.С.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника відповідача - Дорожинської А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2017 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача Міністерства оборони України витрати на лікування в розмірі 33 240,0 грн. та на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, суму в розмірі 100 000,0 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач у період з 05 вересня 2014 р. по 01 вересня 2015 р. проходив військову службу у Збройних Силах України та брав участь в антитерористичній операції (далі - АТО). 29 січня 2015 р. під час виконання службових обов'язків з евакуації цивільних осіб з-під артилерійського обстрілу, перебуваючи в зоні АТО, маючи значне навантаження у вигляді зброї, боєприпасів та екіпіровки, пересуваючись пішки по обледенілому грунту, оступився та впав. Внаслідок цього отримав травму правого колінного суглобу, а саме: пошкодження передньої схрещеної та медіальної бокової зв'язки, нестабільність правого колінного суглобу. Зазначає, що відповідачем в порушення вимог абз.1 та 2 ч.1 ст.11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не було створено ефективну систему заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, не виконано належним чином вимоги закону щодо турботи про збереження здоров'я позивача як військовослужбовця. Стверджує, що вказаний у матеріалах службового розслідування висновок про необережність позивача як причину травмування є необґрунтованим, оскільки єдиною причиною травмування позивача є небезпечна для життя обстановка. Відповідно до висновку Центральної ВЛК МО України від 21.03.2016 р. вказана травма пов'язана із захистом Батьківщини. Неодноразово проходив лікування в умовах стаціонару з приводу отриманої травми, був прооперований, витративши на проведення операції суму в розмірі 21 500,0 грн., після якої проходив реабілітацію, на її проведення витративши 11 740,0 грн. Але після проведеного лікування стан його здоров'я не відновився, він постійно відчуває біль при ходьбі при кожному шагу, як на роботі, так і дома, позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя. Постійно відчуває біль у ногах, що спричиняє йому душевні страждання, психологічний дискомфорт. За таких обставин, посилаючись на статтю 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 100 тис.грн. на відшкодування моральної шкоди.

На підставі протоколу повторного автоматичного розподілу від 25.07.2018 р. матеріали вищевказаного позову передані для розгляді судді Ларіоновій Н.М.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 30.07.2018 р. з призначенням розгляду в порядку загального позовного провадження.

Представником відповідача подано відзив, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що травму позивач отримав внаслідок особистою необережності, вини відповідача в ушкодженні здоров'я позивача немає, а тому і відсутні підстави для відшкодування шкоди відповідачем. Стверджує, що військовослужбовці, які звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням службових обов'язків, приймаються на обстеження та лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я. Зазначає, що позивачем не доведені підстави для задоволення його позивних вимог.

В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі, просив його задовольнити та надав пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити в його задоволенні з підстав, наведених у відзиві.

Суд, встановивши обставини справи, перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що період з 05 вересня 2014 р. по 01 вересня 2015 р. позивач ОСОБА_1 на посаді стрільця радіотелефони ста проходив військову службу у Збройних Силах України, будучи призваним під час мобілізації на особливий період, брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується військовим квитком позивача та відповідними наказами керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Матеріалами справи підтверджено та не оспорюється відповідачем, що 29.01.2015 р. о 14.30 год., в службовий час, виконуючи бойове завдання з евакуації цивільних осіб з-під артилерійського обстрілу, знаходячись у сел.Сєвєрний Ясинуваться району Донецької області, переміщуючись пішки по території селища, оступився, внаслідок чого отримав травму в області правого колінного суглобу.

Як вбачається з акту від 18.04.2015 р. про нещасний випадок, затвердженого Військовим комендантом військової комендатури м.Красноармейська Міністерства оборони України за результатами його розслідування, причиною нещасного випадку є особиста необережність, а наслідком - потреба оперативного лікування правого колінного суглобу.

Позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджено відповідним посвідченням від 18.05.2015 р.

Позивач перебував на стаціонарному лікуванні у військовому госпіталі м.Дніпропетровськ у період з 22.06.2015 р. по 09.07.2015 р., під час якого позивачеві було зроблено операцію, та на амбулаторному лікуванні у Дніпропетровському військовому клінічному госпіталі з 09.07.2015 р. по 14.07.2015 р., що підтверджено відповідно випискою із медичної карти стаціонарного хворого № ЄА 3622 та виписним епікризом № 2727.

З 17.09.2015 р. по 18.09.2015 р. позивач перебував на стаціонарному лікуванні в клініці ТОВ «MedinUa CLINIK & LAB» (м.Дніпропетровськ), під час якого йому була зроблена операція, оплачена позивачем у розмірі 21 500,0 грн., що підтверджено випискою з медичної карти стаціонарного хворого, рахунком-фактурою від 18.09.2015 р. квитанцією до прибуткового касового ордеру № 1293 від 18.09.2015 р.

Як вбачається з вищевказаної виписки, позивачу було рекомендовано реабілітаційний курс після зняття швів.

З 06.10.2015 р. по 16.10.2015 р. позивач перебував на реабілітації в клініці ТОВ «MedinUa CLINIK & LAB» (м.Дніпропетровськ), витративши суму в розмірі 11 774,0 грн., що підтверджено довідкою, рахунком-фактурою від 16.10.2015 р. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 1524 від 16.10.2015 р.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військо-лікарської комісій Міністерства оборони України від 21.03.2016 р. № 1208 підтверджено, що вищевказана отримана позивачем травма є такою, що пов'язана із захистом Батьківщини.

05 травня 2016 р. за результатами огляду висновком Центральної медико-соціальної експертної комісії № 1 позивачу ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 25%. При цьому, інвалідність позивачу не встановлювалась, що підтверджено довідкою про невизнання інвалідом від 05.05.2016 р.

Як вбачається з наданих позивачем документів, листом ТВО військового комісара Київського міського військового комісаріату від 17.05.2016 р. до відповідача були направлені документи для призначення та виплати позивачу одноразової допомоги в зв'язку з отриманою травмою в порядку, визначеному ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ЦК України та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». А тому суд не приймає до уваги посилання позивача на норми КЗпП України щодо забезпечення позивачу небезпечних умов, оскільки на військовослужбовців норми даного Кодексу не розповсюджуються.

Позивач пов'язує стягнення понесених ним витрат на лікування та реабілітацію у розмірі 33 240,0 грн. із заподіянням йому збитків, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, заподіяної здоров'ю.

Вирішуючи вимоги в цій частині, суд виходить з такого.

Приписами ст.22 ч.1, 2 п.1 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана, зокрема ушкодженням здоров'я, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини: якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідно до ст.11 ч.6 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Доказів того, що відповідачем було відмовлено позивачу у його лікуванні в військово-медичних закладів охорони здоров'я Міноборони України після його звільнення (01.09.2015 р.) зі Збройних Сил України, в зв'язку з чим він вимушений звернутись до приватного медичного закладу для проведення операції та реабілітації (вересень-жовтень 2015 р.), позивачем суду не надано.

А відтак, вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що правові підстави для відшкодування відповідачем матеріальної шкоди позивачу відстуні.

Вирішуючи вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.

Так, стаття 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвомабо іншимушкодженням здоров'я. Моральна шкодавідшкодовується грішми, іншим майном або в іншийспосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

Отже, обов'язок держави відшкодувати завдану військовослужбовцю моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України.

Враховуючи, що Міністерство оборони України у спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, воно має обов'язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини Міністерства оборони України у заподіянні шкоди, з урахуванням положень статті 1173 ЦК України.

Матеріалами справи достеменно підтверджено, що причиною втрати позивачем працездатності є травма, які пов'язана з проходженням ним військової служби. У зв'язку із не відновленням стану здоров'я позивач позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, обмежений у русі при ходьбі.

Беручи до уваги, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України), то суд вважає, що факт заподіяння позивачеві моральних страждань внаслідок поранення є доведеним.

Наявність причинно-наслідкового зв'язку між виконанням обов'язків військової служби та наслідками (у тому числі і у заподіянні позивачеві моральної шкоди) підтверджується також призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги.

Крім того, отримання позивачем грошової допомоги при звільненні з військової служби у запас за станом здоров'я не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування моральної шкоди, що прямо передбачено в ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Тим самим, суд погоджується з доводами позивача про те, що виплата одноразової допомоги в порядку ст.16 вищевказаного Закону не є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, а є гарантованою державою виплатою, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Положеннями ст. 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до вимог ст. 3 Закону України « Про Збройні сили України» встановлено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України.

А відтак, у даному випадку, саме на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління, покладається обов'язок держави відшкодувати позивачу моральну шкоду.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов'язковим для держав-учасниць Конвенції.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог в цій частині. А відтак, враховуючи вимоги розумності і справедливості, глибину фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення для відшкодування моральної шкоди Міністерством оборони України, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача суми у розмірі 20 000,0 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, суд, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а відтак підлягають частковому задоволенню.

Оскільки суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору, то з відповідача в дохід бюджету підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640,0 грн. за вимоги про відшкодування моральної шокди (по ставці, що діяла на час звернення позивача до суду).

На підставі викладеного, ст.ст.3, 6, 12, 15, 16, 22, 23, 166, 1167, 1173 ЦК України, керуючись ст.ст.2, 3, 4, 10, 12, 13, 76, 77-81, 89, 141, 258-259, 263, 264-265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.9, 15.5 розділу ХІІІ «Перехідній положення» ЦПК України (2017 р.), -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, - задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (місце знаходження за адресою: 03168, м.Київ, пр.Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 20 000,0 грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.).

В задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України (місце знаходження за адресою: 03168, м.Київ, пр.Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) в дохід бюджету судовий збір в розмірі 640,0 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. М. Ларіонова