Рішення № 81458837, 05.04.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3040/18

Провадження № 2/645/191/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2019 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Мартинової О.М.,

секретар судового засідання - Волкова А.Р.,

за участю представника позивача - Неонети О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Харківський обласний центр соціально - психологічної реабілітації дітей про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради звернувся до суду в інтересах малолітньої ОСОБА_2 з позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа: Харківський обласний центр соціально - психологічної реабілітації дітей про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позивач в обґрунтуваннясвоїх вимог за позовом зазначив, що ОСОБА_3 свідомо не займається вихованням своєї дитини -ОСОБА_2, байдуже ставиться до доньки, не піклується про стан її здоров'я, фізичний та розумовий розвиток, не приймає участі у підготовці дитини до самостійного життя. Батько у свідоцтві про народження дитини записаний згідно до ч.1 ст.135 СК України. Малолітня ОСОБА_2 перебуває на обліку служби у справах дітей по Немишлянськомурайону, як така, що опинилась у складних життєвих обставинах. 07.11.2017 року до служби у справах дітей по Немишлянському району надійшла інформація центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді Немишлянського району про те, що 06.11.2017 року до центру звернулась тітка малолітньої, ОСОБА_3, яка була стурбована тим, що її сестра ОСОБА_3 постійно вживає алкогольні напої, не має постійного місця проживання та роботи, не займається вихованням своєї малолітньої доньки. Було встановлено, що мати з донькою ночують невідомо де, а вдень дівчинка знаходиться у спільному туалеті гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. Дитина часто не відвідує школу, одягнена не по сезону. Також було отримано інформацію комунального закладу «Харківський навчально-виховний комплекс №21» щодо малолітньої ОСОБА_2, з якої вбачаться, що з початку 2017-2018 р.р. навчального року малолітня періодично не приходить до школи. Під час відвідування дитини вдома встановлено, що весь день ОСОБА_2 проводить у туалеті гуртожитку, оскільку в кімнату її не пускають після інциденту між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 Речі дитини знаходились в коридорі на підлозі. Всі підручники, зошити розкидані з усіма речами на підлозі в жахливому стані. Класний керівник забрала дитину та привела до навчального закладу. Того ж дня спеціалісти служби у спавах дітей влаштували малолітню до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, де на даний час перебуває дитина. ОСОБА_3 не цікавиться успіхами дитини в школі, батьківські збори не відвідує. Малолітня ОСОБА_2 не перебуває під наглядом лікувального закладу, історія розвитку дитини у поліклініці відсутня. Крім того, ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обовязків та незабезпечення належних умов розвитку, утримання та виховання дитини.

Ухвалою суду від 26.07.2018 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02.11.2018 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд про їх задоволення, посилаючись на обставини вказані в позовної заяві.

Присутня в судовому засіданні відповідач позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити в їх задоволенні посилаючись на те, що вона не ухиляється від виконання батьківських прав, відвідує доньку в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, приносить соки, фрукти, солодощі. У 2018 році ОСОБА_3 на Новий Рік подарувала доньці мобільний телефон та спілкується з донькою в телефонному режимі, майже, кожен день. Зазначила, що їй відомо про досягнення доньки та успіхи у навчанні. Восени 2018 року приходила до доньки на святковий концерт. Разом з тим, вказувала, що ОСОБА_2 не хотіла ходити до школи, оскільки однокласники над нею знущаються. У 2018 році на протязі двох місяців ОСОБА_3 працювала кухонним працівником у школі. Зараз офіційно не працює, постійного місця мешкання не має, однак мешкає у знайомої за адресою: АДРЕСА_1, вживає слабоалкогольні напої один раз на місяць, алкогольними напоями не зловживає, раніше була засуджена за ст.121 КК України та звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду від директора КЗ «Харківський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» ОСОБА_4 надійшла заява, в якій остання вказує, що адміністрація КЗ «Харківський обласний ЦСПРД» позовні вимоги підтримує та просить розглянути справу без їх участі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року народилась ОСОБА_2, батьками якої зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_5 державна реєстрація проведена відповідно до ч.1 ст.135 СК України (свідоцтво про народження, видане19 червня 2007 року виконкомом Підліснівської сільської ради Сумського району Сумської області, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 СК України (а.с.7, 8).

З інформації наданої КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка №15» вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 мешкає сім'я: мати - ОСОБА_3, 38 років; дочка - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 року, школа №8; дочка - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 Зі слів ОСОБА_3, її сестра, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за даною адресою не мешкає останні 6 місяців. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, за останні 6 місяців до поліклініки не зверталась, викликів додому не було. Історія розвитку дитини на ОСОБА_2 у поліклініці відсутня.

Наказом №61 від 21.11.2017 року поставлено на облік малолітню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, як дитину, що опинилась у складних життєвих обставинах, родина якої складається з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2

07.11.2017 року класним керівником ОСОБА_8 та заступником директора з НВР ОСОБА_9 під час відвідування дитини за місцем проживання встановлено, що весь день ОСОБА_2 провела у туалеті гуртожитку, оскільки в кімнату її не пускають після інциденту між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 Речі дитини знаходились в коридорі на підлозі. Всі підручники, зошити розкидані з усіма речами на підлозі в жахливому стані. Класний керівник разом з заступником директора забрали дитину та привели до навчального закладу (клопотання директора КЗ «ХНВК №21» ОСОБА_10 від 07.11.2017 р. №300 про здійснення соціального захисту дитини)(а.с.14).

Відповідно до характеристики учениці 4-А класу КЗ «ХНВК №21» ОСОБА_2 мати не цікавиться успіхами дитини в школі, батьківські збори не відвідує (а.с.15).

За інформацією Немишлянського ВП ГУ НП України в Харківській області ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності згідно ч.1 ст.184 КУпАП, за ухилення від виконання батьківських обовязків відносно малолітньої ОСОБА_2 та незабезпечення належних умов її розвитку, життя та виховання (а.с.18).

Згідно повідомлення директора центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Немишлянського району ОСОБА_11 06.11.2017 року до центру звернулась ОСОБА_12, яка стурбована тим, що її сестра, ОСОБА_13 постійно вживає алкогольні напої, не має постійного місця проживання та роботи, не займається вихованням своєї доньки. На даний час не відомо, де ночують мати з донькою, а вдень дівчинка знаходиться у спільному туалеті гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_2 часто не відвідує школу, одягнена не по сезону. На запрошення відвідати центр мати дівчини не реагує.

Спеціалістами центру, 27.09.2017 р. було здійснено відвідування сім'ї за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення оцінки потреб дитини та сім'ї, де двері відчинив співмешканець рідної сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_12 та повідомив, що не бачив ОСОБА_14 з ОСОБА_2 з 21.09.2017 р. Також було відвідано адресу:АДРЕСА_1 де двері відчинив чоловік та повідомив, що дівчинка йому знайома, але бачив він її останнього разу на початку серпня 2017 р. Спеціалісти відвідали додатково 27.09.2017 р. КЗ ХНВК №21, але дитини в школі не було. Класний керівник повідомила, що мати не приймає участі у вихованні дитини, батьківські збори не відвідує, дитина часто буває голодна та пропускає заняття без поважних причин. Завуч з виховної роботи підтвердила факт упередженого ставлення матір'ю до навчального процесу дитини та повідомила, що на даний момент вона працює неофіційно посудомийкою у ХЗОШ №11, де спеціалісти центру провели з нею особисту бесіду. Під час візиту ОСОБА_3 повідомила, що її донька живе разом з нею у готелі «Металіст» та в цей день дитина не мала бажання йти до школи.

Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, її фізичний, духовний та моральний розвиток та утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При вирішенні цього спору суд виходить з інтересів малолітньої дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України,Закону України«Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Сімейного кодексу України, згідно змісту яких дитина внаслідок її фізично розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги,має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Згідно із ч. 1ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позов про позбавлення батьківських прав позивачем заявлений на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України. Відповідно до вказаної норми права, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до п.п. 15, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на цей орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою ВРУ від 27.02.1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція), держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини(ст. 166 СК України).

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Також необхідно зазначити, що Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII передбачено, що, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).

Отже, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка матері відносно своєї дитини свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки.

У цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлена батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах №723/3608/17 та №234/16726/16-ц.

З відповіді КЗ «Харківський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» вбачається, що за час перебування дитини в закладі мати ОСОБА_3 відвідувала її - 09.01.2018, 13.01.2018, 27.01.2018, 10.02.2018, 11.03.2018, 15.03.2018, 24.03.2018, 01.04.2018, 26.05.2018, 22.07.2018, 12.08.2018, 23.08.2018, 22.09.2018, 27.10.2018. ОСОБА_3 с адміністрацією закладу зв'язок не підтримує, життям, здоров'ям та розвитком дитини, у співробітників закладу, не цікавиться. Участі у вихованні своєї доньки, на сьогоднішній день, не приймає. Мати інколи спілкується з донькою по телефону.

Допитаний в судовому засіданні свідок - ОСОБА_15, яка є провідним фахівцем соціальної роботи Центру соціальних служб для сім'ї дітей та молоді Немишлянського району м. Харкова, пояснила, що сім'я ОСОБА_3 знаходиться на обліку в центрі з 2011 року, у зв'язку з перебуванням в скрутному становищі. ОСОБА_3 зловживає спиртними напоями, її дитина голодна та не доглянута. Посилається на те що, центр надавав гуманітарну допомогу родині, оскільки у дівчинки не було сезонного одягу. З матір'ю проводились неодноразово профілактичні бесіди, однак вона не прислуховувалась до них. Коли у дівчинки виявили пахову грижу и терміново потрібна була операція, відповідач послалась на відсутність коштів на лікування дитини. Однак служба знайшла можливість зробити операцію дівчинці і вона змогла ходити. Після операції за ОСОБА_2 доглядала її мати - ОСОБА_3 Так, відповідач часто приходила до центру напідпитку. 7 листопада 2017 року від директора школи поступила інформація про те, що ОСОБА_2 не відвідує школу, після того, як остання з класним керівником здійснила вихід за місцем мешкання, де була виявлена ОСОБА_2 в приміщені громадського туалету, яку забрали до школи, а потім - до реабілітаційного центру. Підставою того, що ОСОБА_2 забрали від матері є те, що вона не має постійного місця мешкання, відсутні умови для навчання дитини, відсуне місце зберігання особистих речей, мати за донькою не доглядає, дитина постійно ходить голодна. Також від сусідів поступали дзвоники про те, що відповідач разом зі своїм співмешканцем знаходяться в стані алкогольного сп'яніння.

В судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_9, що є заступником директора комунального закладу Харківського навчально - виховного комплексу № 21 Харківського міської ради та одночасно є матір'ю однокласниці малолітньої ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_2 навчається у зазначеному шкільному закладі с першого класу. За три роки навчання матір бачили 3 рази. Дитина шкільний заклад відвідувала в неохайному вигляді, постійна була голодна, тому її в шкільній їдальні додатково підгодовували окрім обов'язкового годування учнів початкових класів, іноді вона приносила з дому яблука. Малолітня ОСОБА_2 ніколи не пропускала заняття в школі без поважної причини, завжди коли вона не відвідувала навчання були або записка від матері, або довідки від лікаря. Сусіди ОСОБА_3 бачили не одноразово в стані алкогольного сп'яніння. Так, 7 листопада 2017 року від матері однокласниці ОСОБА_2, яка також є і їх сусідкою, надійшло повідомлення, проте що дівчинка сидить у туалеті гуртожитку в хворобливому стані. Свідок спільно з класним керівником виходили за місцем мешканням ОСОБА_3, де була виявлена ОСОБА_2 в приміщені громадського туалету сидячи на стільці. ОСОБА_2 була забрана до школи, де очікувала матір, яка до школи не прийшла, у зв'язку з чим, дівчинку направили до реабілітаційного центру.

Допитаний в судовому засіданні свідок - ОСОБА_16, яка знаходиться з відповідачем у дружніх відносинах, пояснила, що в її приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 на протязі 1,5 року мешкала ОСОБА_13 зі своєю донькою ОСОБА_2. Будинок, останні утримували в охайному стані, було прибрано. ОСОБА_17 завжди була нагодована, відповідач регулярно покупала дитині м'ясо, печінку, фрукти, печиво та інші ласощі. Дівчина відвідувала школу № 21, при цьому її мати пильно слідкувала, щоб донька не пропускала навчання, робила з нею домашні завдання, вчила вірші. ОСОБА_2 завжди була чиста та охайна. ОСОБА_3 не зловживала спиртними напоями і могла вживати спиртні напої тільки на свята. Так, стосовно події 7 листопада 2017 року, повідомила, про те, що на той час ОСОБА_13 разом зі своєю донькою мешкала у своєї сестри ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_1 Того дня відповідач була на роботі, а ОСОБА_12 посварилася з ОСОБА_2 та вигнала її з кімнати. Дівчинка знаходилась цілий день в туалеті поки її не забрали до школи. На даний час дівчина перебуває в реабілітаційному центрі і дуже переживає з цього приводу, з телефонної розмови з ОСОБА_2 їй стало відомо, що вона дуже сумує за мамою, питає про те, коли вона її забере додому. При цьому відповідач регулярно відвідує свою доньку в зазначеному закладі, куди привозить їй фрукти та ласощі. ОСОБА_3 купила малолітній ОСОБА_2 мобільний телефон, рахунок якого регулярно поповнює та дзвонить їй. Відповідач дуже любить свою доньку, а донька любить її.

Як вбачається з показаній свідка ОСОБА_16 та пояснень відповідача, ОСОБА_3 постійно телефонує дитині та спілкується з донькою.

Таким чином, на які посилається представник позивача не можуть свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини, як на підставу для позбавлення її батьківських прав з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.

Висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, як представника органу опіки та піклування, згідно якого було визнано за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відносно малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 має рекомендаційний характер та не є обовязковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Відповідно до правил частини 5, 6 статті 19 СК України суд не погоджується з таким висновком, оскільки він є недостатньо обґрунтованим.

У наданому висновку відсутні дані про умисне ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківського обов'язку з утримання дитини, не наведено даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення матері до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересів дитини.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, яка Верховним Судом викладена в постановах від 3 жовтня 2018 року у справі №617/122/17 та від 7 листопада 2018 року у справі №№234/16726/16-ц.

Представником позивача суду не надано доказів, щодо вживання заходів щодо одержання аліментів з відповідача, у зв'язку з ухиленням від їх сплати, що відповідач ОСОБА_3 у той чи інший спосіб прагнула ухилитися від виконання обов'язків щодо утримання дитини.

Тобто представником позивача суду не доведено, що мали місце дії відповідача щодо ухилення від надання допомоги на утримання дитини та свої власні дії, спрямовані на одержання аліментів.

Крім цього, відповідачем зайнята активна позиція заперечення щодо позбавлення її батьківських прав, що свідчить про її певне усвідомлення своєї негативної поведінки стосовно виконання своїх батьківських обов'язків та намагання таку виправити, уникнувши негативного для себе наслідку при задоволенні позову.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачу необхідно приймати більш активну участь у вихованні та утриманні дитини.

Суд вважає, що сам факт звернення позивача до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, є достатнім стимулюючим заходом щодо спонукання відповідача змінити ставлення до виховання дитини, піклування про її фізичний і духовний розвиток, спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі та більш активної участі матері у її вихованні.

Зважаючи на вказане суд вважає, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на неї як на особу, що не у повній мірі здійснює виконання батьківських обов'язків не слід вважати таким, що відповідатиме інтересам дитини, що має найістотніше значення при розгляді такої категорії справ та не стимулюватиме матір до належного виконання своїх батьківських обов'язків. Підстав вважати обґрунтованими доводи позову, про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав на відповідача, як на особу, яка, на думку представника позивача, не виконує батьківських обов'язків та ухиляється від їх виконання - немає. Також представником позивача не доведено, в чому будуть полягати позитивні зміни в житті дитини в разі застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Доказування, та як, слідство рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпція щодо фактів.

Жоден із допитаних судом свідків зі сторони позивача, беззаперечно не підтвердили факту умисного ухилення відповідача ОСОБА_3 від виконання батьківського обов'язку з утримання дитини.

Надаючи правову оцінку показанням свідків з боку позивача, суд зазначає, що останні не містять даних про обставини, з якими положення ст. 164 СК України пов'язує підстави для позбавлення батьківських прав, оскільки їх свідчення носили загальний характер та не містили конкретної інформації про умисне ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківського обов'язку з утримання дитини.

Враховуючи наведені вище обставини, а також приймаючи до уваги те, що переконливих доказів на підтвердження умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини, та свідоме ігнорування відповідачем попереджень щодо зміни свого ставлення до виховання доньки, матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав слід відмовити.

З врахуванням характеру правовідносин, обставин справи, суд вважає за потрібне попередити відповідача, про обов'язковість виконання нею своїх батьківських обов'язків стосовно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 77, 79, 81, 89, 90, 95, 213, 258, 259, 263, 274, 265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Харківський обласний центр соціально - психологічної реабілітації дітей про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м.Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження: м.Харків, просп. Петра Григоренка, буд.17, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 26489104.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1.

Третя особа: Харківський обласний центр соціально - психологічної реабілітації дітей, місцезнаходження: м. Харків, вул.Краснодарська, буд. 102-А.

Суддя -