Рішення № 81457798, 23.04.2019, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/375/2019 Справа № 641/7033/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді – Фанда О.А.,

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

позивача – ОСОБА_2,

представника позивача – ОСОБА_3,

представника відповідача – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поділ майна та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

28 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом.

В остаточно уточнених в лютому 2019 року позовних вимогах позивач просила: встановити факт проживання однією сім‘єю без реєстрації шлюбу її та відповідача з 1 січня 2004 року по 24 листопада 2007 року; визнати об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 набутим за час проживання однією сім‘єю без реєстрації шлюбу 26/200 частин двокімнатної квартири АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 13/200 частин вказаної квартири в порядку розподілу спільного майна; визнати за нею право особистої приватної власності на 87/100 частин вказаної квартири, а також стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що з жовтня 2002 року проживала однією сім‘єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_5 спочатку за адресою: АДРЕСА_2, а з кінця жовтня 2006 року за адресою: АДРЕСА_3. 31 серпня 2003 року в них народився син ОСОБА_6 24 листопада 2007 року шлюбні відносини між ними були офіційно зареєстровані.

27 жовтня 2006 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі – продажу продала квартиру АДРЕСА_4, яка належала їй на праві приватної власності. Грошові кошти отримані від продажу квартири у сумі 166 650 грн були передані нею цього ж дня за договором купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Проте право власності на вказану квартиру за договором купівлі-продажу двокімнатної квартири було оформлено на відповідача. Вказані обставини були викликані тим, що ціна двокімнатної квартири становила 191 900 грн. Решта коштів, яких не вистачало була отримана у кредит, який був оформлений на відповідача. Вона, в свою чергу, виступила поручителем за вказаним кредитним зобов’язанням.

ОСОБА_2 зазначала, що пропозиція ОСОБА_5 оформити право власності на квартиру за договором купівлі – продажу двокімнатної квартири на його ім‘я не викликала в неї недовіри, оскільки вони вже тривалий час проживали однією сім‘єю та мали спільну дитини. В неї не було підстав не довіряти відповідачу, якого вона вважала своїм чоловіком.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2014 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.

Після розірвання шлюбу та до грудня 2017 року вона разом з сином проживала у вказаній квартирі та до цього часу там зареєстрована. Про намір відповідача продати вказану квартиру та про порушення свого права дізналася у вересні 2018 року.

Посилаючись на вказані обставини, а також на вимоги ст.ст. 57, 60, 68-72, 74 Сімейного кодексу України ОСОБА_2 просила позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі. При цьому посилався на те, що не проживав однією сім‘єю з позивачем до реєстрації шлюбу, не вів з нею спільне господарство, мав близькі стосунки з ОСОБА_2 до укладення шлюбу та надав їй допомогу на утримання їх спільної дитини. Спірну квартиру придбав виключно за свої власні кошти, в період, коли не був пов'язаний з ОСОБА_2 спільним побутом, спільним бюджетом, а також взаємними правами та обов‘язками. Про відчуження позивачем своєї однокімнатної квартири 27 жовтня 2006 року йому не було відомо, грошових коштів від позивача для придбання спірної квартири він не отримував.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що вони ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Позивачу було відомо, що в 2006 році право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем, а тому строки позовної давності сплинули 28 жовтня 2009 року. Посилаючись на вказані обставини представник відповідача просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 повідомила суду, що знайома з позивачем та відповідачем з 1999 року. ОСОБА_2 на праві приватної власності належала однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2. Відповідач проживав в однокімнатній квартирі своєї сестри та її родини, яка складалася з трьох осіб. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зустрічалися та підтримували близькі стосунки. Після того як ОСОБА_2 завагітніла, вони стали проживати однією сім‘єю у квартирі позивача. Крім цього, мати відповідача приблизно в 2001-2002 роках (до народження спільної дитини у ОСОБА_2 та ОСОБА_5М.) декілька місяців проживала також у квартирі позивача по вул. Киргизькій в м. Харкові. Батьки позивача, до офіційної реєстрації шлюбу, подарували ОСОБА_2 та ОСОБА_5 автомобіль, який останні використовували для потреб своєї родини. Свідок зазначала, що після того, як ОСОБА_2 завагітніла, вони постійно проживали однією сім‘єю, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. Після народження дитини, для покращення житлових умов, позивач продала свою квартиру щоб придбати двокімнатну квартиру. Мала намір укласти договір міни, однак повної суми грошових коштів їй не вистачило, тому було укладено договір купівлі – продажу. В нову квартиру вселилися всією родиною та проживали там разом до того часу, як відповідач покинув родину.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що познайомилася в 2003 році з ОСОБА_2 у лікарні під час вагітності. Протягом всього часу перебування ОСОБА_2 у лікарні відповідач відвідував її кожного дня, приносив необхідні речі, продукти харчування. ОСОБА_5 їй був представлений як чоловік позивача. Відповідач проявляв теплі почуття та турботу відносно ОСОБА_2 ОСОБА_8 зазначала, що зустрічалася з ОСОБА_2 вже в новій квартирі. Позивач їй повідомила, що продала свою однокімнатну квартиру щоб придбати більшу квартиру, однак повної суми не вистачило, тому вони з відповідачем були змушені взяти кредит.

Свідок Ґава І.О. пояснила, що познайомилася з ОСОБА_2 в 2007 році та бачилася з нею майже щодня під час прогулянок з дітьми, оскільки до 2015 року вони проживали в сусідніх будинках по просп. Зерновому в м. Харкові. Свідок зазначала, що неодноразово була в гостях у ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в яких були дуже добрі сімейні стосунки. Через деякий час після знайомства у 2007 році, позивач повідомила їй, що вони офіційно зареєстрували шлюб.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, показання допитаних в судовому засіданні свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім‘ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суд повинен встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз’яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 Сімейного кодексу України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об’єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно набуте нею, ним до шлюбу, майно набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суд приходить до висновку, що позивач підтвердила належними та допустимими доказами, що з жовтня 2002 року по 24 листопада 2007 року вона проживала однією сім‘єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5

У період їх спільного проживання народився їх син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановлено та не заперечується відповідачем, що до офіційної реєстрації шлюбу, він був зареєстрований в однокімнатній квартирі по вул. Киргизькій в м. Харкові, що належала ОСОБА_2 В цій же квартирі (до народження спільної дитини) проживала декілька місяців мати відповідача.

Відповідач також не заперечує, що батьки ОСОБА_2 передали йому та ОСОБА_2 у користування автомобіль. Вказаний автомобіль був переданий у користування до офіційної реєстрації шлюбу. Разом з ОСОБА_2 відповідач постійно відвідував батьків позивача, які передавали їм продукти харчування тощо.

ОСОБА_9 проживання однією сім‘єю без реєстрації шлюбу підтверджується й показаннями свідків, спільними світлинами, квитанціями про оплату відповідачем комунальних послуг, проведення інтернету до квартири, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності, реєстрацією відповідачем свого місця проживання у квартирі позивача до укладення шлюбу, реєстрацією та постійним проживанням ОСОБА_10 в спірній квартирі до укладення шлюбу тощо. ОСОБА_2 була поручителем за належне виконання ОСОБА_5 грошових зобов’язань за договором кредиту від 27 жовтня 2006 року (а.с.105-106). В подальшому 24 листопада 2007 року шлюб між сторонами у справі був зареєстрований у Комінтернівському відділі реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

Рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної ради в м. Харкові від 17 жовтня 2006 року № 292-1 за зверненням ОСОБА_2 надано дозвіл на оформлення договору міни однокімнатної квартири АДРЕСА_5, яка належить їй згідно договору купівлі – продажу від 17 березня 2000 року та в якій малолітній син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 користується правом проживання, на двокімнатну квартиру № 15 АДРЕСА_6.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що відповідач, як батько дитини, надавав згоду на укладення договору міни ОСОБА_2

При цьому суд звертає увагу, що в рішенні виконавчого комітету зазначена адреса конкретної квартири, з приводу якої мав бути укладений нотаріально посвідчений договір міни, а саме на двокімнатну квартиру № 15 АДРЕСА_6, право власності на яку в подальшому за договором купівлі-продажу було зареєстровано за відповідачем.

Більш того, 4 жовтня 2006 року між позивачем та ОСОБА_11 - власником квартири АДРЕСА_1 укладено попередній договір про намір ОСОБА_2 укласти договір спірної квартири. Вказаним договором визначено істотні умови договору купівлі – продажу квартири, а саме: визначена ціна договору 191900 грн, строки укладення договору тощо. Відповідно до п. 3.2 попереднього договору покупець ОСОБА_2 (Качур) передала ОСОБА_11 в рахунок ціни договору аванс в розмірі 5050 грн (а.с. 113).

27 жовтня 2006 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі – продажу продала квартиру АДРЕСА_4, яка належала їй на праві приватної власності за 166 650 грн (зареєстровано в реєстрі за № 4200 а.с. 15).

27 жовтня 2006 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі – продажу спірної квартири за 191900 грн (зареєстровано в реєстрі за № 4209 а.с. 163-164).

Вищезазначені договори укладені в один і той саме день, посвідчені одним і тим саме нотаріусом. При цьому договір продажу ОСОБА_2 своєї квартири укладений першим.

За таких обставин пояснення позивача узгоджуються з наявними в матеріалах справи доказами та показаннями допитаних в судовому засіданні свідків.

Натомість відповідач жодних належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача, а також на підтвердження придбання спірної квартири за свої особисті кошти не надав.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що частка квартири, яка відповідає сумі грошових коштів переданих позивачем від продажу своєї квартири – 86/100, має бути визнана за нею на праві особистою приватної власності. Інша частка у спірній квартирі – 14/100 є спільним майном, яке набуте за час проживання однією сім‘єю без реєстрації шлюбу та має бути розподілена між сторонами у справі в рівних частках.

При цьому, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача, оскільки про порушення свого права вона дізналася з наміру відповідача восени 2018 року продати спірну квартиру. До грудня 2017 року позивач проживала у спірній квартирі. Зазначені обставини знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та відповідачем не спростовані.

Питання про стягнення судових витрат (позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру та 1% ціни позову за вимогу майнового характеру) суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та стягує судові витрати з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поділ майна та визнання права власності – задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року по 24 листопада 2007 року.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 86/100 частини квартири АДРЕСА_7.

Визнати об»єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5, набутого за час проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року 14/100 частини квартири АДРЕСА_7.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 7/100 частини квартири АДРЕСА_7 в порядку поділу майна, набутого за час проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5.

Вважати, що ОСОБА_5 належить на праві спільної часткової власності 7/100 частини квартири АДРЕСА_7.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6598 грн. 79 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач – ОСОБА_5, ІПН НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повний текст рішення складений 26 квітня 2019 року.

Текст судового рішення доступний для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://wwwreyestr.gov.ua.

Суддя: ОСОБА_9