Рішення № 81454351, 18.04.2019, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/1527/17

Провадження №2/524/22/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого – судді - Нестеренка С.Г., при секретарі Бельченко Н.Л., за участі представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору про надання фінансових послуг, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору про надання фінансових послуг, в якому просила визнати недійсним договір без номеру, укладений 26 травня 2011 року між нею та банком (т.1 а.с. 1-2).

В обґрунтування позову зазначала, що 26 травня 2011 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір без номеру шляхом видачі кредитної картки з лімітом 5 000 грн. Банк не надав їй попередню інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, що є порушенням п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п. «В» п. 2.1 ОСОБА_3 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту. Вважає, що відповідач ввів її в оману щодо реальних умов кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту.

Ухвалою суду від 10 березня 2017 року було відкрито провадження, залучено сторони, призначено судове засідання з викликом сторін (т. 1 а.с. 6).

25 квітня 2017 року до суду надійшло заперечення відповідача на позов, в якому не погоджувався з позовом, просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову (т. 1 а.с. 10-11).

Ухвалою суду від 25 квітня 2017 року було задоволено клопотання позивача та витребувано від ПАТ КБ «Приватбанк» документи (т. 1 а.с. 22).

Ухвалою суду від 21 лютого 2018 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та витребувано від ПАТ КБ «Приватбанк» повторно оригінали та копії документів (т.1 а.с. 53).

09 серпня 2018 року представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надала додаткові письмові пояснення (т. 1 а.с. 151-155).

17 серпня 2018 року представником Банку подана заява про застосування строків позовної давності (т. 1 а.с. 171-172).

18 жовтня 2018 року до суду надійшли від відповідача витребувані документи (т. 2 а.с. 1-121).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позов підтримала, просила задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не прибула, письмовою заявою від 18 вересня 2018 року просила здійснити розгляд справи за її відсутності, але за участю її представників (т. 1 а.с 180).

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи керівництво відповідача повідомлялося належним чином засобами рекомендованого поштового зв’язку. Представником Банку до суду надано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача ( т. 2 а.с. 179).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 26 травня 2011 року позивач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», відповідно до умов якої позивач отримала платіжну кредитну картку «Універсальна» та зазначила бажаний кредитний ліміт у розмірі 5000 грн. (т. 1 а. с. 18-19).

У цій анкеті-заяві зазначено, що позивач як отримувач банківських послуг згодна із тим, що заява-анкета разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг. Підписавши цю Заяву, позичальник засвідчила, що вона була ознайомлена та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді. Окрім того, зобов'язувалася регулярно знайомитись із змінами до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надання банківських послуг, які розташовані на сайті банку www.privatbank.ua.

Вказана анкета-заява була добровільно підписана позивачем, відомості про особу позивача були перевірені та посвідчені підписом уповноваженої від Банку службовою особою, справжність підпису позивача не заперечується ні позивачем, ні її представником.

Тим самим, позивач погодилася на те, що вказана заява-анкета, разом із запропонованими банком Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає та означає укладення між нею та відповідачем договору про надання банківських послуг щодо відкриття особового рахунку з видачою платіжної кредитної картки «Універсальна».

До того ж, суд вважає, що подання позивачем заяви – анкети про приєднання до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надання банківських послуг з відповідними Тарифами, фактично означає укладення договору приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Так, відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 634 ЦК України:

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Фактично між сторонами виникли кредитні зобов’язання і були визначені всі істотні умови, зокрема: предмет зобов’язання, строки дії, права, обов’язки та відповідальність сторін.

Відповідач не подавала заяви до банку про закриття карткового особового рахунку.

Отже, суд констатує, що при приєднанні позивача до запропонованих відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надання банківських послуг з відповідними Тарифами, сторони у справі, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору; відповідач надав позивачеві ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надання банківських послуг, ОСОБА_2, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» з 30 днями пільгового періоду» (т. 1 а.с. 19-20), з яких позивач мала реальну фактичну об'єктивну можливість дізнатися про сукупну вартість кредиту виходячи із встановленої банком процентної ставки та розміру отриманих позивачем з картки грошей з відповідним лімітом.

Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлений банком кредитний ліміт по кредитній картці не свідчить про те, що позичальник скористувався або обов'язково скористується цими коштами, що позбавляє банк можливості вирахувати наперед сукупну вартість кредиту.

З наведеного слідує, що позивач при підписанні анкети-заяви погодилася з її умовами, при цьому не скористалася правом відкликання згоди на укладення відповідного договору та не заперечувала проти надання їй відповідної суми кредиту. Отже, права позивача на отримання повної та достовірної інформації щодо умов договору та порядку сплати кредиту Банком не порушувалися, про що свідчить підпис позичальника в анкеті-заяві.

Таким чином, доводи позивача та її представника про те, що відповідачем не було надано інформації про істотні умови договору та орієнтовану сукупну вартість кредиту у письмовій формі є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Доводи позивача та її представника на порушення відповідачем вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо ненадання повної та достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на шкоду позивача як споживача фінансових послуг є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на наведене.

Крім того, суд враховує, що договір був укладеним, сторони виконували його умови і відповідно до зазначеного договору банк надав, а позивач отримала кредитну картку та кредитні кошти з відповідним лімітом, якими активно користувалася.

Відповідно до вимог частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом частини першої статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша, третя - п’ята статті 203 ЦК України).

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. ОСОБА_4 договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Суд дійшов висновку про те, що при укладенні спірного договору сторонами були погоджені усі його істотні умови та додержано необхідні для чинності правочину вимоги, а підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 11,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним немає, позивач їх не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 12,81 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, справа «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23).

Позивачем та її представником не надано суду належні та допустимі докази, які дають підстави вважати, що оспорений укладений між сторонами договір, є несправедливим стосовно позивача, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1, ознайомилася та погодилася з усіма умовами.

Таким чином, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання договору недійсними, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню за їх безпідставністю та необґрунтованістю. Звідси, посилання представника відповідача на застосування строку позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову є недоречними та безпідставними.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з того, що сторони не заявляли про понесені та оплачені ними судові витрати, що позов не підлягає задоволенню, а позивач як споживач є звільненою від сплати судового збору при зверненні з позовом про захист прав споживачів.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до АТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору про надання фінансових послуг.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрована та проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: АТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.

Повне рішення виготовлено 26 квітня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: