Рішення № 81454053, 17.04.2019, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/1695/18

Номер провадження 2/739/31/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року м.Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді – Кочура О.О.,

за участі секретаря- Худорба Р.Г.,

позивачки – ОСОБА_1,

представників відповідача – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника третьої особи – ОСОБА_4,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 навчально-виховного комплексу Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Відділ освіти Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області з позовною заявою до ОСОБА_5 навчально-виховного комплексу Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Відділ освіти Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свій позов мотивувала тим, що 02.03.2018 року її було переведено на посаду вчителя української мови та літератури наказом в ОСОБА_5 НВК Новгород-Сіверської районної ради. 31.08.2018 року з вищезазначеної посади її було звільнено наказом та вручено трудову книжку. До звільнення вона повідомляла керівництво про те, що являється одинокою матір’ю і її можна звільнити лише з обов’язковим працевлаштуванням. Просила суд поновити її на посаді вчителя української мови та літератури ОСОБА_5 НВК Н-Сіверської районної ради та стягнути на її користь 7000 гривень середнього заробітку з час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала просила суд його задовольнити, визнати наказ про звільнення незаконним та поновити її на посаді вчителя української мови та літератури ОСОБА_5 НВК та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7000 грн.. Також пояснила, що на її думку вона незаконно звільнена оскільки являється одинокою матір’ю і мала бути працевлаштована ОСОБА_5 НВК, повідомила суду, що з моменту звернення до суду їй було виплачено ОСОБА_5 НВК згідно наказу середню заробітну плату за три місяці. Але вона вважає, що це неповна компенсація і хоч вона і працювала за стоковим договором та 28.02.2018 року була переведена, але вона погодилась на нову роботу оскільки не розуміла наслідків. На запитання представника відповідача ОСОБА_1 відповіла, що дійсно працювала з 28.02.2018 року за строковим договором в подальшому їй пропонували роботу в ОСОБА_5 НВК, але вона не погоджувалась, тому що вважала, що її незаконно звільнено як одиноку мати. Письмово вона не зверталась щодо подання зауважень до наказу про переведення та надавала в НВК витяг від 13.06.2018 року що вона являється одинокою матір’ю.

Представник відповідача ОСОБА_5 НВК-адвокат ОСОБА_2 попередньо надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову та в судовому засіданні надала письмові пояснення, в яких також просила суд відмовити в задоволенні позову оскільки на думку представника трудовий договір з позивачкою ОСОБА_1 був строковим та не визнавався недійсним, дії відповідача відповідають вимогам ст.49-2 КЗпП України та звернула увагу суду на те, що вирішуючи питання про припинення строкового договору між ОСОБА_5 НВК та ОСОБА_1 працівнику було надано право ставити питання про його продовження та станом на червень 2018 року було відомо про розподіл педагогічного навантаження між вчителями та про відсутність вільних годин, в документі є особистий підпис позивача.

Представник відповідача ОСОБА_5 НВК - директор ОСОБА_3 у судовому засіданні просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, оскільки позивач працювала за строковим трудовим договором та на момент звільнення термін дії договору закінчився та згідно наказу директора від 05.10.2018 року за вчителем української мови та літератури ОСОБА_1 було збережено середню заробітну плату за три місці, яку на момент розгляду справи судом, повністю виплачено. А також зазначила, що керівництвом ОСОБА_5 НВК та службою зайнятості Н-Сіверського району та відділом освіти Новгород-Сіверської райдержадміністрації в Чернігівській області неодноразово пропонувались як усно так і письмово ОСОБА_1 роботу, але позивач постійно відмовлялась.

Представник третьої особи - відділу освіти Новгород-Сіверської райдержадміністрації в Чернігівській області ОСОБА_4 в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позову та звернула увагу суду на те, позивачу згідно наказу директора ОСОБА_5 НВК від 05.10.2018 року було збережено середню заробітну плату за три місяці, як одинокій матері, яку виплачено в повній мірі. Заслухавши вступне слово учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та наявні в них письмові докази, суд приходить до наступних висновків:

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно положень ч.1 ст. 49, ст. 81 Цивільного процесуального кодексу Українисторони користуються рівними процесуальними правами, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Судом встановлено, що згідно наказу ОСОБА_5 НВК №15 від 14.08.2017 року ОСОБА_1 - вчитель української мови та літератури, після виходу із соціальної відпустки по догляду за дитиною приступила до виконання службових обов’язків з 16.08.2017 року з 12 тарифним розрядом (а.с.16). Також ОСОБА_1 наказом з 02.09.2017 року була призначена на посаду заступника директора з виховної роботи на 0,5 ставки. 28.02.2018 року ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою про переведення її з 02.03.2018 року по 31.08.2018 року з посади вчителя російської мови та зарубіжної літератури на посаду вчителя української мови та літератури на неповне тижневе навантаження, про що було видано відповідний наказ №4 від 28.02.2018 року (а.с.18,35 а). 28.08.2018 року ОСОБА_1 звернулася з письмовою заявою про звільнення її з посади заступника директора з виховної роботи у зв’язку з виходом основного працівника, про що було видано відповідний наказ (а.с.19-21). Також 31.08.2018 року ОСОБА_1 звернулася з письмовою заявою про звільнення її з посади вчителя української мови та літератури у зв’язку із закінченням терміну дії трудового договору, у зв’язку з чим було видано відповідний наказ та зроблено відповідний запис до трудової книжки , де зазначено, що : « звільнена із займаної посади в з’язку із закінченням терміну дії трудового договору (а.с.7,20,22). 05.10.2018 року директором ОСОБА_5 НВК було видано наказ №295 про збереження та виплату середньої заробітної плати ОСОБА_1 з 01.09.2018 року (а.с.23), та згідно довідки відділу освіти Новгород-Сіверської районної державної адміністрації ОСОБА_1 при звільненні як одинокій матері виплачувався середньомісячний заробіток (а.с.45). Наказом №195 від 12.06.2018 р. «Про попереднє навантаження вчителів навчально-виховного комплексу»; додатком до цього наказу «Орієнтовне навантаження педагогічних працівників ОСОБА_5 навчально-виховного комплексу Новгород-Сіверської районної ради Чернігівської області (2018/2019 навчальний рік);протоколом №3 загальних зборів ОСОБА_5 навчально-виховного комплексу Новгород-Сіверської районної ради Чернігівської області. В наказі №195 від 12.06.2018 р. «Про попереднє навантаження вчителів навчально-виховного комплексу», і в протоколі №3 загальних зборів ОСОБА_5 навчально-виховного комплексу Новгород-Сіверської районної ради Чернігівської області міститься окремий пункт щодо внесення педагогічними працівниками пропозицій з приводу змін у навантаженні вчителів (а.с.31-40).В актах про відмову від подальшого працевлаштування ОСОБА_1, складених комісійно 26.09.2018 року, 27.09.2018 року та 02.10.2018 року співробітниками ОСОБА_5 НВК вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово відмовлялась від запропонованої роботи (а.с.41-44). Згідно листа Н-Сіверської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 30.11.2018 року зазначено про те, що ОСОБА_1 мала статус безробітної з 04.09.2018 року та їй було запропоновано декілька видів робіт в освітніх закладах, в тому числі в ОСОБА_5 НВК, але остання від запропонованої роботи відмовилась у зв’язку з низькою заробітною платою (а.с.70). Згідно ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, трудовим законодавством надано можливість укладати трудовий договір в письмовій та усній формі. Усна форма трудового договору зовсім не означає, що домовленості залишаються усними. Для укладення трудового договору в усній формі необхідно отримати від особи добровільну згоду на це. Така згода зазначається у поданій працівником заяві, в якій вказується конкретний строк дії трудового договору. В даному випадку ОСОБА_1 подала власноруч написану заяву з проханням перевести її з 02.03.208 року по 31.08.2018 року з посади вчителя російської мови та зарубіжної літератури на посаду вчителя української мови та літератури на неповне тижневе навантаження, тому, на підставі поданої заяви, гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій вона вказала конкретний строк дії трудового договору. Стаття 39-1 КЗпП України передбачає, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. У даному випадку, позивачка подала заяву від 31.08.2018 року про звільнення у зв’язку із закінченням терміну трудового договору згідно п. 2 ст.36 КЗпП України. Тому звільнення позивачки відбулося саме з її власної ініціативи на підставі поданої нею заяви про звільнення у зв’язку із закінченням терміну дії трудового договору згідно п. 2 ст.36 КЗпП України. Вирішуючи питання про припинення строкового трудового договору, працівнику було надано право ставити питання про його продовження, оскільки позивачка знала, що трудовий договір є строковим, що його строк закінчувався 31.08.2018 року. Судом було з’ясовано, що ще у червні 2018 року було відомо про розподіл педагогічного навантаження між вчителями також було відомо про відсутність педагогічного навантаження на 2018-2019 навчальний рік для позивачки. Її особисті підписи містяться на кожному з цих документів. 31 серпня 2018 року на педагогічній раді затверджувалося остаточне педагогічне навантаження вчителів ОСОБА_5 НВК. Позивачка на педагогічну раду не з’явилася, своє право внести пропозиції щодо змін у розподілі навантаження між педагогічними працівниками та продовження з нею трудового договору не використала. Навпаки, написала заяву про звільнення у зв’язку із закінчення трудового договору, виявивши таким чином своє волевиявлення щодо припинення трудових правовідносин та 04.09.2018 року ОСОБА_1 отримала статус безробітної у Н-Сіверській районній філії Чернігівського обласного центру зайнятості. У даному випадку звільнення позивачки у зв’язку із закінченням строку строкового трудового договору не є ініціативою роботодавця, а є лише наслідком спливу строку дії строкового трудового договору та вільного волевиявлення найманого працівника. Судом було з’ясовано, що звільненій працівниці протягом вересня-жовтня 2018 року та під час розгляду судової справи декілька разів пропонувалася робота у навчальному закладі. Про це свідчать документи: акт про відмову від подальшого працевлаштування на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи від 27.09.2018 р.; акт про здійснення телефонних дзвінків від 26.09.2018 р.; від 02.10.2018 р., копія опису про направлення Позивачці рекомендованою кореспонденцією пропозиції про працевлаштування. Позивачка відмовилася від працевлаштування без вказування поважних причини відмови від роботи (а.с.41-44). На виконання вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України ОСОБА_1 було нараховано та виплачено середньомісячний заробіток за вересень 2018 р, жовтень 2018 р. та листопад 2018 р. у розмірі 24867,20 грн., що підтверджується Довідкою №143 (а.с.63). Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. При цьому, у судовому засіданні було з’ясовано, що зобов’язання щодо працевлаштування позивачки відповідачем було виконане. Відповідач вжив всіх можливих заходів, спрямованих на працевлаштування позивачки за спеціальністю, а також за іншими посадами. Згідно ч.1 статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Повноваження (права і обов’язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти. Керівник є представником закладу освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених законом та установчими документами закладу освіти. При цьому, частиною 3 цієї статті передбачено повноваження керівника закладу освіти. Зокрема, керівник закладу призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов’язки. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року справа № 17/81-97 №12-рп/98 визначено, що відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути:1) без строковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності і пологам, по догляду за дитиною). Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. У Постанові ВСУ від 13.09.2017 по справі №6-254 цс 17 визначено, що факт укладання трудового договору на певний строк повинен бути відображений яку заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі, яким оформляється цей трудовий договір. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2,3 статті 23 ), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. Звільнення позивачки відбулося відповідно до п. 2 ст.36 КЗпП, що не суперечить вимогам ч. 3 ст. 184 КЗ пП України, тому підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення її на роботі немає. Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Звільнення жінок, зазначених у ч. 3 статті 184 КЗпП України, у зв’язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості. Таке звільнення одиноких матерів, що мають дитину до 14 років можливе, на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України та провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або іншому підприємстві (установі, організації)інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилася з поважних причин. Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення. Отже, вимоги позивачки про скасування наказу про звільнення та поновлення її на роботі по посаді, яку вона обіймала до звільнення, є необгрунтованими, протизаконними та такими, які не можуть бути задоволеними. Тобто, звільнення жінок, зазначених у частині третій ст. 184 КЗпП України можливе, однак власник зобов'язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності. Також, передбачено збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, однак не більше ніж на три місяці з дня закінчення строкового трудового договору. Виплату середньої заробітної плати без обов’язку працевлаштування дана норма не передбачає, а вимоги про виконання відповідачем зобов'язання по працевлаштуванню позивачкою не заявлялося. У судовому засіданні строковий трудовий договір позивачкою не визнавався недійсним у частині визначення строку. Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 21-303а13, та Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2018 року справа № 175/167/16-ц ; провадження № 61-59 св 17 в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Оскільки позивачка, знала, що працює за строковим трудовим договором, строк якого закінчувався 31.08.2018 року, самостійно, написала заяву про звільнення у зв’язку із закінченням строкового трудового договору, вказавши при цьому п.2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, не подала власних пропозицій щодо зміни педагогічного навантаження на новий 2018-2019 навчальний рік, що було її прямим обов’язком, суд приходить до висновку, що відповідачем у судовому засіданні було доведено правомірність та законність дій щодо звільнення позивачки у зв’язку із закінченням строкового трудового договору. Оскільки у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини щодо незаконних дій відповідача по відношенню до позивачки в частині її звільнення, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивачки з ОСОБА_5 навчально-виховного комплексу Новгород-Сіверської районної ради Чернігівської області, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7000,00 грн. теж не підлягає задоволенню. Разом з тим, слід зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду свої доказів і у доведення перед судом їх переконливості. При цьому, ч. 3 ст. 81 ЦПК України передбачено, що у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов’язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України). При цьому, згідно вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позовних вимог позивачкою ОСОБА_1 та не виявивши підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка, як на підставу для задоволення позову, зокрема щодо незаконності наказу №18 від 28.08.2018 року про звільнення позивачки, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому суд остаточно прийшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст.5-1, 21, 23, 24, 36, 39-1, 184, 235 КЗпП України, ст.ст. 49, 76, 81, 83, 89, 235-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 навчально-виховного комплексу Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Відділ освіти Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Дата складення повного судового рішення 26.04.2019 року.

Суддя: О.О.Кочура