Рішення № 81453260, 16.04.2019, Полонський районний суд Хмельницької області

Справа № 681/1616/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року Полонський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого – судді Дідек М.Б.

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третьої особи ОСОБА_4 та її представників ОСОБА_5 та ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полонне цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 міської ради, третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_4 про визнання нечинним та скасування рішення ОСОБА_8 міської ради, про зобов’язання ОСОБА_8 міської ради визначити та погодити межі земельної ділянки, визнати право власності на земельну ділянку та усунути перешкоди в її користуванні,

встановив:

В листопаді 2018 року ОСОБА_7 звернувся до суду з вищевказаним позовом на обґрунтування якого з урахуванням уточнених і збільшених позовних вимог зіслався на те, що згідно договору дарування від 03.07.2001 року дарувальником якого являлась ОСОБА_9, набув право власності на житловий будинок з господарськими спорудами розташованого в с. Бражинці по вул. Шкільна, без номера, Полонського району, Хмельницької області, що належав їй ОСОБА_9 на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 21.05.1998року, укладеного з ОСОБА_10

Згідно даного договору житловий будинок та інші споруди розташовані на земельній ділянці площею 0,56га, яка була передана у власність продавцеві ОСОБА_10 згідно рішення Бражинецької сільської ради № 4 від 12.10.1993 року.

Посилаючись на те, що передана рішенням Бражинецької сільської ради №4 від 12.10.1993 року земельна ділянка в приватну власність ОСОБА_10 та послідуючий перехід права власності ОСОБА_9 відповідно до договору купівлі-продажі від 21.05.1998року згаданого вище домоволодіння, а згодом відчуження ОСОБА_9 житлового будинку із спорудами за договором дарування йому потягли автоматичну передачу права власності зазначеної вище земельної ділянки, на якій розташовані житловий будинок та споруди , як останньому набувачу .

Під час проведення на його вимогу обміру земельної ділянки, членами узгоджувальної комісії з розгляду земельних питань ОСОБА_8 міської ради ОТР, яка знаходиться у його приватній власності площею 0,56га відповідно до договору дарування та інших облікових документів, було встановлено, що площа даної земельної ділянки, яка згідно облікових документів рахується за ним і за яку він сплачує земельний податок не відповідає фактичній площі якою він користується, тобто менша на 0,0572га.

Згодом йому стало відомо, що даною частиною земельної ділянки, якою даний час незаконно користується ОСОБА_4, яка належала померлій ОСОБА_11, вважаючи, що дана частина земельної ділянки належить йому, а дії ОСОБА_4 незаконними 26.02.2018 року звернувся до відповідача із заявою про відновлення площі земельної ділянки до розмір, які фактично рахуються за ним на праві особистої приватної власності згідно облікових документів, а також надати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо відновлення та встановлення фактичних меж земельної ділянки.

Однак листом від 08.05.2018 року отримав відмову з посиланням, на те, що відповідно до акта узгоджувальної комісії (який затверджений рішенням сесії від 22.06.2018 року № 11) ОСОБА_4 даною частини земельної ділянки користується довготривалий час. Про те, будь якого, рішення сільської ради, щодо користування даної земельної ділянки не приймалось, а також відсутній, будь який, запис в земельно облікових даних.

Аналогічні відповіді він отримав на подані ним заяви від 10.05.2018 року та 02.07.2018року.

30.08.2018 року він звернувся до відповідача з призначенням комісії з її виїздом для погодження меж належної йому земельної ділянки.

Посилаючись на вищенаведені обставини позивач просив визначити нечинним та скасувати п.1рішення №11від 22.06.2018року «Про затвердження акта узгоджувальної комісії щодо обстеження земельних ділянок розташованих по вул. шкільна с. Бражинці від 08.05.2018року». Визнати за ним ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку по вул. Шкільна с. Бражинці площею 0,56га із яких: 0,25га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд та 0,31га для ведення особистого селянського господарства. Зобов’язати ОСОБА_8 міську раду визначити та погодити межі цієї земельної ділянки згідно правовстановлюючих документів єдиним масивом та виділити її в натурі та усунути перешкоди в її користуванні.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги не визнала та просила у позові відмовити.

Третя особа та її представники в позові просили відмовити у зв’язку з його безпідставністю.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін перевіривши матеріали та дослідивши обставини справи, суд знаходить, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У справі встановлено, що згідно договору дарування від 03.07.2001року посвідченого приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу ОСОБА_12, ОСОБА_9 (дарувальник) передала ОСОБА_13 (обдарованому) безоплатно - дарунок житловий будинок з надвірними спорудами розташованого в с. Бражинці Полонського району по вул. Шкільній, у власність, розташованого на земельній ділянці площею 0,56га.

Із матеріалів справи вбачається, що подарований позивачеві житловий будинок з надвірними спорудами належав ОСОБА_9, згідно договору купівлі продажі від 21.05.1998року власником якого являвся ОСОБА_10 та якому відповідно до рішення №4 від 12.10.1994року Бражинецької сільської ради безоплатно було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,56га з яких: 0,25 для обслуговування житлового будинку та 0,31 для ведення особистого підсобного господарства.

26.02.2018року ОСОБА_7 звернувся до відповідача із заявою про те, що при проведенні представником ТОВ «Поділляземінвест» комплексу з геодезичних робіт з інвентаризації 2-х земельних ділянок, які розташовані за адресою: Хмельницька область, Полонський район, с. Бражинці, вул. Шкільна,48 було встановлено, розбіжність площі земельної ділянки, якими він фактично користується з розмірами зазначених в земельно облікових документах, тобто є меншою на 0,0572га., тому просив відновити площі земельної ділянки до розміру, які фактично рахуються за ним на праві особистої приватної власності згідно облікових документів, а також надати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо відновлення та встановлення фактичних меж земельної ділянки.

Відповідно до поданої ним заяви 08.05.2018року актом комісійного обстеження земельних ділянок по вул. Шкільній в с. Бражинці було встановлено, що спірною частиною земельної ділянки площею 0,572га він з часу придбання в дарунок житлового будинку та господарських споруд, не користувався, а воназнаходилось в користуванні ОСОБА_4 з 1980року.

Не погоджуючись з цим він 10.05.2018, 02.07.2018 року, 30.08.2018року звернувся до виконкому ОСОБА_8 міської ради щодо про надання дозволу на виготовлення технічної документації, однак йому було відмовлено.

Згодом він від 10.05 та 02.07.2018року, повторно звернувся до виконкому ОСОБА_8 міської ради ОТГ про відновлення межових знаків земельної ділянки та видалення її в натурі єдиним масивом в розмірі 0,56 га., отримавши відмову 30.08.2018 року ОСОБА_7 звернувся в черговий раз до ОСОБА_8 міської ради про визнання за ним право власності на спірні земельної ділянки площею 0,56 га і з яких 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,31 га для ведення особистого господарства, визначити її межі та виділити в натурі єдиний масив у розмірі відповідно до правовстановлюючих документів і по суті перешкоди її користування .

ОСОБА_8 міська рада ОТГ повідомила, що підстави для розгляду заяв відсутні, оскільки під час проведення комісійного обстеження земельних ділянок комісією, акт якої від 05.05.2018 затверджено рішенням сесією ОСОБА_8 міської ради ОТГ 22.06.2018, будь яких порушень та перешкод в користуванні спірними земельними ділянками, ОСОБА_4, яка на правомірній основі користується суміжною земельною ділянкою, не було виявлено.

Із матеріалів справи встановлено, що предметом спору є земельна ділянка 0,56 га на якій розташовано належні позивачеві житловий будинок і споруди на праві власності ОСОБА_7. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні дані котрі б свідчили, що спірна земельна ділянка, власниками якої значилися ОСОБА_10 та ОСОБА_9, надавалися останнім у власність з дотриманням ст. ст. 17, 22 ЗК 1990 року у редакції чинних на день приватизації земельних ділянок, зазначених у договорі купівлі-продажі, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 21.03.1998 року та у договорі дарування укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 від 03.07 2001 року на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами власником яких він вважається.

Відповідно до ст. 30 ЗК України 1990 року, чинного на час укладення вище згаданих правочинів, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Крім того, відповідно до п. п. 4, 5 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом Державного комітету України по земельним ресурсах від 15.02.1993 року № 10, право приватної власності громадян на земельні ділянки, переданих їм для цілей передбачених ст. 67 ЗК посвідчується відповідною радою народних депутатів, про що робився запис у земельно-облікованому документі – Книзі реєстрації громадян, яким безоплатно передано земельні ділянки у приватну власність. Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) виконували землевпорядні органи на замовлення місцевих рад. Після встановлення меж земельних ділянок, що передавалась у приватну власність, громадяни одержували Державний акт на право приватної власності на землю, який видавався і реєструвався відповідно місцевою Радою. Якщо при встановлені меж земельних ділянок були виявлені розбіжності в даних про розміри земельних ділянок переданих у власність фактичними розмірами, то остаточний розмір площі таких ділянок визначався місцевою Радою.

Однак в судовому засіданні не було наданих доказів про те, що при передачі спірних земельних ділянок у приватну власність, були встановлені межі у натурі (на місцевості) землевпорядними органними і громадянам, яким вона передавалась у приватну власність, видавався Державний акт на право приватної власності на землю.

Проте, у матеріалах справи (архівний витяг) є лише наявні дані, що рішенням Бражинецької сільської ради від 12.10.1993 року №4 ОСОБА_15 було передано земельну ділянку 0,56 га і з якої 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,31 га для ведення особистого підсобного господарства.

Наведені обставини дають суду підстави для висновку, що межі спірної земельної ділянки не встановлювалися, в натурі не виділялися і державний акт не видавався.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно із ч. 4 ст. 116 ЗК передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм визначених цим Кодексом, провадиться один раз у кожному виду використання. Як зазначалося вище, що набуття земельної ділянки у власність або в користування із земель державних і комунальних здійснюються за рішенням органом виконавчої влади або органів місцевих самоврядуванню у межах їх повноважень і у судовому порядку це питання вирішується у разі відмови зазначених органів у передачі земельної ділянки у власність .

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язанні діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність або у користування встановлені ст. ст. 118-122 ЗК України, ст. ст. 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 34, ч. 1 ст. 26 Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної та міської радах вирішується такі питання відповідно до закону. Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення місцевої ради приймається у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Частиною 1 ст. 118 ЗК України встановлено місячний строк розгляду клопотання особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Частиною 7 даної статті визначено перелік підстав для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатки, які є вичерпними.

З цього приводу в справі встановлення, що ОСОБА_7 неодноразово звертався з заявами із відповідними додатками про передачу йому земельної ділянки по вулиці Шкільна 48 в с. Бражинці Полонського району на якій розташований належний йому, відповідно до договору дарування, житловий будинок з надвірними спорудами, в розмірі 0,56 га з яких 0,25 для обслуговування житлового будинку господарських споруд, а 0,31 га для ведення особисто селянського господарства. Проте, ОСОБА_8 міська рада ОТГ в супереч вимогам вище наведених норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» клопотання про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою та передачею спірної земельної ділянки у власність, відновлення її меж у натурі на пленарному засіданні міської ради не вирішувала, а формально зайнялась відпискою щодо відсутності підстав для вирішення заявлених ним клопотань.

Отже, прийнявши рішення про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку, суд може перебрати на себе повноваження органів місцевого самоврядування та вийти за межі своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Обрання позивачем неправильного способу захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Так з огляду на вище наведене свідчить, що позивач обрав не такий спосіб захисту порушених його прав, свобод та охоронних законом інтересів. Тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів позивача, щодо визнання не чинних та скасування пункту 1 рішення №11 50-ї сесії першого 1-го першого скликання від 22.06.2018 року про затвердження акта обстеження земельних ділянок узгоджувальної комісії від 08.05.2018 року, які розташовані на вул. Шкільна села Бражинці Полонського району Хмельницької області, оскільки викладені в акті обставини не відповідають фактичним обставинам, так вони є не обґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Як вбачається із зазначеного акта, викладені в ньому дані вони носять інформаційних характер і підтверджують лише певні факти, які не впливають на порушення прав, свобод та законних інтересів позивача. Посилання позивача, що оплата ним податків за користування спірними ділянками свідчить про їх належність йому на праві власності. Проте дана обставина сама по собі не свідчить та не підтверджує його право власності на спірну земельну ділянку.

Суд вважає за необхідне роз’яснити позивачеві, що за результатами негативного розгляду його клопотання щодо передачі земельних ділянок у приватну власність та відновлення меж у натурі, вправі оскаржити рішення сесії ОСОБА_8 міської ради у законному порядку.

Керуючись ст. ст. 4,11,12,18,259,264-265 ЦПК України,

ухвалив:

В позові ОСОБА_7 до ОСОБА_8 міської ради, третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_4 про визнання нечинним та скасування рішення ОСОБА_8 міської ради, про зобов’язання ОСОБА_8 міської ради визначити та погодити межі земельної ділянки, визнати право власності на земельну ділянку та усунути перешкоди в її користуванні, відмовити.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Полонський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 26.04.2019року

позивач: ОСОБА_7, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, поштовий індекс 30536,

відповідач: ОСОБА_8 міська рада Хмельницької області, що знаходиться в м. Полонне, вул. Лесі Українки, 113, Хмельницької області, поштовий індекс 30500,

третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_4, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, поштовий індекс 30536.

Суддя Дідек М.Б.