Рішення № 81450975, 25.04.2019, Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/135/19

Провадження №2/377/105/19

25 квітня 2019 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої – судді Теремецької Н.Ф., за участю секретарів судового засідання –Ахутіної А.А., Маряхіної І.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача – адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», про визнання права власності на частку майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, -

УСТАНОВИВ:

21 лютого 2019 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину жилого приміщення у вигляді трикімнатної квартири за № 44, розташованої в будинку № 1 Добринінського кварталу м. Славутича Київської області, яка була набута у власність на ім’я її чоловіка ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 28 травня 2013 року приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області та зареєстрованого в реєстрі за № 697, а також стягнути на її користь з відповідача понесені нею судові витрати в розмірі 1270 гривень по оплаті судового збору та за надання професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач та відповідач перебували у шлюбі, зареєстрованому 11 вересня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Славутицького міського управління юстиції Київської області Україна, актовий запис № 115, який розірвано рішенням Славутицького міського суду Київської області від 26 червня 2018 року. Під час шлюбу сторонами за договором купівлі - продажу нерухомого майна, посвідченим 28 травня 2013 року приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області та зареєстрованим в реєстрі за № 697 на ім'я відповідача ОСОБА_3, було набуто у спільну сумісну власність жиле приміщення у вигляді трикімнатної квартири за № 44, що знаходиться у будинку № 1 Добринінського кварталу м. Славутича Київської області. Оскільки в договорі купівлі - продажу нерухомого майна покупцем був зазначений тільки відповідач ОСОБА_3, то відповідно на нього було зареєстровано право приватної власності на даний об'єкт нерухомого майна. 19 червня 2013 року між відповідачем ОСОБА_3 та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області було посвідчено Іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_3 в рахунок забезпечення договору безвідсоткової цільової позики № 95 - АРС від 28.05.2013 року, за яким відповідач отримав безвідсоткову позику на придбання квартири в розмірі 250 000 гривень строком по 1 липня 2033 року, вищевказана квартира була передана в іпотеку. У разі відсутності будь-якої домовленості між позивачем та відповідачем позивач згодна нести зобов'язання за вищевказаною позикою у рівних з ОСОБА_3 частках на умовах укладеного ним договору безвідсоткової цільової позики № 95 - АРС від 28.05.2013 року. В добровільному порядку вирішити питання поділу вказаного нерухомого майна не вдалося, в зв’язку з чим вона звернулася з цим позовом до суду. Посилаючись на вимоги ст. 60-61, 69-71 СК України, ст.368, 372 ЦК України, вона просить визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою судді від 07 березня 2019 року після виконання вимог, передбачених ч.6 ст.187 ЦПК України, відкрито провадження у справі і визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання з викликом сторін.( а.с. 38-39).

Ухвалою суду від 01 квітня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»( а.с. 67-68).

25 березня 2019 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він позов визнав частково. Посилаючись на ст. ст. 60, 65, 70 Сімейного кодексу України, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя», укладення ним 28 травня 2013 року з ДП «НАЕК «Енергоатом» договору безвідсоткової цільової позики для придбання квартири у розмірі 250 000 гривень строком на 20 років, до 1 липня 2033 року, відповідач вважає, що спірна трикімнатна квартира була набута не за спільні грошові кошти подружжя, а за рахунок коштів, отриманих у позику, яка починаючи з дня укладання договору сплачується ним особисто. До моменту розірвання шлюбу за період з 01.07.2013 року по 26.06.2018 року з його заробітної плати було утримано на погашення позики 61 458 гривень 53 копійки, що становить 24,6 %, тобто 1/4 частина. Просив визнати за позивачем право власності на 1/8 частину придбаної за час шлюбу квартири( а.с. 44-46).

01 квітня 2019 року позивачем було подано відповідь на відзив на позовну заяву, яка мотивована тим, що всі витрати стосовно оплати обов'язкових платежів і зборів, нотаріальних послуг, певна частка з яких оплачувалася стороною покупця, були здійснені за рахунок коштів спільного сімейного бюджету. Оскільки в договорі купівлі - продажу нерухомого майна покупцем був зазначений тільки відповідач ОСОБА_3, то відповідно на нього було зареєстровано право приватної власності на даний об'єкт нерухомого майна. Як вбачається зі змісту договору купівлі - продажу нерухомого майна (п.11), позивач надавала письмову згоду на придбання цього житлового приміщення у власність, що свідчить про набуття даної квартири у спільну сумісну власність подружжя. Підтвердженням цього є і її письмова згода на укладання відповідачем ОСОБА_3 19 червня 2013 року Іпотечного договору (п.4). Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. За частиною четвертою даної норми закону права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, моментом набуття права власності на предмет спору - квартиру за № 44, що знаходиться у будинку № 1 Добринінського кварталу м. Славутича Київської області, є дата нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу нерухомого майна та його державної реєстрації - 28.05.2013 року. Тому абсолютно безпідставним є посилання відповідача на те, що ними у шлюбі було набуто у власність тільки певна частина квартири пропорційно розміру повернутої частини отриманої ним за місцем роботи позики, внаслідок чого позивач має право тільки на 1/8 частину даного нерухомого майна, а відповідач - на 7/8 його частин, оскільки повернення позики після розірвання між ними шлюбних стосунків відбувається за рахунок його особистих коштів. Посилаючись на ч.ч. 2,3 ст. 61 СК України, позивач зазначила, що гроші, які були отримані відповідачем за договором безвідсоткової цільової позики № 95 - АРС від 28 травня 2013 року в сумі 250 000 гривень для набуття у власність вищевказаної квартири, з моменту їх отримання стали об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, що свідчить про набуття нами квартири за рахунок коштів спільного сімейного бюджету. Вона згодна нести зобов'язання за вищевказаною позикою у рівних з ОСОБА_3 частках на умовах укладеного ним договору безвідсоткової цільової позики № 95 - АРС від 28.05.2013 року шляхом оплати 1/2 частки щомісячного платежу на рахунок позикодавця або повернення цієї суми позичальнику ОСОБА_3 у разі продовження стягнення з нього щомісячного платежу за вищевказаним договором у повному обсязі. Врегулювання даного питання можливе шляхом укладання відповідного додаткового договору з позикодавцем - ДП «НАЕК «Енергоатом» або з позичальником в особі ОСОБА_3. За таких умов не буде допущено порушення прав жодної із сторін у справі та гарантовано виконання зобов'язань перед позикодавцем в особі ДП «НАЕК «Енерогоатом» за договором безвідсоткової цільової позики № 95 - АРС від 28.05.2013 року( а.с. 57-59).

16 квітня 2019 року представником третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ДП «НАЕК «Енерогоатом» було подано письмові пояснення, в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог виходячи з того, що придбання ОСОБА_3 спірної квартири стало можливим завдяки отриманню цільової позики останнім від його роботодавця - ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Атомремонтсервіс». Тобто квартира придбана не за спільні кошти подружжя, а кошти отримані в позику від іншої особи. При вирішенні питання про визнання права власності на 1/2 частину квартири за позивачем, як вона того просить суд, на думку третьої особи слід враховувати Постанову Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя», де судам роз’яснено, що при поділі майна враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї, як це визначено в ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України( справа № 6-486цс16 від 27.04.2016 року та № 6-539цс16 від 14.09.2016 р.). Погашення цільової позики позикодавцю відбувається шляхом утримання коштів із заробітної плати ОСОБА_5, тобто за кошти, які є його особистою власністю. Станом на момент розірвання шлюбу між позивачем і відповідачем 26.06.2018 р. із заробітної плати відповідача було утримано 61 458,53 грн., а не погашена частина позики на цей момент складала 188541,47 грн., тобто вказану суму ОСОБА_3 повинен віддавати позикодавцю по червень 2033 року включно. Посилання в позовній заяві ОСОБА_6 на те, що вона згодна нести зобов’язання за договором позики у рівних частках з ОСОБА_3 є безпідставним, оскільки чинним законодавством України не передбачена можливість поділу будь-яких зобов’язань за цивільно-правовими угодами, укладеними одним із подружжя під час шлюбу після його розірвання. Окрім цього, визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири буде суперечити змісту Закону України «Про іпотеку» та грубо порушувати майнові права державного підприємства, що є іпотекодержателем, оскільки згідно із ст. 1 названого Закону - іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом( а.с. 73-74).

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що спірна квартира придбана під час офіційного шлюбу з відповідачем на підставі договору купівлі-продажу. Кошти на придбання квартири в сумі 250000 гривень були надані ДП НАЕК «Енергоатом» відповідно до договору позики, тобто за кошти, які стали спільною сумісною власністю подружжя. Позивач згодна нести зобов'язання за вищевказаною позикою у рівних з ОСОБА_3 частках на умовах укладеного ним договору безвідсоткової цільової позики. Проте, в добровільному порядку вирішити питання поділу вказаного нерухомого майна не вдалося, тому що відповідач не хоче визнавати за нею право власності на 1/2 частину квартири і, навпаки, всілякими шляхами намагається її виселити з квартири, заявляючи про те, що це його власність.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Суду пояснив, що квартира були придбана за його особисті кошти, які він отримав в позику від ДП НАЕК «Енергоатом». Відповідно до договору позики з його заробітної плати відраховуються кошти на повернення позики. Він не погоджується на те, щоб позивач несла зобов'язання за вищевказаним договором позики в рівних частках з ним, вважає, що він сам повинен повернути позику ДП НАЕК «Енергоатом», а вона повина залишити квартиру, бо квартира є його власністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору,

ДП НАЕК «Енергоатом», підтримав письмові пояснення та просив відмовити у задоволенні позову, обгрунтовуючи свою позицію тим, що спірна квартира відповідачем придбана не за спільні кошти подружжя, а кошти отримані в позику від підприємства, в якому він працює. Погашення позики здійснюється шляхом утримання коштів із заробітної плати відповідача, тобто за кошти, що є його власністю. Визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири буде суперечити змісту Закону України «Про іпотеку» та грубо порушувати права державного підприємства, що є іпотекодержателем.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, зареєстрованому 11 вересня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Славутицького міського управління юстиції Київської області, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії 1-ОК №101240, копія якого долучена до позовної заяви (а. с. 15).

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 26 червня 2018 року ,шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а. с. 18-20).

Під час шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком яких є відповідач, а матір’ю – позивач, що підтверджується свідоцтвами про народження, копії яких долучені до матеріалів справи (а. с. 16-17).

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2013 року приватним нотаріусом Славутицької міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 697, ОСОБА_3, відповідачем у справі, придбано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 21-22).

ОСОБА_9 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.05.2013 року, індексний номер витягу 4018874, право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 (а.с.23).

За змістом п.3 договору купівлі-продажу продаж квартири вчинено за 254000 гривень.

Як зазначено у п.11 договору купівлі-продажу, дружина продавця ОСОБА_1 надала свою письмову згоду на купівлю та укладання договору купівлі-продажу квартири, що є предметом цього договору і підтверджується її заявою, справжність підпису в якій засвідчено 28 травня 2013 року приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу за реєстраційним номером 696.

ОСОБА_9 копії трудової книжки відповідач ОСОБА_3 з 02.09.2004 року по теперішній час працює на Державному підприємстві «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у відокремленому підрозділі «Атомремонтсервіс»( а.с. 52-56).

З договору безвідсоткової цільової позики № 95-АРС від 28 травня 2013 року, копія якого долучена до матеріалів справи, вбачається, що між відповідачем ОСОБА_3 та ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», третьою особою у справі, був укладений договір безвідсоткової цільової позики, у відповідності до умов якого, відповідачу була надана безвідсоткова цільова позика в розмірі 250 000 гривень для придбання квартири у м. Славутич Київської області строком на 20 років, до 01 липня 2033 року (а.с.47-49).

Відповідно до графіка виконання основного зобов’язання по сплаті щомісячного внеску по поверненню безвідсоткової цільової позики розмір щомісячного внеску становить 1041,67 гривень ( а.с. 50).

19 червня 2013 року відповідач ОСОБА_3 та Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 973, відповідно до якого для забезпечення виконання основного зобов’язання за договором безвідсоткової цільової позики № 95-АРС від 28 травня 2013 року іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку належну йому на праві власності трикімнатну квартиру номер 44, що знаходиться в будинку № 1 в Добринінському кварталі міста Славутича Київської області, загальною площею 61,6 квадратних метрів, житловою площею 36,2 квадратних метрів(а.с.24-26).

Як зазначено у п.4 іпотечного договору, предмет іпотеки передано в іпотеку за письмовою згодою подружжя іпотекодавця- Кожемякіної А.В., про що складено відповідну заяву, справжність підпису в якій засвідчено приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області 17 червня 2013 року за реєстраційним номером 948.

За змістом вказаного іпотечного договору приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області на підставі ст.73 Закону України «Про нотаріат» та у зв’язку з посвідченням іпотечного договору накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі майна – квартири номер 44, що знаходиться в будинку № 1 в Добринінському кварталі міста Славутича Київської області і належить ОСОБА_3 до розірвання чи припинення договору.

ОСОБА_9 довідки ВП «Атомремонтсервіс» інженеру-технологу 3 кат. ОСОБА_3, таб. № 0936 була надана безпроцентна позика на придбання житла, відповідно до договору № 95 - АРС від 28.05.2013 року, в сумі 250 000,00 гривень на термін з 01.07.2013 по 01.07.2033, з подальшим утриманням із заробітної плати. За період з 01.07.2013 по 26.06.2018 було утримано із заробітної плати ОСОБА_3 в погашення позики 61458,53 гривень. Заборгованість ОСОБА_3 за позику на житло станом на 26.06.2018 року складає 188541,47 гривень (а.с.51).

Як вбачається з довідки Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 19.02.2019 року, ОСОБА_1, позивач у справі, ОСОБА_3, відповідач у справі, та діти сторін: ОСОБА_7, ОСОБА_8, зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 27).

Вирішуючи спір відповідно до встановлених обставин та відповідних їм правовідносин, суд виходить з положень Сімейного кодексу України та інших нормативних актів, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

ОСОБА_9 із ч.1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Як зазначено у ч.2 цієї статті, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилом ч. 1 ст. 61 цього Кодексу, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. ОСОБА_9 ч. 2 цієї статті об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до ч.3 вказаної статті якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст.63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

ОСОБА_9 із частиною 1 статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу( частина 1). Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України(частина2).

Як передбачено у ч. 1 ст. 69 цього Кодексу, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За правилом ч. 1 ст. 70 цього Кодексу у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що під час шлюбу ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 28 травня 2013 року придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2, вартість якої згідно договору становить 254000 гривень. 250000 гривень відповідач отримав згідно договору безвідсоткової цільової позики № 95-АРС від 28 травня 2013 року, укладеного з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», де він працює.

Враховуючи, що договір позики був укладений в інтересах сім’ї, що сторонами не заперечується, то за змістом ч.3 ст.61 СК України вказані гроші є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як пояснив в судовому засіданні відповідач, 4000 гривень, що не вистачало для оплати вартості спірної квартири, були надані йому його батьками. При цьому позивач заперечувала, пояснивши, що вказані кошти були взяті на придбання квартири із сімейного бюджету.

Конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Виходячи з того, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами той факт, що гроші в сумі 4000 гривень, які були використані для купівлі квартири, були спільними коштами з позивачем, то суд приходить до висновку, що спірна квартира в силу ст. 60, ч.3 ст.61 Сімейного кодексу України була придбана за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи представника третьої особи про те, що в період, коли було вчинено правочин, позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, до досягнення нею трирічного віку, а тому кошти в сумі 4000 гривень, яких не вистачало для оплати вартості спірної квартири, а також всі витрати щодо оплати обов’язкових платежів і зборів, нотаріальних послуг, були здійснені не за рахунок спільного сімейного бюджету, а за рахунок особистих коштів відповідача, не ґрунтуються на положеннях ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Враховуючи, що позивач та відповідач не домовилися про поділ майна, то суд врахувавши їх інтереси, інтереси дітей, які після розірвання шлюбу згідно рішення Славутицького міського суду Київської області від 26 червня 2018 року залишаються проживати разом із позивачем, вважає, що відповідно до ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України кожна сторона спору має право власності на одну другу частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В судовому засіданні з пояснень сторін також становлено, що між ними відсутній спір щодо поділу іншого майна, придбаного під час шлюбу, крім вищевказаної квартири.

Праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов’язання – повернення грошової суми, що отримана в позику на придбання цієї квартири, проте вказана обставина не може бути підставою для відмови у поділі спільного сумісного майна подружжя.

Так, з матеріалів справи вбачається, що погашення позики в період з 01 липня 2013 року до травня 2018 року здійснювалося із заробітної плати відповідача, яка відповідно до ч.2 ст.61 СК України є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. З травня 2018 року по квітень 2019 року погашення позики здійснювалося за особисті кошті відповідача. Проте, за правилом ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України договір безвідсоткової цільової позики № 95-АРС від 28 травня 2013 року, укладений відповідачем з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», створив права та обов’язки не тільки для відповідача, але і позивача, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, що позивачем не заперечувалося, оскільки в судовому засіданні вона пояснила, що згодна нести зобов’язання за вищевказаною позикою у рівних з ОСОБА_3 частках на умовах укладеного договору шляхом оплати 1/2 частки щомісячного платежу на рахунок позикодавця або повернення цієї суми позичальнику. Крім того, позивач також пояснила, що вона пропонувала відповідачу відшкодувати відповідачу 1/2 частину сплачених ним коштів на повернення позики після розірвання шлюбу, але він відмовився їх отримувати.

За таких умов не буде допущено порушення прав жодної сторони у справі, оскільки зобов’язання у вигляді повернення позиченої грошової суми згідно договору безвідсоткової цільової позики № 95-АРС від 28 травня 2013 року, укладеного в інтересах сім’ї, колишнє подружжя повинно здійснювати як солідарні боржники. Виконання боржником солідарного обов’язку надає йому право відповідно до ч.1 ст.544 Цивільного кодексу України звернутися до іншого солідарного боржника із зворотною вимогою (регресом) про повернення коштів за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Поділ майна подружжя, яке є предметом іпотеки, не порушує права також і іпотекодержателя, виходячи з такого.

За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини 1 статті 572 ЦК України та частини 1 статті 575 ЦК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотеко держателя відчужувати предмет іпотеки.

ОСОБА_9 із статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Частинами 1, 2 статті 23 Закону України «Про іпотеку» установлено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, положення Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись квартирою без згоди іпотекодержателя до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визначення права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном. Тобто, закон не забороняє визнання право власності на відповідну частку іпотечного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки таке визнання не є відчуженням. При цьому заборони щодо визнання права власності на іпотечне майно за іншим з подружжям також не містить іпотечний договір, укладений між ДП НАЕК «Енергоатом» та відповідачем ОСОБА_3.

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не зможуть між собою домовитися в позасудовому порядку.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 2, 4, 13 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи представника третьої особи про те, що спірне нерухоме майно є іпотечним, а тому не може бути предметом поділу між подружжям на увагу суду не заслуговують, оскільки заборона щодо поділу іпотечного майна між подружжям законом не встановлена, а стаття 23 Закону України «Про іпотеку» передбачає збереження сили іпотеки і для нового набувача спірного майна.

З урахуванням наведеного, вимога позивача є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки спірна квартира придбана під час шлюбу за спільні кошти і є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, незважаючи на те, що право власності на неї зареєстровано за відповідачем. Факт передачі спірного майна в іпотеку і заборона на його відчуження не перешкоджає задоволенню вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири, оскільки визнанням права на частку у спільній сумісній власності за позивачем обтяження не припиняється.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилом ч.3 вказаної статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як зазначено у п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – покладаються на відповідача.

ОСОБА_9 п.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З матеріалів справи встановлено, що адвокат ОСОБА_2 надавав позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу на підставі усного договору про надання професійної правничої допомоги від 30 липня 2018 року.

ОСОБА_9 акту виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 31 липня 2019 року адвокатом адвокатського об’єднання «Славутицька міська юридична консультація «Захист» ОСОБА_2 була надана правова допомога за договором про надання правової допомоги від 30 липня 2019 року в такому обсязі: роз’яснення та надання консультацій з положень сімейного та цивільно-процесуального законодавства, вивчення і проведення аналізу наданих довірителем документів, що стосується предмету спору, підготовка позовної заяви до суду – 2 години. Вартість послуг, наданих довірителю адвокатом ОСОБА_2 та оплачених довірителем , на час розгляду справи у суді складає 500 гривень.

Оплату витрат позивачем ОСОБА_1 за надання їй правничої допомоги адвокатом ОСОБА_2 згідно вказаного договору підтверджено квитанцією та актом виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 31 липня 2019 року на загальну суму 500 гривень ( а.с. 31-32).

Також в судовому засіданні встановлено, що адвокат ОСОБА_2 надавав позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 05 березня 2019 року.

За змістом п.1 вказаного договору, предметом договору є надання консультацій правового характеру, підготовка необхідних процесуальних документів з питань цивільного, сімейного та цивільно-процесуального законодавства, а також підготовка та представництво інтересів довірителя по цивільній справі № 377/135/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя в Славутицькому міському суді Київської області.

Відповідно до п. 4.3 цього договору вартість послуг по наданню правової допомоги визначається за домовленістю сторін.

ОСОБА_9 акту виконаних робіт від 25 квітня 2019 року за договором про надання правової допомоги від 05 березня 2019 року адвокатом адвокатського об’єднання «Славутицька міська юридична консультація «Захист» ОСОБА_2 була надана правова допомога за договором про надання правової допомоги від 05 березня 2019 року в такому обсязі: роз’яснення та надання консультацій з положень сімейного та цивільно-процесуального законодавства, вивчення і проведення аналізу наданих довірителем документів, що стосується предмету спору, відзиву на позовну заяву, пояснень третьої особи на позов, підготовка відповіді на відзив на позовну заяву – 4 години; підготовка до судового розгляду, проведення аналізу судової практики з питань, що є предметом спору, представництво в суді – 3 години. Вартість послуг, наданих довірителю адвокатом ОСОБА_2 та оплачених довірителем , на час розгляду справи у суді складає 3000 гривень ( а.с. 60-63, 77).

Оплату витрат позивачем ОСОБА_1 за надання їй правничої допомоги адвокатом ОСОБА_2 згідно наданого договору від 05 березня 2019 року підтверджено квитанціями і рахунками на оплату на загальну суму 3000 гривень ( а.с.78-82).

Враховуючи час, затрачений адвокатом ОСОБА_2 на надання консультацій з положень сімейного, цивільного процесуального законодавства позивачу, вивчення та аналіз наданих документів, підготовка позовної заяви до суду, відповіді на відзив на позову та інших процесуальних документів до суду, участь в судових засіданнях, суд вважає, що розмір витрат, пов’язаних з правничою допомогою адвоката, в сумі 3500 гривень є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, та значенням справи для сторони.

Клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають стягненню з нього на користь позивача, суду заявлено не було.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, в сумі 3500 гривень та судовий збір в сумі 1270 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, набутої ОСОБА_3 у приватну власність за договором купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2013 року приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області, зареєстрованого в реєстрі за № 697.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1270 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Славутицький міський суд Київської області. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2.

Третя особа – Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», юридична адреса: м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661.

Повне рішення суду складено 26 квітня 2019 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька