Рішення № 81448774, 25.04.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/831/19

Провадження № 2/336/1591/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«25» квітня 2019 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого-судді Жупанової І.Б.

при секретарі судового засідання Палубінській К.М.

розглянув за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1), Житлово-будівельного кооперативу № 348 «Машинобудівник-34» (адреса: м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, буд. 5-а) про визнання права власності на кооперативну квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частку кооперативної квартири АДРЕСА_2, як частку у спільному майні подружжя, а також про визнання права власності на 1/2 частку кооперативної квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3, яка сталась 01.07.2018 року.

В позові зазначено, що відповідно до рішення виконкому міської Ради народних депутатів від 16 січня 1989 року № 6 ОСОБА_3, на сім’ю із трьох осіб - чоловіка, позивача та сина, в ЖБК № 348 «Машинобудівник-34». була виділена трикімнатна кооперативна квартира АДРЕСА_3, загальною площею 64,17 кв.м, житловою площею 42,36 кв.м

Членом ЖБК був чоловік позивачки ОСОБА_3, яким вартість вказаної квартири в сумі 12392 рублі (дванадцять тисяч триста дев’яносто два рублі) була виплачена повністю 30 червня 1992 року.

Пай за вказану квартиру був виплачений в період шлюбу на спільні кошти позивачки та її чоловіка, а тому вказана квартира належить заявниці та її померлому чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Після смерті чоловіка ОСОБА_3, що сталась 01.07.2018 року, позивачка як дружина померлого та особа, що проживала разом зі спадкодавцем та була зареєстрована разом з ним на момент смерті, є такою, що прийняла спадщину.

Син позивача та померлого ОСОБА_3 – ОСОБА_2 після відкриття спадщини звернувся до нотаріуса з заявою про відмову від прийняття спадщини.

Після спливу щести місяців після смерті ОСОБА_3 позивачка звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом, але Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 № 6/02.31 від 05 січня 2019 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії і видачі Свідоцтва про право на спадщину, у зв’язку із відсутністю відповідної державної реєстрації права власності за моїм померлим чоловіком на вищезазначену квартиру.

Позивач зазначає, що іншої можливості захистити свої права, окрім як у судовому поряду в нього не має та саме це і спонукало його звернутися до суду із позовом про визнання права власності на квартиру.

В межах розгляду цивільної справи судом у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 були витребувані матеріали спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_3, що сталась 01.07.2018 року.

Обставини про які зазначено у позовній заяві повною мірою знайшли своє підтвердження у наданих позивачем документах.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат ОСОБА_5 наполягала на заявленому позові, про що подала письмову заяву з клопотанням про розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з’явився, подав заяву до суду відповідно до змісту якої: визнає заявлені позовні вимоги, не заперечує проти розгляду справи за його відсутності.

Представник відповідача ЖБК № 348 «Машинобудівник – 34» ОСОБА_6 подала до суду заяву, зі змісту якої вбачається, що відповідач визнає заявлені позовні вимоги не заперечує проти ухвалення рішення за її відсутності.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв’язку із неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України.

За ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Як вказує ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Суд вважає за можливе розглядати справу у підготовчому судовому засіданні за відсутності сторін, на підставі ст. 206 ЦПК України, суд приймає визнання відповідачем позову, яке не суперечить змісту закону та не порушує права сторін, тому ухвалює рішення про задоволення позову.

Всебічно з’ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та наявних доказів.

Судом встановлено, що 17 травня 1986 року Орлянською селищною радою Василівського району Запорізької області, за актовим записом № 19 зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, про що видано Свідоцтво про укладення шлюбу II-ЖС № 308217.

26 серпня 1987 року народився ОСОБА_2 батьками якого у свідоцтві про народження вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

На підставі рішення виконкому міської Ради народних депутатів від 16 січня 1989 року № 6 ОСОБА_3, на сім’ю із трьох осіб в ЖБК № 348 «Машинобудівник-34». була виділена трикімнатна кооперативна квартира АДРЕСА_3, загальною площею 64,17 кв.м, житловою площею 42,36 кв.м, про що свідчить копія ордеру № 806, виданого Виконавчим комітетом Шевченківської районної Ради народних депутатів 10.05.1990 року наявна в матеріалах справи.

Відповідно довідки ЖБК № 348 «Машинобудівник-34» від 25 січня 2019 року членом ЖБК був ОСОБА_3 чоловік позивачки, яким вартість вказаної квартири в сумі 12392 рублі (дванадцять тисяч триста дев’яносто два рублі) була виплачена повністю 30 червня 1992 року (копія довідки додається).

Відповідно до cт. 15 Закону України "Про власність" від 7лютого 1991 року, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Пунктом 5-1 Постанови Пленуму ВСУ від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», роз’яснено, що згідно із cт. 15 Закону України "Про власність" член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього, особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.

Стаття 16 Закону України «Про власність» передбачає, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Згідно положень статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення даних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Положеннями cт. 60 Сімейного Кодексу України, визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 1 cт. 17 Закону України «Про власність» та п. 6-1 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ч.1 cт. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ч.1,3 cт. 70 Сімейного кодексу України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Враховуючи, що ОСОБА_3 виплатив вартість вказаної квартири в сумі 12392 рублі повністю 30 червня 1992 року, то, у відповідності до наведених норм, набув право власності на квартиру у передбачений законом спосіб. А беручи до уваги, що вказана квартира була набута ОСОБА_3 у період шлюбу з позивачкою ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки в якому у відповідності до наведених норм - є рівними.

01 липня 2018 року помер ОСОБА_3, про що Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області складений актовий запис № 4222 та видано Свідоцтво про смерть серія І-ЖС № 429081.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з 1/2 частки вказаної квартири.

На час смерті ОСОБА_3, шлюб укладений з позивачкою ОСОБА_1 розірваний не був, заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_3 – не складав. Таким чином спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина, позивач по справі - ОСОБА_1 та син спадкодавця - ОСОБА_2

На час смерті ОСОБА_3 позивач, разом із сином проживали та були прописаними зі спадкодавцем за однією адресою - АДРЕСА_4, вели спільне господарство та мали спільний бюджет та у відповідності до статті 1268 ЦК України є такими, що прийняли спадщину.

31.10.2018 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про відмову від прийняття спадщини, яка долучена до матеріалів спадкової справи після померлого 01 липня 2018 року ОСОБА_3

В подальшому позивачка ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом, але Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 № 6/02.31 від 05 січня 2019 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії і видачі Свідоцтва про право на спадщину, у зв’язку із відсутністю відповідної державної реєстрації права власності за моїм померлим чоловіком на вищезазначену квартиру.

Як роз’яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як передбачено ст. ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять всі права та обов’язки, які належали спадкоємцю на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 384 Цивільного кодексу України у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Окрім того, як роз’яснив Верховний Суд України в п. 8 постанови Пленуму № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті члена житлово-будівельного кооперативу, якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок.

Аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що після повного внесення пайового внеску у 1992 році спадкодавцем ОСОБА_3, до складу спадкового майна після його смерті також входить 1/2 частина квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Зазначені вище обставини перешкоджають позивачу захистити свої майнові та спадкові права в позасудовий спосіб і є підставою для визнання за нею права власності на квартиру, що відповідає приписам ст. 16 Цивільного кодексу України про право на захист особою свого цивільного права шляхом визнання за нею права власності на майно.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 13, 19, 89, 206, 223, 247, 258-259, 263-265, 274 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 16, 328, 384, 1216, 1218, 1258, 1262 Цивільного кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1), Житлово-будівельного кооперативу № 348 «Машинобудівник-34» (адреса: м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, буд. 5-а) про визнання права власності на кооперативну квартиру - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3, як частку у спільному майні подружжя.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, яка настала 01 липня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення (з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Жупанова І.Б.