Рішення № 81447355, 16.04.2019, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 16.04.2019

Справа № 334/8600/18

Провадження № 2/334/1365/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року Ленінський райсуд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.;

при секретарі Лапі М.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття його з реєстраційного обліку

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття його з реєстраційного обліку. В позовній заяві зазначила, що їй на праві власності належить 1\3 частка квартири АДРЕСА_1 (колишня Кремлівська) в м. Запоріжжя на підставі Свідоцтва про право на житло № 128-Д від 02.1 1.2006 року, виданого Ленінською районною адміністрацією Запорізької міської ради та 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 (колишня Кремлівська) в м. Запоріжжя на підставі договору дарування 1/3 частки квартири від 02.06.2016 року, укладеного між нею та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі № 451. Співвласником квартири з розміром частки 1/3 є її дочка ОСОБА_4.

Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована і проживає в даній квартирі. Окрім позивачки, в квартирі залишається зареєстрованим відповідач по справі, ОСОБА_5, який в квартирі не проживає з 2004 року, спроб повернутись та проживати за вказаною адресою не здійснював, місце його проживання позивачці невідоме, його речі в квартирі відсутні. Відповідач не приймає участі у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території та проведенню ремонту. Реєстрація відповідача за вказаною адресою обмежує право позивачки, як власниці частки квартири в користуванні власністю, обмежує у можливості користуватись житловими субсидіями.

Тому, позивачка просить суд усунути їй перешкоди у користуванні власністю, визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2 (Кремлівська) в м. Запоріжжя.

Позивачка надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на задоволенні позову, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи був повідомлений вчасно за місцем реєстрації рекомендованою кореспонденцією.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, просить розглянути справу без їх участі на розсуд суду.

Суд вважає можливим, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи на підставі матеріалів справи відповідно до ст. 280 ЦПК України, за відсутності відповідача.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1976 року (а.с.5).

02.11.2006 року, на квартиру АДРЕСА_3 видано Свідоцтво про право власності на житло № 129/Д, згідно якого квартира належить:ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/3 частці кожному на праві спільної сумісної власності (а.с. 6,7).

В спірній квартирі зареєстровані позивачка ОСОБА_1 з 17.08.1987 року по теперішній час та відповідач ОСОБА_2, з 17.08.1987 року по теперішній час (а.с. 11,17,18).

02 червня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір дарування 1/3 частки квартири, відповідно до якого ОСОБА_5 передає безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність як дарунок 1/3 частку квартири АДРЕСА_4. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12441082 від 08.1 1.2006 року, а також інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державний реєстратор ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу 02.06.2016 року, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 939220623109 (а.с.8-9,10).

Однак, станом на 21.11.2018р. відповідач ОСОБА_2 залишається зареєстрованим в даній квартирі, що підтверджується Довідкою № 01-71/12971 від 21.11.2018р. юридичного відділу Департаменту реєстраційних послуг ЗМР. (а.с.17).

Відповідач добровільно не знявся з реєстраційного обліку, більше десяти років не проживає за вказаною адресою, фактично виїхав з неї одразу після укладення договору дарування своєї частки житла позивачці ОСОБА_1, не є членом сім’ї позивачки, його особисті речі в квартирі відсутні. Відповідач комунальні послуги не сплачує, хоча вони нараховуються і на нього також.

Позивачці, як власнику житла доводиться нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, до того ж, вона не має можливості оформити субсидію.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти,користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправнопозбавлений права власності, право приватної власності є непорушним

Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що коженмає право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніжз підстав і в порядку визначеним законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Згідност. 319 ЦК України, власникволодіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник маєправо вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно до ч. 1 ст.383 ЦК України власник власника житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Частина 4 ст.156 ЖК України передбачає збереження права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником житла, при умові збереження права власності на житло цього власника, тобто при незмінності власника майна.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що право користування житловим приміщенням власником житла є одним із засобів реалізації права власності і похідним від права власника на житло, таким чином внаслідок припинення права власності на житлове приміщення, особа втрачає і право користування цим приміщенням.

З’ясувавши обставини справи та оцінивши сукупність наданих суду доказів, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2, є колишнім співвласником вказаної квартири, та в силу вимог ст.346 ЦК України через укладання договору дарування частки квартири, який є чинним і недійсним не визнаний, втратив право користування даною квартирою.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.

Згідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2, попередній власник 1/3 частки квартири, після її відчуження втратив право користування даною часткою квартири, однак добровільно з реєстраційного обліку в установлений договором купівлі-продажу строк не знявся, та залишається зареєстрованим у квартирі, що спричиняє власникам квартири, позивачам по справі додаткові матеріальні витрати та чинить перешкоди у здійсненні права власності.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є колишнім співвласником даної квартири який розпорядився даним житлом, тому втратив право користування даним житлом після відчуження свого майна, однак добровільно з реєстраційного обліку не знявся, та залишається зареєстрованим в спірному житловому приміщенні, що спричиняє новому власнику, позивачу додаткові матеріальні витрати та чинить перешкоди у здійсненні права власності.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись Конституцією України, ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 346, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 156 ЖК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, перешкоди в користуванні квартирою №31 в будинку № 77-а по вул. Сергія Синенка (Кремлівська) в м. Запоріжжі шляхом визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, таким, що втратив право користування квартирою №31 в будинку № 77-а по вул. Сергія Синенка (Кремлівська) в м. Запоріжжі.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Баруліна Т. Є.