Рішення № 81443626, 15.04.2019, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. 25 Серпня, 192, м. Болград, Одеська область, 68702, тел. /факс: (04846) 4-31-21,

e-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua, web:https://bg.od.court.gov.ua, код ЄДРПОУ: 02897690

15.04.2019

Справа № 497/1117/18

Провадження № 2/497/25/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2019 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,

за участю: представника позивача - Недзельської О.І.,

представника відповідача - ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2018 року представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом договором №№508 А-11 від 04.10.2007 року донарахована та обліковується прострочена заборгованість , яка складає 3666,41 дол.США та 179584,40 грн. та судових витрат - в розмірі сплаченого позивачем судового збору - 6136,52грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідачі добровільно не виконує зобов`язань за вказаним кредитним договором, а саме виплату донарахованої та простроченої заборгованості, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат.

Представник позивача у судовому засідання просив суд задовольнити позов в повному обсязі, наполягаючи на наявності в позивача права на нарахування відсотків на несплачену суму боргу протягом усього часу, який відповідачі здійснювали погашення боргу та відсотків і штрафних санкцій.

Представник відповідача надав суду пояснення та заперечення щодо предмету та підстав позову, просив у задоволенні позову відмовити, стверджуючи, що у відповідачів відсутні зобов`язання перед позивачем, яким не надано належних доказів наявності заборгованості за зазначеним ним кредитним договором, посилаючись на наявність рішення суду щодо заборгованості і стверджуючи, що відповідачі в повному обсязі розрахувалися з позивачем, виконавши рішення суду; але, вважаючи, що наявні підстави для застосування до вимог позивача строку позовної давності, просив залишити позовні вимоги без задоволення.

Вивчивши позовні вимоги, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, Згідно матеріалів, наданих суду позивачем, між ВАТ АБ "Укгазбанк" в особі відділення 311 Одеської філії АБ "Украгазбанк2 та ОСОБА_2 04.01.2007 року був укладений кредитний договір №508 А-11.У зв`язку з систематичним невиконанням відповідачем обов`язків за кредитним договором АБ Украгазбанк" звернувся до Болградського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Болградського району суду від 14.07.2011р. позовні вимоги АБ "Укргазбанк" було задоволено в повному обсязі, та стягнуто на користь позивача - АБ «Укргазбанк» солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №508 А-11 від 04.10.2007р. в сумі 18 664 (вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят чотири долари США та 57 центів, а також 1 204 (одну тисячу двісті чотири) гривні 46 коп. та 8 084 (вісім тисяч вісімдесят чотири) гривні 30 коп. суму штрафу і 1 690,97 (одну тисячу шістсот дев`яносто) грн. 97коп. судових витрат - судового збору, сплачених позивачем. Також, за цим же рішенням суду було звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль "МІТСУБІШІ ОУТЛАНДЕР" 2007 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належав заставодавцю ОСОБА_2 на праві власності, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 02.10.2007р. РЕВ-1 УДАІ України в Одеській області.

Згідно письмових пояснень представника позивача, оскільки з моменту ухвалення вищевказаного рішення суду про стягнення заборгованості до остаточного розрахунку відповідачів з позивачем сплинув певний час, позивач, керуючись чинним законодавством, обгрунтовано нарахував відповідачу відсотки і штрафні санкції за несвоєчасне повернення позивачу кредитних коштів і відсотків за користування ними.

Відповідно до тверджень та висновків відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що викладені у їх письмових поясненнях від 01.03.2019року, після вступу в силу судового рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитом строк кредитного договору закінчується, - банк втрачає право на нарахування процентів за користування кредитом та неустойки є неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК У країни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга сталі 1054 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За змістом ч.1ст.1048 ЦК України позикодавець мас право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування, грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Таким чином, на твердження представника відповідача, позивач отримав кошти після ухвалення судом відповідного рішення, і тому правовідносини між сторонами припинилися шляхом повернення кредитних коштів, про що позивачем була видана відповідачам відповідна довідка.

Виходячи із системного аналізу статей 525. 526. 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те. що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником відсотків, що належали кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкометатом визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

З цим погоджувався у судовому засіданні і представник позивача.

Так, норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Враховуючи ту обставину, що кредит відповідачу було надано в доларах США, здійснення погашення процентів мало здійснюватися у валюті кредиту, та ту обставину шо банк мав всі правові підстави на стягнення заборгованості по процентах, що утворилась після ухвалення рішення про стягнення основного боргу норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого Індексу інфляції не поширюються на існуючі правовідносини.

Вказана правова позиція підтверджуються постановою Верховного суду України від 27 січня 2016р. у справі № 6-771-цс-15.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ст. 81 ЩІК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник позивача звертав увагу суду на те, що згідно ч.4ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, при розгляді справи № 2-338/11, Болградським районним судом Одеської області не було досліджено обставини наявності первинних документів відносно видачі кредиту ОСОБА_2

Також, зазначаю, що при розгляді справи № 2-338/11 позивач Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором №508 А- 11 від 04.10.2007 року в сумі 18664,57 доларів США, 1204грн. 46 коп. суму штрафу і 1690,97 грн. судових витрат, а також звернути стягнення на предмет застави, тобто тоді Банк звернувся до суд з позовною заявою про стягнення загальної суми заборгованості за кредитним договором №508 А-І1 від 04.10.2007 року.

В позовній заяві від 21 червня 2018 року представник позивача Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» зазначив: «Рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення нарахування відсотків та пені, у зв`язку з чим, після ухвалення рішення Болградського райсуду за Кредитним договором №508 А-11 від 04.10.2007року була донарахована та обліковується прострочена заборгованість…».

Таким чином, можна дійти висновку, що даний розрахунок позивача містить нові обставини, а саме, прострочена заборгованість, яка була донарахована після рішення Болградського районного суду Одеської області про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 508 А-11 не була доведена позивачем при розгляді справи № 2-338/11.

Відповідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 621 Цивільного Кодексу України передбачає, що умови договору мають бути визначені з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно ст. 192 ЦК У країни законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гризня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цивільний Кодекс України розрізняє 1) валюту зобов`язання та 2) валюту виконання зобов`язання.

Щодо невідповідності валюти зобов`язання:

Цивільним Кодексом України, статтею 524 передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.3ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Тобто Цивільний Кодекс України встановив, що пряме прийняття іноземної валюти за валюту боргу прямо заборонено, а тільки дозволена прив`язка до іноземної валюти.

Варто зазначити, що Законом України «Про захист прав споживачів» заборонено укладати договори споживчого кредиту у іноземній валюті.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 У 14 "Про судове рішення у цивільні', справі "зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання, за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня... Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК. частина третя статті 533 ЦК: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю ").

Згідно правової позиції ВСУ: якщо у кредитному договорі виконання зобов`язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов`язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 3993 року № 3 5-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд мас право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Згідно п.2 ч.1 ст.1 вищенаведеного Декрету до валютних операцій відносяться операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, а відповідно до п.1 цієї ж ч.1 ст.1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обіг та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч.1ст.5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п."г"ч.4ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст.5 Декрету ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. №483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України.

Крім того, згідно п. 1.2 вказаного Положення воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

У своєму ж листі від 02.06.2000 "Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст.5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний Банк «Укргазбанк» не мало права надавати відповідачу кредит в іноземній валюті для розрахунків кредитними коштами з резидентами України. Згідно до пунктом 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 1993 року, уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.

Публічному акціонерному товариству «Акціонерний Банк «Укргазбанк» було відомо, що кредитні кошти були отримані відповідачем для своїх споживчих цілей, тобто ці кредитні кошти вона мала намір використати для розрахунку з іншими резидентами України.

Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу' на території України, якщо інше не передбачене цим Декретом. Згідно із пунктом «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету' Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Такої індивідуальної ліцензії для використання доларів США як засобу розрахунку з іншими резидентами України в мене не було.

Отримання позики в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами України кредитними коштами - юридичні дії пов`язані між собою, бо згідно частини 2 статті 345. статті 348 Господарського Кодексу України та частиною 3 статті 1056 Цивільного Кодексу України мета, за якою надається кредит, є суттєвою, тобто обов`язковою, умовою кредитного договору. З цим погоджується Національний Банк України в своєму листі від 22.01.2009 № 40-511 /442-919 «Щодо постанови Правління Національного банку України від 03.12.2008 №406 «Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», в якому сказано, що «...відповідно до статті 348 Господарського Кодексу України банк зобов`язаний здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством. Цільове використання кредиту є одним із принципів банківського кредитування...».

Тобто видача Публічним акціонерним товариством «Акціонерний Банк «Укргазбанк» - агентом валютного контролю - кредиту в іноземній валюті резиденту України, який не має індивідуальної ліцензії для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов`язків агента валютного контролю, тобто, порушенням згаданого вище пункту 2 статті 13 Декрету, за що статтею 16 частиною 2 абзацем 4 того ж Декрету передбачена відповідальність у виді позбавлення Генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафом у розмірі, що встановлюється Національним банком України.

Також стаття 3 Закону України № 2346-НІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

При розгляді справи №2-338/11 не було досліджено обставини наявності індивідуальної ліцензії у Публічного акціонерного товариства «УКРГАЗБАНК» відносно видачі кредиту ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено також спеціальна позовна давність в один рік, яка застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ч.4ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові за наявності про це заяви відповідача, яка, в даному випадку, міститься в матеріалах справи.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Оскільки під час ухвалення даного рішення судом було встановлено пропущення строків позовної давності щодо пені та штрафу, що вбачається з вищевикладеного, а позивачем не доведено переривання строків давності, тому суд дійшов висновку, що пропущення позивачем строку звернення до суду щодо стягнення заборгованості з відповідача у строк, більш, ніж у передбачений ст.257 ЦК України строк, - є підставою для відмови у задоволенні вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Всі інші обставини викладені позивачем також не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, й не спростовують правомірність заявлених відповідачем вимог щодо відмови у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю підстав для цього по суті, й через сплив строку позовної давності для стягнення будь-яких штрафних санкцій.

Керуючись ст.192,253,256-258,261,264,266,509,526,529,533,545,625 ЦК України, ст.ст.2-14, 76-81, 83, 85ч.5, 89, 263-265, 354 ЦПК України, ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.

Відповідно до п.п.15.5п.15ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення виготовлений 25.04.2019 року.

Суддя А.В. Кравцова