Рішення № 81438125, 15.04.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/146/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - Гогоман О.В.,

від відповідача - Чернохатній Д.А.,

від третіх осіб:

1) Міністерства оборони України - Добров Ю.І.,

2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси - Поляков О.Г.,

від прокуратури - Савчук О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військової частини А2171 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за первісним позовом - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, за участю Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, про розірвання договору оренди нерухомого військового майна і про повернення майна та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран збройних сил" до Військової частини А2171 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 74 956,17 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Військова частина А2171 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран збройних сил" про:

- стягнення заборгованості за договором оренди № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07 травня 2003 року в сумі 56998,20 грн.;

- розірвання договору оренди від 07 травня 2003 року № 42-с/2003/ГоловКЕУ, укладеного між Військовою частиною А2171 та ТОВ "Фірма Ветеран збройних сил";

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран збройних сил" повернути передане в оренду нерухоме військове майно, згідно договору № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07 травня 2003 року в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду.

В обґрунтування позовних вимог позивач послав на наступне.

07 травня 2003 року між Військовою частиною А2171 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил" укладено договір оренди № 42-с/2003/Голов КЕУ, згідно умов якого позивач повинен був передати відповідачу в оренду технічний будинок площею 487,2 кв. м., будинок ПЕС - 177,55 кв. м., казарма-штаб - 487,2 кв. м., гараж - 306,54 кв. м., всього на загальну площу 1171,44 кв. м.

Згідно п. 10.1 договору від діє з 07.05.2003 р. строком на 15 років, тому позивач вказує, що на даний момент він є чинним.

Відповідно п. 5.2 договору відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату у передбачений п. 3.3 договору термін, тобто не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним.

Згідно п. 3.2 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Посилаючись на ст.ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 283 ГК України, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", позивач зазначає, що в порушення вказаних вимог законодавства та п. 10.8 договору відповідач оплату за надані послуги оренди вносив несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим станом на 31.12.2014 р. у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 56998,20 грн.

Наразі позивач зауважив, що у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати наданих Військовою частиною А2171 послуг оренди відповідачеві була нарахована пеня за прострочену заборгованість з орендної плати за 2013-2014 рік та проведена індексація заборгованості.

Таким чином, як зазначає позивач, враховуючи систематичне невиконання відповідачем ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" істотних умов договору оренди від 07.05.2003 р. № 42-с/2003/ГоловКЕУ, в результаті чого за ним станом на 31.12.2014 р. утворилася заборгованість, держава недоотримала коштів, які мали бути використані для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), а також для будівництва житла для військовослужбовців, тому з метою збереження орендованого державного майна та економічних інтересів держави в майбутньому даний договір оренди підлягає розірванню в судовому порядку.

Пунктом 10.8 договору встановлено, що договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар не вніс плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу; не застрахував орендоване майно; використовує майно не відповідно до умов договору.

Так, позивач зазначив, що ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" не сплачував орендну плату передбачену спірним договором оренди з листопада 2013 р. по травень 2014 р., чим порушив вимоги п. 3.3 договору та на підставі п 10.8 договору вказаний договір оренди повинен бути достроково розірваний в односторонньому порядку.

При цьому позивач стверджував, що внаслідок систематичного невиконання відповідачем зобов'язань за договором оренди №42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003 р. позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував, а саме значної суми грошових коштів.

Крім того, позивач посилався на порушення порядку використання земельних ділянок, виділених для потреб оборони, а також об'єктів нерухомості, що перебувають у державній власності, внаслідок чого була спричинена шкода Міністерству оборони України, у т.ч. інтересам держави.

Згідно акту обстеження об'єктів нерухомості від 19.07.2013 р. військовою частиною А2171 у складі: голови підполковника юстиції Домнікова О.М.. капітаном ОСОБА_7, ст. л-т ОСОБА_8 та ст. солдат ОСОБА_9, проведено вибіркове обстеження об'єктів нерухомості території військового містечка № 203, які передані та закріплені за військовою частиною А2171. В результаті обстеження встановлено, що технічний будинок № 1, будинок ПЕС № 5 та казарма-штаб № 6 за генеральним планом відсутні, будівля гаражу № 7 використовується для складування, також на території на землях оборони складуються будівельні матеріали на площі 72 кв.м, в тому числі на земельній ділянці без дозволу військової частини А2171 побудовані нові 2 будівлі загальною площею 2265,0 кв. м. (1581 кв. м та 684 кв. м), таким чином відповідачем порушуються умови договору а саме п. 10.8 тим, що ці будівлі використовуються відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, а плати за користування ними військова частина А2171 не отримує та використовує орендоване майно не відповідно до договору оренди, укладеного між військовою частиною А2171 та ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил України".

Рішенням господарського суду Одеської області від 31.03.2015р. у справі №916/146/15-г (суддя Рога Н.В.) позовні вимоги Військової частини А2171 задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі у сумі 41013,86 грн., пеню у сумі 7621,82 грн., інфляційні втрати у сумі 8362,52 грн.; розірвано договір оренди; зобов'язано відповідача повернути позивачу передане в оренду нерухоме військове майно - будівлю за генпланом № 7 (гараж - 306,54 кв.м) на умовах, передбачених договором; в решті позову - відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2015р. у справі № 916/146/15-г рішення господарського суду Одеської області від 31.03.2015 р. у цій справі скасовано повністю та прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2016 р. рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2015 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. скасовано в частині позовних вимог Військової частини А2171 про розірвання договору та повернення будівлі за генпланом № 7 (гараж - 306,54 кв.м), розташованої за адресою: м. Одеса, 6 км Овідіопольської дороги, що знаходиться на балансі Військової частини А2171 та справу у вказаній частині передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи 10.05.2016 р. ТОВ "Фірма Ветеран збройних сил" було подано до господарського суду зустрічну позовну заяву (вх. № 1289/16 від 10.05.2016) до Військової частини А2171 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 74 956,17 грн.

В обґрунтування вимог зустрічного позову ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" послалось на факт припинення договору оренди нерухомого військового майна № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003 р. внаслідок знищення об'єкту оренди. Відповідні обставини, за ствердженнями позивача за зустрічним позовом, були встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 21.04.2009 р. у справі № 30/11-09-266, яким з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил" на користь Військової частини А2171 в рахунок відшкодування вартості знищених об'єктів стягнуто збитки в сумі 31090 грн.; за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил" визнано право власності на нежитлову будівлю складу площею 628,8 кв.м та нежитлову будівлю гаражу площею 307,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33-а, як на новозбудовані об'єкти нерухомого майна. При цьому ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" зазначило, що внаслідок юридичної неграмотності керівника підприємства останнє продовжувало помилково сплачувати на рахунки Військової частини А2171 грошові кошти із призначенням платежів "орендна плата за договором № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003 р.". Отже, оскільки, за ствердженнями ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил", з 2009 року договір оренди в силу п. 4 ч. 2 ст. 291 ЦК України припинив свою дію, відповідно грошові кошти, перераховані на користь Військової частини А2171 за період з 2009 по 2015 роки, підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2016 р. у справі № 916/146/15-г прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" про стягнення з Військової частини А2171 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 74956,17 грн. до спільного розгляду з первісним позовом.

Також ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2016 р. до участі у справі № 916/146/15-г залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.12.2017 р. у справі № 916/146/15-г первісний позов Військової частини А2171 задоволено, а саме розірвано договір оренди нерухомого військового майна від 07 травня 2003 року № 42-с/2003/ГоловКЕУ, розташованого на території військового містечка №203 за адресою: м. Одеса, вул. 6-й км, Овідіопольської дороги, що укладено між Військовою частиною А2171 та ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил"; зобов'язано ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" повернути передане в оренду нерухоме військове містечко, згідно договору № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07 травня 2003 року в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду; в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 р. у справі № 916/146/15-г вказане рішення господарського суду Одеської області від 05.12.2017 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічну позовну заяву ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" задоволено та на користь останнього стягнуто з Військової частини А2171 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 74956,17 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн. Також стягнуто з Військової частини А 2171 на користь ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5721,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 08.08.2018 р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 р. та рішення господарського суду Одеської області від 05.12.2017 р. у справі № 916/146/15-г скасовано, вказану справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2018 р. справу № 916/146/15-г передано на розгляд судді Погребної К.Ф.

15.12.2017 р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017 р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.08.2018 року справу №916/146/15-г прийнято до провадження суддею Погребною К.Ф., розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 25.09.2018 року.

11.10.2018 р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с. 24-30 т.8), згідно якого відповідач заявлені позовні вимоги не визнає. Зокрема, відповідач зазначає, що рішенням господарського суду Одеської області від 07.03.2007 р. по справі № 16/517-06-13598 встановлені факти списання та наступного розібрання (знищення) будівель № 1 та № 5 на підставі актів про списання вказаних будівель та актів на розборку даних об'єктів, складених та погоджених представниками Військової частини А2171 та підтверджено факт знаходження у користуванні товариства будівель № 6 (казарми-штабу площею 487,2 кв. м.) та будівлі № 7 (гаражу площею 306,54 кв. м.), а також резолютивною частиною зазначеного судового акту внесені зміни, зокрема, до п. 1.1. договору оренди № 42-с/2003/Голов КЕУ від 07.05.2003 р. щодо виключення з переліку орендованого майна будівель № 1 та № 5.

Так, відповідач вказує, що в рамках іншої судової справи №30/11-09-266 рішенням господарського суду Одеської області від 21.04.2009 р. встановлений факт розібрання будівель № 6 та № 7 без погодження із Військовою частиною А2171, у зв'язку з їх занедбаним аварійним станом (фактично у зв'язку з обрушенням), за що судом з товариства стягнуті збитки, а також даним рішенням за товариством визнано право власності на новозбудовані нежитлові будівлі складу площею 628,8 кв. м. та будівлю гаражу площею 307,8 кв. м., які находять за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33-а. При цьому відповідач зауважує, що Військова частина А 2171 приймала участь в обох справах та була обізнана щодо даних обставин та судових актів, прийнятих у даних справах, з матеріалами вказаних справ також ознайомлені представники Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України. Проте, як стверджує відповідач, зазначені особи не скористались правом на оскарження такого судового акту, визнаючи обставини, встановлені таким судовим рішенням, або принаймні погоджуюсь з ними.

Водночас, як вказує відповідач, на його думку в рамках справи № 30/11-09-266 було встановлено факт знищення об'єктів № 6 та № 7, а гараж, право власності на який було визнане рішенням у даній справі, було збудовано на місці знесеного об'єкту № 7. Крім того, відповідач зазначає на відсутність заперечень з боку Військової частини А 2171 щодо фактів знищення об'єктів № 6 та № 7, а також факту будівництва на їх місці нових об'єктів, а тому зазначене встановлено безпосередньо самим судом. Наразі відповідач зауважив, що ним не заперечується той факт, що аналізованим рішенням стягнуто компенсацію лише за об'єкт № 6, що прямо випливає із заявлених військовою частиною позовних вимог про стягнення збитків виключно за об'єкт № 6, тому господарський суд не мав та не розглядав питання стягнення збитків за знесення гаражу.

Крім того, щодо можливої наявності додаткового гаражу відповідач зазначає, що учасниками даної справи не вказувалось на існування будь-яких інших гаражів на території за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33А, в тому числі й об'єктів, подібних до нього. Водночас, як вказує відповідач, факт знищення гаражу, а також факт відсутності будь-якого іншого гаражу на території за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33А, підтверджується висновком експерта № 02-03/18 будівельно-технічної експертизи, виконаної на замовлення ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" від 12.03.2018 р.

Додатково відповідач наголошує, що під час попереднього апеляційного розгляду даної справи позивач за первісним позовом в поданих суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях по справі (вх. № 56/18), зазначив, що представниками Військової частини А2171 виявлено факти знищення ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" будівлі за генеральним планом № 7 (гараж) площею 306,54 кв.м, про що був складений відповідний акт та здійснена фотофіксація події. Отже, як вказує відповідач, представниками Військової частини А 2171 підтверджується факт відсутності в натурі будівлі за генеральним планом № 7 (гараж) площею 306,54 кв.м, у зв'язку з чим протилежні доводи позивача щодо наявності об'єктів оренди не можуть бути визнані обґрунтованими.

Щодо тверджень позивача стосовно існування рішень господарських судів по справам про стягнення коштів за договором та фактів укладення договорів страхування об'єктів оренди відповідач зазначає, що його думку вищевказані документи не містять інформації щодо фактичного існування об'єктів договору оренди, в тому числі й об'єкту № 7, а тому не можуть бути враховані як докази збереження орендованого гаражу після 2009 року, крім того в рамках господарських спорів про стягнення орендної плати не досліджувалось та не встановлювалось фактичне існування об'єктів оренди, що прямо слідує з текстів рішень у даних справах.

Наразі відповідач зазначає, що Військова частина А 2171 у якості підтвердження факту існування об'єкту оренди № 7 посилається на лист КЕВ м. Одеси від 29.03.2013 р. № 832, у якому вказано, що на обліку КЕВ м. Одеси станом на 01.04.2013 р. перебувають будівлі за генеральним планом № 6 та № 7, однак на думку відповідача факт перебування або відсутності на обліку майна у певній юридичній особі не є підтвердженням факту існування такого майна в натурі, а лише свідчить про ведення бухгалтерського обліку майна, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна, баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації), як власне його існування в натурі.

Зокрема, відповідач вказує, що додатковими доказами, які свідчать про знищення ще до 2009 р. (до моменту порушення і вирішення судової справи №30/11-09-266) спірної будівлі гаражу є: акти інвентаризації об'єктів оренди, що є додатками до договору оренди; висновок про технічний стан основних несучих та огороджувальних конструкцій та можливість подальшої експлуатації нежилих будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33-а, складеного ПП "Проектно-будівельна компанія "Будекспертгруп"; лист Військової частини А 2171 від 19.03.2013 р. про відсутність па її балансі гаражу площею 306,54 кв.м.

Таким чином, відповідач стверджує про доведеність факту знищення всіх об'єктів оренди (в тому числі й гаражу № 7) до 2009 р., а отже й припинення дії договору оренди.

Стосовно зустрічних позовних вимог відповідач вважає, що Військовою частиною А2171 було без належної правової підстави набуто грошові кошти у розмірі 74956,17 грн., оскільки договір оренди припинив свою дію ще у 2009 р.

При цьому, посилаючись на ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, ст. 5 ГПК України, ст. 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, та з огляду на фактичні обставини спірних правовідносин, а також припинення дії спірного договору оренди, відповідач вважає за належний та допустимий спосіб захисту саме стягнення з Військової частини А 2171 в якості безпідставно набутих коштів суми в розмірі 74956,17 грн.

Таким чином, як зазначає відповідач, з 2009 року фактично відсутні підстави надання будь-яких послуг з оренди майна (про що додатково свідчать відсутність підписаних сторонами спору актів приймання-передачі наданих послуг за спірним договором за період з 2009 року і до тепер), так само як підстави для сплати вартості таких послуг.

18.10.2018 р. позивачем подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого позивач вказує, що даний договір оренди укладався 07.05.2003 р. строком дії на 15 років, тому на момент пред'явлення первісного позову в 2015 році договір оренди був чинний та діяв у повному обсязі.

Як зазначає позивач, відповідно до протоколу огляду місця події від 27.04.2017 року, складеного представниками Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону, а також фототаблиці будівля за генеральним планом № 7 (гараж) площею 306,54 кв.м. військового містечка №203 станом на 27.04.2017 р. знаходилась у придатному для користування стані, отже факт розібрання будівлі № 7 не є доказаним.

Також позивач наголошує на тому, що відповідно до рішення № 30/11-09-266 від 21.04.2009 р. ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" без будь-яких дозволів та дотримання вимог про знищення нерухомого військового майна, відповідно до наказу МОУ від 12.01.2015 року № 17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.01.2015 р. за № 118/26563 "Про затвердження Порядку списання військового майна у Збройних Силах України" правильну процедуру знищення військового нерухомого майна було не дотримано, а також без будь-яких дозволів від військової частини, Міністерства оборони України, а також КЕВ м. Одеси отримали "право власності на будівлі за генпланом №№ 6, 7", будь-які дозволи на знищення та побудування нових будівель на території військового містечка № 203 у ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" відсутні.

Водночас, як вказує позивач, актом прийому - передачі споруд на території військового містечка №203 від 01.12.2008 р., затвердженого начальником Одеського гарнізону, військове містечко №203 прийнято на баланс КЕВ м. Одеси і передано у відповідальну експлуатацію військовій частині А2171, тому на запит відповідача від 11.03.2013 р. № 14 командиром військової частини була надана відповідь, що будівлі № 6 та № 7 військового містечка № 203 станом на 19.03.2013 р. на балансі військової частини не перебувають. Натомість, як зазначає позивач, в матеріалах справи наявний запит відповідача від 26.03.2013 р. № 21 до КЕВ м. Одеси з підтвердженням, що відповідно до договору оренди № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003 p,. ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" орендуються будівлі військового містечка № 203, а саме: будівля № 6 та № 7, тобто відповідач навмисно вводить суд в оману, оскільки в матеріалах справи є відповідь КЕВ м. Одеси від 29.03.2013 р. № 832 з підтвердженням, що станом на 01.04.2013 р. обидві будівлі за генпланом №№ 6, 7 перебувають на обліку КЕВ м. Одеси.

Наразі позивач зауважив, що вищезазначені листи підтверджують факт існування будівлі за генпланом № 7 станом на 26.03.2013 р., чинності договору та оренди будівель за генпланом № 6 та № 7, так як сам директор ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" листом від 26.03.2013 р. № 21 підтверджує факт оренди вищезазначених будівель.

При цьому позивач вважає, що наявні договори страхування майна в ПрАТ "АСКА" за період з 2004 по 2016 р., за якими вигодонабувачем є Військова частина 2171, також спростовують доводи ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" про неіснування об'єктів оренди, тобто ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" знов підтверджує факт оренди, а тому посилання позивача на те, що договір оренди №42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003р. припинив свою дію ще в 2009 році, є безпідставними.

Щодо посилань ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" на рішення господарського суду Одеської області № 30/11-09-266 від 21.04.2009 р. про визнання права власності ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" на об'єкти нерухомого військового майна - нежитлову будівлю складу площею 628,8 кв.м та нежитлову будівлю гаражу площею 307,8 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33-а, Військова частина А2171 поясняє наступне. Відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 21.04.2009 р. по справі № 30/11-09-266 ТОВ Фірма "Фірма Ветеран Збройних Сил" розібрав дерев'яну збірно-щитову будівлю казарми-штабу за ГП № 6 та сплатив за неї нанесені збитки військовій частині А2171 у сумі 31090,00 грн., первинна вартість даної будівлі складала 51820,00 грн., а також були відсутні акти списання та розбирання будівлі, у зв'язку з чим зазначена сума обліковувалась на бухгалтерському обліку військової частини, крім того орендар змінив стан об'єкту оренди без його згоди. Таким чином, як стверджує позивач, ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" розібрало об'єкт нерухомості та на його місці самочинно побудувало нові об'єкти: будівлю складу площею 628,8 кв.м та будівлю гаражу 307,8 кв.м, а також потрібно звернути увагу, що гараж № 7 не був розібраний та має другу площу 306,54 кв.м.

Також позивач вказує, що відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 12.03.2014 р. по справі № 916/3259/13 відповідач визнає позовні вимоги, а саме про сплату заборгованості по орендній платі за користування будівлею № 7 - гаражем загальною площею 306,54 кв.м, тому твердження відповідача щодо сплати грошових коштів помилково на рахунки військової частини А2171 за договором оренди із призначенням "орендна плата за договором оренди № 42-с/2003 від 07.05.2003/ГоловКЕУ сплачувалась в зв'язку з юридичною неграмотністю керівника підприємства" є безпідставним, так як остання постійно визнавала чинність договору оренди та наявність переданих в оренду будівель, що підтверджується вищезазначеними доказами, наявними в матеріалах справи, а відтак зазначене твердження протирічить приписам статті 68 Конституції України.

Крім того, посилаючись на ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, позивач стверджує, що судом першої інстанції правильно встановлено, що підставою для отримання коштів відповідачем є укладений та дійсний на час розгляду даної справи між сторонами договір оренди нерухомого військового майна від 07 травня 2003 року № 42-с/2003/ГоловКЕУ, розташованого на території військового містечка № 203 за адресою: м. Одеса, вул. 6-й км. Овідіопольської дороги, що укладений між військовою частиною А2171 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран. Збройних Сил", а кошти, які позивач за зустрічним позовом просить стягнути з військової частини А2171, є сплаченою орендною платою, то такі кошти набуто Військовою частиною А2171 за наявності правової підстави (договору), а тому не можуть бути стягнуті з останньої відповідно до положень ст. 1212 Цивільного Кодексу України як безпідставно набуті. Аналогічну думку викладено в Постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. по справі №5006/18/13/2012.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.10.2018 року у справі № 916/146/15-г за клопотанням ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 25.11.2018 р., підготовче засідання відкладено на 14.11.2018 р.

20.11.2018 р. Військовою частиною А 2171 була подана до господарського суду заява про уточнення позовних вимог, згідно якої заявник просить суд розірвати укладений між сторонами по справі договір оренди нерухомого військового майна від 07 травня 2003 року № 42-с/2003/ГоловКЕУ, розташованого на території військового містечка №203 за адресою: м. Одеса, вул. 6-й км, Овідіопольської дороги, а також зобов'язати ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" повернути передане в оренду нерухоме військове майно згідно договору № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07 травня 2003 року в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду.

21.11.2018 року представником ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" подано до господарського суду заяву про проведення процедури врегулювання спору за участю судді.

У підготовчому засіданні 22.11.2018 р. представники позивача за первісним позовом, відповідача за первісним позовом та представники третіх осіб підтримали заяву про проведення врегулювання спору за участю судді та надали згоду на проведення врегулювання спору за участю судді.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.11.2018 р. у справі № 916/146/15-г призначено проведення процедури врегулювання спору за участю судді Погребної К.Ф., призначено проведення спільної наради із представниками сторін, на період проведення процедури врегулювання спору за участю судді провадження у цій справі зупинено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.12.2018 р. у справі № 916/146/15-г (суддя Погребна К.Ф.) у зв'язку з закінченням строку врегулювання спору за участю судді припинено процедуру врегулювання спору за участю судді та провадження у цій справі поновлено, наразі справу передано на розгляд іншому судді в порядку, встановленому ст. 32 ГПК України.

На підставі розпорядження керівника апарату суду № 765 від 21.12.2018 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 916/146/15-г, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2018 р. справу № 916/146/15-г прийнято до провадження судді Петрова В.С., при цьому підготовче засідання призначено на 21 січня 2019 р.

21.01.2019 р. Військовою частиною А2171 подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить:

- розірвати договір оренди нерухомого військового майна від 07 травня 2003 року № 42-с/2003/ГоловКЕУ, розташованого на території військового містечка № 2013 за адресою: м. Одеса, вул. 6-й км Овідіопольської дороги, укладеного між Військовою частиною А2171 та ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил";

- зобов'язати ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" повернути передане в оренду нерухоме військове майно, згідно договору № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07 травня 2003 року в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Також під час підготовчого провадження 07.02.2019 р. Військовою частиною А2171 подано до суду клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи для визначення оціночної вартості спірного об'єкту оренди - будівлі за генпланом № 7 гаражу, площею 306,54 кв.м, переданого за договором № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003 р. в оренду ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил".

Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи, оскільки встановлення оціночної вартості спірного об'єкту оренди не входить в предмет доказування, про що зазначено в протоколі судового засідання від 14.02.2019 р.

12.02.2019 р. Військовою частиною А2171 подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої заявник просить:

- визнати договір оренди нерухомого військового майна від 07 травня 2003 року № 42-с/2003/ГоловКЕУ, розташованого на території військового містечка № 2013 за адресою: м. Одеса, вул. 6-й км Овідіопольської дороги, укладеного між Військовою частиною А2171 та ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" таким, що припинив свою дію з 21.11.2017 р.;

- стягнути з ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" збитки за знищену будівлю за генпланом № 7 (гараж 306, 54 кв.м) у розмірі ринкової вартості.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.02.2019 р. у справі № 916/146/15-г вказану заяву Військової частини А2171 про уточнення позовних вимог (вх. № 2869/19 від 12.02.2019 р.) повернуто заявнику.

Крім того, під час підготовчого засідання 14.02.2019 р. судом ухвалено про огляд спірного об'єкту оренди, а саме нежитлової будівлі - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-а, за місцем його знаходження для повного та всебічного розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.02.2019 р. у справі № 916/146/15-г продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

05.03.2019 р. судом для повного та всебічного розгляду справи було здійснено виїзд на місце для огляду спірного об'єкту оренди, а саме нежитлової будівлі - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги/вул. Аеропортівська, 33-а, про що складено протокол огляду доказів за їх місцем знаходженням в порядку ст. 82 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.03.2019 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/146/15-г та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 04 квітня 2019 р.

Так, у судовому засіданні 04 квітня 2019 року по справі № 916/146/15-г було протокольно оголошено перерву до 15 квітня 2019 р. о 16 год. 00 хв., про що під розписку повідомлено представників позивача, відповідача, третіх осіб та прокурора.

Під час розгляду справи по суті прокурор та позивач підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі, наразі заперечували проти задоволення зустрічного позову, відповідач в свою чергу просив у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

07 травня 2003 р. між Військовою частиною А2171 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил" (орендар) укладено договір оренди №42-с/2003/Голов КЕУ нерухомого військового майна, розташованого на території Військового містечка № 203 Військової частини А2171 за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно, що не використовується у повсякденній діяльності військової частини - будівлі за генпланом № 1 (технічний будинок - 200,15 кв.м.); № 5 (будинок ПЕС - 177,55 кв.м.); № 6 (казарма-штаб - 487,2 кв.м.); № 7 (гараж - 306,54 кв.м.) (надалі - майно) загальною площею 1171,44 кв.м. військового містечка № 203, за адресою: м. Одеса, 6-й кілометр Овідіопольської дороги, що знаходиться на балансі військової частини А2171 та обліковується в ЕЧ Одеського району, вартість якого визначена згідно з Актом оцінки і становить за експертною оцінкою 420347,00 гривень.

Відповідно до п. 1.2 договору склад орендованого майна згідно з актами інвентаризації (Додаток № 1 на 4 листах).

Умовами п. 2.1 договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та Акту приймання-передачі Майне (Додаток № 2).

Як передбачено п. 2.2 договору, передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

За умовами п. 2.3 договору назване в п. 1.1. нерухоме майно орендодавець передає орендарю для використання під сховища та автостоянку.

В п. 2.4 договору передбачено, що передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в Акті оцінки, складеному за Методикою, затверджекою Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2.5 договору у випадку розірвання договору оренди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження орендар повинен повернути орендодавцеві майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Орендодавець (балансоутримувачу) повинен скласти Акт приймання-передачі та прийняти майно протягом одного місяця, а у разі звільнення орендарем орендованого майна без складання акту про передачу орендар несе повну матеріальну відповідальність за всі заподіяні у зв'язку з цим збитки.

Положеннями п. 2.6 договору передбачено, що орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю (Балансоутримувачу) з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі.

Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (лютий 2003р.) 3502 грн. 89 коп. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди.

Відповідно до п. 3.2 договору орендна плата за кожний наступній місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступній місяць.

Як передбачено п. 3.3 договору, орендна плата у розмірі 100% перераховується орендарем до державного бюджету (на спеціальний реєстраційний рахунок орендодавця в територіальному органі державного казначейства) щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

За умовами п. 3.4 договору розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках передбачених чинним законодавством України.

В п. 3.7 договору передбачено, що зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечується у вигляді авансової оплати не менше ніж орендна плата за один місяць. Орендар сплачує авансову оплату протягом 10 днів з моменту підписання договору.

Згідно розділу 5 договору орендар зобов'язаний використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов договору (п. 5.1); своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.2); забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна за рахунок власних коштів (п. 5.4); забезпечити доступ для необхідного огляду та перевірки використання орендованого майна у відповідності до умов цього договору представників орендаря (п. 5.13).

Положеннями п. 10.1 договору сторони погодили, що цей договір діє з 07.05.2003 року строком на 15 (п'ятнадцять) років.

Пунктом 10.2 договору визначено, що зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Відповідно до п. 10.8 договору сторони погоджуються, що цей договір може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар: використовує майно не відповідно до умов договору; не вніс плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу; не робить капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна згідно з умовами договору; передає орендоване майне (його частину) у суборенду без письмового дозволу орендодавця; не застрахував орендоване майно згідно п. 5.3. цього договору; не переглядає орендну плату у разі внесення змін до методики, яка передбачає збільшення розміру орендної плати.

Як передбачено п. 10.9 договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі орендованого майна; банкрутства орендаря; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Як вбачається із матеріалів справи, за актами приймання-передачі нежитлового будинку в оренду від 10.08.2003 року, від 14.08.2003 року та від 10.11.2003 року позивач передав, а відповідач прийняв орендоване майно (том 1 а.с.89-91).

01 січня 2007 року між Військовою частиною А2171 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил" (орендар) укладена додаткова угода № 1 до договору оренди №42-с/2003/Голов КЕУ від 07.05.2003 р., згідно п. 1 якої пункт 3.1 розділу 3 викладено в новій редакції: "Орендна плата встановлена без ПДВ за базовий та перший місяць оренди (січень 2007 року на рівні 6225,21 грн. за результатами конкурсу (домовленості)) з врахуванням моніторингу орендної плати по аналогічних об'єктах оренди, але не нижче орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1846, яка становить без ПДВ за базовий та перший місяць оренди (січень 2007р.) 6225,21 грн. (додаток № 8). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди".

Також рішенням господарського суду Одеської області від 07.03.2007 р. у справі № 16/517-06-13598, яке набрало законної сили, були внесені зміни до договору оренди № 42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003 р., укладеного між військовою частиною А2171 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма ветеран збройних сил" шляхом викладення п. 1.1. та п. 3.1. в наступній редакції: п.1.1. - орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно, що не використовується у повсякденній діяльності військової частини - будівлі за генпланом № 6 (казарма-штаб - 487,2 кв.м); № 7 (гараж - 306,54 кв.м) загальною площею 793,74 кв.м військового містечка № 203 за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, що знаходяться на балансі військової частини А2171; п. 3.1. - Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (лютий 2007 року) 2373 грн. 29 коп.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За змістом первісного позову з урахуванням уточнень до нього, відповідач в порушення умов спірного договору використовує об'єкт оренди не за призначенням, при цьому в порушення положень нормативно-правових актів, що регулюють правовий режим використання військового майна, здійснив знесення об'єктів оренди без дотримання встановленої чинним законодавством процедури, а також здійснив самочинне будівництвом нових об'єктів нерухомості без погодження з орендодавцем. Вказані обставини визначені позивачем в якості підстав для розірвання спірного договору оренди.

В свою чергу ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил", звертаючись до суду із зустрічним позовом, вказувало на припинення оспорюваного договору оренди, оскільки факт розібрання будівель було встановлено рішенням господарського суду Одеської області від 21.04.2009 р. у справі №30/11-09-266, що, на його думку, виключає можливість задоволення позовних вимог Військової частини А2171, заявлених в первісному позові.

Так, як встановлено судом, рішенням господарського суду Одеської області від 21.04.2009 р. по справі № 30/11-09-266 позовну заяву Військової частини А-2171 задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил" на користь Військової частини А2171 збитки у сумі 31090,00 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 310,90 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн.; позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил" задоволено та визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил" право власності на нежитлову будівлю складу площею 628,8 кв.м та нежитлову будівлю гаражу площею 307,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33-а. Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що судом встановлено факт знищення ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" об'єкту оренди у зв'язку з його аварійним станом, чим спричинено В\ч А2171 збитки у сумі 31090,00 грн. згідно довідки про балансову вартість знищених об'єктів. При цьому у вказаному рішенні суд вказав, що з метою здійснення господарської діяльності та належного використання об'єктів оренди, враховуючи незадовільний стан об'єкту оренди - казарми-штабу за ГП № 6, орендар розібрав дерев'яну збірно-щитову будівлю казарми-штабу. Так, вказаним судовим рішенням у справі №30/11- 09-266 встановлено факт знищення одного об'єкта оренди - казарми-штабу за ГП № 6, у зв'язку з чим за вказане руйнування одного об'єкту стягнуто збитки у розмірі 31090,00 грн. Відтак, ствердження відповідача за первісним позовом про те, що вказаним судовим рішенням встановлено факт знищення двох об'єктів оренди, а саме за № 6 та № 7, є безпідставними.

Крім того, в обґрунтування заперечень ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" вказує, що в рамках справи № 30/11-09-266 було встановлено, що гараж, право власності на який було визнане за рішенням суду, було збудовано на місці знесеного об'єкту № 7. Однак, вказані доводи відповідача судом не приймаються, оскільки рішенням суду від 21.04.2009 р. у вказаній справі було встановлено, що з метою здійснення господарської діяльності ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил" за власні кошти було збудовано нежитлову будівлю складу площею 628,8 кв.м та нежитлову будівлю гаражу площею 307,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Аеропортівська, 33-а. При цьому, будь-яких посилань щодо того, що новозбудований гараж площею 307,8 кв.м побудовано на місці знаходження об'єкту оренди № 7 (гараж 306,54 кв.м) за спірним договором у вказаному рішенні не значиться.

Разом з тим, згідно рішення господарського суду Одеської області від 12.03.2014 р. по справі № 916/3259/13, яке набрало законної сили 31.03.2014 р. та є чинним, відповідач у відзиві на позов, що був поданий до суду 27.02.2014 р., визнав позовні вимоги частково із такими застереженнями, а саме наявна заборгованість у сумі 13345,30грн. (включаючи нараховану пеню) за договором оренди №42-с/2003/Голов КЕУ стосується виключно плати за користування будівлею № 7 - гаражем загальною площею 306,54 кв.м. протягом періоду часу по листопад 2013 р. включно. Отже, з вказаних обставин випливає, що відповідач підтвердив користування будівлею № 7 - гаражем загальною площею 306,54 кв.м протягом періоду часу по листопад 2013 р. включно.

Таким чином, посилання відповідача стосовно того, що спірний договір від 07.05.2003 р. припинив свою дію ще у 2009 році не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 27.04.2017 року, складеного представниками Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону, а також фото таблиці будівля за генеральним планом №7 (гараж) площею 306,54 кв.м, військового містечка №203 станом на 27.04.2017 р. знаходилась у придатному для користування стані. Отже, факт розібрання будівлі №7 є недоведеним.

Також під час підготовчого провадження судом було здійснено огляд спірного об'єкту оренди, а саме нежитлової будівлі - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги/вул. Аеропортівська, 33-а, за місцем його знаходження.

Згідно протоколу огляду доказів за їх місцезнаходженням від 05.03.2019 року, складеного в порядку ст. 82 ГПК України для повного та всебічного розгляду справи, при огляді нежитлової будівлі - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-а, на території, огородженої бетонованим забором та проволокою за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-а (на заборі було зазначено нову адресу - вул. Аеропортівська, 31) не було виявлено спірного об'єкту, а саме нежитлової будівлі - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м. Відсутність вказаної нежитлової будівлі підтвердили всі присутні на огляді речового доказу. На території було виявлено бетонований фундамент, на місці якого зі слів представників Військової частини А2171 та КЕВ м. Одеса знаходився спірний гараж. В порядку ч. 5 ст. 82 ГПК України під час огляду території здійснювалась фото та відео фіксація цифровою відеокамерою.

Наразі слід зазначити, що саме з підстав з'ясування позивачем факту знищення об'єкту оренди 12.02.2019 р. Військовою частиною А2171 була подана до суду заява про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просив суд визнати договір оренди нерухомого військового майна від 07 травня 2003 року №42-с/2003/ГоловКЕУ, розташованого на території військового містечка № 203 за адресою: м. Одеса, вул. 6-й км, Овідіопольської дороги, укладений між військовою частиною А2171 та ТОВ "Фірма Ветеран Збройних Сил", таким, що припинив свою дію з 21 листопада 2017 року, а також стягнути з ТОB "Фірма Ветеран Збройних Сил" на користь військової частини А2171 збитки за знищену будівлю за генпланом №7 (гараж - 306,54 кв.м) у розмірі її ринкової ціни. У вказаній заяві про уточнення позовних вимог заявник вказав про знищення ТОВ «Фірма Ветеран Збройних Сил» в листопаді 2017 року об'єкту оренди - гаражу за генпланом №7 (гараж -306,54 кв.м), про що неодноразово зазначалось представниками ТОВ «Фірма Ветеран Збройних Сил» в судових засіданнях (акт про перевірку території військового містечка №203 від 21.11.2017 року №350/304/14/3261/пс наявний в матеріалах справи. Таким чином, позивач наголошував на те, що, знищивши об'єкт оренди (будівлю за генпланом №7, площею 306,54 кв.м.), відповідачем були заподіяні державі в особі Військової частини А2171 збитки, які не були відшкодовані.

Між тим вказана заяву була повернута позивачу як така, що подана з порушенням вимог ст. 46 ГПК України.

Отже, вказане свідчить і позивачем визнається, що об'єкт оренди - будівля гаражу за спірним договором оренди був знищений під час повторного розгляду справи господарським судом.

Статтею 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на якій його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди, ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відтак, Господарський кодекс України не встановлює правових наслідків припинення договору оренди, а відсилає до норм Цивільного кодексу України, що регулюють відносини найму.

Згідно із ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

В свою чергу, загибель (знищення) предмета оренди означає припинення його існування взагалі як об'єкту матеріального світу та неможливості його використання, як то встановлено судом у даній справі.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, які свідчать про знищення спірного об'єкту оренди - гаражу № 7 площею 306,54 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги / вул. Аеропортівська, 33-а, суд доходить висновку, що договір оренди №42-с/2003/Голов КЕУ нерухомого військового майна, розташованого на території Військового містечка № 203 Військової частини А2171 за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги від 07.05.2003 року припинив свою дію в силу приписів п. 4 ч. 2 ст. 291 ГК України та п. 4 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у зв'язку зі знищенням об'єкту оренди.

За наведених обставин, припинення спірного договору оренди №42-с/2003/Голов КЕУ від 07.03.2003 р. виключає можливість його розірвання в судовому порядку. Відтак, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Військової частини А2171 про розірвання договору оренди нерухомого військового майна та про повернення орендованого майна.

Щодо зустрічних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран збройних сил" про стягнення з Військової частини А2171 безпідставно набутих коштів у розмірі 74956,17 грн. суд зазначає наступне.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ "Фірма Ветеран збройних сил" зазначає, що внаслідок юридичної неграмотності керівника підприємства, останнє продовжувало помилково сплачувати на рахунки позивача за первісним позовом грошові кошти із призначенням платежів "оренда плата за договором №42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003р.". Враховуючи, що з моменту припинення дії договору припиняються всі зобов'язання сторін, в тому числі і щодо сплати орендних платежів, - перераховані на користь Військової частини А2171 грошові кошти за фактично неіснуючим договором є безпідставно набутим майном, що за правилами ст.1212 Цивільного кодексу України підлягає поверненню, що і стало підставою для звернення ТОВ "Фірма Ветеран збройних сил" до суду із даним зустрічним позовом.

З огляду на викладене, господарський суд зазначає, що заявлені Товариством зустрічні вимоги про стягнення з військової частини безпідставно отриманих коштів за своєю суттю є фактично вимогами про повернення виконаного стороною згідно ст. 1212 ЦК України

Так, відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави для їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за умов набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого) та набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави, або підстава, на основі якої майно набувалося, згодом відпала. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1)річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Суб'єктами в кондикційному зобов'язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов'язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

Відповідно до частини 1 статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Враховуючи наведені норми, суд зазначає, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. у справі № 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Разом з тим господарським судом під час розгляду справи було встановлено наступні обставини щодо підстав перерахування відповідачу спірної суми коштів.

Так, як з'ясовано судом та визнається сторонами по справі, у позивача та відповідача існували господарські відносини з оренди майна, в межах яких позивачем надано відповідачеві в оренду певне майно, а останній здійснював орендну оплату за це майно, яка сплачувалася із призначенням платежів "оренда плата за договором №42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003р.". При цьому вказана сума у розмірі 74956,17 грн., яку ТОВ "Фірма Ветеран збройних сил" просить стягнути з Військової частини А2171 як безпідставно отриману, була сплачена за період з 2009 по 2015 роки на підставі дійсного на час оплати спірного договору оренди від 07.05.2003 р.

Наразі судом не приймаються до уваги доводи позивача за зустрічним позовом, що грошові кошти із призначенням платежів "оренда плата за договором №42-с/2003/ГоловКЕУ від 07.05.2003р." в сумі 74956,17 грн. помилково сплачувалися на рахунки позивача за первісним позовом внаслідок юридичної неграмотності керівника підприємства, зважаючи на припинення дії договору в 2009 році, оскільки, як встановлено судом вище, договір припинив свою дію вже після звернення заявника до суду із зустрічнім позовом, а відтак кошти, які сплачені ТОВ "Фірма Ветеран збройних сил" за період з 2009 по 2015 роки в якості орендної плати на виконання зобов'язань за спірним договором оренди, були набуті Військовою частиною А2171 на правовій підставі.

Необхідність в поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов'язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. В цій частині визначається, що сторона договору не має права вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб'єкту, який вже втратив статус сторони договору. Аналогічно і обов'язок повернення несе не сторона договору, а суб'єкт, який мав такий статус у минулому.

Виходячи з вищенаведеного та з огляду на наявність чинного між сторонами правочину з оренди майна у вказаний у зустрічному позові спірний період, суд вважає, що відповідачем за зустрічним позовом було набуто спірну суму коштів за наявності правової підстави, оскільки останні були перераховані орендарем в якості орендної плати.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що як первісні позовні вимоги Військової частини А2171, так і зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран збройних сил" про стягнення з Військової частини А2171 безпідставно набутих коштів у розмірі 74956,17 грн. є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що рішення суду за первісним позовом та зустрічним позовом відбулось не на користь заявників, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені сторонами при подачі первісного та зустрічного позову, відносяться за їх рахунок.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Військової частини А2171 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран Збройних Сил", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про розірвання договору оренди нерухомого військового майна і про повернення майна відмовити.

2. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ветеран збройних сил" до Військової частини А2171 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 74956,17 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25 квітня 2019 р.

Суддя В.С. Петров