Рішення № 81434893, 18.04.2019, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" квітня 2019 р. Справа № 924/774/18

Господарський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Смаровоза М.В., суддів Гладюка Ю.В., Виноградової В.В., при секретарі судового засідання Желіхівській О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ"

до державного підприємства "Красилівський агрегатний завод"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – державного концерну "Укроборонпром"

про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 5304005,72 російських рублів

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю від 28.01.2019р.;

відповідача: ОСОБА_2 – згідно з ордером від 19.03.2019р.;

третьої особи: ОСОБА_3 – за довіреністю від 03.03.2018р.

У судовому засіданні 18.04.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Позивач, посилаючись на положення ст.1212 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" на користь акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 5304005,72 російських рублів.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що 18.12.2013 р. між відкритим акціонерним товариством «Нижньогородський авіабудівельний завод «СОКІЛ» (з 20.03.2015 р. - публічне акціонерне товариство «НАЗ СОКІЛ», правонаступником якого з 29.04.2016р. є акціонерне товариство «Російська літакобудівельна корпорація "МіГ"), та державним підприємством «Красилівський агрегатний завод» укладено контракт № 28-16913949, згідно умов якого продавець зобов'язався продати товар в кількості, за цінами та в строки, зазначені у додатках, а покупець оплатити і прийняти цей товар. На виконання зазначених умов контракту, листом від 20.06.2014 р. відповідач повідомив позивача про можливість відвантажити продукцію згідно умов додаткової угоди № 3 від 29.05.2014 р, а саме: в 2014 році - 24 шт. у липні; 40 шт. у вересні; 14 шт. в IV кварталі; в 2015 році - 28 шт. у квітні; 8 шт. в IV кварталі. В подальшому, на підставі отриманого від відповідача рахунку № 158 від 17.06.2014 р. на оплату продукції в кількості 24 шт., 27.06.2014 р. позивач здійснив 100% оплату зазначеної продукції, перерахувавши продавцю 5 304 005, 72 російських рублів (платіжне доручення № 3050 від 27.06.2014 р.). Листом від 07.07.2014 р. відповідач повідомив позивача про готовність продукції в кількості 24 шт, до відвантаження. Проте, незважаючи на зазначені обставини, оплачена позивачем продукція в кількості 24 шт. не була поставлена відповідачем, вказав позивач. Також позивачем відзначено, що з огляду на здійснення позивачем оплати за продукцію в кількості 24 шт., і нездійснення відповідачем поставки такої продукції в установлений строк, в діях відповідача вбачається факт порушення умов контракту.

Крім того, як вказує позивач, листом від 12.06.2015 р. відповідач надіслав позивачеві ОСОБА_4 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), № 4315, виданий Торгово-промисловою палатою України, відповідно до якого, з 27.08.2014 р. для відповідача почали діяти форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме, обмеження експорту. У зв'язку із цим, враховуючи тривалість форс-мажорних обставин понад 6 місяців, 16.10.2015 р. позивач, на підставі п.п. 9.3, 10.1 контракту, повідомив відповідача про дострокове припинення дії контракту. Таке повідомлення отримане відповідачем 26.10.2015 р., а отже, контракт вважається розірваним (анульованим) з 26.10.2015р., стверджує позивач.

Відтак, враховуючи припинення договірних зобов'язань між сторонами, позивач вважає, що на сьогоднішній день відповідач безпідставно утримує грошові кошти у розмірі 5304005,72 російських рублів, що належать Позивачеві, а отже, безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 5304005,72 російських рублів підлягають поверненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивачем звернуто увагу на те, що здійснення відповідачем певних витрат у процесі здійснення ним своєї господарської діяльності є особистою справою відповідача і на договірні відносини із позивачем видатки відповідача ніяким чином впливати не можуть. Вказано, що позивач не є ні юридичною особою державної форми власності, ані юридичною особою, частка капіталу яких перебуває у власності Російської Федерації.

Відзначено, що сплачена позивачем передоплата за товар не є його збитками, оскільки після дострокового розірвання контракту та відмови позивача від прийняття простроченого виконання зобов'язання відповідача з поставки продукції (товару), сплачена позивачем передоплата у розмірі 5304005,72 російських рублів є нічим іншим, як безпідставно збереженим відповідачем майном, яке у відповідності до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України має бути повернуто позивачеві відповідачем. Також позивач просить суд врахувати зміст окремих постанов суду касаційної інстанції.

Позивач вважає, що посилання відповідача на санкції, застосовані відповідно до Закону України «Про санкції», а також посилання на Закон України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку», який може стосуватися лише стадії примусового виконання рішення, є безпідставними. При цьому позивачем зазначено, що судові органи не здійснюють «примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості», оскільки ці функції виконують державні або приватні виконавці. Ніяким законом не можуть встановлюватися будь-які обмеження для звернення як фізичних, так і юридичних осіб за захистом своїх прав до суду (ч. 2 ст. 8 Конституції України). Окрім того, положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом, вказує позивач.

Крім того, посилаючись на те, що строк позовної давності рахується з 26.10.2015 року, дня, коли відповідач отримав повідомлення про дострокове припинення контракту, позивач просить суд відхилити наведені відповідачем аргументи щодо застосування строків позовної давності.

З огляду на вищевикладене, представник позивача просить суд задовольнити позов.

Представники відповідача та третьої особи проти позову заперечують, вказуючи, зокрема, що на виконання умов договору між ДП «Красилівський агрегатний завод» та ВАТ «ПАЗ «Сокол» №28-16913949 від 18.12.2013р. щодо виготовлення військової продукції, 27.06.2014 року ДП «Красилівський агрегатний завод» отримано від ВАТ «ПАЗ «Сокол» кошти в сумі 5304005,72 російських рублів, всі вказані кошти було витрачено на закупівлю матеріалів та комплектуючих, які були необхідні для виконання предмету договору, щодо виготовлення першої партії та на майбутні партії, виплачено заробітну плату та сплачено всі податки та збори. Всього, за замовленням ВАТ «НАЗ «Сокол» підприємством виготовлено 50 виробів, а також проведено їх прийом-передачу військовим представництвом МО України. Вся вказана військова продукція зберігається на складі підприємства і, після скасування заборони експорту до Російської Федерації може бути відвантажена на адресу покупця (довідка та копії сповіщень додаються). Терміни відвантаження виготовленої продукції не були дотримані підприємством у зв'язку із вступом в дію розпорядження Кабінету Міністрів України №829-р від 11.09.2014р.

З посиланням на Рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 27.08.2014р. «Про заходи щодо вдосконалення державної військово-технічної політики», яке введено в дію Указом Президента України від 27.08.2014р. №691/2014, Розпорядження Кабінету Міністрів України №829-р від 11.09.2014 «Про пропозиції щодо застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів» зазначено, що заборонено експорт до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання, призначених для виробництва і ремонту озброєння та військової техніки, в інтересах збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації - особам, що провадять такі види діяльності. Також, звертається увага на зміст Розпорядження Кабінету Міністрів України №829-р від 11.09.2014 «Про пропозиції щодо застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів» щодо виведення капіталу за межі України - юридичним особам - резидентам Російської Федерації державної форми власності та юридичним особам, частка статутного капіталу яких перебуває у власності Російської Федерації.

Посилаючись на ст.1 статуту Акціонерного товариства «Російська літакобудівна корпорація «МіГ», оскільки, як зазначено у відзиві, акціонерне товариство «Російська літакобудівна корпорація «МІГ» є резидентом Російської Федерації та є власністю Російської Федерації, яка визнана Верховною ОСОБА_2 України відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» країною-агресором та країною-окупантом, у суду немає підстав для винесення рішення про стягнення коштів з державного підприємства «Красилівський агрегатний завод».

В той же час, представники відповідача та третьої особи посилаються на санкції, застосовані відповідно до Закону України «Про санкції», які, як зазначено, поширюються на позивача.

Вказано, що підприємством виготовлено не тільки оплачені замовником 24 вироби, але й витрачено власні кошти на виготовлення виробів для постачання по інших партіях згідно договору №28-16913949 від 18.12.2013, що підтверджується довідкою про залишок продукції та сповіщення. Неможливість виконання ДП «Красилівський агрегатний завод» умов договору № 28-16913949 від 18.12.2013 (настання форс-мажорних обставин) підтверджується ОСОБА_4 №4315, виданим Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до рекомендацій Міжнародної торгової палати при настанні форс-мажорпих обставин, сторона не може бути звинувачена у простроченні поставки, а тому, у Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» відсутня вина у невиконанні договірного зобов'язання щодо відвантаження виготовленої продукції. Вказано, що виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару за контрактом від 18 грудня 2013 року № 28-16913949 є неможливим внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Крім того, правова позиція Державного концерну «Укроборонпром», яка викладена у листі №ІЮР 2.1.2-8606 від 11.09.2018 та базується на Законі України від 12.07.2018 №2508-УШ «Про внесення змін до Законів України щодо вирішення деяких питань заборгованості підприємств обороно-промислового комплексу-учасників Державного концерну «Укроборонпром» перед державою агресором та/або державою-окупантом та забезпечення їх стабільного розвитку», та ґрунтується на тому, що з метою забезпечення сталого функціонування підприємств обороно-промислового комплексу України, захисту господарської діяльності стратегічно важливих підприємств обороно-промислового комплексу від негативного впливу юридичних осіб держави-агресора та/або держави окупанта прийнято вище вказаний Закон України та впроваджено механізм захисту господарської діяльності підприємств обороно-промислового комплексу України, до якого відноситься Державне підприємство «Красилівський агрегатний завод». Таким чином, при розгляді будь-яких претензій та позовів до таких суб'єктів від резидентів Російської Федерації слід враховувати положення вищевказаного Закону України, відповідно до ст. 2-1 якого відносно зобов'язань щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості не допускається.

Також відзначено, що перерахування коштів для ДП «Красилівський агрегатний завод» іншими контрагентами, ніяким чином не впливало на виконання зобов'язання підприємства щодо виготовлення продукції в інтересах ВАТ «НАЗ «Сокол», тому що за кошти, отримані від інших покупців (замовників), підприємством виготовлялась для них продукція/надавались послуги, саме за їхні кошти. Виготовлена ДП «Красилівський агрегатний завод» продукція для ВАТ «НАЗ «Сокол» є виробами військового призначення (копія посвідчення знаходиться у матеріалах справи).

Також відзначено, що публічне акціонерне товариство «Об'єднана авіабудівельна корпорація» було створено 20.11.2006р. відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 20.02.2006 №140 «Про відкрите акціонерне товариство «Об'єднана авіабудівна корпорація» з метою збереження і розвитку науково-виробничого потенціалу авіабудівного комплексу Російської Федерації, забезпечення безпеки і обороноздатності держави, концентрації інтелектуальних, виробничих і фінансових ресурсів для створення авіаційної техніки. На сьогоднішній день найбільш питому вагу в структурі виробництва займає продукція військового призначення, як для Міністерства оборони РФ, так і для іноземних замовників. При цьому, з 2013р. основна частка поставок військової техніки доводиться на внутрішній ринок. Указом Президента Російської Федерації від 03.02.2007р. №122 «Про деякі питання ПАТ «Об'єднана авіабудівна корпорація» ПАТ «ОАК» внесено до переліку стратегічних підприємств і стратегічних акціонерних товариств. АТ «Російська літакобудівна корпорація» МІГ» входить в ПАТ «ОАК» і, є дочірньою компанією ПАТ «ОАК», 100 % акцій якої належить Російській Федерації в особі Федерального агентства по управлінню федеральним майном.

Також вказується, що відповідно до п. 9.3. Контакту, у випадку дії форс-мажорних обставин більше ніж шість місяців, будь-яка Сторона має право відмовитись від виконання своїх зобов'язань по Контракту. В цьому випадку жодна зі сторін не має право витребувати від іншої Сторони компенсації завданих збитків.

Оскільки позивач анулював контракт в односторонньому порядку (лист від 06.10.2015 № 949/1524), то керуючись ст. 10.1 контракту, він втратив право вимагати грошові кошти, які були витрачені відповідачем на виконання своїх зобов'язань за контрактом.

Крім того, вказується, що у відповідача відсутній обов'язок повертати перераховані позивачем кошти, оскільки такі кошти набуто за наявності договірних правовідносин, при цьому слід врахувати зміст окремих постанов суду касаційної інстанції (зокрема, у справах №№ 910/9072/17, 910/1913/14, № 3-129гс14).

Крім того, з посиланням на ч. 4 статті 651 ЦК України, відповідач вказав, що кошти, отримані ДП «КАЗ» за умовами договору, були використані за передбаченою договором метою, на що ДП «КАЗ» посилалося у відзиві та запереченнях на позовну заяву. Таким чином, не можна стверджувати про те, що ДП «КАЗ» збагатилося. У будь-якому разі, ДП «КАЗ» сумлінно виконало свої обов'язки у тій мірі, в якій це було можливо за відомих сторонам обставин, а тому не повинно нести додаткових збитків внаслідок дії форс-мажорних обставин, за які жодна із сторін не відповідає. Водночас, ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України містить умову про те, що сторона договору не несе відповідальності за порушення його умов, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також відповідачем відзначено, що додатковою угодою № 9 до контракту № 28-16913949 від 18.12.2013 року сторони погодили, що партія із 24 одиниць товару мала бути поставлена протягом II кварталу 2015 року. Тобто, кінцевим днем строку поставки вважався останній день останнього місяця другого кварталу 2015 року, а саме 30 червня 2015 року. Отже, строк позовної давності у даній справі рахується з дня прострочення ДП «Красилівський агрегатний завод», а саме з 01.07.2015 року. Таким чином, останнім днем звернення до суду в межах строків позовної давності міг бути 02.07.2018 року. Також зазначено, що норми Конвеції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року не можуть застосовуватися до правовідносин, які є предметом судового розгляду у даній справі.

Таким чином, представники відповідача та третьої особи просять суд відмовити у задоволенні позову по суті, виходячи з наведених ними доводів; і лише у разі, якщо суд вважатиме позовні вимоги доведеними, представники відповідача та третьої особи просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Розглядом наявних матеріалів справи встановлено наступне.

Відповідно до п. 1 статуту державного концерну “Укроборонпром”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 993 від 31.08.2011р., концерн є державним господарським об'єднанням. Згідно з додатком до статуту державного концерну “Укроборонпром”, до складу підприємств-учасників концерну входить державне підприємство “Красилівський агрегатний завод”. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 № 83, ДП «Красилівський агрегатний завод» віднесено до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Згідно з рішенням ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 27.08.2014 «Про заходи щодо вдосконалення державної військово-технічної політики», яке введено в дію Указом Президента України від 27.08.2014 №691/2014 «Про рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 27 серпня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення державної військово-технічної політики» вирішено ужити заходів щодо припинення експорту до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією, за винятком космічної техніки, яка застосовується для досліджень та використання космосу в мирних цілях у рамках міжнародних космічних проектів.

Відповідно ст. 1 Статуту Акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ", затвердженого рішенням Єдиного акціонера АТ "РЛК "Міг" № 3 від 05.06.2017р., вказане товариство створено відповідно до Федерального закону від 26.12.1995р. №208-ФЗ «Про акціонерні товариства» шляхом перетворення федерального державного унітарного підприємства «Російська літакобудівельна корпорація «МіГ» і діє відповідно до Цивільного кодексу Російської Федерації, Закону про АТ та іншого чинного законодавства Російської Федерації і даного статуту. Товариство є правонаступником федерального державного унітарного підприємства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" (ФДУП "РЛК "МіГ") і відкритого акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "Міг" (ВАТ "РЛК "МіГ"). Товариство є правонаступником публічного акціонерного товариства «Нижньогородський авіабудівельний завод "Сокіл" (ПАО "НАЗ "Сокіл") з дати реорганізації у формі приєднання до АТ "РЛК "МіГ" (з 29.04.2016р.). Товариство створене без обмеження строку діяльності. Товариство є комерційною організацією.

18.12.2013 р. між відкритим акціонерним товариством «Нижньогородський авіабудівельний завод «СОКІЛ» (з 20.03.2015 р. - публічне акціонерне товариство «НАЗ СОКІЛ», правонаступником якого з 29.04.2016р. є акціонерне товариство "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ") та державним підприємством «Красилівський агрегатний завод» укладено контракт № 28-16913949, згідно умов якого продавець зобов'язався продати товар в кількості, за цінами та в строки, зазначені у додатках, а покупець оплатити і прийняти цей товар (п. 1.1).

Згідно з п. 2.1. контракту товар, що поставляється за даним контактом, повинен бути новим, з нульовим наробітком і датою випуску не раніше 2014р. в експортному виконанні.

Відповідно до п.3.1. контракту, товар, передбачений контрактом, поставляється продавцем автомобільним або залізничним транспортом на умовах поставки СРТ - м. Н.Новгород (Інкотермс-2010 р.).

Товар відвантажується однією партією в строки, зазначені в додатках до договору, протягом 90 днів після отримання продавцем від покупця 50% передоплати за поставлений товар (п. 3.2).

Відповідно до п. 3.3 контракту продавець завчасно повідомляє покупця про готовність кожної партії товару до поставки. Ціна на товар за умовами контракту встановлена у доларах США і вказана в додатках до контракту (п. 4.1). Оплата товару проводиться в російських рублях за еквівалентом дол.США згідно курсу ЦБ РФ на день оплати (п. 4.2). Загальна сума контракту визначається вартістю фактично поставленого товару згідно додатків (п. 4.3).

Розрахунки проводяться шляхом проведення Покупцем попередньої оплати 50% від суми поставки на протязі 10-ти банківських днів після виставлення рахунку (п.5.1).

Інші 50% оплачуються протягом 10 днів з дати надходження продукції в Нижній Новгород (п. 5.2 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 7).

Відповідно до п. 8.1 контракту, всі розбіжності та спори, які можуть виникнути при виконанні такого контракту або у зв'язку із ним, будуть по можливості вирішуватися шляхом переговорів між сторонами, а у випадку неможливості вирішення таким чином, вони вирішуються у господарському суді Хмельницької області у відповідності до законодавства України.

Як передбачено п. 8.2. контракту, сторони домовилися, що до їхніх прав і зобов'язань за даним контрактом застосовується матеріальне та процесуальне право України.

Відповідно до п. 9.1. контракту у випадку, якщо одна зі сторін буде не взмозі повністю або частково виконати свої зобов’язання за даним контрактом, в силу: стихійних лих, пожеж, воєнних дій будь-якого характеру, заборони на експорт і імпорт або інших обставин за даним контрактом, терміни поставки будуть продовжені на період, рівний тривалості дії таких обставин. При цьому виконання зобов’язань відкладається відповідно до часу дії таких обставин і їхніх наслідків.

Згідно із п. 9.2. договору сторона, яка була не взмозі виконати свої зобов’язання за даним контрактом, повинна в строк не більше 7 днів проінформувати іншу сторону про початок і передбачуване закінчення дії вищевказаних обставин. Доказом існування таких обставин і їхньої тривалості повинен служити акт, виданий Торгово-Промисловою палатою, відповідної сторони.

Згідно з п. 9.3 контракту, якщо дія форс-мажорних обставин перевищує шість місяців, будь-яка сторона має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань за умовами такого контракту. В такому випадку ні одна із сторін не має права вимагати від іншої сторони компенсації спричинених збитків.

Відповідно до п. 10.1 контракту, анулювання Контракту в односторонньому порядку до закінчення строку дії не допускається, крім випадків, передбачених п. 9.3 Контракту.

Також сторони погодили, що контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 р. (п. 10.5 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 3).

Сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до контракту, якими строк поставки переносився.

Додатковою угодою № 9 до контракту № 28-16913949 від 18.12.2013 року сторони погодили, що товар мав бути поставлений протягом II кварталу 2015 року (граничний строк поставки).

На виконання зазначених умов контракту, листом від 20.06.2014 р. відповідач повідомив позивача про можливість відвантажити продукцію згідно умов додаткової угоди № 3 від 29.05.2014 р, а саме: в 2014 році - 24 шт. у липні; 40 шт. у вересні; 14 шт. в IV кварталі; в 2015 році - 28 шт. у квітні; 8 шт. в IV кварталі.

На підставі рахунку № 158 від 17.06.2014 р. на оплату продукції в кількості 24 шт., 27.06.2014 р. позивач здійснив 100% оплату зазначеної продукції, перерахувавши продавцю 5304 005,72 російських рублів (платіжне доручення № 3050 від 27.06.2014 р.).

Листом від 07.07.2014 р. відповідач повідомив позивача про готовність продукції в кількості 24 шт, до відвантаження.

Оплачена позивачем продукція в кількості 24 шт. не була поставлена відповідачем.

Строк дії контракту було визначено до 31.12.2015 р. (п. 10.5 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 3). Однак, листом від 12.06.2015 р. відповідач надіслав позивачеві ОСОБА_4 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), № 4315, виданий Торгово-промисловою палатою України, відповідно до якого, з 27.08.2014 р. для відповідача почали діяти форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме – обмеження експорту.

Враховуючи тривалість форс-мажорних обставин понад 6 місяців, 16.10.2015 р. позивач, на підставі п.п. 9.3, 10.1 контракту, повідомив відповідача про дострокове припинення дії контракту. Таке повідомлення отримане відповідачем 26.10.2015 р.

04.06.2018 р. позивач звернувся до відповідача з письмовим повідомленням про відмову у прийнятті простроченого виконання зобов'язання відповідача з поставки продукції у кількості 24 шт. та просив повернути безпідставно утримуване майно, а саме, передоплату за продукцію у кількості 24 шт. у розмірі 5304005,72 російських рублів. Вказане повідомлення отримано відповідачем 08.06.2018 р.

26.07.2018 р. позивач звертався до відповідача із письмовою претензією щодо повернення безпідставно утримуваного відповідачем майна, а саме, передоплати, здійсненої позивачем за продукцію у кількості 24 шт. у розмірі 5304005,72 російських рублів.

Вимоги позивача щодо повернення грошових коштів відповідачем не виконано.

В обгрунтування того, що відповідачем виготовлено не тільки оплачені замовником 24 вироби, але й витрачено власні кошти на виготовлення виробів для постачання по інших партіях згідно договору №28-16913949 від 18.12.2013р., відповідачем суду надано довідку відповідача від 25.09.2019р. про готовність продукції до відвантаження, копії сповіщень відповідача від 05.08.2014р. № 58, від 11.08.2014р. № 59, від 23.10.2014р. № 80.

На підтвердження своїх доводів учасниками процесу також суду надано копії: посвідчення про реєстрацію від 17.03.2019р., судових рішень тощо.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.

Як встановлено судом, позивач, посилаючись на положення ст.1212 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" на користь акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 5304005,72 російських рублів.

Як на підстави для відмови у позові відповідач та третя особа посилаються на санкції, застосовані до позивача відповідно до Закону України «Про санкції», а також на положення Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку».

З приводу наведеного судом відзначається, що станом на час вирішення спору, в порядку, визначеному Законом України «Про санкції», відповідно до Указу Президента України від 19 березня 2019 року № 82/2019 "Про рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" до акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" (яка є окремою юридичною особою, до якої застосовано санкції в індивідуальному порядку) тимчасово застосовано такі обмежувальні заходи: 1) блокування активів – тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України (строком на 3 роки). При цьому судом відзначається, що застосовані означеним Указом тимчасові (строком на 3 роки) санкції не є підставою для припинення зобов’язань, проте їх наявність прямо впливає на можливість виконання судового рішення.

Як передбачено положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Крім того, судом звертається увага на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015р. № 83, ДП «Красилівський агрегатний завод» віднесене до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Також, відповідно до ст. 2-1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" відносно зобов'язань щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості не допускається.

Таким чином, судом наголошується на тому, що за змістом Указу Президента України від 19 березня 2019 року № 82/2019 "Про рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (яким застосовано тимчасові, на 3 роки, обмежувальні заходи до позивача), а також Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" (за яким примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості з відповідача не допускається), відповідно до законодавства, чинного на час ухвалення судом рішення в даній справі, виключається можливість примусового виконання означеного судового рішення.

Однак, судом враховується, що відповідно до ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України визначено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України.

Крім того, положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За таких обставин, враховуючи наведені положення Конституції України та Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не має права на відмову позивачеві у розгляді справи по суті (враховуючи при цьому, що відповідно до п. 8.1 контракту від 18.12.2013р., всі розбіжності та спори, які можуть виникнути при виконанні такого контракту або у зв'язку із ним, будуть по можливості вирішуватися шляхом переговорів між сторонами, а у випадку неможливості вирішення таким чином, вони вирішуються у господарському суді Хмельницької області у відповідності до законодавства України).

При вирішенні спору по суті судом відзначається, що згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, 18.12.2013 р. між відкритим акціонерним товариством «Нижньогородський авіабудівельний завод «СОКІЛ» (з 20.03.2015 р. - публічне акціонерне товариство «НАЗ СОКІЛ», правонаступником якого з 29.04.2016р. є акціонерне товариство "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ") та державним підприємством «Красилівський агрегатний завод» укладено контракт № 28-16913949, згідно умов якого продавець зобов'язався продати товар в кількості, за цінами та в строки, зазначені у додатках, а покупець оплатити і прийняти цей товар.

Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відтак, з укладенням договору між сторонами згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права і обов'язки.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України ). Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України ).

Водночас, згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як з’ясовано судом, на виконання умов контракту, листом від 20.06.2014 р. відповідач повідомив позивача про можливість відвантажити продукцію згідно умов додаткової угоди № 3 від 29.05.2014 р, а саме: в 2014 році - 24 шт. у липні; 40 шт. у вересні; 14 шт. в IV кварталі; в 2015 році - 28 шт. у квітні; 8 шт. в IV кварталі. На підставі рахунку № 158 від 17.06.2014 р. на оплату продукції в кількості 24 шт., 27.06.2014 р. позивач здійснив 100% оплату зазначеної продукції, перерахувавши продавцю 5304 005,72 російських рублів (платіжне доручення № 3050 від 27.06.2014 р.). Листом від 07.07.2014 р. відповідач повідомив позивача про готовність продукції в кількості 24 шт, до відвантаження.

Оплачена позивачем продукція в кількості 24 шт. не була поставлена відповідачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, строк дії контракту було визначено до 31.12.2015 р. (п. 10.5 в редакції, викладеній в додатковій угоді № 3). Однак, листом від 12.06.2015 р. відповідач надіслав позивачеві ОСОБА_4 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), № 4315, виданий Торгово-промисловою палатою України, відповідно до якого, з 27.08.2014 р. для відповідача почали діяти форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме – обмеження експорту. Враховуючи тривалість форс-мажорних обставин понад 6 місяців, 16.10.2015 р. позивач, на підставі п.п. 9.3, 10.1 контракту, повідомив відповідача про дострокове припинення дії контракту. Таке повідомлення отримане відповідачем 26.10.2015 р. Відтак, контракт від 18.12.2013р. є розірваним з 26.10.2015р.

При цьому судом наголошується, що наявність форс-мажорних обставин (про які зазначено у ОСОБА_4 про форс-мажорні обставини № 4315), як і факт розірвання 26.10.2015 р. контракту від 18.12.2013р. підтверджено представниками обох сторін у судових засіданнях.

Виходячи зі змісту статті 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, зокрема, розірвання договору. В разі набуття однією із сторін майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання, таке набуття стає безпідставним, якщо відповідна правова підстава (у даному випадку договір) скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.

Разом з тим, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вищезазначені позиції знайшли своє відображення у правових висновках суду касаційної інстанції. При цьому, судом звертається увага на те, що згідно зі ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов’язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, судом наголошується, що відповідно до позицій ОСОБА_5 Верховного Суду (постанова від 26 червня 2018 року, справа № 910/9072/17, на яку посилаються як позивач, так і відповідач) аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Водночас, як випливає зі змісту означеної постанови ОСОБА_5 Верховного Суду, якщо суд встановив, що позивач в односторонньому порядку відмовився від договору, між сторонами відсутні договірні відносини, то кошти, які збережені відповідачем за відсутності правової підстави, може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Зважаючи на вищенаведене, з огляду на зміст вказаних правових позицій ОСОБА_5 Верховного Суду, наведених у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 та обов’язковість їх урахування судом в силу положень ст.236 ГПК України, враховуючи, що факт розірвання 26.10.2015 р. позивачем в односторонньому, визначеному договором порядку контракту від 18.12.2013р. підтверджено матеріалами справи та визнано представниками обох сторін у судових засіданнях, судом констатується факт безпідставного збереження грошових коштів, перерахованих позивачем, у розмірі 5304005,72 російських рублів.

Водночас, судом зауважується, що посилання відповідача на те, що всі вказані кошти було витрачено на закупівлю матеріалів, комплектуючих тощо у рамках дії договору, не може слугувати підставою для відмови у позові, зважаючи на те, що гроші відносяться до числа замінних речей, визначених родовими ознаками, а враховуючи, що передбачена контрактом продукція не була поставлена відповідачем взагалі, судом відзначається, що мета укладання контракту від 18.12.2013р., який розірвано, не була досягнута, що зумовлює необхідність повернути безпідставно збережені грошові кошти.

Крім того, судом наголошується, що посилання відповідача та третьої особи на п. 9.3 контракту, за яким ні одна із сторін не має права вимагати від іншої сторони компенсації спричинених збитків, також не може свідчити про необгрунтованість позову, оскільки позивач просить суд стягнути не збитки, а безпідставно збережені грошові кошти, перераховані позивачем. У цьому контексті судом також відзначається, що наявність форс-мажорних обставин (про які зазначено у ОСОБА_4 про форс-мажорні обставини № 4315) під час дії контракту від 18.12.2013р. підтверджено матеріалами справи та визнано представниками обох сторін у судових засіданнях, відтак, суд погоджується з фактом відсутності вини відповідача у невиконанні своїх зобов’язань з поставки товару з початку дії означених обставин.

Однак, зважаючи на те, що для кондикційних зобов’язань, на відміну від деліктних, не є обов’язковою наявність вини зобов’язаної особи, суд вважає праовмірними та обгрунтованими вимоги позивача щодо необхідності повернення безпідставно збережених (утримуваних) грошових коштів у розмірі 5304005,72 російських рублів, перерахованих позивачем, за які не було передано товар.

Крім того, при прийнятті рішення судом відзначається, що не підлягає задоволенню заява відповідача про застосування строку позовної давності з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідно до частини 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зважаючи на те, що розірвання 26.10.2015 р. позивачем в односторонньому, визначеному договором порядку контракту від 18.12.2013р. підтверджено матеріалами справи та визнано представниками обох сторін у судових засіданнях, судом констатується, що факт безпідставного збереження грошових коштів, перерахованих позивачем, у розмірі 5304005,72 російських рублів, не міг мати місця до 26.10.2015 р., тобто, до розірвання договору. Відтак, оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на повернення безпідставно збережених грошових коштів у серпні 2018р., позивач не міг пропустити трирічний строк звернення до суду з вимогою про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 5304005,72 російських рублів з огляду на неможливість виникнення такого права вимоги до 26.10.2015р. (тобто, до моменту, з якого контракт вважається розірваним).

Відтак, заява відповідача про застосування строку позовної давності не може бути задоволена судом.

Беручи до уваги вищенаведене, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, з огляду на зміст правових позицій Верховного Суду (зокрема, ОСОБА_5 Верховного Суду, наведених у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17) та обов’язковість їх урахування судом в силу положень ст.236 ГПК України, суд вважає, що позовні вимоги (щодо необхідності повернення безпідставно збережених (утримуваних) грошових коштів у розмірі 5304005,72 російських рублів, перерахованих позивачем, за які не було передано товар) обґрунтовані, відповідають чинному законодавству, тому підлягають задоволенню з покладенням на відповідача судових витрат відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також судом взято до уваги, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").

Водночас, при прийнятті рішення судом з приводу його виконання звертається увага на те, що за змістом Указу Президента України від 19 березня 2019 року № 82/2019 "Про рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (яким застосовано тимчасові, на 3 роки, обмежувальні заходи до позивача), а також Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" (за яким примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості з відповідача не допускається), відповідно до законодавства, чинного на час ухвалення судом рішення в даній справі, виключається можливість примусового виконання означеного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" (Україна, 31000, Хмельницька область, Красилівський район, м. Красилів, вул. Правдинська, 1, ідентифікаційний код 14307831) на користь акціонерного товариства "Російська літакобудівельна корпорація "МіГ" (Російська Федерація, 125284, м. Москва, 1-ий Боткінський проїзд, буд. 7, основний державний реєстраційний номер 1087746371844) безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 5304005,72 російських рублів; 79560,09 російських рублів відшкодування судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.04.2019р.

Головуючий суддя М.В. Смаровоз

Суддя Ю.В. Гладюк

Суддя В.В. Виноградова