Рішення № 81434650, 17.04.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1837/18

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Кришталі Д.І.,

розглянувши справу №916/1837/18

за позовом: Заступника військового прокурора Південного регіону України (вул. Пироговська, буд. 11, м. Одеса, 65012)

в інтересах держави в особі позивачів:

Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00019442);

Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022);

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (вул. Єврейська, буд. 13, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 08038284),

до відповідачів:

1) Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (вул. Добрянського, буд. 26, смт Авангард, Овідіопольський район, Одеська обл., 67806, код ЄДРПОУ 23211248),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд» (пр-т Миру, буд. 6, приміщення 8, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001, код ЄДРПОУ 36436374),

про визнання незаконними та скасування рішень та визнання недійсним договору оренди,

Від прокуратури - Риженко М.Ю.

Від Кабінету Міністрів України - Пуйда Є.Ю., довіреність № б/н, дата видачі : 04.03.19; представник;

Від Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області - Портний М.І.

Від КЕВ - Поляков О.Г.,

Від МОУ - Дідух С.П.

ВСТАНОВИВ:

30.08.2018 Заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд», якою просить визнати незаконним та скасувати рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21.09.2004 №47 «Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» під розміщення торгівельного комплексу і митного терміналу «Нове місто»; визнати незаконним та скасувати рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 17.09.2009 №960-IV «Про передачу в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ «Реді-Мейд» земельної ділянки площею 27,6059 га, за адресою: смт Авангард, вул. Базова, 17, Овідіопольського району Одеської області, для розміщення торгівельного комплексу та митного терміналу «Нове місто»; визнати недійсним договір оренди землі від 21.09.2009 б/н, укладений на підставі рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 17.09.2009 №960-IV щодо земельної ділянки площею 27,6059 га, за адресою: смт Авангард, вул. Базова, 17, Овідіопольського району Одеської області, укладений Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області з ТОВ «Реді-Мейд».

Відповідно до ухвали від 03.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

09.10.2018 від представника Кабінету Міністрів України до суду було подано правову позицію щодо позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.10.2018 по справі №916/1837/18 позовну заяву залишено без розгляду

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 ухвалу господарського суду Одеської області від 24.10.2018 скасовано та направлено справу №916/1837/18 на розгляд господарському суду Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2018 було визначено суддю Волкова Р.В. для розгляду справи № 916/1837/18.

Ухвалою від 29.12.2018 справу прийнято до провадження, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, розгляд справи призначено на 16.01.2019.

16.01.2019 від представників ТОВ «Реді-Мейд» подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 16.01.2019 відкладено засідання на 12.02.2019, встановлено строк сторонам для надання заяв по суті справи.

28.01.2019 від ТОВ «Реді-Мейд» надійшов відзив на позовну заяву.

11.02.2019 від Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області надійшов відзив на позовну заяву.

11.02.2019 від представника Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області також надійшло пояснення.

12.02.2019 від військової прокуратури Південного регіону України надійшла відповідь на відзив.

12.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 04.03.2019.

25.02.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд» подано заперечення, а також заява про застосування строку позовної давності.

25.02.2019 від Міністерства оборони України подано відповідь на відзив.

28.02.2019 військовою прокуратурою Південного регіону України подано відповідь на відзив відповідача.

01.03.2019 Міністерством оборони подано відповідь на відзиви відповідачів.

04.03.2019 від представників та директора ТОВ «Реді-Мейд» надійшли клопотання про відкладення судового засідання.

04.03.2019 задоволено клопотання про відкладення, відкладено судове засідання на 14.03.2019.

13.03.2019 від Авангардівської селищної ради надійшло пояснення.

14.03.2019 оголошено перерву до 21.03.2019.

21.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.03.2019.

26.03.2019 оголошено перерву до 17.04.2019.

17.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У позовній заяві заступником військового прокурора зазначено, що у 1983 році Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району (правонаступник - квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси) видано Державний акт серії Б №031730 (№Р-83-3/1) на право постійного користування земельними ділянками площею 117 га з цільовим призначенням - для будівництва об'єктів, до складу яких, зокрема, увійшла земельна ділянка, на якій розташоване військове містечко Дальник 15, площею 28,8 га, що знаходиться на території Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (далі - Авангардівська СР). Вказана земельна ділянка відносилась до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебувала на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Вказує, що на підставі п.3 рішення Авангардівської СР від 21.09.2004 №417 (далі - Рішення №417) із землекористування Чорноморської КЕЧ району вилучено земельну ділянку загальною площею 28,8 га, розташовану за адресою: вул. Базова, 17, смт Авангард, Овідіопольський район, Одеська область.

Вказаним Рішенням №417 затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ «Консент» у довгострокову оренду строком на 50 років земельну ділянку загальною площею 27,6059 га для розміщення торговельного комплексу і митного терміналу «Нове місто», раніше наданої в постійне користування Міністерству оборони України в особі Чабанської КЕЧ району. У подальшому право власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці 27,6059 га перейшло від ТОВ «Консент» до ТОВ «Реді-Мейд».

Рішенням Авангардівської СР від 17.09.2009 №960-IV (далі - Рішення №960) ТОВ «Реді-Мейд» передано в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 27,6059 га для розміщення торговельного комплексу і митного терміналу «Нове місто».

На виконання вказаного рішення №960 укладено договір оренди земельної ділянки.

У позові зазначає, що внаслідок прийняття зазначених рішень та укладення договору оренди ТОВ «Реді-Мейд» набуло право оплатного володіння та користування земельною ділянкою, проте в результаті цього були порушені права держави на землі оборони. Власником земельної ділянки була держава в особі Кабінету Міністрів України, Міністерство оборони України здійснювало оперативне управління вказаною земельною ділянкою, а постійним землекористувачем цієї ділянки виступав КЕВ м. Одеси - установа МО України.

Вказує, що у спірних правовідносинах виключно Кабінет Міністрів України уповноважений здійснювати право власності держави на землі оборони, мав право припиняти постійне користування земельною ділянкою, яка була передана у довгострокову оренду. При цьому Кабінет Міністрів України як власник майна та земель оборони не приймав відповідних рішень.

Водночас, листом Міністерства оборони України від 09.06.2004 №227/946 було надано згоду на вилучення земельної ділянки площею 28,8 га, закріпленою за військовою частиною А3714 та розташованою за адресою: с. Авангард, Овідіопольский район, Одеська область. Вказаний дозвіл Міністерства оборони України було надано без отримання відповідної згоди Кабінету Міністрів України.

Крім того, зазначає, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну та приватну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення відповідно до ст. 84 ЗК України.

Таким чином, вказує, що Авангардівська СР не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, яка вважалась розмежованою в силу ст. 1 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», а тому не могла її вилучати та передавати в оренду.

У правовій позиції щодо позову представника Кабінету Міністрів України вказано, що Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Посилається на положення ЗК України, відповідно до яких в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Посилається на те, що за цільовим призначенням відповідно до ст. 19 ЗК України чітко визначена категорія земель оборони, а відповідно до ст. 77 цього кодексу землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями ЗСУ, є державною власність, належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до положень ЗК України землі оборони перебувають у державній власності.

Такими чином, власником спірної земельної ділянки була держава в особі Кабінету Міністрів України.

Порядком відчуження та реалізації військового майна ЗСУ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 визначено, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням, за пропозицією Міністерства оборони України, погодженого з Міністерством економіки України, переліку такого майна.

Просить позов задовольнити, оскільки Кабінет Міністрів України як власник майна та земель оборони будь-яких рішень щодо відчуження або передачі спірної земельної ділянки не приймав.

У відзиві на позовну заяву ТОВ «Реді-Мейд» представник заявляє про невизнання позовних вимог у повному обсязі, вказує, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді здійснюється лише у виключних випадках і в порядку, що визначений законом. Зазначає, що прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 ГПК України.

Вказує, що заступником військового прокурора порушені вимоги законодавства, якими регламентований порядок звернення до суду прокурора. Також зазначає, що юрисдикція військової прокуратури належить до воєнної сфери.

Вказує, що квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса - самостійна організація, її засновником є Південне територіально квартирно-експлуатаційне управління, і не є правонаступником Чабанської квартирно-експлуатаційної частини району. При цьому не зазначено центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить КЕВ, або частка держави у статутному капіталі юридичної особи. Зазначає, що КЕВ не має ніякого відношення ні до Міністерства оборони України, ні до Кабінету Міністрів України.

Вказує, що рішення, які прокурор просить скасувати, існують більш 15 років, судом вже розглядався позов Міністерства оборони України до відповідача Авангардівської селищної ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - товариства з обмеженою відповідальністю «Консент» та Одеського квартирно-експлуатаційного відділу «Про визнання протиправними та нечинними рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21.09.2004 №417 та від 05.06.2005 №643.

20.10.2006 господарським судом Одеської області було винесено постанову у справі №6/279-06-6754А, яким у задоволенні позову Міністерства оборони України відмовлено повністю.

Також вказує, що на теперішній час вже не існує об'єкта, який до 2004 року знаходився в користуванні Чабанської квартирно-експлуатаційної частин, при укладанні у 2009 році договору оренди були встановлені межі земельної ділянки, отримано кадастровий номер, збудовані об'єкти нерухомості.

Зазначає, що перевищення повноважень могло мати місце лише з боку Міністерства оборони України, а саме міністром, який листом від 09.06.2004 №227/946 надав згоду на вилучення земельної ділянки. Крім того, про добровільну відмову свідчить також лист начальника управління Чорноморської квартирно-експлуатаційної частини №31/1/603 від 21.08.2004. З боку посадових осіб Авангардівської селищної ради перевищення повноважень не вбачається. Посилається на те, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова (ст. 141 ЗК України). Ст. 142 ЗК України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку або права постійного користування у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача здійснюється за його заявою.

У відзиві на позовну заяву Авангардівської селищної ради представник вказує, що не визнає позовні вимоги у повному обсязі. Зазначає, що військова прокуратура не має повноважень для подання позову, зокрема, посилання на рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 є недоречним, оскільки означену справу розглянуто у час, коли чинними були інші норми законодавства. Посилається на положення Закону України «Про прокуратуру».

Вказує, що Квартирний експлуатаційний відділ м. Одеси не є органом державної влади, у зв'язку з чим не може бути позивачем у даній справі. Водночас, Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України мають різну компетенцію, а прокурор може звертатися з позовом, якщо відповідні обов'язки із захисту інтересів держави не виконує уповноважений державний орган, а не органи.

Посилається на те, що господарським судом Одеської області в 2006 році в межах справи №6/279-06-6754А вже розглядався позов Міністерства оборони України до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району, із залученням третіх осіб, а предметом позовних вимог у даній справі була вимога про визнання протиправними та нечинними рішень Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21.09.2004 №417 та від 05.06.2005 №643. Справу було розглянуто в порядку адміністративного судочинства, та винесено постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Зазначає, що невиконання судових рішень тягне за собою відповідну відповідальність, а заступник військового прокурора прямо порушує норми законодавства щодо остаточності та обов'язковості судового рішення. Також вказує, що відповідно до вимог ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також посилається на те, що відповідно до ст. 175 ГПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Вказує, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, а всі процедури щодо припинення землекористування земельною ділянкою та перехід її у землі комунальної власності були дотримані.

Вказує, що предмет спору відсутній, а провадження у справі підлягає закриттю.

У відповіді на відзив прокуратура вказує, що Міністерством оборони України не вжито заходів представницького характеру з питань захисту інтересів держави на земельну ділянку; повноваження на подання позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України встановлені постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 у даній справі; КЕВ м. Одеси не є державною компанією, чи будь-яким іншим суб'єктом, представництво інтересів якого заборонено прокурору ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а будь-яких інших обмежень щодо представництва прокурором інтересів держави в особі органів державної влади та одночасно державних установ (організацій) Закон України «Про прокуратуру» не містить.

Зазначає, що справа №6/279-06-6754А відрізняється від даної справи як за суб'єктним складом, так і за предметом спору, а тому обставини, встановлені під час розгляду справи №6/279-06-7754А, не є обов'язковими для суду під час розгляду даної справи.

Посилається на те, що земельна ділянка, яка є предметом оскаржуваних рішень та договору оренди, належить до земель оборони, і нею мав право розпоряджатися Кабінет Міністрів України.

Щодо добровільної відмови вказує, що ст. 142 ЗК України передбачає певний порядок припинення права, який не був врахований.

У запереченні ТОВ «Реді-Мейд» вказує, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Посилається на те, що наявність юридичної служби у Міністерства оборони України та Збройних Сил України лише підтверджує наявність можливості подання позову без військової прокуратури, а відповідач не має відношення до того, що Міністерство оборони України вчасно не вчинило заходів представницького характеру.

Знову вказує про тотожність позовних вимог у справах №916/1837/18 та №6/279-06-7754А. При цьому зазначає, що оскаржуються ті самі рішення Авангардівської селищної ради, а оскарження договору оренди земельної ділянки ґрунтується виключно на протиправності рішення №417 від 21.09.2004. Посилається на те, що договір оренди ніяк не порушує прав позивача, крім того, не визначено конкретної підстави для визнання такого договору недійсним.

Також, зазначає, що на час укладення договору оренди від зазначеної земельної ділянки відмовився землекористувач - ТОВ «Консент», ніякого спору про право на земельну ділянку в жодній установі не перебувало. Вимога про визнання договору недійсним є штучною з метою визначення підсудності спору в порядку господарського судочинства.

Вказує, що Авангардівська селищна рада не зобов'язана отримувати згоду Кабінету Міністрів України, посилається на ст. 149 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Посилається на те, що Постановою господарського суду Одеської області у справі №6/279-06-6754А встановлено, що згідно з п.12 Перехідних Положень Земельного Кодексу України (в редакції, яка діяла до 01.01.2006 р.) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Згода на вилучення земельної ділянки площею 28,8 га, розташованої за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, з подальшим наданням її у встановленому законодавством порядку ТОВ "Консент" під будівництво торговельного комплексу була надана Міністерством оборони України, як центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, що підтверджується листом № 227/946 від 09.06.2006 року.

Крім цього, згода на вилучення зазначеної земельної ділянки для її передачі ТОВ "Консент" була також надана Квартирно-експлуатаційним управлінням Південного оперативного командування Міністерства оборони України, що підтверджується листом №31/1/603 від 21.08.2004 р.

Посилається на те, що згідно з п.п.44, 45 наказу Міністра оборони №483 від 22.12.1997 «Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями» передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Вказує, що у 2015 році Першим заступником військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України також надавалася позовна заява до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, треті особи - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про визнання незаконним та скасування рішення Авангардівської селищної ради №417 від 21.09.2004, визнання недійсним договору оренди землі від 29.09.2004 ВВК №983106. Вказаний позов залишений без розгляду через неподання представником прокуратури до суду заперечень на відзив відповідача, а також доказів, що підтверджують заперечення, без поважних причин не подані витребувані матеріали. Вказує, що це свідчить про обізнаність військової прокуратури із порушеним правом.

У відповіді на відзив Міністерство оборони України вказує, що є центральним органом виконавчої влади і військового управління, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном.

Майно з моменту його надходження до Збройних Сил Сил України і закріплення його за військовою частиною, набуває статусу військового та обліковується у органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса є військовою державною організацією, призначеною для квартирно-експлуатаційного забезпечення діяльності військових формувань Міністерства оборони України.

Земля, закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Вказує, що на теперішній час на земельній ділянці знаходиться будівля, яка обліковується в КЕВ м. Одеса.

Вказує, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням, за пропозицією Міністерства оборони України, перелік такого майна.

Посилається на норми ЗК України, відповідно до яких договір підлягає визнанню недійсним.

У відповіді на відзив відповідача прокуратура зазначає, що підстави ля представництва саме прокурором у даній справі наявні, посилається на те, що відповідні органи державної влади не здійснювали належним чином захист державних інтересів. Вказує, що підстави для закриття провадження відсутні, а оцінка, надана обставинам у справі № 6/279-06-6754А не є обов'язковою для осіб, які не брали в ній участь, крім того, вказана справа відрізняється як предметом, так і підставами позову, окрім також різного суб'єктного складу.

При цьому зазначає, що заява про застосування строків позовної давності є необґрунтованою, вказує, що визначальною при вирішенні цього спору є обізнаність позивачів, зокрема, Кабінету Міністрів України про порушення своїх прав.

У відповіді на відзив відповідачів Міністерство оборони України вказує, що підстави для представництва у прокуратури наявні, посилається на те, що оцінка, надана обставинам у справі № 6/279-06-6754А не є обов'язковою для осіб, які не брали в ній участь, крім того, вказана справа відрізняється як предметом, так і підставами позову, окрім також різного суб'єктного складу. Вказує, що підстави для закриття провадження відсутні. Посилається на відсутність пропущення строку позовної давності.

У поясненні Авангардівської селищної ради представник вказує, що Акт на №031730 видавався не Радою міністрів УСРС, а органом місцевого самоврядування - Овідіопольською районною радою. Під час прийняття вказаного рішення був чинним Земельний кодекс Української РСР, у якому такої категорії земель, як землі оборони, не містилось взагалі. Відведення земельної ділянки у 1983 році для розміщення військового містечка не вказує на автоматичну зміну категорії земель за її цільовим призначенням.

Зазначає, що у разі добровільної відмови землекористувача припинення право користування земельною ділянкою у межах населених пунктів провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів відповідно до ст. 27 ЗК УРСР.

Вказує, що відповідно до ст. 142 ЗК України (у редакції що діяла на момент спірних правовідносин), в якій визначено, що право користування земельною ділянкою припиняється за його заявою до власника, що і було зроблено Міністерством оборони Листом №227-946 від 09.06.2004 року.

Посилається на те, що відповідно до ч.2 ст. 77 ЗК (у редакції що діяла на момент спірних правовідносин) землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. З припиненням використання її військовою частиною, земельна ділянка втрачає ознаку земель оборони. Така земельна ділянка за ознакою розміщення в межах населеного пункту (п. «а» ч.2 ст.83 ЗК у редакції 2001 року) відноситься до земель комунальної власності, розпорядження якими, згідно чинного на час спірних відносин п.12 Х «Перехідні положення» Земльного Кодексу 2001 року, здійснювались відповідними сільськими, селищними, міськими радами. Перехідними положеннями передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Вважає, що моментом припинення права користування земельною ділянкою слід вважати належним чином письмове оформлене волевиявлення землекористувача про таке припинення. Отже з моменту прийняття рішення Міністром оборони у 2004 році про відмову від права землекористування, спірна земельна ділянка остаточно набула ознак комунальної власності, а відтак селищна рада була компетентною приймати рішення про вилучення земельної ділянки у зв'язку із добровільною відмовою від прав користування з подальшим її наданням в установленому законом порядку.

Зазначає, що Розпорядження землями державної власності не віднесено до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, як про це заявляє позивач.

Посилається на те, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у відносинах припинення землекористування є саме орган місцевого самоврядування, через який реалізується право державної власності на спірну земельну ділянку, а не Кабінет Міністрів України. А органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у відносинах землекористування спірною земельною ділянкою є Міністерство оборони України, а не Кабінет Міністрів України, який не наділений будь-якими повноваженнями в спірних правовідносинах землекористування.

Вказує, що відповідно до п. 44 «Положення про порядок надання в користування земель для потреб ЗСУ», за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади, що і було зроблено Міністерством оборони у 2004 році.

Вважає, що підставою для передачі земельної ділянки органам місцевої влади став, як Лист МО №227-946 від 09.06.2004 року, так і лист №31/1/603 від 21 серпня 2004 року Квартирно-експлуатаційної частини.

При цьому вважає строк позовної давності для звернення із подібним позовом для Міністерства оборони України та КЕЧ м. Одеси пропущеним, також посилається на те, що Генеральною прокуратурою у 2006 році здійснювалася перевірка ТОВ «КОНСТАНТ» за зверненням міністерства оборони України про повернення права землекористування на земельну ділянку військового містечка №15 площею 28.8 га, тому вважає, що Військова прокуратура була обізнана про існування спірного питання ще у 2006 р.

У підтвердження обізнаності Кабінету Міністрів України посилається на наявність відповідних рішень Міністерств (зокрема, МВС України).

Посилається на те, що будівлі на земельній ділянці відсутні, а витяг з державного реєстру нерухомого майна містить недостовірну інформацію.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

Згідно з положеннями ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Необґрунтованими є доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування цього рішення Конституційного Суду України, оскільки висновки цього рішення визначають та роз'яснюють поняття «інтересів держави», яке містять норми чинного законодавства.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Позов подано військовою прокуратурою Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Також, представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Станом на дату подання позову чинним був наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» від 28.05.2015 №6гн, пунктом 6.4 якого, зокрема, передбачено, що позови в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та інших органів центральної влади можуть пред'являти Генеральна прокуратури України та прокуратури обласного рівня.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України, зокрема, становлять регіональні прокуратури.

Згідно з абц. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

З огляду на те, що позовна заява підписана заступником регіональної прокуратури, у наявність необхідного обсягу повноважень у Заступника військового прокурора Південного регіону України на її підписання станом на момент подання відповідного позову.

Зазначене встановлено також постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018, якою скасовано ухвалу про залишення позову без розгляду від 24.10.2018 по даній справі.

У цій постанові вказано, що частина перша статті 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Водночас, Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Отже, положення наказу Генерального прокурора України «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді та при виконанні судових рішень» №186 набули чинності 21.09.2018, тобто після подання позовної заяви (30.08.2018 року), що виключає можливість застосування зазначеного наказу до правовідносин, що склалися.

Таким чином, посилання на наказ Генерального прокурора України від 21.09.2018 №186 є безпідставним та суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно з вимогами ст.13 ЗК України, ст.ст. 9,14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питання щодо надання в управління Збройним Силам України об'єктів державної власності відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. П.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 визначено, що Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міністерство Оборони України подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо відчуження військового майна та здійснює в установленому законом порядку його відчуження або передачу.

Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

А безпідставне прийняття рішень та укладення будь-яких господарських угод органами місцевого самоврядування відносно земельних ділянок, що належать до земель оборони, завдає шкоду інтересам держави та порушує права держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України.

Згідно з п.4 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1040 основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах. П.10 цього Положення визначено, що юридична служба органу виконавчої влади відповідно до покладених на неї завдань організовує претензійну та позовну роботу, здійснює контроль за її проведенням.

З огляду на те, що Міністерством оборони України заходів представницького характеру з питань захисту інтересів держави на земельну ділянку військового містечка не вжито, прокурор, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» здійснює представництво в суді законних інтересів держави.

При цьому «нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність захисту» може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У 2006 році Міністерство оборони звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ТОВ «Консент», Одеського квартирно-експлуатаційного відділу, про визнання протиправними та нечинними рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21.09.2004р. № 417 та від 05.06.2005р. №643. Прокурор обґрунтував неналежність здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України тим, що з матеріалів постанови у справі №6/279-06-6754А вбачається, що представник позивача не брав участь у судовому засіданні, а відомості про оскарження вказаної постанови відсутні.

Відносно подання позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України суд вказує, що Згідно з п. а) ч.1 ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про Збройні Сили України» Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок.

При цьому п.5 ст. 116 Конституції України, яка є нормою прямої дії, визначено, що саме Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

31.08.2015 військова прокуратура Південного регіону України звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Авангардівської селищної ради, за участі третіх осіб - міністерства оборони України, КЕВ м.Одеси про визнання незаконним та скасування рішення Авангардівської селищної ради від 21.09.2004 №417, визнання недійсним договору оренди землі від 29.09.2004, укладеного між селищною радою та ТОВ «Консент». Ухвалою від 07.09.2015 господарський суд Одеської області порушив провадження у справі №916/3720/15, а ухвалою від 11.11.2015 позов залишено без розгляду.

Водночас Кабінетом Міністрів України, якому стало відомо про порушення інтересів держави з 2015 року, протягом тривалого часу не здійснював захист вказаних інтересів.

Подання позову в інтересах держави в особі КЕВ м. Одеси обґрунтовано тим, що КЕВ м. Одеси не є державною компанією, чи будь-яким іншим суб'єктом, представництво інтересів якого заборонено прокурору вищевказаною нормою закону. Будь-яких обмежень щодо представництва прокурором інтересів держави в особі органів державної влади та одночасно державних установ (організацій) законодавство не містить.

Крім того, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності відповідно до Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448.

Ст.ст. 92,95 ЗК України визначено право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а також відповідні права землекористувачів.

Суд вважає достатнім вказане обґрунтування для встановлення підстав подання позову прокуратурою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Кабінету Міністрів України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса.

У 1983 році Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району видано Державний акт серії Б №031730 (№Р-83-3/1) (т.1 а.с. 23-25) на право постійного користування земельними ділянками площею 117 га з цільовим призначенням - для будівництва об'єктів, до складу яких увійшла земельна ділянка, на якій розташоване військове містечко Дальник 15, площею 28,8 га, що знаходиться на території Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Листом Міністерства оборони України від 09.06.2004 №227/946 (т.1, а.с. 31) було надано згоду на вилучення земельної ділянки площею 28,8 га, закріпленою за військовою частиною А3714 та розташованою за адресою: с. Авангард, Овідіопольский район, Одеська область з подальшим наданням її в установленому законодавством порядку товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» під будівництво торговельного комплексу.

Зазначений лист адресовано Голові Одеської обласної державної адміністрації Гриневецькому С.Р.

Квартирно-експлуатаційним управлінням Південного оперативного командування Міністерства оборони України Голові Авангардівської селищної ради було направлено лист на виконання рішення Міністерства оборони України від 09.06.2004 №227/946, яким вказано про погодження вилучення земельної ділянки площею 28,8 га (т.2 а.с. 97)

21.09.2004 Авангардівською селищною радою прийнято рішення №417 «Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» під розміщення торговельного комплексу і митного терміналі «Нове місто» (т.1 а.с. 26) із землекористування Чорноморської КЕЧ (колишня - Чабанська КЕЧ) району, п.3 якого вилучено земельну ділянку загальною площею 28,8 га, надану в користування в 1983 році згідно державного акту №Р-83-3/1.

П.2 вказаного рішення затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення торговельного комплексу і митного терміналу «Нове місто» товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» в смт Авангард по вулиці Базова 17.

Вирішено надати товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» в оренду терміном на 50 років земельну ділянку площею 27,6059 га під розміщення торговельного комплексу і митного терміналу «Нове місто» в смт. Авангард по вул. базова №17 за рахунок земель оборони, що знаходились у користуванні Чорноморської (раніше - Чабанської) квартирно-експлуатаційної частини району.

П.6 рішення встановлено земельну ділянку площею 1,1941 га Авангардівською СР залишено в комунальній власності для облаштування пішохідного проходу громадян до залізниці.

Рішенням Авангардівської селищної ради від 17.09.2009 №959-IV «Про припинення права користування на умовах оренди товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» земельної ділянки площею 27,6059 га, за адресою: смт. Авангард, вул. Базова, 17, Овідіопольського району Одеської області для розміщення торгівельного комплексу та митного терміналу «Нове місто» (т.1 а.с. 27) припинено право користування на умовах оренли товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» відповідною земельною ділянкою у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно, яке розташоване на цій земельній ділянці до товариства з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд». Договір оренди, укладений 29.09.2004 між Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області і ТОВ «Консент» вирішено вважати таким, що припинив дію.

17.09.2009 Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення 960-VI «Про передачу в довгострокову оренду строком на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд» земельної ділянки площею 27,6059 га за адресою: смт. Авангард. Вул. Базова, 17, Овідіопольського району Одеської області для розміщення торгівельного комплексу та митного терміналу «Нове місто» (т.1. а.с.28). Вирішено укласти договір оренди.

21.09.2009 року між Авангардівською селищною радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд» укладено Договір оренди земельної ділянки строком на 49 років (т.1 а.с. 29-30).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21.01.2019 №153301043 (т.2 а.с. 16) на земельній ділянці за адресою: вул. Базова, 17, смт. Авангард, Овідіопольський район, Одеська область, - знаходиться громадська будівля трансформаторної підстанції (за гп №3), яка належить державі Україна в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса на праві оперативного управління. Вказане право зареєстроване 17.01.2019.

Посилання відповідачів на те, що будівлі, розташовані на території спірної земельної ділянки були демонтовані, по-перше, не стосується предмету розгляду даної справи, по-друге, не спростовує наявність речового права на вищевказану будівлю трансформаторної підстанції.

Наявність відкритого кримінального провадження не доводить та не спростовує будь-яких обставин.

У 2006 році Міністерство оборони звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ТОВ «Консент», Одеського квартирно-експлуатаційного відділу, про визнання протиправними та нечинними рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21.09.2004р. № 417 та від 05.06.2005р. №643.

Водночас, вказана справа відрізняється від справи №916/1837/18 як за суб'єктним складом, так і за предметом спору. Предмет спору у справі №916/1837/18 - визнання незаконним та скасування рішень Авангардівської селищної ради від 21.09.2004 №417, від 17.09.2009 №960-VI та визнання недійсним договору оренди землі, а у справі №6/279-06-6754А - визнання протиправним та нечинним рішення селищної ради від 21.09.2004. Також, різними є і підстави позовів.

Зокрема, у постанові від 20.10.2006 року по справі №6/279-06-6754А зазначено, що Міністерство оборони України, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на порушення відповідачем - Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області вимог Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 427. Зокрема Позивач посилається на відсутність в акті вибору земельних ділянок даних про наявність на спірній земельній ділянки п'яти будівель, споруд.

Також, позивач у справі №6/279-06-6754А посилався на те, що процедура погодження щодо передачі військового майна відбулася без врахування положень Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та пункту 8 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. № 1282. Крім того, Позивач стверджує, що Проект землеустрою по відведенню земельної ділянки ТОВ "Консент" не відповідає вимогам Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації". Крім того, в уточнених та змінених позовних вимогах позивач посилався на відсутність у відповідача нормативного акту Міністерства оборони України, який адресований відповідачу, відсутність наказу Міністра оборони України про вилучення земельної ділянки або відмову від земельної ділянки в матеріалах рішення № 417, відсутність документів на погодження з прилеглими користувачами землі, не вказані умови розвитку території та охорони довкілля, погодження по проекту будівництва здійснювалось не уповноваженою особою -начальником управління Чорноморської КЕЧ, а не Чабанської КЕЧ.

Таким чином, підстави для відмови у відкритті провадження у справі згідно зі ст. 175 ГПК України, відсутні, як відсутні і підстави для залишення позову без розгляду на підставі ст. 226 ГПК України, а також і підстави для закриття провадження у справі згідно зі ст. 231 ГПК України.

Що стосується посилання відповідачів на ч.4 ст. 75 ГПК України, то обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, то суд вказує, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03.07.2018 по справі №917/1345/17).

Крім того, згідно з ч.5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Також, суд враховує, що відповідно до ч.7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а ст. 321 цього кодексу встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Держава відповідно до ч.1 ст. 386 ЦК України забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Ч.1 ст. 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Ч.2 цієї статті визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких є землі оборони.

Ст. 77 ЗК України визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

У редакції, чинній на час прийняття рішення від 21.09.2004 вказана стаття була в іншій редакції, відповідно до якої землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (чинний на час прийняття оскаржуваних рішень) при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Таким чином, даною статтею Закону встановлено відповідні виключення, та визначено, що землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, не можуть передаватися до об'єктів комунальної власності при розмежуванні земель державної та комунальної власності.

Крім того, статтею 14 спеціального закону, яким є Закон України «Про Збройні Сили України» (у редакції на час прийняття рішення від 2004 року) встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, у 1983 році Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району видано Державний акт серії Б №031730 (№Р-83-3/1) на право постійного користування земельними ділянками площею 117 га з цільовим призначенням - для будівництва об'єктів, до складу яких увійшла земельна ділянка, на якій розташоване військове містечко Дальник 15, площею 28,8 га, що знаходиться на території Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

З урахуванням системного аналізу вищезазначених норм, земельна ділянка, на якій розташоване військове містечко Дальник 15, площею 28,8 га, що знаходиться на території Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, відноситься до земель оборони, є військовим майном та належить до державної власності.

П.5 ст. 116 Конституції України, яка є нормою прямої дії, визначено, що саме Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Згідно з п. а) ч.1 ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно зі ст. 9 Закону України «Про Збройні Сили України» Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок.

Ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (у редакції на час прийняття оскаржуваних рішень) встановлено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282 визначено, що військове майно - державне майно, закріплене на праві оперативного управління за військовими частинами, до якого належать будинки, споруди (цілісні майнові комплекси, об'єкти соціальної інфраструктури, нежитлові приміщення, об'єкти незавершеного будівництва та інше нерухоме майно), передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Також встановлено, що вилучення військового майна з оперативного управління військових частин - це прийняття Міноборони рішення про вилучення майна з оперативного управління військових частин з метою безоплатної передачі його до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

П.8 зазначеного Положення (у редакції, чинній на час прийняття рішення про вилучення) встановлено, що пропозиції щодо передачі військового майна за рішенням Міноборони після отримання його згоди погоджуються ініціатором передачі з відповідними органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними установами і організаціями або відповідними органами місцевого самоврядування, Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна, Держкомстатом і подаються Міноборони.

У даному випадку органом, уповноваженим управляти державним військовим майном, є Кабінет Міністрів України.

При цьому відповідно до п.10 Положення військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акту про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями. П.14 Положення визначено, що передача військового майна оформляється актом приймання-передачі за зразком згідно з додатком, який складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується відповідно органом, уповноваженим управляти державним майном, самоврядною установою і організацією або органом місцевого самоврядування, яким передається військове майно.

П.15 Положення встановлено, що право органу,уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається військове майно, на управління переданим майном або право власності на нього настає з дня затвердження акту приймання-передачі.

Відповідно до ст.ст. 13-17 ЗК України (редакція на час прийняття рішення 2004) до повноважень органів виконавчої влади у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Ст. 124 ЗК України (у редакції на час прийняття рішення 2004) визначено, що передача в оренду земельних ділянок,що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Зазначене свідчить, що землі державної власності можуть передаватися відповідно органами виконавчої влади.

Судом встановлено, що лист від 09.06.2004 №227/946 надавався Міністром оборони України Марчуком Є.К. на адресу голови Одеської обласної державної адміністрації, а не Авангардівської селищної ради. Одеська обласна державна адміністрація, у свою чергу, будь-яких рішень щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, вилучення її з земель оборони та передачі Авангардівській селищній раді не приймала.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів втрати зазначеним майном статусу військового і, відповідно такого, що є державною власністю, а також доказів прийняття Кабінетом Міністрів України або іншим органом виконавчої влади будь-яких рішень щодо вилучення земельної ділянки і передачі її у комунальну власність територіальної громади, як це встановлено законодавством.

Щодо посилань відповідачів на припинення права користування земельною ділянкою у зв'язку із добровільною відмовою, суд вказує наступне.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою відповідно до п.а) ч.1 ст. 141 ЗК України визначено добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.

Ч.1 ст. 142 ЗК України передбачено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Ч.ч.3-4 даної статті встановлено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Таким чином, вказана норма передбачає наявність добровільної відмови землекористувача, адресованої власнику земельної ділянки, а також наявність рішення власника земельної ділянки про припинення права користування.

Втім, матеріали справи не містять доказів прийняття Кабінетом Міністрів України як власником земель рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою.

Також, у матеріалах справи відсутні докази направлення заяв про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою Міністерства оборони України та/або КЕВ м. Одеси власнику - Кабінету Міністрів України.

Щодо посилання ТОВ «Реді-Мейд» на те, що Авангардівська селищна рада не зобов'язана отримувати згоду Кабінету Міністрів України згідно зі ст. 149 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом, суд вказує наступне.

Відповідачем не враховано, що відповідно до ч.2 вказаної статті вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Ч.2 ст. 149 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Втім, судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а тому селищна рада не мала жодних повноважень для вилучення земельної ділянки.

Відносно посилання відповідачів на те, що згідно з п.12 Перехідних Положень Земельного Кодексу України (в редакції, яка діяла до 01.01.2006 р.) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, суд вказує наступне.

Як вже зазначено вище, відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (чинний на час прийняття оскаржуваних рішень) при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Таким чином, даною статтею Закону встановлено відповідні виключення, та визначено, що землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, не можуть передаватися до об'єктів комунальної власності при розмежуванні земель державної та комунальної власності.

Крім того, відповідачі посилаються на Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затверджене Наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997 №483, відповідно до п.44 якого за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.27 Земельного кодексу України, який діяв на 1997 рік (час прийняття зазначеного Положення) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

5) нераціонального використання земельної ділянки;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) використання землі не за цільовим призначенням;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

П. 45 зазначеного Положення вказано, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Втім, суд зазначає, що, по-перше, місцеві органи влади є органами виконавчої влади, а не органами місцевого самоврядування.

По-друге, Положення посилається на статтю 27 Земельного кодексу України, який втратив чинність з 01.01.2002 року.

Щодо посилання ТОВ «Реді-Мейд» на те, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, вони є недоречними, оскільки стосуються посилань, зокрема, на Положення про Міністерство оборони України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, втім зазначене Положення стосується наявності повноважень для подання позову.

Ст. 21 ЗК України (у редакції на час прийняття рішень та укладання договору оренди) встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Ст. 155 ЗК України (редакція на час прийняття рішень та укладання оспорюваного договору) визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК України). Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч. 1). При їх здійсненні особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (ч. 3).

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені чч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З урахуванням встановленого вище, суд доходить висновку, що земельна ділянка, на якій розташоване військове містечко Дальник 15, площею 28,8 га, що знаходиться на території Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, відноситься до земель оборони, є військовим майном та належить до державної власності. Землі державної власності можуть передаватися відповідно органами виконавчої влади.

Матеріали справи не містять доказів втрати зазначеним майном статусу військового і, відповідно такого, що є державною власністю, а також доказів прийняття Кабінетом Міністрів України або іншим органом виконавчої влади будь-яких рішень щодо вилучення земельної ділянки і передачі її у комунальну власність територіальної громади, як це встановлено законодавством.

Таким чином, Авангардівська селищна рада Овідіопольського району Одеської області незаконно прийняла рішення від 21.09.2004 №417 «Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» під розміщення торгівельного комплексу і митного терміналу «Нове місто»; від 17.09.2009 №960-IV «Про передачу в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ «Реді-Мейд» земельної ділянки площею 27,6059 га, за адресою: смт. Авангард, вул. Базова, 17, Овідіопольского району Одеської області, для розміщення торгівельного комплексу та митного терміналу «Нове місто».

З огляду на це та з урахуванням відсутності належних повноважень та підстав для укладення договору, підлягає визнанню недійсним договір оренди землі від 21.09.2009 № б/н, укладений на підставі рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 17.09.2009 №960-IV щодо земельної ділянки площею 27,6059 га, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 17, укладений Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області ( вул. Добрянського, буд. 26, смт Авангард, Овідіопольський район, Одеська обл., 67806, код ЄДРПОУ 23211248) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд» (пр-т Миру, буд. 6, приміщення 8, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001, код ЄДРПОУ 36436374).

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

ТОВ «Реді-Мейд» вказує, що у 2015 році Першим заступником військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України також надавалася позовна заява до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, треті особи - Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про визнання незаконним та скасування рішення Авангардівської селищної ради №417 від 21.09.2004, визнання недійсним договору оренди землі від 29.09.2004 ВВК №983106. Вказаний позов залишений без розгляду (справа №916/3720/15).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статей 257, 261 наведеного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Разом з тим, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Суд вказує, що у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність потенційного позивача саме про факт порушення його права, а не інформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду у справі №910/4715/16 від 22.12.2018.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справі №372/1387/13 зробила обґрунтований висновок про те, що закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів.

Що стосується посилання на наявність справи №6/279-06-6754А, то суд вказує, що позивачем у даній справі виступає Міністерство оборони України, а у даній справі позивачами, крім Міністерства оборони України, є Кабінет Міністрів України, а також Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси.

Втім, під час розгляду вказаної справи не брали участь Кабінет Міністрів України, КЕВ м. Одеси, Військова прокуратура Південного регіону України.

З огляду на обізнаність Міністерства оборони з наявністю рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21.09.2004 №417 «Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» під розміщення торгівельного комплексу і митного терміналу «Нове місто» з 2006 року, суд приходить до висновку про пропуск Міністерством оборони України строку позовної давності.

Водночас, відповідач посилається на наявність справи №916/3720/15 за позовом першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до відповідача Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про визнання незаконним та скасування рішення Авангардівської селищної ради № 417 від 21.09.2004 "Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Консент" під розміщення торгівельного комплексу і митного терміналу "Нове місто"; визнати недійсним договір оренди землі від 29.09.2004 ВВК № 983106, укладений на підставі рішення Авангардівської селищної ради від 21.09.2004 № 417 між Авангардівською селищною радою та ТОВ "Консент".

Судом встановлено, що у справі №916/3720/15 позовну заяву було подано і прийнято до провадження у вересні 2015 року.

Відповідно до ст. 29 ГПК України (у редакції, чинній на час подання та прийняття вказаного позову до провадження) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Вказане свідчить про наявність доказів обізнаності позивача із порушенням його прав саме з моменту отримання ухвали про порушення провадження у справі №916/3720/15. З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про відсутність пропуску строку позовної давності Кабінетом Міністрів України як позивачем у даній справі.

Посилання на те, що МВС України погоджувало розширення проїжджої частини, Міністерство аграрної політики погоджувало еколого-агрохімічний паспорт поля, Міністерство охорони навколишнього середовища надсилало висновок експертизи, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій складало експертний висновок жодним чином не доводить обізнаність Кабінету Міністрів України із порушенням прав, оскільки центральні органи виконавчої влади є окремими юридичними особами, володіють власною право- та дієздатністю.

Таким чином, визначальним при вирішенні цього спору є обізнаність позивачів, зокрема, Кабінету Міністрів України як органу державної влади, що здійснює повноваження з розпорядження землями державної власності, не лише про наявність оспорюваних рішень та договору, а саме про порушення своїх прав внаслідок їх прийняття (укладення).

Решта доводів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст.1, 12, 13, 15, 16, 20, 203 256, 257, 261, 267, 386 ЦК України, ст.ст. 13-17, 19, 21, 77, 84, 92, 95, 124, 141, 142, 149, 150, 155 ЗК України, Законом України «Про Збройні Сили України», Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Законом України «Про використання земель оборони», Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002, Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, Положенням про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448, ст.ст.46, 73, 74, 75, 77, 79, 86, 91, 98, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника військового прокурора Південного регіону України (вул. Пироговська, буд. 11, м. Одеса, 65012) в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00019442); Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022); Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (вул. Єврейська, буд. 13, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 08038284) до Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (вул. Добрянського, буд. 26, смт Авангард, Овідіопольський район, Одеська обл., 67806, код ЄДРПОУ 23211248), Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд» (пр-т Миру, буд. 6, приміщення 8, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001, код ЄДРПОУ 36436374), про визнання незаконними та скасування рішень та визнання недійсним договору оренди задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21.09.2004 №417 «Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Консент» під розміщення торгівельного комплексу і митного терміналу «Нове місто».

3. Визнати незаконним та скасувати рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 17.09.2009 №960-IV «Про передачу в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ «Реді-Мейд» земельної ділянки площею 27,6059 га, за адресою: смт. Авангард, вул. Базова, 17, Овідіопольского району Одеської області, для розміщення торгівельного комплексу та митного терміналу «Нове місто».

4. Визнати недійсним договір оренди землі від 21.09.2009 № б/н, укладений на підставі рішення Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 17.09.2009 №960-IV щодо земельної ділянки площею 27,6059 га, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 17, укладений Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області ( вул. Добрянського, буд. 26, смт Авангард, Овідіопольський район, Одеська обл., 67806, код ЄДРПОУ 23211248) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд» (пр-т Миру, буд. 6, приміщення 8, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001, код ЄДРПОУ 36436374).

5. Стягнути з Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (вул. Добрянського, буд. 26, смт Авангард, Овідіопольський район, Одеська обл., 67806, код ЄДРПОУ 23211248) на користь військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363, МФО 820172, ДКСУ, м. Київ, р/р 35216073082762) 5873,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реді-Мейд» (пр-т Миру, буд. 6, приміщення 8, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001, код ЄДРПОУ 36436374) на користь військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363, МФО 820172, ДКСУ, м. Київ, р/р 35216073082762) 1174,67 грн. витрат зі сплати судового збору.

7. Видати судові накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частина рішення складені 17.04.19р. Повний текст рішення складений та підписаний 26 квітня 2019 р.

Суддя Р.В. Волков