Рішення № 81433873, 04.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.04.2019Справа № 910/16418/18За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до Національного банку України

третя особа акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним правочину

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Трушев О.П.;

від відповідача - Ходюк О.Я.;

від третьої особи - Мисник Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про визнання недійсним Іпотечного договору № 56 від 19.03.2009р., укладеного між Національним банком України та товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М. 19.03.2009р. та зареєстрований в реєстрі за №511.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час укладення спірного Іпотечного договору сторонами не було дотримано вимог ст. 18 Закону України "Про іпотеку" та не закріплено в договорі розміру основного зобов'язання, тобто зобов'язання ПАТ "КБ "Приватбанк" за кредитним договором №19 від 03.03.2009. Також, передача майна ТОВ "Приватофис" в іпотеку банку повинна була відбуватися за погодженням з учасниками/засновниками товариства.

Ухвалою суду від 10.12.2018 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання у справі на 24.01.2019. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк".

03.01.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив, оскільки позивачем не доведено підстави визначені ст.ст. 203, 215 ЦК України за наявності яких закон пов'язує можливість визнання правочину недійсним.

10.01.2019 третьою особою поданні пояснення на позовну заяву, які долучені судом до матеріалів справи.

11.01.2019 відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності, відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України, зважаючи на те, що оскаржуваний правочин укладено 19.03.2009, строк позовної давності становить до 20.03.2012, а позов пред'явлений до суду 06.12.2018 та стосується визнання недійсним договору, у зв'язку з його невідповідністю на момент укладення такого договору нормам чинного законодавства України.

У судовому засіданні 24.01.2019 позивачем підтримана заява про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив, подана позивачем через відділ діловодства суду 23.01.2019.

Подана заява обґрунтована наявністю великої кількості (56) активних судових проваджень про визнання недійсними іпотечних договорів, стороною яких є Позивач, а також значним обсягом інформації й документів, які Позивачу необхідно зібрати, оформити належним чином, надіслати учасникам справи тощо у визначений судом термін, з метою забезпечення реалізації законних прав та інтересів ТОВ «Приватофис», враховуючи положення ч. 5 ст. 13 ГПК України, за якими суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України, з метою забезпечення реальної можливості для реалізації визначених ст.ст. 80, 166 ГПК України прав ТОВ «Приватофис» на подання Відзиву та доказів, а також з метою дотримання закріплених у ГПК України основних засад (принципів) господарського судочинства, у тому числі з метою забезпечення рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; та змагальності сторін, позивач просив поновити процесуальний строк для подання відповіді на відзив.

У судовому засіданні 24.01.2019 суд порадившись на місці вирішив задовольнити клопотання позивача та поновив позивачу процесуальний строк для подання відповіді на відзив. Подану відповідь на відзив на позовну заяву, суд прийняв до розгляду.

В підготовчому засіданні 24.01.2019 представник відповідача підтримав подане 16.01.2019 через загальний відділ діловодства суду клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

На обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що Національним банком України до відзиву на позовну заяву надані завірені копії Кредитного договору №19 від 03.03.2009 року, крім того в матеріалах справи наявний договір іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань, уставні документи майнових поручителів. Всі зазначені документи відносяться до банківської таємниці, оскільки містять інформацію, зазначену в статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а саме відомості про банківські рахунки ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитний договір), здійснені ПАТ КБ "ПриватБанк" угоди (кредитний договір між НБУ та Банком, іпотечний договір між НБУ та майновим поручителем).

Крім того, Кредитний договір №19 від 03.03.2009, укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариство Комерційний банк "ПриватБанк" на виконання вимог постанов Правління Національного банку України, які мають гриф "Банківська таємниця" (преамбула кредитного договору №19 від 03.03.2009).

Розглянувши клопотання відповідача в судовому засіданні 24.01.2019 про розгляд справи в закритому судовому засіданні, господарський суд приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, наявність в матеріалах справи інформації та документів, які містять банківську таємницю, керуючись ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 8,9, ГПК України задовольнив клопотання відповідача та ухвалив здійснювати розгляд справи в закритому судовому засіданні, про що виніс ухвалу суду від 24.01.2019.

Ухвалою суду від 24.01.2019 ухвалено розгляд справи №910/16418/18 здійснювати в закритому судовому засіданні. Суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 12.02.2019.

В підготовчому засіданні 12.02.2019 представник позивача підтримав подану через загальний відділ діловодства суду 11.02.2019 заяву про зміну підстав позову.

На обґрунтування поданої заяви Позивач зазначив, що Національний банк не мав право отримувати в забезпечення кредиту рефінансування саме нерухоме майно, що було прямо передбачено імперативними нормами нормативно-правових актів, що регулювали питання забезпечення кредитів рефінансування станом на дату укладання Іпотечного договору, а тому Позивач вважає, що сторонами при укладенні Іпотечного договору не було дотримано вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, на підставі чого такий договір підлягає визнанню недійсним у відповідності до ст. 215 ЦК України.

Також Позивач зазначив, що з огляду на формулювання п. 3.4 Постанови Правління Національного банку України від 30.04.2009 № 259 та пп. 2 п. 3 Постанови Правління Національного банку України 06.02.2014 № 48 "Про механізм оперативного підтримання ліквідності банків" дані нормативно-правові акти містять виключні переліки того, що могло прийматись Національним банком України як забезпечення кредиту рефінансування, який надається банку для підтримки ліквідності. Дані переліки не містять такого виду забезпечення кредиту рефінансування як нерухоме майно.

Представники відповідача та третьої особи заперечили проти заявленої позивачем заяви про зміну підстав позову.

Відповідно до ч.2 п.3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Таким, чином, розглянувши заяву позивача про зміну підстав позову, господарський суд приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, керуючись ст. 46 ГПК України задовольняє заяву позивача про зміну підстав позову та приймає її до розгляду та вказує, що фактично дана заява не змінює предмет або підставу позову, а лише визначає та деталізує підстави для визнання недійсним договору, який позивач просить суд визнати недійсним.

Представник позивача також підтримав подане 11.02.2019 через загальний відділ діловодства суду клопотання про залучення до участі у справі №910/16418/18 в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Океанмаш" (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна перемоги, 32; код ЄДРПОУ 30852560); Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайлон" (адреса: 49000, м. Дніпро, вулд. Робоча, 172, пиміщення1; код ЄДРПОУ 33564306); Компанія Веспаренто Лімітед (адреса: 96960, Маршалові острови Траст компані комплекс Аджелтейк роуд, Аджелтейк Айленд Маюро, МН); Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс-Офіс" (адреса: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна перемоги, 32; код ЄДРПОУ 33546601).

Представники відповідача та третьої особи зазначили, що подане позивачем 11.12.2018 клопотання про залучення третіх осіб до участі у справі на адресу відповідача та третьої особи не надходило.

Суд перевіривши докази направлення поданого позивачем 11.02.2019 клопотання про залучення третіх осіб, зазначає, що до поданого клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб не надано доказів направлення даного клопотання на адресу відповідача та третьої особи.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Статтею 42 ГПК України визначені права та обов'язки учасників справи.

Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. У разі подання будь-якої заяви, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Враховуючи, що клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб від 11.02.2019 не було направлено на адресу сторін, суд дійшов висновку, що Клопотання позивача подане з порушенням вимог ст. 46 ГПК України та підлягає поверненню заявнику без розгляду, про що судом винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 12.02.2019 розгляд справи відкладено на 28.02.2019.

Подане, через відділ діловодства суду 19.02.2019 клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні, представник відповідача просив не розглядати зважаючи на те, що в попередньому судовому засіданні судом вже було задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

19.02.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву з урахуванням поданої позивачем заяви про зміну підстав позову.

25.02.2019 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" надійшла позовна заява третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайлон" просить суд визнати відсутнім у Національного банку України права вимагати повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" усієї суми заборгованості за Кредитним договором №19 від 03.03.2009, укладеним між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк".

Ухвалою суду від 04.03.2019 відмовлено у прийнятті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" до Національного банку України про визнання відсутнім права вимоги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

10.01.2019 третьою особою подана заява про визнання зловживанням своїми процесуальними правами дії ТОВ «Приватофіс», що полягають у поданні позовної заяви про визнання іпотечного договору №56 від 19.03.2009 недійсним, у зв'язку з чим третя особа просила залишити позовну заяву без розгляду.

На обґрунтування поданої заяви представник третьої особи зазначив, що позовна заява ТОВ "Приватофис" про визнання недійсним Іпотечного договору є завідома безпідставним позовом, який має очевидно штучний характер, а відтак має ознаки позову, що ініційований з єдиною метою затягування судового розгляду справи №910/16418/18 про звернення стягнення на Предмет іпотеки, а також доводи ТОВ "Приватофіс" не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються обставинами, фактами та доказами викладеними в поясненнях АТ КБ "Приватбанк".

28.02.2019 позивачем подані заперечення на клопотання АТ «КБ «Приватбанк» про залишення без розгляду позовної заяви ТОВ «Приватофіс» поданої через зловживання своїми процесуальними правами ТОВ «Приватофіс».

Суд, розглянувши заяву третьої особи про повернення позову про визнання недійсним Іпотечного договору №56 від 19.03.2009 без розгляду, заслухавши думку представників сторін суд вирішив відмовити в задоволенні даної Заяви, враховуючи, що розгляд справи господарським судом ґрунтується на принципі диспозитивності, позивачу надано право самостійно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами, зокрема, вільно та на власний розсуд визначати предмет і підстави позову, обирати спосіб захисту свого порушеного права, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб тощо, а матеріали справи не містять доказів, з яких можна дійти однозначного висновку про подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" завідомо безпідставного позову в даній справі, а також доказів вчинення позивачем дій, що мали б наслідком затягування розгляду справи.

28.02.2019 третьою особою подано відзив на позовну заяву з урахуванням поданої позивачем заяви про зміну підстав позову.

У підготовчому засіданні, призначеному на 05.03.2019 позивач наполягав на зупиненні провадження у справі, оскільки йому стало відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайлон" подало 05.03.2019 через відділ діловодства суду апеляційну скаргу на ухвалу суду від 04.03.2019 про відмову у прийнятті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" до Національного банку України про визнання відсутнім права вимоги, тому позивач заявляє усне клопотання про зупинення провадження у справі та наполягає на направленні всіх матеріалів справи №910/16435/18 до Північного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду від 04.03.2019. В обґрунтування зазначеного представник позивача посилається на п. 17.10 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача заперечив проти заявленого позивачем клопотання про зупинення провадження у справі № 910/16418/18, та зазначив, що відсутні підстави в зупиненні провадження у справі, оскільки вважає за необхідно направити лише матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" до Північного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду від 04.03.2019 та наполягає на закритті підготовчого провадження та призначення розгляду справи №910/16418/18 по суті.

Представник акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (третьої особи) підтримав думку представника відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайлон" не подало до суду заву (клопотання) про зупинення провадження у справі, в зв'язку поданою ним апеляційної скарги на ухвалу суду від 04.03.2019 про відмову у прийнятті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайлон" до Національного банку України про визнання відсутнім права вимоги.

Суд, розглянувши усне клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі, відмовив у його задоволенні.

В підготовчому засіданні 05.03.2019 остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог. З'ясовані всі питання визначені ст. 182 Господарського процесуального кодекс України.

Суд в підготовчому судовому засіданні поставив на обговорення питання про можливість завершення підготовчого провадження, та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представники сторін зазначили про можливість закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 05.03.2019 закрито підготовче провадження у справі №910/16418/18. Призначено розгляд справи №910/16418/18 по суті на 04.04.2019.

04.04.2019 позивачем подана заява про відвід судді Бондаренко І.І., відповідно до якої позивач вказує, що суддя Бондаренко І.І. у судовому засіданні 05.03.2019 не задовольнили клопотання про зупинення провадження по справі, чим порушила норми п. 17.12. ГПК України.

Суд не прийняв до розгляду подану позивачем заяву про відвід судді Бондаренко І.І., оскільки в даній заяві відвід заявлено іншому складу суду (Бондаренко І.І.), ніж той, який розглядає справу №910/16418/18 (Борисенко І.І.) та не стосується розгляду даної справи.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав заявлені позовні вимоги, відповідач проти позову заперечив.

У задоволенні усного клопотання позивача про оголошення перерви в судовому засіданні 04.04.2019 для підготовки письмової промови в дебатах, суд відмовив за безпідставністю.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 04.04.2019 судом було заслухано вступне слово позивача, відповідача, третьої особи, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Після проведення судових дебатів, позивач звернувся до суду з заявою про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ст. 42 ГПК України.

У задоволенні поданої заяви про залишення позову без розгляду суд відмовив, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Відповідно до п.1ч.2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд може постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Як було зазначено раніше ухвалою суду від 05.03.2019 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Відповідно до ч.2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Подана позивачем заява про залишення позовної заяви без розгляду подана під час розгляду справи по суті, після судових дебатів та перед виходом суду до нарадчої кімнати. Підстави пропуску строку на подання відповідної заяви суду позивачем не обґрунтовані, поважні причини пропуску не зазначені.

Подана заява про залишення позовної заяви без розгляду залишається судом без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Національним банком України та Закритим акціонерним товариством «ПриватБанк» (правонаступником якого є - АТ «КБ «Приватбанк») укладено Кредитний договір №19 (надалі за текстом - «Кредитний договір»).

Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору в редакції Додаткового договору №42 від 26.01.2010 Кредитор зобов'язується надавати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - «Кредит», на умовах визначених цим договором до нього.

Згідно з пунктом 1.2. у рахунок відкритої кредитної лінії Кредитор надає Позичальнику кредит на суму 5 000 000 000,00 (п'ять мільярдів гривень 00 копійок) строком з 03.03.2009 року по 23.10.2015 роком зі сплатою 17,3% (сімнадцять цілих три десятих) процентів річних.

Пунктом 1.4. Кредитного договору передбачено, що в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов'язань, щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги Кредитор укладає з Позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є об'єкти нерухомого майна, що належить на праві власності Позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими Позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками.

На виконання пункту 1.4. Кредитного договору, 19.03.2009 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватофис» укладено договір іпотеки №56, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.І. та зареєстрований в реєстрі за №511.

Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки, цей Договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №19 від 03.03.2009 року із:

- повернення кредиту, наданого у сумі 5 000 000 000,00 грн. (п'ять мільярдів повернення кредиту, строком повернення відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1 до Кредитного договору №19 від 03.03.2009 ) але / та не пізніше 03 (третього) березня 2010 (дві тисячі десятого) року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених кредитним договором;

- сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 (шістнадцять цілих п'ять десятих) процентів річних щомісячно в передостанній робочий день місяця - за період з першого по останнє число поточного місяця; а також процентів за додатковими договорами про внесення змін (доповнень) до Кредитного договору, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки;

- сплати штрафних санкцій у розмірі передбаченому Кредитним договором.

Відповідно до пункту 2 Договору іпотеки, «Приватбанк» виконує зобов'язання за Кредитним договором в порядку, передбаченому Кредитним договором.

Згідно з пунктом 3 Договору іпотеки, іпотекою за цим договором також забезпечується вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування:

- витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за Кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки;

- витрат на утримання і збереження предмета іпотеки;

- витрат на страхування предмета іпотеки, якщо витрати на страхування предмету іпотеки зроблені Іпотеко держателем;

- збитків, завданих порушенням умов цього договору та Кредитного договору.

В забезпечення виконання «Приватбанк» зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, нерухоме майно (далі - «Предмет іпотеки»), згідно з опису, що міститься в додатку №1 який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 5 Договору іпотеки).

Відповідно до пункту 25 Договору іпотеки, термін дії договору - до повного виконання «Приватбанк» зобов'язань за Кредитним договором, зазначеним в пункті 1 цього договору та усіма додатковими договорами до нього.

11.06.2010 між Національним банком України та ТОВ "Приватофис", укладено Додатковий договір 1 до Іпотечного договору.

19.07.2011 між Національним банком України та ТОВ "Приватофис", укладено Додатковий договір №2 до Іпотечного договору.

Позивач, як на одну з підстав для визнання Договору іпотеки недійсним посилається на те, що Договір іпотеки не містить усіх істотних умов, передбачених ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача з наступних підстав.

За приписами статті 18 Закону України «Про іпотеку» одними з істотних умов, які має містити іпотечний договір, є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, а також опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Між Позивачем та Відповідачем укладено договір, який за своєю юридичною природою є договором іпотеки. Відповідно до положень ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Як зазначалось вище, умовами договору іпотеки, зокрема пунктом 1 визначені істотні умови, які передбачені статтею 18 Закону України «Про іпотеку», а саме - розмір основного зобов'язання, порядок повернення (згідно до графіку визначеному у Додатку № 1 до Кредитного договору), строк його виконання, а також наявне посилання на правочин (Кредитний договір №19 від 03.03.2009) у якому встановлене основне зобов'язання.

Отже, умовами Іпотечного договору сторони встановили, що Іпотекодавець забезпечує виконання зобов'язань за Кредитним договором у розмірі вимог Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору у повному обсязі, а також вимог щодо відшкодування витрат та збитків, завданих порушенням умов Іпотечного та Кредитного договору.

Таким чином зважаючи на те, що Законом України «Про іпотеку» передбачено альтернативу зазначення розміру, строку і порядку виконання основного зобов'язання з посиланням на правочин у якому вказується основне зобов'язання, іпотечний договір містить всі істоті умови, необхідні для його дійсності та правомірності.

Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/24073/16.

Отже, посилання позивача на недотримання вимог статті 18 закону України «Про іпотеку» при укладенні іпотечного договору є недоведеним, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо посилання Позивача щодо укладення Іпотечного договору без надання згоди засновників товариства.

Згідно з ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК утворює правовідношення представництва, в якому, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.

Як вже зазначалося, в забезпечення виконання «Приватбанк» зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, нерухоме майно, згідно з опису, що міститься в додатку №1 який є невід'ємною частиною Іпотечного договору (пункт 5 Договору іпотеки).

Згідно Протоколу № 29/01/2009 загальних зборів учасників ТОВ «Приватофіс» від 29.01.08.2009 року за участі присутніх учасників ЗАТ КБ «Приватбанк» (99,99% - 99.99 голосів), ТОВ «Спектрум - Енерго» (0,01% - 0,01 голосів) прийнято рішення щодо укладення договорів поруки/іпотеки для забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору КБ «Приватбанк», який буде укладено з Національним банком України, усім своїм майном, у тому числі - нерухомістю.

Отже, посилання на те, що укладення оскаржуваного договору відбулося без надання згоди засновників товариства, є безпідставним.

Щодо посилання Позивача на порушення пункту 3.4. Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України» від 30.04.2009 №259 (надалі-Положення №259) та на порушення пунктів 2, 3, Постанови Правління Національного банку України «Про механізм оперативного підтримання ліквідності банків» від 06.02.2014 №48 (надалі - Постанова №48).

Відповідно до пункту 3.4. Положення 259, Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише під відповідне забезпечення. Національний банк у повідомленні про проведення тендера, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку, визначає перелік видів забезпечення.

У забезпечення кредитів рефінансування можуть прийматися: державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України); державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку; депозитні сертифікати; цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України (далі - цінні папери ДІУ); іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни); іпотечні облігації (лише звичайні); облігації місцевих позик; облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України; векселі суб'єктів господарювання - резидентів України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів; векселі банків, авальовані іншим банком; гарантії іншого банку-резидента (абзац 2 п. 3.4. Положення 259).

При цьому, пункт 3.4. не містить у собі посилання на те, що зазначений перелік є вичерпним.

Відповідно до пп. 2 п. 3 даної Постанови Правління Національного банку України 06.02.2014 № 48 «Про механізм оперативного підтримання ліквідності банків», забезпеченням кредиту, рефінансування відповідно до механізму оперативного підтримання ліквідності банків можуть бути державні облігації України та/або іноземна валюта (долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк).

Як встановлено судом, спірний Іпотечний договір №56 укладено 19.03.2009.

В свою чергу, Положення № 259 набрало чинності 06.06.2009, а Постанова № 48 - 06.02.2014.

Отже, норми Положення № 259 та Постанови № 48 набрали чинності після дати укладення спірного договору (19.03.2009), що виключає можливість їх застосування до спірних правовідносин.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність сторони.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно правового акту в часі треба розуміти так, що вона визначається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Положення частини 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосуються фізичних осіб і не поширюються на юридичних осіб.

В той же час, положення Кредитного договору та актуальне на момент укладення спірного Іпотечного договору законодавство передбачали можливість укладення Іпотечного договору з метою забезпечення виконання ПРИВАТБАНК своїх зобов'язань щодо повернення кредиту.

Відповідно до пункту 3 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування.

Згідно з статтею 14 Закону України «Про Національний банк України», Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Статтею 42 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції, зокрема, надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій (абзац 2 п. 15 ст. 42 ЗУ «Про Національний банк України»).

Пунктом 3.5. Положення 259 визначено, що Національний банк залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку розпорядчими документами може приймати рішення щодо взяття під забезпечення кредиту рефінансування однорідної або змішаної застави.

Зокрема, ст. 42 Закону про НБУ визначено, що НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій має право надавати кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному НБУ.

У відповідності до положень пункту 3 ст. 7 та пункту 1 частини 1 статті 42 Закону України «Про Національний банк України», статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вимог Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.12.2008 №459, Правлінням Національного банку України прийнято Постанову №92/БТ від 25.02.2009 (надалі за текстом - «Постанова №92/БТ»).

Пунктом 2 Постанови №92/БТ передбачено, що як забезпечення наданого кредиту взяти в заставу нерухомість (із застосування коригуючого коефіцієнта 0,8) Банку та майнових поручителів, майнові права за наданими Банком кредитами (із застосуванням коригуючого коефіцієнта 0,8), у тому числі такі, забезпеченням за якими є майнові права на грошові депозити і такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками. Оформлення видачі кредиту здійснювати за окремими договорами після надання Банком відповідної застави.

З огляду на вищезазначені положення чинного законодавства, Правлінням Національного банку України прийнято Постанову №92/БТ, яка є актом індивідуальної дії та спрямована на надання АТ «КБ «Приватбанк» кредиту для підтримки ліквідності з отриманням в заставу/іпотеку відповідного забезпечення, зокрема, нерухомого майна.

В свою чергу, відповідно до п. 2.1 Положення № 459 Банки під забезпечення кредитів Національного банку для підтримки ліквідності можуть надавати нерухоме майно (будівлі і споруди), яке може бути предметом застави, за умови, що на час укладення договору застави немає жодних обтяжень щодо цього майна.

При цьому, Тимчасовим положенням НБУ №459 встановлено, що зазначений перелік не є вичерпний і банки мали право пропонувати НБУ інше високоліквідне забезпечення.

За таких обставин, Національний банк України при укладанні спірного договору іпотеки дотримався положень чинного законодавства, а посилання Позивача про зворотне не береться судом до уваги.

Приписами ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В той же час Позивачем не доведені підстави визначені ст. ст. 203, 215 ЦК України, за наявності яких закон пов'язує можливість визнання правочину недійсним, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо позовної давності, суд вказує наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», зокрема, зазначено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому судом взято до уваги, що відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд дійшов до висновку про відсутність порушення прав позивача при зверненні з даним позовом до суду, суд відмовляє в позові по суті з підстав його необґрунтованості, тому суд не застосовує строк позовної давності у даній справі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача .

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Приватофис" відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.04.2019

Суддя І.І. Борисенко