Рішення № 81433814, 22.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2019Справа № 910/1880/19

За позовомКомунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»доПриватного акціонерного товариства «ВФ Україна»простягнення 591 160,63 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Лялюк Л.В.від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (надалі - «Підприємство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (надалі - «Товариство») про стягнення 591 160,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано грошове зобов'язання з внесення плати за користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності за договором про встановлення сервітуту №БМС-11-Б/773 від 09.11.2015, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 591 160,63 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

11.03.2019 представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що договір про встановлення сервітуту №БМС-11-Б/773 від 09.11.2015 є недійсним з моменту його підписання, оскільки у зазначеному договір відсутній предмет спору. З огляду на недійсність договору, відповідач вважає, що його обов'язок з внесення позивачеві коштів відсутній.

У відповіді на відзив, поданій представником позивача до канцелярії суду 07.03.2019, Підприємство проти доводів Товариства заперечує повністю, оскільки укладаючи договір №БМС-11-Б/773 від 09.11.2015 сторони погодили всі його істотні умови, а відсутність підписаного між сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту не звільняє відповідача від обов'язку вносити плату за надане право за таким договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.04.2019.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується підписом його представника в розписці від 08.04.2019.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

В судовому засіданні 22.04.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2015 між Підприємством та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна», правонаступником якого є Товариство, (сервітуарій) був укладений договір про встановлення сервітуту №БМС-11-Б/773 (надалі - «Договір»), предметом якого згідно п. 1.1 є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до даного договору.

Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - обладнання) у визначеному сторонами місці відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (додаток № 2 до даного договору).

Встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія, в місцях, вказаних у додатку № 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору. Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в додатку № 1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору) (п.п. 2.1, 2.2 Договору).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення відповідно до умов договору, розрахунок якої наводиться у додатку № 1 до даного договору.

За змістом п. 3.3 Договору щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в договорі. На момент підписання договору щомісячна плата становить 11 898,15 грн. з ПДВ.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку підприємства. Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 3.5).

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 08.11.2016. У разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах (п.п. 9.1, 9.2).

Додатком №1 до договору був погоджений адресний перелік об'єктів комунальної власності для встановлення сервітуту (м. Київ, вул. Леніна, 27) та формула розрахунку щомісячної плати.

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з внесення плати за користування об'єктом розміщення у період з листопада 2015 року по серпень 2018 року.

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України).

Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору Підприємство надало Товариству обмежене право користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 27, для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв'язку.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості користування майном виконав неналежним чином, а саме - вартість за користування сервітутом за період з листопада 2015 року по серпень 2018 року в сумі 591 160,63 грн. не сплатив.

На підтвердження викладених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків на оплату та актами наданих послуг за вказаний період, направлені за адресу відповідача, копії поштових чеків та описів вкладення, а також розписки Товариства про отримання нарочно вказаних рахунків та актів наданих послуг.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що відразу після укладення договору відповідач у одностронньому порядку прийняв рішення про відмову від розміщення обладнання на об'єкті, у зв'язку із чим не здійснював оплату наданого йому позивачем сервітуту.

Перевіряючи зазначені доводи відповідача, суд виходив з того, що сервітутний договір - це договір про встановлення речового права на чуже майно, тобто таким договором передається у користування не річ, а встановлюється право - речове право користування такою річчю.

Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 «Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій» Підприємство уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об'єктах.

Відповідно до припису ч. 6 ст. 31 Закону України «Про телекомунікації» суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

У роз'ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об'єктах комунальної власності, що викладені у листі №4484 від 07.06.2005, надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України).

З наведених норм чинного законодавства, а також з умов договору вбачається, що за своєю правовою природою правочин, що був укладений між сторонами, має зміст сервітуту, який полягає у наданні сервітуарію (відповідачу) права користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 27, для встановлення обладнання відповідача.

При цьому, Товариство погодилося із тим, що дане право обмеженого користування об'єктом (встановлення сервітуту), розпочинається саме з моменту укладення договору сервітуту (п. 2.1), а не з моменту підписання акта розміщення обладнання, який передбачається п. 2.2 Договору.

Суд зазначає, що акт розміщення обладнання, про який вказується у п. 2.2 Договору, погоджує лише місце розташування обладнання відповідача на об'єкті, а не факт виникнення самого права користування цим об'єктом (встановлення сервітуту), визначеним нормами права.

Відповідно до ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.4 Договору, суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача становить 591 160,63 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 591 160,63 грн. на підставі Договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення її від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Твердження відповідача про недійсність Договору з моменту його укладення судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Зокрема, як на підставу для недійсності Договору відповідач вказує на те, що в такому договорі відсутній предмет, оскільки Товариство майже одразу після його укладання відмовилося від розміщення обладнання на об'єктів, про що неоднарозово повідомляв позивача.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Дослідивши умови Договору судом встановлено, що його укладено з необхідним обсягом цивільної дієздатності, зміст договору відповідає вимогам законодавства, сторонами було дотримано вимог щодо його форми та досягнуто згоди з усіх істотних умов згідно зі ст. 403 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо предмету договору, а саме - надання права користування відповідачу частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 27.

Більш того, суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд відзначає, що предметом господарського договору є господарські зобов'язання, за якими боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Умови про предмет договору повинні включати визначення матеріального об'єкта договірного зобов'язання, а саме:

- найменування (номенклатуру, асортимент) товару, сутність та перелік послуг, результат робіт;

- кількісні показники поставки продукції, виконання робіт, надання послуг;

- вимоги до їх якості, які визначаються посиланням на відповідні державні стандарти або на технічні умови, або вимоги, яким має відповідати товар (встановлюються у технічній документації, зразках, еталонах). В усякому разі товар, результати робіт, послуг мають бути придатними для використання у цілях, для яких вони призначені.

В той же час, не погодження сторонами всіх істотних умов договору згідно ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України, чого в даному випадку не встановлено, може свідчити саме про неукладеність такого договору, тобто непородженням ним цивільних прав та обов'язків, що виключає можливість визнання судом такого правочину недійсним.

Аналогічний висновок міститься в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 та п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Крім того, суд враховує, що за приписами ст. 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут.

Відповідно до п. 9.3 Договору сторони погодили можливість припинення користування об'єктом розміщення, підтвердженням якої є укладений акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Разом з тим, за умовами пункту 9.2 Договору, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, встановленого п. 9.1 - до 08.11.2016, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.

Матеріалами справи підтверджено, що жодна із сторін не повідомляла іншу про закінчення строку дії Договору, тому Договір станом на момент розгляду даної справи є продовженим, а в матеріалах справи відсутні докази розірвання сторонами договору сервітуту у судовому порядку.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості за Договором у розмірі 591 160,63 грн. є правомірними та обґрунтованими, а відтак задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; ідентифікаційний код 14333937) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ідентифікаційний код 03366500) заборгованість у розмірі 591 160,63 грн. та судовий збір у розмірі 8 867,41 грн. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.04.2019.

Суддя В.П. Босий