Рішення № 81428933, 25.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2019 року № 640/612/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу починаючи з 01.05.2018 року;

- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу починаючи з 01.05.2018 року;

- допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві як отримувач пенсії.

Починаючи з 01.05.2018 року пенсійний орган припинив виплату пенсії позивачу без будь-яких повідомлень або документів про зупинення виплати пенсії. Позивач вважає, що відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та законами України права позивача на отримання пенсії.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 28.02.2019 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, з яких вбачається, що після звернення позивача, виплата пенсії останньої буде відновлено. Проте, виплата коштів за минулий період, буде здійснена після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом:

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з території проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою № НОМЕР_1 (309/17450) від 24.05.2017 року, яка міститься в матеріалах справи.

Позивач є пенсіонером на отримує пенсію за віком, відповідно до наявної у матеріалах справи копій пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3.

Зі змісту позовної заяви слідує, що за наслідком неодноразового звернення позивача до ГУ ПФУ в місті Києві з відповідними заявами.

За результатом розгляду зазначених заяв позивача, листом № 117503/03/71-8977 від 22.11.2018 року ГУ ПФУ в місті Києві повідомило позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365», орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Згідно витягу № 38 від 20.09.2018 року із рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, виплату пенсії позивача поновлено. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (в даному випадку це період з 01.05.2018) обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде вирішене питання виплати коштів за минулий період.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії починаючи з 01.05.2018 року, звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (всі нормативно-правові акти вказані, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовим актами.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Кабінетом Міністрів України 05.11.2014 була прийнята постанова № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», згідно якої (з урахуванням змін і доповнень) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Судом встановлено, що довідка від 24.05.2017 року № НОМЕР_4 про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.7-1 Порядку №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Відтак, у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 24.05.2017 року № НОМЕР_4 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», територіальний орган пенсійного фонду України своїм рішенням може припинити виплату пенсії у випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачу виплати пенсії.

Крім того, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано витребувані ухвалою від 24.01.2019 року докази, а саме: належним чином завірену копію пенсійної справи позивача, що позбавляє суд можливості встановити відомості щодо причин припинення виплати пенсії позивача починаючи з 01.05.2018 року до моменту поновлення, а також прийняті рішення після звернення з заявою про виплату пенсії «за минулий час» та про прийняті з цього приводу будь-яких рішень.

З аналізу постанов Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, № 509 від 01.10.2014 року, № 367 від 05.11.2014 року, № 595 від 07.11.2014 року випливає, що ними встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто особливості виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки вищенаведені нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, вони не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Отже, суд приходить до висновку, що пріоритетному застосуванню підлягають норми ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 428/6579/17.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, твердження відповідача, викладені в листі № 117503/03/71-8977 від 22.11.2018 року щодо заборгованості пенсії позивача, яка буде виплачуватись їй на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття є необґрунтованими, оскільки відповідач керується підзаконним нормативно-правовим актом, а саме постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365», яким є актом нижчої юридичної сили.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 КАС України).

Згідно з ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Оскільки, на момент звернення позивача до суду, заборгованість із виплати пенсії починаючи з 01.05.2018 року не усунена, суд доходить висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в місті Києві щодо припинення виплати пенсії позивача з 01.05.2018 року. Доказів протилежного відповідачем суду не надано, а з матеріалів справи не вбачається.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності своїх дій щодо припинення виплати пенсії позивачу, відповідно до вищезазначеної норми Закону та невиплати заборгованості за минулий час.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, суд вважає за необхідне, рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Суд бере до уваги правову позицію викладену в рішенні Європейського суду з прав людини від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії, ЄСПЛ», задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в інших справах, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що в даному випадку, припинення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018 року є протиправними діями пенсійного органу, які здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховним Судом викладено, зокрема, у постановах від 13.03.2018 року (справа № 235/4162/17), 20.03.2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03.05.2018 року та у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог, згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Разом з тим, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2019 року ОСОБА_1 відстрочено сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. до ухвалення рішення по даній справі.

Таким чином, наявні законні підстави для стягнення судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва.

Керуючись приписами статей 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ: 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2, АДРЕСА_1) починаючи з 01.05.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ: 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2, АДРЕСА_1) починаючи з 01.05.2018 року, згідно з документами пенсійної справи та сплатити заборгованість за весь період.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ: 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва (отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 34310206084021, код класифікації доходів бюджету 22030101).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда