Рішення № 81428794, 22.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2019 року Чернігів Справа № 620/696/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № 25-24-062/0048/38 від 12.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вважає наведені інспектором в акті №25-24-062/0048 від 24 січня 2019 року твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 згідно цивільно-правових договорів не є відносинами цивільно-правового характеру. А дії позивача щодо укладення цивільно-правових договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ст. 24 КЗпП України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву (а.с.144-150).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Інспектором праці 21.01.2019 о 16 год. 30 хв. у присутності позивача здійснено спробу проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3

На виконання пункту 16 Порядку від 26.04.2017 № 295 інспектором праці 21.01.2019 складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3, у зв’язку із ненаданням інформації необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; ненаданням для ознайомлення книг, реєстрів та документів ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію ненаданням керівником (його уповноваженим представником)/працівникамн об’єкта відвідування усних та/або письмових пояснень з питань, що стосуються законодавства про працю.

У разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об’єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється (пункт 18 Порядку від 26.04.2017 № 295).

На виконання вищевказаного пункту інспектором праці видано вимогу про надання документів від 21.01.2019 № 25-24-062/0019, у зв’язку із чим строк проведення інспекційного відвідування було зупинено до 24.01.2019.

Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 21.01.2019 № 25-24-062/0019 та вимога від 21.01.2019 № 25-24-062/0019 вручені особисто позивачу 21.01.2019.

На виконання вимоги було надано копії штатних розписів з жовтня 2018 року, копії документів, що підтверджують факт укладання трудових, в т.ч. і інших договорів відносно застрахованих осіб, які виконували роботи (надавалі послуги) з жовтня 2018 року; копії повідомлення органів ДФС про прийняття працівників на роботу з жовтня 2018 року; копії особових карток Типової форми П-2 на найманих працівників; копії табелів обліку робочого часу з жовтня 2018 року, копії відомостей з нарахування та виплати заробітної плати з жовтня 2018 року, графіки роботи працівників з жовтня 2018 року.

За результатами інспекційного відвідування позивача встановлені порушення вимог трудового законодавства, про що складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 24.01.2019 № 25-24-062/0048.

Відповідно до акту інспекційного відвідування від 24.01.2019 № 25-24-062/0048 встановлено, що працівників ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позивачем фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпеченні формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

На підставі абзацу 2 частини 2 ст. 265 КЗпП України за фактичний допуск працівників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до роботи без укладення трудового договору, винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 25-24 062/0048/38 від 12.02.2019 на ФОП ОСОБА_3 у розмірі 375570,00 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 265 КЗпП встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509. Цей Порядок визначає механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України та ч.2-7 ст.53 Закону України "Про зайнятість населення", де згідно п.2, п.3, п.6, п.7 вказаного Порядку визначено уповноважені посадові особи, яким надано права, підстави, строки накладати штрафи та визначено порядок повідомлення. А відповідно до п.8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в п.3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Як встановлено з оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до відповідальності за порушення ст.24 КЗпП – фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору.

Однак, ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 (надалі - ЦК України), встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як суб’кт підприємницької діяльності, основним видом діяльності є будівництво житлових та нежитлових будівель. В господарській діяльності використовує як найману працю, так і залучає при необхідності третіх осіб.

В грудні2017 року позивачем укладено договір підряду з ТОВ «МАЙАС СІЛТУМС», згідно у мов якого він взяв на себе зобов’язання виконати до 01 грудня 2018 року роботу з технічного обслуговування мреж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики та димовидалення внутрішньобудинкових систем, включаючи ліквідацію аварійних ситуацій.

Оскільки, для виконання зазначеної роботи у позивача не вистачало трудових ресурсів, для виконання окремих видів робіт ним залучено відповідних осіб на підставі договорів на виконання робіт.

Так, протягом жовтня 2018 року позивачем укладено 21 договір з фізичними особами. Протягом листопада 2018 року - 2 договори, грудня 2018 року - 2 договори.

Зі змісту цивільно-правових договорів укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 вбачається, що за дорученням замовника виконавець зобов'язується на власний ризик виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених договором, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані роботи. Виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовує процес виконання робіт. Факт виконання відповідних робіт підтверджується актами прийняття-передачі виконаних робіт.

Так, відповідно до вимог ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до вимог ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно приписів ч.1 ст.850 ЦК України замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов’язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час, оскільки, як вбачалось з пояснень свідків, вони також мали здійснювати інші роботи у інших замовників.

В зв’язку з чим, суд дійшов висновку, що позивач вірно оформив правовідносини, що виникли між ним та вказаними вище особама.

Відповідно до ч.1 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Конституційним правом, важливим для визначення господарських правовідносин, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене ст.42 Конституції України. Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією, насамперед, це право кожного на працю, які він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Тобто, зазначені вище особи мала конституційне право укладати цивільно-правові договори та у відповідності до ст.837, 901 ЦК України виконувати зобов’язання, передбачені умовами даних договорів.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому слід врахувати, що цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але з цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

За договором підряду, укладеним між роботодавцем і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати визначену роботу.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

В свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами. Водночас відповідно до п. «а» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

У цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.327 ЦК України).

Умовами цивільно-правових угод, укладених між сторонами, передбачено, що підрядник повинен самостійно організувати та нести відповідальність за організацію та виконання роботи з урахуванням вимог техніки безпеки з охорони праці. Зазначені умови притаманні саме договору підряду.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена не обґрунтовано, тобто без врахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), на підставі помилкових висновків, викладених в Акті перевірки, а отже підлягає скасуванню.

Крім того, відповідачем вже здійснювалась перевірка позивача з 21 по 23 листопада 2018 року, під час якої досліджувалися договори на виконання робіт укладені з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 однак жодних порушень щодо укладання зазначених договорів виявлено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 195, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № 25-24-062/0048/38 від 12.02.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 39, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39779238) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вул. Шевченка, буд. 15, с. Киїнка, 14000, код 307650798) судові витрати у розмірі 3755,70 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 25 квітня 2019 року.

Суддя О.В. Заяць