Рішення № 81428566, 09.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2019 року № 826/17725/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

за участю секретаря судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомМалого підприємства «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністюдоГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньза участю представників

- від позивача - Лелюх Л.П.;

- від відповідача - Сірик А.О.;

в с т а н о в и в:

Мале підприємство «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 липня 2018 року №1046140103 на суму 633282,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 липня 2018 року №1045140103 на суму 250000,00 грн.

В якості підстав позову позивач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням приписів Податкового кодексу України, а тому підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Під час здійснення підготовчого провадження 11 березня 2019 року суд, за згодою представників учасників справи, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та перейти до розгляду справи по суті.

У судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилався на те, що під час проведення планової документальної виїзної перевірки позивача контролюючий орган діяв у відповідності до приписів норм податкового законодавства, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами перевірки, в повній мірі відображають факт порушення позивачем норм податкового законодавства, подані ж документи не підтверджують фактичне вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

В період з 19 квітня 2018 року по 04 липня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі Наказу начальника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08 травня 2018 року №8022, проведено документальну планову виїзну перевірку Малого підприємства «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року.

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №467/26-15-14-01-03/21615705 від 11 липня 2018 року, яким встановлено порушення Малим підприємством «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, а саме:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 4 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №2908, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 633282,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 1.2, статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 250000,00 грн.;

- підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України: не своєчасне подання податкового рахунку по податку нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Такі висновки податковий орган пов'язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між Малим підприємством «Промкомлекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ісіда Груп», так як контрагенти позивача не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання послуг.

Позивачем 17 липня 2018 року подано заперечення на акт документальної планової виїзної перевірки від 11 липня 2018 року №467/26-15-14-01-03/21615705.

Проте, відповідачем листом від 26 липня 2018 року №35474/10/26-15-14-01-03 повідомлено позивача про залишення акту перевірки без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі акту перевірки від 11 липня 2018 року №467/26-15-14-01-03/21615705 відповідачем 31 липня 2018 року прийнято:

- податкове повідомлення рішення №1046140103, яким позивачу визначено до сплати грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 633282,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №1045140103, яким позивачу визначено до сплати грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 385000,00 грн., в тому числі за основним платежем - 250000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 125000,00 грн.

Позивач 14 серпня 2018 року звернувся зі скаргою про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень.

Рішенням про результати розгляду скарги від 05 жовтня 2018 року №32591/6/99-99-11-01-01-25 Державна фіскальна служба України залишила без змін оскаржувані податкові повідомлення рішення, а скаргу позивача - без задоволення.

Незгода з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями суб'єкта владних повноважень обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

При вирішенні даного спору по суті, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень) визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, розмір податкового зобов'язання продавця товарів (послуг) по господарським операціям, проведеним з кожним контрагентом - покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704, якими визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування; записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 статті 2 вказаного вище Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 статті 2 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27.06.2017 у справі № 808/1062/14, від 14.03.2017 у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06.02.2018 № К/9901/5042/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств зменшено розмір від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за наслідками виявлених порушень законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ісіда Груп».

Так, 28 вересня 2015 року між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс (колишня назва «Домус Альянс») (виконавець) укладено договір про надання послуг №2809.

Предметом даного договору є комплекс робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання в жовтні місяці 2015 року.

До перевірки, як і до матеріалів справи, позивачем надані додатки №1 та №2 до договору №2809 від 28 вересня 2015 року, якими визначені переліки виконуваних робіт та адреси об'єктів для виконання таких робіт.

Між сторонами договору підписаний акті форми КБ-2 в приймання виконаних підрядних робіт на суму 750000,00 грн., згідно додатку №2 до договору. Вартість послуг по вищевказаному акту в сумі 625000,00 грн. включена позивачем до складу собівартості послуг.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс (колишня назва «Домус Альянс») виписало на користь позивача податкову накладну №1161 від 31 жовтня 2015 року на суму 750000,00 грн., в тому числі ПДВ 125000,00 грн.

Розрахунки між сторонами договору проведені в листопаді-грудні 2015 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») подано декларацію з ПДВ до Державної податкової інспекції за листопад 2015 року. Також, як зазначено в акті перевірки, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») до Державної податкової інспекції за 4 квартал 2015 року подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб та утриманого з них податку в кількості 11 осіб.

Втім, уповноваженими особами відповідача зроблено висновок, що в період виконання зобов'язань за договором від 28 вересня 2015 року №2809 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») були відсутні основні засоби, трудові ресурси в достатній кількості, транспортні засоби, виробничі запаси, а тому встановили неможливість виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» зазначеного комплексу робіт, визначеного вказаним договором.

Суд не погоджується з доводами контролюючого органу з огляду на таке.

Як встановлено судом, вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, предметом укладеного договору між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») є надання послуг з підтримання технічного стану ліфтового обладнання в жовтні 2015 року.

Твердження відповідача щодо відсутності достатньої кількості штатних одиниць та відсутності інформації по ланцюгу постачання щодо реального джерела походження товару, не можуть слугувати підставою для сумніву щодо фактичного здійснення господарських операцій згідно вищевказаного договору, враховуючи предмет договору та те, що контролюючий орган не спростував належними та допустимими доказами взагалі сам факт виконання господарської операції, більше того, як зазначили уповноважені особи відповідача в акті перевірки на момент виконання зобов'язань за договором від 28 вересня 2015 року №2809 у контрагента позивача працювало 11 осіб.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про те, що відповідач дійшов хибних висновків щодо нереальності господарської операції за договором від 28 вересня 2015 року №2809.

Крім цього, в акті перевірки, уповноважені особи відповідача посилаються на кримінальні провадження, порушенні проти службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») за статтею 205 Кримінального кодексу України.

Однак, доводи відповідача спростовуються матеріалами справи.

Щодо посилання в Акті перевірки на наявне кримінальне провадження щодо контрагента позивача, слід зауважити на тому, що вказані в кримінальному провадженні обставини не можуть однозначно свідчити про участь Малого підприємства «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю у схемі ухилення від сплати податків. Наявне кримінальне провадження є свідченням лише того факту, що проводиться досудова перевірка фактів, викладених в кримінальних провадженнях, збираються необхідні докази на доведення наявності чи відсутності в діяннях посадових осіб підприємств злочинних діянь, що передбачені кримінальним законодавством. Сам факт наявності кримінального провадження та проведення досудового розслідування свідчить лише про проведення перевірки та не може бути доказом, що доводить наявність фіктивних ознак діяльності будь-якого з підприємств та за своєю сутністю не може встановлювати та підтверджувати порушення вимог податкового чи іншого законодавства.

Крім того, в Акті перевірки відсутні будь-які дані щодо наявності вироків (які набрали законної сили) та інших судових рішень по кримінальним провадженням відносно посадових осіб вищевказаних підприємств.

Окрім того, 03 серпня 2015 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») укладено договір про виконання робіт №01/08.

Предметом даного договору є виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт ліфтового обладнання у житлових будинках Києва, вказаних в специфікаціях до даного Договору. Вартість робіт за даним договором склала 95000,00 грн.

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») 18 серпня 2015 року укладено договір №02/08 про виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт ліфтового обладнання у житлових будинках згідно Специфікації №1 до договору на загальну суму 924530,00 грн.

Крім цього, 30 жовтня 2015 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») укладено договір №01/10 про виконання комплексу робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання згідно додатку №1 до договору на загальну суму 750000,00 грн.

Позивачем до перевірки надані довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3 за листопад 2015 року.

Розрахунки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Станом на 31 серпня 2018 року заборгованість позивача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») відсутня.

Проте, відповідачем на підставі отриманих даних з інформаційних баз Державної фіскальної служби: АІС «Податковий блок», Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру судових рішень зроблено наступні висновки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») зареєстровано Вишгородською районною державною адміністрацією 01 грудня 2014 року. Знаходиться на обліку в Тернопільській ОДПІ.

Основний вид діяльності - 41.20 - Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Стан платника - 0 (платник податків за основним місцем обліку).

Декларація з податку на прибуток до ДПІ не подавалась, що свідчить про відсутність фінансово-господарської діяльності.

В той же час, згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за IV квартал 2015 року за трудовими договорами (контрактами) працювало - 12 осіб та згідно звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма Д4) за листопад 2015 року працювало - 10 осіб.

Виходячи з вищенаведеного, уповноваженими особами відповідача зроблено висновок, що в період виконання зобов'язань за договорами від 03 серпня 2015 року №01/08, від 18 серпня 2015 року №02/08, від 30 жовтня 2015 року №01/10 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») були відсутні основні засоби, трудові ресурси в достатній кількості, транспортні засоби, виробничі запаси, а тому встановили неможливість виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» зазначеного комплексу робіт, визначеного вказаним договором.

Крім цього, в акті перевірки, уповноважені особи відповідача посилаються на кримінальні провадження, порушенні проти службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») за статтею 205 Кримінального кодексу України.

Суд не погоджується з доводами контролюючого органу, виходячи з того, що твердження відповідача щодо відсутності достатньої кількості штатних одиниць та відсутності інформації по ланцюгу постачання щодо реального джерела походження товару, не можуть слугувати підставою для сумніву щодо фактичного здійснення господарських операцій згідно вищевказаних договорів та зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини в п. 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Крім того, Європейський Суд з прав людини в п. 70, 71 рішення від 22.01.2009 у справі «Булвес проти Болгарії» зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної особи або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою податку на додану вартість, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по податку на додану вартість, неможливо для неї забезпечити дотримання постачальником обов'язків подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов'язків своєчасного подання звітності по податку на додану вартість і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пені.

Згідно з постановою Верховного Суду №К/9901/2030/17, №821/589/17 від 06.02.2018 року фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків, а первинний документ, відповідно, це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») підтверджені первинними документами, наявність трудових ресурсів не спростована відповідачем.

В Акті перевірки інспектори посилаються на нормативні документи, що регулюють правила будови та безпечної експлуатації ліфтів та порядок отримання дозволу на експлуатацію ліфтів, як на обставину необхідності мати вказаним контрагентам позивача відповідні дозвільні документи та кваліфікацію працівників. Проте, суд погоджується з позивачем, що дані правила стосуються балансоутримувача такого ліфтового обладнання, але не субпідрядника, який виконував роботи, що не стосуються технічного стану і експертного обстеження. Для комплексу робіт, що вчинялись субпідрядниками наявність спеціальних дозволів чинним законодавством не вимагається.

Що стосується тверджень відповідача з приводу того, що реєстрацію ПН №1161 від 30 жовтня 2015 року здійснено Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») з Мадриду (Іспанія), при цьому вказавши, що дану ІР адресу можна змінювати за допомогою певних програм, які унеможливлюють визначення точної адреси місця знаходження комп'ютерного обладнання, з якого відбувалась реєстрація вказаної накладної, то вказане не слугує підтвердженням неправомірних дій контрагента, не зумовлює дефектності цієї податкової накладної та не є за своєю суттю доказом неможливості вчинення господарської операції.

Проте, суд погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки від 11 липня 2018 року №467/26-15-14-01-03/21615705 щодо нереальності господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп», виходячи з наступного.

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» 31 липня 2015 року №3107 укладено договір про надання послуг №3107 від 31 липня 2015 року.

Предметом зазначеного договору є комплекс робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання згідно переліку наведеного в додатку №1 до даного договору.

Договірна вартість послуг за місяць становить 750000,00 грн.

Строк надання послуг становить з 01 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року включно.

Станом на 31 березня 2018 року заборгованість між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» відсутня.

Уповноваженими особами відповідача, виходячи з даних, отриманих з інформаційних баз Державної фіскальної служби: АІС «Податковий блок», Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру судових рішень, зроблено наступні висновки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» зареєстровано Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві 10 липня 2015 року за №10701020000058622. Знаходиться на обліку в ДПІ у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Основний вид діяльності - 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.

Стан платника - 8 (До ЄДР внесено запис про відсутність за основним місцезнаходженням).

Декларація з податку на прибуток та декларації з ПДВ до ДПІ не подавалась, що свідчить про відсутність фінансово-господарської діяльності.

Баланси, звіти про фінансові результати, розрахунки форми 1ДФ, фінансові звіти суб'єкта малого підприємництва Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» до податкового органу не подавались жодного разу з моменту реєстрації, у зв'язку з чим відсутня будь-яка інформація щодо наявності у підприємства основних засобів, земельних ділянок, транспортних засобів, будівельних машин і механізм виробничих запасів, трудових ресурсів тощо.

Враховуючи вищенаведену інформацію, відповідачем зроблено висновок, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» відповідно до договору про надання послуг №3107 від 31 липня 2015 року та додатків до нього взяло на себе зобов'язання здійснити «комплекс робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання за серпень» за адресами будинків в кількості 1983 позиції, про неможливість виконання товариством зазначених в первинних документах, виписаних ним для позивача власними трудовими ресурсами та не встановлено їх придбання у інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до інформації, що міститься в ІС «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» отримано в серпні 2015 року від контрагентів-постачальників податкові накладні із зазначенням у графі 3 «Номенклатура товарів (послуг) продавця»: Ручки кулькові з рідким чорнилом у подарункових наборах - ручка - брелок - чотки, Вироби для свят, розваг, фокусів - небесний ліхтарик, Кімнатні ігри - Дартс, Інструменти музичні іграшкові - гітара, набори конструкторські іграшкові з пластмаси - конструктор, Іграшкова зброя - лук, іграшки різноманітні не з пластмаси - яйце керамічне, Іграшки у вигляді істот, пластмасові - дракон, біт.черепця OAK Euro Asian-Green, J-профіль 4м. 9010, Стенд виставковий Assa, Izabella воронка зливна 128/100 чорний, Izabella заглушка ринви 128 права чорний, Izabella муфта ринви 128 чорний, Кукурудза, Агентські послуги. Тобто встановлено невідповідність номенклатури робіт, послуг в первинних документах придбання і реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп».

Зважаючи на наведене, на думку суду, втрачається сенс укладення саме договору про надання послуг з підприємством, основний вид діяльності якого неспеціалізована оптова торгівля, та в якого відсутні будь-які технічні можливості, засоби, транспорт, складські приміщення, а головне працівники для виконання задекларованих з позивачем робіт.

Наведене свідчить про декларування господарської операції лише на папері, з метою отримання податкової вигоди.

Згідно частини першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27.03.2012 р. №21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Позивачем надано копії договорів, видаткові накладні, платіжні доручення, акт здачі-приймання робіт та інші документи в підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та вищевказаним контрагентом.

Відповідачем згаданий висновок про наявність порушень законодавства, що призвели до нарахування податкових зобов'язань у відношенні позивача, зроблено на підставі аналізу відомостей з Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН), Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно контрагентів позивача та/або їх відношенні до певних контрагентів.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 р. №21-1359а15 договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Дана позиція, в свою чергу, також знайшла відображення в постанові Верховного Суду України від 22.11.2016 р. №826/11397/14, яка у тому числі містить висновки про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналізуючи наведене в сукупності, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем матеріали не є беззаперечним доказом реальності його господарських операцій у відношенні з відповідним контрагентом, оскільки їх підтвердженням, а отже і правомірністю складання первинних документів за результатами такої діяльності, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (надання певних послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Останнє, в свою чергу, було надано відповідачем, а саме наведені вище факти щодо неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп», у звязку з відсутністю матеріально-технічних можливостей, основних засобів, транспорту, працівників та факту (джерела) законного введення ним в обіг відповідних товарів (послуг) та їх використанням виключно з метою отримання готівкових коштів у значних розмірах.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги в чистині вчинення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» необґрунтованими, а відтак відмовляє у задоволенні в даній частині.

В той же час, враховуючи все вище викладене в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») і Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп»), відповідно, протиправність застосування до позивача негативних санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями №1045140103 та №1046140103 від 31 липня 2018 року в частині донарахування грошових зобов'язань на суму 520782,00 грн. по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») і Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп»).

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Позов Малого підприємства «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №1045140103 та №1046140103 від 31 липня 2018 року в частині донарахування грошових зобов'язань на суму 520782,00 грн. по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») і Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп»).

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити до стягнення на користь Малого підприємства «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 21615705, 04214, м. Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 32-а) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 10082,82 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко

Повний текст рішення складено 24 квітня 2019 року.