Ухвала суду № 81428029, 23.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/67/19

У Х В А Л А

23 квітня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Соколенко О.М.

при секретарі судового засідання Любімовій О.Є.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Дем'янової Ю.Р. (за довіреністю),-

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А 1942 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04 січня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини А 1942, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову військової частини А1942 у виплаті ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 1686 грн.;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 107 в частині здійснення виплати на користь ОСОБА_1 щодо винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.;

- стягнути з військової частини А1942 на користь ОСОБА_1 частину недоплаченої одноразової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 843 грн. та інфляційних втрат на дату ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 09.01.2019 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду (з копією для відповідача).

17 січня 2019 року за вх. №1859/19 через канцелярію суду від позивача надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви разом із уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А 1942 (з копією для відповідача), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати підпункт 1 пункту 1 наказу командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108, яким наказано здійснити виплату на користь ОСОБА_1 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 гривень.

- зобов'язати військову частину А1942 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 1686 гривень, що є 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням та виплату 843 гривень винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби з індексацією та врахуванням 843 гривень раніше проведених виплат.

Ухвалою суду від 22.01.2019 року судом продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 01.02.2019 року.

01 лютого 2019 року за вх. №3817/09 через канцелярію суду від позивача надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви.

До вказаного листа позивачем додано уточнену позовну заяву до Військової частини А 1942, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1942 щодо не виплати ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 1686 грн., що є 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням;

- зобов'язати військову частину А1942 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у сумі 1686 грн., що є 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням та виплатити з врахуванням проведених виплат у сумі 843 грн., що підлягає індексації;

- визнати протиправним та скасувати підпункт 1 пункту 1 наказу командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108 яким наказано здійснити виплату на користь ОСОБА_1 щодо винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А 1942 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.

15 квітня 2019 року за вх. №13632/19 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.

Так, у вказаному клопотанні представник відповідача, з посиланням на положення п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 06.12.2018 року по справі №522/8827/17, зазначає, що, оскільки відповідно до наказу командира військової частини А1942 (по стройовій частині) від 22.10.2018 року № 251 позивача - ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, то станом на дату подання даної позовної заяви, у позивача не має статусу військовослужбовця, який звільняється від сплати судового збору, а тому він повинен сплатити судовий збір за подання позову.

Також, відповідач зазначає, що позивач ще як на одну підставу для звільнення його від сплати судового збору, посилається на п.1 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», якою визначено, що позивачі звільняються від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Як вказує відповідач, предмет позову по справі № 420/67/19 полягає у визнанні протиправним та скасуванні наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні.

Посилаючись на положення ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.3 Кодексу законів про працю, військова частина А1942 зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, не поширюється Кодекс законів про працю.

Таким чином, як стверджує відповідач, враховуючи, що ОСОБА_1 не був працівником та вже не є військовослужбовцем, тому він повинен сплатити судовий збір як позивач на загальних підставах.

Отже, як зазначається у клопотанні, у зв'язку із несплатою судового збору позивачем, його позов не відповідає вимогам ст.160, 161 КАС України, у зв'язку із чим підлягає залишенню без руху.

У підготовчому засіданні 23.04.2019 року представник відповідача підтримала клопотання про залишення позовної заяви без руху та просила суд його задовольнити.

Позивач у підготовчому засіданні заперечував проти задоволення вказаного клопотання, оскільки, на його думку, даний спір є спором щодо грошового забезпечення, яке є різновидом оплати праці, а отже є тотожним поняттю «заробітної плати», у зв'язку із чим позивач звільняється від сплати судового збору.

Розглянувши дане клопотання представника відповідача про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А 1942 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником), відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними), немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною 2 статті 132 КАС України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг та за видачу судами документів.

До вказаних суб'єктів відповідно до п.1 ч.1 ст.5 вказаного Закону належать позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Предметом розгляду у даній справі є, в тому числі:

- правомірність прийняття наказу командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 107 в частині здійснення виплати на користь ОСОБА_1 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.;

- зобов'язання військову частину А1942 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 1686 гривень, що є 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням та виплату 843 гривень винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби з індексацією та врахуванням 843 гривень раніше проведених виплат.

Таким чином, у даній справі предметом розгляду є питання наявності підстав для виплати на користь позивача частини недоплаченої одноразової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби.

Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2013 року (справа № 21-389а13) дійшов висновку, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок №260).

Так, відповідно до п.2 Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

- винагороди;

- допомоги.

Таким чином, винагорода за 20 років тривалості безперервної військової служби є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

В свою чергу, за своєю правою природою грошове забезпечення є різновидом оплати праці, а отже є тотожним поняттю «заробітної плати».

Отже, оскільки позовна заява містить вимогу, в тому числі, щодо зобов'язання військової частини А1942 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 1686 гривень, то, при вирішенні судом питання щодо наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору суд враховував та керувався приписами п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» , оскільки за своєю правою природою грошове забезпечення є різновидом оплати праці, а отже є тотожним поняттям «заробітної плати».

Таким чином, позивач в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на не розповсюдження на позивача положень п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного суду від 06.12.2018 року по справі №522/8827/17, в даному випадку не впливають на необхідність сплати позивачем судового збору, оскільки позивач вже в силу приписів п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заява відповідача є безпідставною та нормативно недоведеною, у зв'язку із чим не підлягає задоволенню

Керуючись ст.ст. 120, 161, 167, 169, 171, 243, 256, 294 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А 1942 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.

Ухвала окремо від остаточного судового рішення оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 25.04.2019 року.

Суддя О.М. Соколенко