Рішення № 81428015, 16.04.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000865

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною відмови, зобов’язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі – Львівський прикордонний загін, відповідач), в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просить:

-визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону щодо не врахування попередньо реалізованого рішення про зарахування помічнику начальника загону з правової роботи – начальнику групи правового забезпечення підполковнику юстиції ОСОБА_1 навчання у Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років;

-зобов’язати Львівський прикордонний загін врахувати помічнику начальника загону з правової роботи – начальнику групи правового забезпечення підполковнику юстиції ОСОБА_1 попередньо зараховане у 2009 році Львівським прикордонним загоном навчання у Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років.

При обґрунтуванні позовних вимог позивач покликається на наступні обставини. Зазначає, що 16.02.2009 на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11.12.2008 №0.11-13626/016-08 «Щодо зарахування окремих періодів навчання у військових ліцеях до вислуги років військовослужбовцям для виплати їм надбавки за вислугу років» позивач звернувся з рапортом на ім’я начальника Львівського прикордонного загону щодо зарахування йому навчання у Луганському військового ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років. 06.02.2019 позивач звернувся з запитом на ім’я начальника Львівського прикордонного загону щодо надання йому витягу з послужного списку та довідки про вислугу років. 12.02.2019 позивач отримав відповідь з Львівського прикордонного загону, з якої йому стало відомо, що згідно розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 19.07.2017 № /30-5644 жоден військовий ліцей чи ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою відповідно до чинного законодавства не являється військово-навчальним закладом, навчання у таких ліцеях не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а отже і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, а з послужного списку та довідки про вислугу років позивачу стало відомо, що навчання у Луганському військовому ліцеї не зараховано йому до вислуги років. Відмову відповідача щодо не зарахування навчання в Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років позивач вважає протиправною, з огляду на те, що відповідно до абз. 3 ч.1 ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», абз.3 п.4 Тимчасового положення про проходження військової служби в редакціях чинних на час навчання позивача, останній почав проходити військову служби з моменту прибуття до військово-навчального закладу – з 01.09.1994, та закінчив по завершенню навчання – 14.06.1996. Таким чином, відповідач стверджує, що вступив до вказаного навчального закладу розраховуючи на відповідний статус військовослужбовця, на підставі діючих на той час нормативних актів, у зв’язку з чим зміни порядку початку та закінчення проходження військової служби відповідно до нових редакцій НПА не можуть впливати на його законні права та інтереси. Разом з тим, покликається на те, що відповідачем у 2009 році було прийнято рішення про зарахування навчання у військовому ліцеї до вислуги років, а в подальшому було скасоване, чим порушено ч.2 ст.19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що полягає у невиконанні ним прийнятого рішення, яке було реалізоване, а тому не може бути скасоване ні цим, ні вищим органом.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, де заперечуючи позовні вимоги покликається на наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» визначено: пунктом 1 – перелік створених військово-навчальних закладів, в якому не зазначено жодного військового ліцею; пунктом 2 – перелік закладів створених з метою підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, в якому зазначені військові ліцеї та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Таким чином, за твердженням відповідача, жоден військовий ліцей чи ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою відповідно до чинного законодавства не являється військово-навчальним закладом, навчання у таких ліцеях не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а отже і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ч.4 ст. 2 Закону України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу». Крім цього, відповідач посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей», якою визначено обмежений перелік підстав для зарахування до вислуги років, до яких навчання у військових ліцеях не входить. Поряд з цим представник відповідача зазначає, що позивач не надав жодних документальних підтверджень того, що у 2009 році його рапорт та вимога в ньому щодо зарахування ОСОБА_1 навчання у Луганському військового ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11.12.2008 №0.11-13626/016-08 «Щодо зарахування окремих періодів навчання у військових ліцеях до вислуги років військовослужбовцям для виплати їм надбавки за вислугу років» була реалізована.

Ухвалою суду від 07.03.2019 відкрито провадження у справі.

16.04.2019 ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві та уточненій позовній заяві, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог запереч з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вважає, що підстав для задоволення позовних вимог немає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Львівському прикордонному загоні (в/ч 2144) на посаді помічника начальника Львівського прикордонного загону з правової роботи – начальника групи правового забезпечення.

Згідно з матеріалами справи, позивач навчався у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з вересня 1994 по червень 1996, що підтверджується довідкою Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою № 30 від 06.08.2008.

Так, наказом начальника Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою № 73-а від 01.09.1994 позивача було зараховано на навчання. Наказом начальника Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою № 67 від 14.06.1996 позивачу було вручено атестат та нагрудний знак випускника військового ліцею.

Відповідно до долучених до матеріалів довідок Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 06.08.2008, Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою був створений відповідно до постанов Кабінету Міністрів України 1992 року № 490, 1993 № 75 та наказу Міністра оборони України 1992 року № 133; з 1993 по 1996 роки ліцей знаходився у системі військової освіти Міністерства оборони України; набір до ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою з 1993 по 1996 роки здійснювався згідно директиви начальника Головного штабу Збройних Сил України № 28 від 24 лютого 1993 року; підготовку особових справ кандидатів на вступ готували районні, міські та обласні військові комісаріати за місцем мешкання, які потім відправляли до ліцеїв.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», в редакції Закону від 25.03.1992, що діяла на момент існування спірних правовідносин, тобто у момент навчання позивача в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, початком перебування на військовій службі вважається: день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

Відповідна норма дублювалась у абзаці 4 пункту 4 розділу першого «Тимчасового положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами», затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1993 року №174/93, що діяв до 07.11.2001.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2009 на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11.12.2008 №0.11-13626/016-08 «Щодо зарахування окремих періодів навчання у військових ліцеях до вислуги років військовослужбовцям для виплати їм надбавки за вислугу років» позивач звернувся з рапортом на ім’я начальника Львівського прикордонного загону щодо зарахування йому навчання у Луганському військового ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років.

12.02.2019 начальником Львівського прикордонного загону позивачу повідомлено, що згідно розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 19.07.2017 № /30-5644 жоден військовий ліцей чи ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою відповідно до чинного законодавства не являється військово-навчальним закладом, навчання у таких ліцеях не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а отже і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, а з послужного списку та довідки про вислугу років позивачу стало відомо, що навчання у Луганському військовому ліцеї не зараховано йому до вислуги років.

Проаналізувавши приписи законодавства у взаємозв’язку з обставинами даної справи, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо не врахування попередньо реалізованого рішення про зарахування помічнику начальника загону з правової роботи – начальнику групи правового забезпечення підполковнику юстиції ОСОБА_1 навчання у Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років, та для відновлення порушеного права позивача вважає за доцільне зобов’язати відповідача врахувати позивачу попередньо зараховане у 2009 році Львівським прикордонним загоном навчання у Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років, з огляду на таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду від 13.05.1997 року № 1-зп встановлено, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийнятими більш пізнього закону чи іншою нормативно-правового акту.

Також, у рішенні Конституційного Суду від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 зазначено, що, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За встановлених обставин, суд доходить висновку, що критерії, встановлені ч.2 ст.2 КАС України, відповідачем в межах спірних правовідносин дотримані не були.

Закріплений у ч. 1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов’язку доказування, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій щодо незарахування ОСОБА_1 навчання в Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. Суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат згідно з ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (79010, м.Львів, вул.Личаківська, 74; код ЄДРПОУ 14321653) щодо не врахування попередньо реалізованого рішення про зарахування помічнику начальника загону з правової роботи – начальнику групи правового забезпечення підполковнику юстиції ОСОБА_1 (79052, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) навчання у Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років.

Зобов’язати Львівський прикордонний загін врахувати помічнику начальника загону з правової роботи – начальнику групи правового забезпечення підполковнику юстиції ОСОБА_1 попередньо зараховане у 2009 році Львівським прикордонним загоном навчання у Луганському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до вислуги років.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 24.04.2019.

Суддя В.М. Сакалош