Рішення № 81427832, 25.04.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2019 р. № 400/512/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача:Управління поліції охорони в Миколаївській області, вул. Шевченка, 52, м. Миколаїв, 54001

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління поліції охорони в Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні 11 календарних років служби.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції. При звільненні з поліції відповідачем не було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні 11 календарних років служби на підставі ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262). Право на отримання такої допомоги пов'язане лише з наявністю 10-річної вислуги, тому відсутність права на пенсію не може нівелювати право позивача на отримання допомоги.

21.03.2019 р. відповідачем подано відзив на позов, де вказано, що право особи на виплату грошової допомоги на підставі ч. 2 ст. 9 Закону № 2262 залежить від наявності одночасно таких умов, як вислуга 10 років і більше, а також набуття особою права на пенсію за цим Законом. Оскільки позивач на день звільнення права на пенсію не набув, позовні вимоги є необґрунтованими.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а потім - в поліції (а. с. 12-13). Наказом від 18.02.2019 р. № 18 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням (а. с. 11). На день звільнення стаж служби в поліції складав 11 років 8 місяців 14 днів.

При звільненні одноразова грошова допомога позивачу не нарахована.

21.02.2019 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі ч. 2 ст. 9 Закону № 2262 (а. с. 14).

Листом від 22.02.2019 р. відповідач відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з посиланням на те, що право на виплату допомоги мають лише ті особи, які мають право на пенсію за Законом № 2262, а оскільки позивач не набув такого права, він не має права на отримання цієї допомоги (а. с. 15).

Спірні правовідносини регулюються Законом № 2262 та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393).

Відповідно до вимог п. "б" ст. 1-2 Закону № 2262 право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби, зокрема: особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2262 особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічні норми містяться і в Порядку № 393.

Так, абзацом 4 п. 10 Порядку № 393 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наведені положення п. 10 Порядку № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.

Станом на час звільнення з поліції, вислуга років позивача склала більше 10 років, а підставою для звільнення була заява про звільнення за власним бажанням, що, виходячи з приписів чинного законодавства, надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги.

Слід зазначити, що одноразова грошова допомога особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за власним бажанням, має разовий характер. Право на її одержання пов'язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 17.03.2015 р. у справі 21-80а15 та Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 804/782/16.

З огляду на викладене, доводи відповідача, що обов'язковою умовою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за власним бажанням є набуття особою права на пенсію, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Враховуючи наявність у позивача на день звільнення вислуги років більше ніж 10 років, не набуття позивачем права на пенсію не може нівелювати його право на отримання грошової допомоги на підставі ч. 2 ст. 9 Закону № 2262.

До того ж, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення від 06.07.1999 р. № 8-рп та від 20.03.2002 р. № 5-рп).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, позовні вимоги є обґрунтованими та належать задоволенню.

Водночас, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення.

Так, ч. 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею передбачено право, а не обов'язок суду зобов'язати суб'єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення. В силу обов'язковості рішення суду, відсутні підстави вважати, що відповідач не його не виконає.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 768,40 грн (а. с. 4), що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління поліції охорони в Миколаївській області (вул. Шевченка, 52, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40109016) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні 11 календарних років служби - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

3. Зобов'язати Управління поліції охорони в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні 11 календарних років служби.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Миколаївській області (вул. Шевченка, 52, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40109016) судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25.04.2019 р.

Суддя Н. В. Лісовська