Рішення № 81427652, 25.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1667/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови від 30.11.2018 року ВП № 57821221, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 57821221 від 30.11.2018 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

На виконанні у Другому Приморському відділі державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області знаходилось виконавче провадження ВП № 56693241 по примусовому виконанню виконавчого листа № 522/17663/15-ц, виданого 26.04.2018 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/79729/74/80742 від 29.08.2007 року у розмірі 229446,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 4879388 гривень 18 коп. 11.12.2018 року Угодою про розірвання Договору поруки № 014/79729/74/80742/1 від 29.08.2007 року між публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 достроково розірвано вказаний договір поруки та припинено його дію з моменту підписання. Позивач, через свого представника, у заяві від 08.02.2019 року повідомив відповідача, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.01.2019 року по цивільній справі за № 522/17663/15-ц (провадження № 2-п/522/6/19) було скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2016 року по цивільній справі за № 522/17663/15-ц про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/79729/74/80742 від 29.08.2007 року у розмірі 229446,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 4879388 гривень 18 коп., та призначено справу до нового розгляду. Враховуючи цю обставину, позивач в порядку п.5 ч.1 ст.39 та п.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у своїй заяві просив закрити відповідне виконавче провадження та зняти арешти та заборони. 22.02.2019 року Другий Приморський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області надав відповідь за вих. № 59947/В-11 на заяву позивача та зазначив, що 26.11.2018 року до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від стягувача - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надійшла заява про повернення виконавчого документа без виконання, у зв'язку з чим виконавче провадження було завершено. Не погоджуючись із позицією відповідача, представник позивача 06.03.2019 року направив до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області заяву в порядку ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». 12.03.2019 року представник позивача ознайомився із матеріалами виконавчого провадження № 57821221 по примусовому виконанню постанови ВП № 56693241 від 30.11.2018 року Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 487938 гривень 82 коп. Постанову про закінчення виконавчого провадження ні позивач, ні його представник не отримували, і в матеріалах ВП № 56693241 по примусовому виконанню виконавчого листа № 522/17663/15-ц, виданого 26.04.2018 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/79729/74/80742 від 29.08.2007 року у розмірі 229446,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 4879388 гривень 18 коп., при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження 12.03.2019 року її не знайдено. Але, встановлено, що 30.11.2018 року Другим Приморським відділом державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції було винесено постанову ВП №57821221 від 30.11.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 487938 гривень 82 коп. та виведено вказану постанову в окреме провадження. Крім того, відповідач у своїй відповіді від 22.02.2019 року вих. № 59941/В-11 вказав, що підстави для завершення вищевказаного виконавчого провадження у нього відсутні, чим порушив вимоги п.5 ч.1 ст.39 та п.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає, що така постанова є протиправною та незаконною, оскільки суперечить нормам чинного законодавства України та порушує його права і інтереси.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови від 30.11.2018 року ВП № 57821221 було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

В судове засідання, призначене на 22.04.2019 року, сторони не з'явилися. 22.04.2019 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням зазначеного, суд вирішив розглянути вказану справу в письмовому провадженні.

Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На виконанні у Другому Приморському відділі державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області знаходилось виконавче провадження ВП № 56511569 по примусовому виконанню виконавчого листа № 522/17663/15-ц, виданого 26.04.2018 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_2, на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/79729/74/80742 від 29.08.2007 року у розмірі 229446,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 4879388,18 грн.

11.12.2018 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 уклали угоду про розірвання Договору поруки № 014/79729/74/80742/1 від 29.08.2007 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.01.2019 року по цивільній справі за № 522/17663/15-ц (провадження №2-п/522/6/19) було скасовано заочне рішення від 15.02.2016 року по цій справі про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/79729/74/80742 від 29.08.2007 року у розмірі 229446,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 4879388,18 грн., та призначено справу до судового розгляду.

На підставі вказаних обставин ОСОБА_1 через представника звернулася до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою від 08.02.2019 року, в якій просила в порядку п.5 ч.1 ст.39 та п.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», крім іншого, закрити виконавче провадження ВП № 56693241 (постанова про стягнення виконавчого збору від 30.11.2018 року) щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області виконавчого збору в сумі 487938,82 грн.

У відповідь на вказану заяву Другий Приморський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області листом від 22.02.2019 року повідомив, що, крім іншого: 26.11.2018 року до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від стягувача - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надійшла заява про повернення виконавчого документа без виконання, у зв'язку з чим виконавче провадження № 56511569 було завершено; 30.11.2018 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 57821221 від 30.11.2018 року та вищевказана постанова виведена в окреме виконавче провадження.

Так, суд встановив, що 30.11.2018 року державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції з виконання виконавчого листа № 522/17663/15-ц, виданого 26.04.2018 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_2, на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/79729/74/80742 від 29.08.2007 року у розмірі 229446,62 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 4879388,18 грн., було винесено постанову ВП № 56693241 про стягнення з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_2, виконавчого збору в сумі 487938,82 грн. та виведено вказану постанову в окреме провадження ВП № 57821221.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з ч.2 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, оскільки рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, скасовано, тому стягнення виконавчого збору за примусове виконання цього скасованого рішення суду є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції, рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «Едуард Петрович Мельник проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Відповідно до п.50 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Тобто, оскаржувана постанова відповідача безпосередньо порушує право позивача на мирне володіння своїм майном, що є гарантією права власності, закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, постанова Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 30.11.2018 року ВП № 57821221 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 487938,82 грн. є протиправною та належить до скасування.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача за боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65082, РНОКПП № НОМЕР_2) до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (вул. Пастера, 58, м. Одеса, 65026, ідентифікаційний код 41404999) про визнання протиправною та скасування постанови від 30.11.2018 року ВП № 57821221 - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 30.11.2018 року ВП № 57821221 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 487938,82 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (код ЄДРПОУ 41404999) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_2) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.287 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.272 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко