Рішення № 81427642, 25.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1457/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також позивач) до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі також відповідач, Білокуракинське ОУПФУ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 ОУПФУ щодо невиплати пенсії з квітня 2017 року по липень 2018 року;

- зобов’язати Білокуракинське ОУПФУ виплатити позивачу заборгованість з 01.04.2017 по 31.07.2018 на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Також просить зобов’язати Білокуракинське ОУПФУ у встановлений судом строк надати суду звіт про виконання судового рішення.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач має статус тимчасово переміщеної особи та перебував на обліку в УПФУ в м. Лисичанську. Однак, у квітні 2017 року УПФУ в м. Лисичанську припинило виплату пенсії. На початку квітня 2018 року позивач дізнався, що підставою припинення виплат стала тривала відсутність за місцем реєстрації як тимчасово переміщеної особи.

У квітні 2018 року позивач зареєструвався як внутрішньо переміщена особа у м.Сватове та став на облік до ОСОБА_2 ОУПФУ. Наприкінці липня 2018 року позивач відновив виплату своєї пенсії та вважав, що заборгованість по пенсії виплатиться з її поновленням. Через деякий час позивач дізнався, що заборгованість по нарахованій, але не виплаченій пенсії в теперішній час не здійснюється через відсутність затвердженого порядку виплати заборгованості по пенсії, яка затверджується Кабінетом міністрів України і не відомо коли такий порядок буде затверджений, а також зазначив, що коли такий порядок буде затверджений виплата заборгованості по пенсії буде здійснюватися за наявності відповідного фінансування.

З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, якою передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, позивача вважає, що невиплата пенсії позивачу за період з 01.04.2017 по 31.07.2018 є протиправною, а тому звернувся з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 24-27), в якому зазначив таке.

19.04.2018 позивач звернувся до Сватівського відділу ОСОБА_2 ОУПФУ із заявою про запит пенсійної справи з м. Лисичанська Луганської області.

Відповідно до розпорядження управління від 13.06.2018 пенсійну справу ОСОБА_1 було взято на облік як одержувача пенсії за віком по списку №1, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.04.2017 як особу, яка переміщена з тимчасово окупованої території України, за даними електронної пенсійної справи.

На облік позивача взято на облік з урахуванням протоколу від 23.05.2018 №95 засідання комісії з розгляду питань щодо призначення відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким ОСОБА_1 призначено пенсію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, відповідно до яких, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються па умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням зазначених норм, ОСОБА_1, починаючи з липня 2018 року, отримує пенсію на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

Сума пенсії за період з 01.04.2017 по 30.06.2018, яка не виплачена за минулий період, розрахована і буде виплачена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України.

Позивач в позовній заяві вказує період щодо невиплати позивачу пенсії за період з квітня 2017 по липень 2018 року, але це невірно. У позивача недоотримана пенсія за період з 01.04.2017 по 30.06.2018, за липень 2018 року пенсія отримана на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

Білокуракинське ОУПФУ працює і проводить свою діяльність на підставі чинного законодавства України.

Таким чином, дії управління щодо невиплати пенсії за період з 01.04.2017 по 30.06.2018 позивачу ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, а позов є необґрунтованим.

Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи

повідомлені належним чином, просили розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до частини дев’ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

По справі вчинені такі процесуальні дії:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 25.04.2019. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 19.04.2018 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, перемістився за адресою: 92603, Луганська область, м. Сватове, пл. Волі, буд.37, місце реєстрації: АДРЕСА_1 (арк. спр. 16).

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 25.07.2012 серія ААЖ № 259173 (арк. спр. 15).

19.04.2018 позивач звернувся до ОСОБА_2 ОУПФУ із заявою про запит пенсійної справи з м. Лисичанська (арк. спр. 35).

Згідно супровідного листа УПФУ м. Лисичанська Луганської області від 16.05.2018 вих.№ 1123/03-40, пенсійну справу на ОСОБА_1 було направлено на адресу ОСОБА_2 ОУПФУ, де було відображено дату останньої виплати пенсії – 31.03.2017 (арк. спр. 34).

Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23.05.2018 № 95, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу призначати (арк. спр. 36).

У червні 2018 року позивача було взято на облік до ОСОБА_2 ОУПФУ з 01.04.2017 (арк. спр. 37).

В інформації ОСОБА_2 ОУПФУ б/д та б/н зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до Сватівського відділу обслуговування громадян ОСОБА_2 ОУПФУ із заявою про запит пенсійної справи з м .Лисичанська Луганської області. Відповідно до розпорядження управління від 13.06.2019 ОСОБА_1 взято на облік як одержувача пенсії за віком по списку 1 з 01.04.2017 за даними електронної пенсійної справи як внутрішньо переміщену особу. На облік взято на облік з урахуванням протоколу №95 від 23.05.2018 засідання комісії з розгляду питань щодо призначення відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким ОСОБА_1 призначено пенсію. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до пункту15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, відповідно до яких, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З урахуванням зазначених норм, ОСОБА_1 починаючи з липня 2018 року отримує пенсію на картковий рахунок, відкритий у AT «Ощадбанк». Сума пенсії за період з 01.04.2017 по 30.06.2018 розрахована і буде виплачена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України (а.с. 31).

Згідно протоколу від 20.06.2018 ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 по 30.06.2018 пенсія в розмірі 116356,56 грн. нарахована, але не виплачена (арк. спр. 46).

Згідно довідки Білокуракінського ОУПФУ від 24.04.2019 № 2733/07-22/3С ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 по 30.06.2018 пенсія в розмірі 116356,56 грн нарахована, але не виплачена. Починаючи з липня 2018 року (в сумі 9454,88 грн. за липень), позивач отримує пенсію на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» (арк. спр. 57).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період за спірний період.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заборгованості з виплати пенсії за минулі періоди, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплені основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22.11.2014.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок бойових дій на території Луганської області, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що позивач має право на виплату пенсії, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статті 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в пункті 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов'язати Білокуракинське ОУПФУ виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом – постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365”.

Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (статті 113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлені законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин щодо виплати пенсії пенсіонерам слід застосовувати норми Закону №1058-IV, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Що стосується періоду, за який має бути стягнута заборгованість, судом з вищеописаних документів встановлено, що суми пенсії позивачу не були виплачені з 01.04.2017 по 30.06.2018, за липень 2018 року пенсія була виплачена. Відповідно, заборгованість по пенсії складає за період з 01.04.2017 по 30.06.2018.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.04.2017 по 30.06.2018, таким чином вказана заборгованість пенсії позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Також слід зазначити, що саме відповідач як пенсійний орган, в якому на обліку знаходиться позивач, продовжує не виплачувати пенсію без законодавчо визначених підстав. В силу приписів частини другої статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тобто, відповідач як орган, де перебуває на обліку позивач, повинен виконувати приписи частини другої статті 46 Закону № 1058, в тому числі за період, коли позивач перебував на обліку у попередньому управлінні ПФУ.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 09.04.2019 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню в частині нарахування та виплати утвореної заборгованості внаслідок зупинення виплати раніше призначеної пенсії за віком, судовий збір у розмірі 768,40 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 ОУПФУ.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9454,88 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком.

Зобов’язати Білокуракинське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний номер 41246789, місцезнаходження: 92200, Луганська обл., Білокуракинський район, смт Білокуракине, вул. Історична, буд. 81) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, фактичне місце проживання: 92603, Луганська область, м. Сватове, пл. Волі, буд.37) утворену заборгованість внаслідок зупинення виплати раніше призначеної пенсії за віком за період з 01.04.2017 по 30.06.2018.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9454,88 грн. (дев’ять тисяч чотириста п’ятдесят чотири гривні 88 коп.)

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний номер 41246789, місцезнаходження: 92200, Луганська обл., Білокуракинський район, смт Білокуракине, вул. Історична, буд. 81) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

У решті позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3