Рішення № 81426855, 24.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2019 р. Справа№200/2578/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Донецького обласного військового комісаріату

про визнання неправомірним рішення від 05.12.2018 року

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Донецького обласного військового комісаріату про визнання неправомірним рішення від 05.12.2018 року про відмову в наданні статусу учасника бойових дій, з урахуванням наданих уточнень (а.с. 55-57).

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 19.02.1988 року по 21.02.1989 року проходила службу по організованому набору військомату службовцем Радянської армії в складі обмеженого контингенту радянських військ в Республіці Афганістан.

19.02.1988 року позивача прийнято на роботу у в/ч 79088 на посаду медичної сестри. Факт служби в складі обмеженого контингенту радянській військ в Республіці Афганістан підтверджується записом у військовому білеті та архівною довідкою від 14.02.2017 року.

Зазначає, що на посаді медсестри позивач на рівні з усіма наражалась на безпеку в воюючій державі.

21.02.1989 року позивача звільнено, про що в трудовій книжці зроблено запис – звільнена в зв’язку з ліквідацією підприємства за п. 1 ст. 33 КЗпП РСФСР.

05.12.2018 року позивач звернулася до відповідача з питання надання їй статусу учасника бойових дій. Однак, позивачу було відмовлено з посиланням на те, що в архівній довідці немає підтвердження щодо безпосередньої участі у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності у в/ч 79088, запис у військовому квитку про участь у бойових діях з найменуванням військової частини не збігається з печаткою військової частини (в/ч 67702).

З зазначених причин позивач вважає себе учасником бойових дій та що на неї розповсюджуються гарантії Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 02 квітня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року розгляд справи відкладено на 17 квітня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2019 року у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

17 квітня 2019 року розгляд справи відкладено на 24 квітня 2019 року.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином.

Представником відповідача надано письмовий відзив (а.с. 49-51). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що бойові дії на території Республіки Афганістан велися радянськими військами, проте не всіма частинами і не у повному обсязі, у зв’язку з чим п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вимагає від військовослужбовців підтвердження факту безпосередньої участі у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ в цей період.

Вважає, що одного факту проходження служби у військовій частині, що знаходилася на території Республіки Афганістан недостатньо для отримання статусу учасника бойових дій.

З наданої позивачем архівної довідки з центрального архіву Міністерства оборони РФ від 14.02.2017 року № 4/50275 вбачається, що військова частина 79088 в період з 27.04.1980р. по 10.02.1989р. приймала участь у бойових діях Республіки Афганістан. Відомостей про найменування структурних підрозділів немає.

Наголошує, що згідно запису у військовому квитку позивача, остання несла службу у військовій частині 67702.

Зазначає, що рішення про встановлення статусу учасника бойових дій виноситься колегіальним органом – комісією, а військовий комісаріат лише має право видавати посвідчення учасника за рішенням комісії.

На теперішній час комісія Донецького обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій зупинила свою діяльність відповідно до рішення Міністра оборони України від 14.01.2019 № 693/з про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 07.05.2015 № 200.

З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, а також розглянути справу без його представника.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджено паспортом ВК 903196 (а.с. 10). Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10 зв.бік).

Позивач з 25.06.1993 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2, що доведено свідоцтвом про шлюб серії І-НО № 464471, про що 25.06.1993 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку складено відповідний актовий запис № 339 (а.с. 12).

Відповідно до вказаного свідоцтва про шлюб та свідоцтва про народження серії І-НО № 406116, виданого Хомутовською сільською радою Новоазовського району Донецької області 11.02.1972 року дошлюбне прізвище позивача – ОСОБА_3 (а.с. 11).

У трудовій книжці позивача ЕТ-І № 6195418 від 25.04.1989р. наявний запис про те, що 19.02.1988р. (на рік раніше, ніж заведена трудова книжка) позивач була прийнята на роботу у військову частину польова пошта 79088 на посаду медичної сестри та звільнена 21.02.1989р. у зв’язку з ліквідацією підприємства за п. 1 ст. 33 КЗпП РСФСР (а.с. 13).

У військовому квитку позивача НУ № 9024245 зазначено, що позивач має спеціальність медичної сестри, проходила службу у складі обмеженого контингенту радянських військ у Республіці Афганістан з 19.02.1988р. по 18.01.1989р. та має права на пільги, передбачені постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 5927 від 17.01.82р. та наказом Міністерством Оборони СРСР від 07.02.1983р. (а.с.14-18). На печатці у військовому квитку зазначена військова частина польова пошта 67702.

Таким чином, дата звільнення у трудовій книжці - 21.02.1989р. не співпадає з датою звільнення зі служби, зазначеною у військовому квитку – 18.01.1989р.

Крім того, зазначені документи позивача містять розбіжності щодо військової частини, де проходила службу позивач - польова пошта 79088 та польова пошта 67702.

Відповідно до архівної довідки федеральної державної казенної установи «Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації» від 14.02.2017р. № 4/50275, позивача з 01.03.1988р. зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта 79088 (а.с. 19). Тобто, відповідно до вказаної довідки зазначена друга дата прийняття на службу – 01.03.1988р., ніж у трудовій книжці та військовому квитку – 19.02.1988р.

У архівній довідці також міститься запис про те, що в наказах командира військової частини польова пошта 79088 відомостей про найменування структурного підрозділу де служила позивач немає. Військова частина польова пошта 79088 з 27.04.1980р. по 10.02.1989р. приймала участь у бойових діях на території Республіки Афганістан.

Стосовно особистої участі у бойових діях ОСОБА_3 (ОСОБА_1П.) вказана архівна довідка відомостей не містить.

Відтак, документи позивача містять розбіжності щодо дат проходження служби та номерів військових частин, де проходила службу позивач. Даних стосовно особистої участі позивача у бойових діях до матеріалів справи не надано.

Майже через тридцять років після закінчення служби – 05.12.2018 року позивач звернулася до Донецького обласного комісаріату з питань встановлення їй статусу учасника бойових дій.

Відповідно до витягу з протоколу № 7/14 засідання комісії Донецького обласного комісаріату з питань розгляду матеріалів, пов’язаних із встановленням статусу учасника бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби від 05.12.2018 року членами комісії одноголосно було прийнято рішення проти визнання позивача учасником бойових дій та направлено надані документи на доопрацювання, оскільки у наданій архівній довідці немає підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності, запис у військовому квітку не збігається з печаткою військової частини (а.с. 20-21).

Відповідно до преамбули Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Стаття 4 вказаного Закону визначає статус ветерану війни. Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Порядок надання статусу учасника війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі у забезпеченні проведення антитерористичної операції, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються працівники, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працювали в державах, де в цей період велися бойові дії, якщо вони безпосередньо брали участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту).

Участь громадян, у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії.

Наказом Міністерства оборони України від 07.05.2015 № 200 затверджено Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій відповідно до п. 9 якого на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, звільнених зі Збройних Сил, колишніх партизанів та підпільників - за місцем їх реєстрації.

Відповідно до п. 11 вказаного Положення комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі таких документів: заяв громадян або клопотань командирів (начальників); довідок відповідного періоду, підписаних і завірених печаткою; партизанського квитка; посвідчення учасника підпілля; посвідчення до знака «За розмінування»; грамот, фотографій (оригіналів); газетних матеріалів того періоду, який потребує підтвердження; історичних довідок, документів та інших архівних матеріалів; документів потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім’я та по батькові заявника; документів, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період; інших документів, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін).

Крім того, підставою для надання статусу учасника бойових дій є такі документи: 1) для військовослужбовців, які були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки: витяг із наказу (по особовому складу) Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувача виду Збройних Сил України відповідно про призначення на посаду в частину, яка перебуває в складі національного контингенту; витяг із відповідного розділу особової справи військовослужбовця про проходження військової служби в складі національного контингенту чи персоналу; довідка про проходження військової служби в складі національного контингенту чи персоналу; 2) для військовослужбовців, які перебували у відрядженні в державах, де в той час велися бойові дії: рішення Міністра оборони України або начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України про відрядження; витяг із наказу (по стройовій частині) відповідного командира (начальника) про направлення у відрядження; копії посвідчень про відрядження з відповідними відмітками про вибуття та прибуття.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначений перелік держав і періодів бойових дій на їх території, де Республіку Афганістан віднесено до переліку цих держав у період проходження військової служби позивачем.

Зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Таким чином, необхідна бути доведена сукупність таких юридичних фактів: особа повинна бути військовим фахівцем, який був направлений Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії, та мати у наявності довідку 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях. Саме із сукупністю зазначених юридичних фактів закон пов'язує право особи на визнання її учасником бойових дій.

Позивачем не надано відповідачу чи до матеріалів справи документів, що засвідчують її безпосередню участь в бойових діях в період з 19.02.1988 року по 21.02.1989 року.

Таким чином, відповідач фактично розглянув заяву ОСОБА_1 і виніс рішення про направлення документів на доопрацювання, що цілком узгоджується з нормами п. 13 ст. 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та п. 2 постанови КМУ від 23.09.2015 року № 739 «Питання надання статусу учасника війни деяким особам».

Суд зазначає, що така обставина як включення особи до складу сил та засобів військової частини, яка залучається та бере безпосередню участь в бойових діях, не є достатньою умовою для надання статусу учасника бойових дій.

З врахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно клопотання позивача від 06.04.2019 року про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 суд зазначає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки воно суперечить приписам ч. 2 ст. 65 КАС України, а саме: позивачем не зазначено обставин щодо яких вони можуть дати показання та яким саме чином вказані особи можуть підтвердити особисту участь позивача у бойових діях.

Відтак, як зазначено судом вище, для отримання статусу учасника бойових дій недостатньо факту включення особи до складу військової частини, яка приймає участь в бойових діях, а необхідно підтвердження особистої участі у таких діях відповідними документами, які свідки позивача надати не можуть.

Питання судових витрат судом не вирішується у зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: 87537, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Донецького обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 87548, Доненька область, м. Маріуполь, вул. Громової, буд. 67, код ЄДРПОУ 08301764) про визнання неправомірним рішення від 05.12.2018 року – відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 25 квітня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Голубова Л.Б.