Рішення № 81423030, 17.04.2019, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Глібко О. В.

Справа № 644/1552/18

Провадження № 2/644/84/19

17.04.2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року м. Харків

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі: головуючого – судді Глібко О.В., при секретарі – Шпиця Л.В., за участю- представника відповідача-адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, поділ майна, що є об’єктом права спільної власності подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася з позовною заявою, яку в подальшому уточнила та просила визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу 5676/18/009718 автомобіля «Daewoo Lanos», СЕДАН-В, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 від 14.03.2018 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним. В рамках поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію на частку у спільному майні, а саме 1/2 частину вартості автомобіля «Daewoo Lanos», СЕДАН-В, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 в сумі 63980 грн.

Ухвалою суду від 13.04.2018 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

07.05.2018 року представник відповідача ОСОБА_3 Юрійовича- адвокат ОСОБА_1 через канцелярію суду подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2, треті особи- Мошура ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю. Позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_3, просить визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску з дати його купівлі 04.09.2008 року по дату його продажу 14.03.2018 року.

Ухвалою суду від 18.05.2018 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.05.2018 року заява позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 була задоволена частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження автомобіля марки «Daewoo Lanos», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що зареєстрований на ім’я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2, НОМЕР_3, виданий Орджонікідзевським РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія АХС 128985 та заборони вчиняти дії, пов’язані з відчуженням автомобіля.

Позивач за первісним позовом в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що автомобіль Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску (спірне майно, Автомобіль) був придбаний нею та Відповідачем за первісним позовом в шлюбі, а тому він належить їй та Відповідачу за первісним позовом на праві спільної сумісної власності. Так, під час шлюбу, 04.09.2008 року подружжям, за спільні кошти, було придбано спірне авто, яке було зареєстровано на ім’я відповідача. Кошти, які було витрачено на придбання спірного авто були сімейними заощадженнями позивача та відповідача. Відповідач працював, позивач теж працювала, окрім того вона підробляла проводячи індивідуальні заняття з англійської мови з учнями. Також вона отримала грошові виплати по вагітності та пологах перед придбанням спірного авто. Частина отриманих ними коштів в період сумісного проживання витрачалась на життя, а частина відкладалась. Як їй стало відомо, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 14.03.2018 року, спірний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_4 Вона не давала своєї згоди на продаж спірного авто чи переоформлення права власності на інших осіб і була впевнена, що автомобіль досі оформлено на ОСОБА_3 і документи на нього теж знаходяться у нього. Так як спірний автомобіль є неподільною річчю, та фактично залишався у користуванні відповідача, навіть після відчуження на користь ОСОБА_4 просить суд присудити їй грошову компенсацію у праві спільної сумісної власності на авто.

Відповідач за первісним позовом (Позивач за зустрічним позовом) в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що автомобіль DAEWOO LANOS TF69Y, реєстраційний номер НОМЕР_1 придбаний за грошові кошти, що йому були подаровані його матір'ю, тому що вони з його колишньою дружиною ОСОБА_2 не мали спільних заощаджень для купівлі Автомобіля. Позивачка за первісним позовом в червні 2008 року народила дитину та знаходилася у відпустці по догляду за дитиною, а тому всі невеликі заробітки ОСОБА_3 витрачалися на утримання сім'ї та потреби новонародженої дитини. З огляду на викладені обставини ОСОБА_3 зазначав, що спірне майно не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. На підтвердження викладених обставин ОСОБА_3 надав заяву ОСОБА_5 від 03 травня 2018 року, підпис якої був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та посилався на свідоцтво про народження дитини, яке було додано ОСОБА_2 до позовної заяви. Зазначив, що оскільки позивачкою не було надано суду належних та допустимих доказів про те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю, вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Згідно письмових клопотань представника позивачки ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_8, остання просила з метою з'ясування фактів викладених в нотаріально засвідченій заяві від 03.05.2018 року викликати та допитати свідка ОСОБА_5, витребувати з регіонального центру в Харківській області Міністерства Внутрішніх справ України інформацію за ким зареєстрований автомобіль марки Daewoo, модель «Lanos», TF69Y СЕДАН-В, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , витребувати з регіонального центру в Харківській області Міністерства Внутрішніх справ України копії відповідних документів, які послугували підставою для перереєстрації (переходу) права власності на автомобіль марки Daewoo, модель Lanos», TF69Y СЕДАН-В, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 від ОСОБА_3 на іншу особу, призначити автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_9, з метою надання суду доказу про невідповідність зазначеної вартості спірного автомобіля в зустрічній позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник -адвокат ОСОБА_1 при підготовчому розгляді проти задоволення клопотання представника позивачки щодо виклику та допит в якості свідка ОСОБА_5 не заперечували та просили задовольнити, що стосується клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи та витребування письмових доказів заперечували, у зв'язку із тим, що за зустрічним позовом залучена особа, яка є власником автомобіля «Daewoo» та буде допитана в судовому засіданні, призначення експертизи вважали передчасним.

Ухвалою суду від 19 листопада 2018 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, поділ майна, що є об’єктом права спільної власності, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи- Мошура Л.М., ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю, об?єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження із вимогами первісного позову, задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_2- адвоката ОСОБА_8 про виклик і допит в якості свідка ОСОБА_5, відмовлено в задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_8 про витребування письмових доказів та призначення автотоварознавчої експертизи.

В судовому засіданні представник позивачки-адвокат ОСОБА_8 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. В подальшому позивачка ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_8 в судове засідання не з’явилися, через канцелярію суду адвокат ОСОБА_8 подала заяву з проханням розглянути справу за відсутністю ОСОБА_2 та її представника, ухвалити рішення на підставі доказів, які містяться у справі, позовні вимоги ОСОБА_2 підтримують та просять задовольнити, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 за основним позовом, вона ж третя особа за зустрічним позовом, в судове засідання не прибула, повідомлялась належним чином та своєчасно. Відповідач ОСОБА_4 надала письмові пояснення, згідно яких зазначила, що заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-відеозапису та іншими доказами. Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуження не в інтересах сім’ї майна. Аналізуючи п. 6 ст. 3, ч. 2 ст. 369 ЦК України можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна та третя особа-контрагент за таким договором , діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Зазначає, що особисто їй було відомо від ОСОБА_3, що спірний автомобіль був придбаний ним за грошові кошти, подаровані його матір’ю. Також під час спілкування з ОСОБА_5, остання повідомляла, що вона надавала синові кошти для придбання автомобіля. Отже вважає, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача за первісним позовом, пояснення свідка та третьої особи, суд приходить до висновку, що первісний та зустрічний позови не підлягають задоволенню.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, підтверджені доказами, які були досліджені в судовому засіданні та на які позивачі за первісним та зустрічним позовами посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, приходить до наступного висновку.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 2 Харківського обласного управління юстиції (актовий запис № 1638 від 12.11.2005 р.). (а. с. 4)

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13.03.2018 року у справі № 644/498/18 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають спільну дитину, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 25 червня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції. ( а. с. 5)

30 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (Покупець) та Акціонерним товариством “Українська автомобільна корпорація” (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу автомобіля № 1044 (Договір). На умовах цього Договору Продавець зобов’язався передати у власність Покупця, а Покупець оплатити та прийняти автомобіль (п.1.1 Договору) Відповідно до пункту 2.1. Договору модель автомобіля - TF69Y23, марка - ЛАНОС-СKD, колір - красний рубенс. Загальна вартість автомобіля (з ПДВ) становила 52 600 гривень (п.2.4. Договору). За умовами пункту 2.5. Договору Покупець на підставі виписаних рахунків-фактур, протягом двох банківських днів з моменту їх отримання, вносить на поточний рахунок Продавця передплату в розмірі 100% вартості Автомобіля, зазначену в п. 2.4. Договору за наступними банківськими реквізитами Продавця: отримувач коштів Філіал “АвтоЗАЗ-сервіс” АТ “Українська Автомобільна Корпорація”, р/р 260040332823429 в Укрексімбанк в м. Києві, МФО 322313, код ЄДРПОУ 03121566 призначення платежу - “Оплата автомобіля згідно договору № 1044 від 30 серпня 2008 року, та згідно рахунку № 1044 від 30 серпня 2008 року, код дилера 412341, вид оплати 10, модель авто TF69YP23, № кузова 80172186, прізвище Покупця”, або за іншими банківськими реквізитами зазначеними Продавцем у рахунку-фактурі. Місцем отримання Автомобіля сторони визначили м. Харків, вул. Плеханівська, 57а.(п.2.7 Договору). ( а. с. 40-44)

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АХС128985, автомобіль марки DAEWOO, модель LANOS TF69Y, реєстраційний номер НОМЕР_4, зареєстрований 04.09.2008 року за ОСОБА_3, з правом керування ОСОБА_2 та ОСОБА_5. ( а. с. 16)

14 березня 2018 року ТОВ “ТБ Слобожанщина” (Комісіонер) та ОСОБА_3 (Комітент) уклали договір комісії № 5676/18/009718 за яким Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки, моделі DAEWOO LANOS TF69Y СЕДАН-В, 2008 року випуску, колір червоний, свідоцтво про реєстрацію АХС 128985, номерний знак НОМЕР_4 зареєстрований за Комітентом 04.09.2008 року, за ціною, не нижче узгодженою сторонами, а саме: 10 000 (десять тисяч) гривень. ( а. с. 94)

14 березня 2018 року між ТОВ “ТБ “Слобожанщина” (Продавець) та ОСОБА_11 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу 5676/18/009718 за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю транспортний засіб марки DAEWOO LANOS, моделі TF69Y СЕДАН-В, 2008 року випуску, колір червоний, свідоцтво про реєстрацію АХС 128985, номерний знак НОМЕР_4 зареєстрований за Власником (Комітентом за договором комісії) 04.09.2008 року. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 10 000 (десять тисяч) гривень (пункт 3.1. Договору) Згідно пункту 2.2 Договору купівлі-продажу транспортного засобу 5676/18/009718 від 14.03.2018 року Покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами Даного договору купівлі-продажу. Договір підписаний 14 березня 2018 року ОСОБА_4 (Покупцем) та суб’єктом господарювання, ТОВ «ТБ Слобожанщина» в особі ОСОБА_12 (Продавець), що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору договору комісії № 5676/18/009718 від 14.03.2018 року, укладеного з власником транспортного засобу. ( а. с. 46)

ОСОБА_3 в письмовій заяві від 14.03.2018 року на ім’я Директора ТОВ «ТБ Слобожанщина» ОСОБА_13 завірив факт відсутності будь-яких обмежень на відчуження належного йому Автомобіля, який він продав через ТОВ «ТБ Слобожанщина». Розрахунки за Автомобіль в сумі 10 000 гривень здійснені в повній мірі, претензій один до одного немає. Покупець, ОСОБА_4, ознайомлена з цією заявою 14.03.2018 року, що підтвердила своїм підписом в ній. ( а. с. 135)

З пояснень ОСОБА_4, наданих нею в судовому засіданні, суд встановив, що ОСОБА_4 особисто знайома з ОСОБА_3, з яким перебуває в близьких стосунках, а також має гарні стосунки з його матір’ю, ОСОБА_5. ОСОБА_4 відомо, що спірний Автомобіль був куплений ОСОБА_3 за грошові кошти, які йому дала ОСОБА_5 для купівлі Автомобіля. Також ОСОБА_4 підтвердила, що на цей час є власницею спірного Автомобіля, який придбала в березні 2018 року за десять тисяч гривень.

Свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що її син, ОСОБА_3, перебував у шлюбі з позивачкою за первісним позовом, ОСОБА_2 та вони жили разом з нею, тому що власного житла не мали. На цей час її син з невісткою розлучені та живуть окремо. Зі слів ОСОБА_5 вона завжди допомагала грошима родині сина, бо вони не мали достатніх заробітків для задоволення всіх своїх потреб. Після народження онуки в 2008 році ОСОБА_5 обговорювала із сином, ОСОБА_3, необхідність купівлі автомобіля та запропонувала йому допомогти грошима.

Свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що працювала, мала власні заощадження, а також додатково взяла в борг суму, якої не вистачало для купівлі автомобілю.

Також свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що в 2008 році разом із її сином, ОСОБА_3, вони прибули до автосалону, що знаходиться в місті Харкові на вулиці Плеханівський, де обрали Автомобіль. В день купівлі автомобіля вона віддала синові належні їй кошти для розрахунку та оформлення на сина всіх необхідних документів на Автомобіль.

На питання суду, чи давала грошові кошти ОСОБА_2 для придбання Автомобіля, ОСОБА_5 повідомила, що її невістка взагалі не цікавилася питанням купівлі Автомобіля та грошових коштів для цього не давала.

Суду надано заяву ОСОБА_5, підпис на якій був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 третього травня дві тисячі вісімнадцятого року, зареєстровано в реєстрі за № 634, як доказ купівлі спірного Автомобіля ОСОБА_3 за грошові кошти, що належали ОСОБА_5. Належних доказів дарування ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 55 000 гривень ОСОБА_3 позивачем за зустрічним позовом суду надано не було. ( а. с. 45)

З довідки про доходи ОСОБА_2 від 16.07.2018 року № 264, доданої до відзиву на зустрічну позовну заяву, суд встановив, що ОСОБА_2 дійсно працювала в Харківському аграрному ліцеї на посаді вчителя та в період з січня 2008 року по вересень 2008 року отримала дохід в сумі 8 494 гривні. 17 коп. ( а. с. 123)

Будь-яких інших доказів про наявність спільних заощаджень чи доходів, отриманих подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за час перебування в шлюбі, сторонами та учасниками справи суду надано не було.

Вирішуючи по суті даний спір суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідно до ст. 368 ч. 3 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 372 ч. 2 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (СК України) встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто Використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК), цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

За загальним правилом, викладеним у ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК).

Як зазначено в ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена в договорі й не може бути визначена, виходячи з його умов, — за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього кодексу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ч. ч.1—3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч. 1 ст. 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Обов’язок доведення наявності обставин, з якими закон пов’язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Отже, законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя.

Відповідно до ч. 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 364 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відповідно до положень ст. ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем за первісним позовом, ОСОБА_2, не було надано суду доказів, що джерелом придбання спірного Автомобіля в 2008 році за Договором купівлі-продажу автомобіля № 1044 від 30 серпня 2008 року були грошові кошти подружжя в сумі 63980 гривень. Також ОСОБА_2 не надано суду доказів, що отримані нею з січня 2008 року по вересень 2008 року доходи в сумі 8 494 гривні. 17 коп. були витрачені повністю або частково на купівлю спірного Автомобіля за Договором купівлі-продажу автомобіля № 1044 від 30 серпня 2008 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірний Автомобіль не належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а тому наявні підстави для відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації на частку у спільному майні, а саме 1/2 частину вартості автомобіля «Daewoo Lanos», СЕДАН-В, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 в сумі 63980 грн. та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу 5676/18/009718 від 14.03.2018 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного Кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Позивачка за первісним позовом, ОСОБА_2, не надала суду доказів наявності обставин для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу 5676/18/009718 від 14.03.2018 року, за яким ОСОБА_4 набула право власності на спірний Автомобіль.

Таким чином, оскільки судом було встановлено, що спірний автомобіль було придбано за кошти матері відповідача-Мошури Л.М., яка в свою чергу не ставить питання щодо недійсності договору купівлі-продажу автомобіля № 1044 від 30.08.2008 року, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання спірного автомобіля його особистою приватною власністю.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин, вжиті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 95, 141, 158, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, п. 9 ч. 1, п. п. 15.5 ст. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ст. ст. 11,203, 204, 328, 364, 368, 372, 627, 691, 215 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 152, кв. 603, ІПН НОМЕР_2) до ОСОБА_3 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 148, кім. 198, ІПН НОМЕР_5), ОСОБА_4 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 148, кв. 126, ІПН НОМЕР_6) про визнання договору купівлі-продажу недійсним, поділ майна, що є об’єктом права спільної власності подружжя – відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 148, кім. 198, ІПН НОМЕР_5) до ОСОБА_2 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 152, кв. 603, ІПН НОМЕР_2), треті особи ОСОБА_5 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 148, к. 198-199), ОСОБА_4 ( місце проживання: м. Харків. вул. Роганська, б. 148, кв. 126) про визнання майна особистою приватною власністю- відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.05.2018 року та скасувати заборону відчуження автомобіля марки «Daewoo Lanos», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що зареєстрований на ім’я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2, НОМЕР_3, виданий Орджонікідзевським РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія АХС 128985, скасувати заборону вчиняти дії, пов’язані з відчуженням автомобіля.

Після набрання рішенням законної сили невідкладно направити всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

У відповідності до п. 15.5 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціювання Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 25.04.2019 року.

Суддя: О.В. Глібко