Рішення № 81419634, 17.04.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

17.04.2019 Єдиний унікальний номер 205/849/19

Єдиний унікальний номер судової справи:205/849/2019

Номер провадження: 2/205/1081/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державного Казначейство України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2, про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернулася до суду з позовом до Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державного Казначейство України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2, про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що їй, ОСОБА_1 спричинено майнову шкоду органами досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 12013042020000317, а саме, шляхом протиправного неповернення належного їй на праві власності транспортного засобу «NISSAN MAXIMA», зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, вилученого 11.06.2015 року під час обшуку за адресою: вул. Чкалова, 5, с. Орлик, Кобеляцького району, Полтавської області, за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_2Г під час досудового розслідування кримінального провадження № 12013042020000317 від 15.11.2013 року, разом із ключами та технічним паспортом.

Позивач зазначає, що ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2015 року по справі № 203/3583/15-к та ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.10.2015 року по справі №200/23159/15-к по кримінальному провадженню № 12013042020000317 від 15.11.2013 року було відмовлено у задоволені клопотань про арешт вказаного транспортного засобу «NISSAN MAXIMA», зеленого кольору, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію САА № 739385 від 01.07.2010 року.

Відповідно до Експертного висновку № 0901/1 від 09.01.2019 року вартість автомобіля станом на момент його вилучення правоохоронними органами складає 151 809 (сто п’ятдесят одна тисяча вісімсот дев’ять) грн. 00 коп.

У зв’язку з вищевикладеним позивач змушена звернутися до суду та просити суд стягнути із Державного Казначейства України Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, на її, ОСОБА_1 користь, завдану майнову шкоду у розмірі 151 809 (сто п’ятдесят одна тисяча вісімсот дев’ять) грн. 00 коп.

Головне Управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі – Відповідач -1) у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк подали відзив на позовну заяву (а.с.57-60), в якому просили відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державного Казначейство України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2, про відшкодування шкоди, в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилалися на ті обставини, що дії слідчого в рамках КПК України не оскаржувались та незаконними судом не визнавались, а тому вважають доводи позивача щодо незаконності дій органів досудового розслідування безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Державне Казначейство України Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі – Відповідач -2) у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк подали відзив на позовну заяву (а.с.52-55), в якому просили відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державного Казначейство України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2, про відшкодування шкоди, в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилалися на ті обставини, що вимога позивача щодо стягнення суми саме із Державного бюджету України у розмірі 151 809 (сто п’ятдесят одна тисяча вісімсот дев’ять) грн. 00 коп., а не з установи, якій вилучене майно було передано, є безпідставною та необґрунтованою.

ОСОБА_1 у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк подала відповідь на відзив відповідача -1 (а.с.84), в якому просила задовольнити її позовні вимоги до Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державного Казначейства України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2, про відшкодуванні шкоди, в повному обсязі. У такій заяві по суті справи позивач заперечує, що жодної законної підстави перебування належного їй транспортного засобу у правоохоронних органів, та не в її вільному доступі, відповідачем не наведено.

ОСОБА_1 у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк подала відповідь на відзив відповідача -2 (а.с.83), в якому просила задовольнити її позовні вимоги до Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державного Казначейство України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2, про відшкодування шкоди, в повному обсязі. У такій заяві по суті справи позивач зазначає, що відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011 року).

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач у підготовче засідання, та під час розгляду справи по суті у судове засідання не з’явилася, надала письмову заяву з проханням розглянути справу у її відсутність та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача-1 - Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволені позову.

Представник Відповідача-2 - Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, у судовому засіданні позовні вимоги також не визнала, просила відмовити в задоволені позову.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Будь-яких інших заяв із процесуальних питань до суду не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що при проведенні досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12013042020000317 від 15.11.2013 р. по обвинуваченню ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у зв’язку із вчиненням ними кримінального правопорушення, 11.06.2015 року під час обшуку за адресою: вул. Чкалова, 5, с. Орлик, Кобеляцького району, Полтавської області, за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_2, було вилучено транспортний засіб «NISSAN MAXIMA», зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, разом із ключами та технічним паспортом, належний на праві власності ОСОБА_1.

Судом встановлено, а сторонами визнано, що такий транспортний засіб на момент його вилучення мав статус тимчасово вилученого майна згідно із вимогами ст. 168 КПК України.

Судом також встановлено, що після тимчасового вилучення вказаного майна уповноважений слідчий 28.10.2015 року звертався в порядку ст. 173 КПК до слідчого судді із клопотанням про арешт такого тимчасово вилученого майна в межах кримінального провадження (а.с. 64-66).

Разом із цим, матеріалами справи підтверджено, що ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.10.2015 року (справа № 200/23159/15-к було відмовлено у задоволені клопотань про арешт вказаного автомобілю «NISSAN MAXIMA», зеленого кольору, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію САА № 739385 від 01.07.2010 року (а.с. 67-68).

Судом також встановлено, а сторонами визнано, що після постановлення вказаної ухвали про відмову у задоволенні клопотань слідчого про арешт вказаного майна такий автомобіль не було повернуто його власнику. Згідно пояснень представника відповідача-1 такий транспортний засіб станом на день розгляду справи зберігається саме як тимчасове вилучене майно.

Із приводу чого між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Таким чином, дії (бездіяльність) ГУНП у Дніпропетровській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Підстави і порядок тимчасового вилучення майна та його припинення визначені нормами ст. 167-169 цього Кодексу.

За приписами ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу (якщо слідчий не звернувся до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення або не пізніше 48 годин у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку; якщо слідчий суддя не постановив ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна протягом 72 годин із дня надходження до суду клопотання); у разі скасування арешту.

При цьому, згідно ч.3 ст. 173 КПК України відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Отже, обов'язок негайно повернути тимчасово вилучене майно у випадку відмови у задоволені клопотання про арешт майна прямо передбачений нормами чинного законодавства , і наявність такого обов’язку прямо випливає із вказаних вимог процесуального закону. У зв’язку із чим виникнення такого обов’язку не потребує додаткових умов у вигляді визнання дій уповноваженого слідчого протиправними у випадку не повернення тимчасово вилученого майна.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України N 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є ГУНП в Дніпропетровській області, як особа, відповідальна у спірний період за повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.

В даному випадку, визначений законом обов'язок повернути майно не виконаний і державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.

Щодо посилання на виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, суд визначає, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, скаржник не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв'язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК.

Вказаний висновок суду повністю кореспондується із правовим висновком, що викладений у постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 12 березня 2019 року по справі № 920/715/17.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність стягнення з держави на користь позивача майнову шкоду у розмірі вартості вказаного майна.

В даному випадку, згідно висновку з оцінки майна № 0901/1 від 09.01.2019 року вартість названого автомобіля станом на момент його вилучення правоохоронними органами складає 151 809 (сто п’ятдесят одна тисяча вісімсот дев’ять) грн. 00 коп. (а.с. 28).

Суд зазначає з цього приводу, що відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування відповідачем обґрунтованості доводів позивача, оскільки це не звільняє відповідача від виконання ним його процесуальних обов'язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У свою чергу, відповідачі заперечуючи проти позову жодного достатнього, належного та допустимого доказу на спростування таких висновків суду не представили. Заяв чи клопотань про призначення експертизи перед судом також не заявлялось.

У зв’язку із чим, суд доходить висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з держави в особі Державного казначейства України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користьвласника майна - ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 151 809 (сто п’ятдесят одна тисяча вісімсот дев’ять) грн. 00 коп.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Також, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, відповідно до п.13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності органу державної влади, органу владу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно – розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч.6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції о Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст. статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 321, 1166, 1192 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 267 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державного Казначейства України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2, про відшкодуванні шкоди - задовольнити.

2. Стягнути з Державного казначейства України в особі Головного Управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (місце знаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1, код ЄДРПОУ 37988155) на користьОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_3, проживає за адресою: 49018, АДРЕСА_1) завдану майнову шкоду у розмірі 151 809 (сто п’ятдесят одна тисяча вісімсот дев’ять) грн. 00 коп.

3. Судові витрати у вигляді судового збору компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області, через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан