Рішення № 81418893, 16.04.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/11413/18

Провадження № 2/201/1012/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача, в якому просила припинити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але е менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи із 20 листопада 2017 року і до досягнення дитиною повноліття, чи змін в майновому становищі сторін, які стягуються на підставі судового наказу Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року, починаючи з дати набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від шлюбу мають неповнолітню дитину – ОСОБА_3, 21.09.2002р.н. В 2007 році шлюб між позивачем та ОСОБА_2 був розірваний. З 2011 року до 04 листопаду 2017 року ОСОБА_2 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2011 року сплачував аліменти на користь позивача на утримання дитини - ОСОБА_3 до досягнення нею повноліття в сумі 400,00 гривен щомісячно. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року було припинено стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 08.11.2010 року, які стягуються на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2011 року, починаючи з дати набрання рішенням законної сили. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року набуло чинності 04 листопаду 2017 року. Починаючи з 20.09.2018 року ОСОБА_2 відмовився від утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, висилив її з будинку за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, чим порушив право неповнолітньої дитини на проживання, з яким вона спільно проживала, що підтверджується постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.10.2018р. по справі №201/10362/18. З 20 вересня 2018 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає з ОСОБА_1 за адресою м.Дніпро, площа Новокодацька АДРЕСА_1 за місцем реєстрації, та знаходиться на її утриманні.

Позивач надала до суду заяву, в якій вказала, що підтримує позовні вимоги в частині стягнення аліментів на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом перерахування коштів особисто на банківську картку ОСОБА_3, з тим, щоб дитина особисто отримувала кошти на свої потреби. Справу просила розглянути за її відсутності (а.с. 74).

Відповідач надав до суду заяву в якій проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі. При цьому відповідач пояснив свою правову позицію наступним. У своєму позові позивачка, ОСОБА_1, стверджує, що їх спільна дитина, ОСОБА_3, на даний час проживає разом із матір'ю, тобто позивачкою та перебуває на її утриманні. Проте, на сьогодні, позивач, відповідач та їх донька проживають за різними адресами: ОСОБА_2 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_1 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 А, їх донька, ОСОБА_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5. На даний момент донька проживає сама у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, яка є його з ОСОБА_1 спільною сумісною власністю, що підтверджується договором дарування частини квартири від 20.10.2003 року. Крім того, відповідач зазначає, що він фінансово допомагаю своїй доньці, регулярно відвідую її за вищевказаною адресою.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до судового наказу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року по цивільній справі № 205/7670/17 стягується із ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: 49000, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 (зареєстрованого за адресою: 49010, м. Дніпро, вул. Марії Кюрі, буд. 11-А) аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи із 20 листопада 2017 року, і до досягнення дитиною повноліття чи змін в майновому становищі сторін (а.с. 7).

Відповідно до положень ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з вимогами ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-Х1І від 27 лютого 1991 року та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В поданому до суду позові ОСОБА_1 зазначає, що з 20 вересня 2018 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає з нею, за адресою: м. Дніпро, площа НовокодацькаАДРЕСА_3 за місцем реєстрації та находиться на її утриманні.

Відповідач, в свою чергу, вказаний факт заперечує та повідомляє суд, що позивач, відповідач та їх донька проживають за різними адресами: ОСОБА_2 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_1 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 А, їх донька, ОСОБА_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5.

Квартира, в якій проживає ОСОБА_3, розташована за адресою: АДРЕСА_2, належить на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу, що підтверджується договором дарування частини квартири від 20.10.2003 року (а.с. 72 – 73).

Згідно із положеннями частини 2 статті 179 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

З аналізу положень статей 179, 180 Сімейного кодексу України вбачається, що аліменти підлягають використанню на утримання дитини, а тому припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає отримувані аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я одержувача аліментів.

Відповідно до роз’яснень, наданих у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Частиною 1 статті 273 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Частиною 4 статті 273 ЦПК кодексу України передбачено, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до Постанови Верховного Суду по справі № 753/23672/16-ц від 25 червня 2018 року: « … Можливість звільнення особи від сплати аліментів у випадку зміни її матеріального або сімейного стану, або за наявності інших обставин, що мають істотне значення, передбачена статтею 273 СК України. Застосовуючи вказані норми закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що з часу ухвалення судового рішення про стягнення аліментів змінились обставини та діти стали постійно проживати з батьком та перебувати на його повному утриманні (за згодою матері та ініціативою бабусі, яка звернулася з відповідною заявою до навчального закладу) та дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність вказаних обставин дає право на звільнення батька від сплати аліментів та заборгованості по аліментах на користь матері, з якою діти вже не проживають, з моменту прийняття рішення органом опіки та піклування про визначення місця проживання дітей з батьком … ».

Позивач та відповідач визнають той факт, що їх спільна донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2 спільно не проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказування, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У зв’язку з викладеним суд вважає встановленим факт окремого проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2, а отже подальше стягнення аліментів з позивача на користь відповідача на утримання їх спільної доньки, не буде відповідати інтересам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Враховуючи той факт, що позивач не заперечує проти стягнення з неї аліментів безпосередньо на особисту карточку доньки, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги ОСОБА_1 частково, а саме припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, оскільки дитини з батьком спільно не проживає.

Аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з'ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів.

Обговорюючи питання про судові витрати, та враховуючи результати розгляду справи, суд вважає за необхідне на підставі 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 352,40 грн. (половина від сплаченої суми судового збору з урахуванням часткового задоволення позовних вимог).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів – задовольнити частково.

Припинити стягнення аліментів, призначений на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з судовим наказом Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року по справі 205/7670/17, в частині особи на користь якої вони стягуються - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, стягуючи в подальшому аліменти на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.С. Федоріщев