Ухвала суду № 81411519, 23.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/222/19 Справа № 707/981/18 Категорія: ч.1 ст. 121 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого-суддіОСОБА_2,суддівОСОБА_3, ОСОБА_4,при секретарі за участю прокурораОСОБА_5, ОСОБА_6,обвинуваченого захисника потерпілогоОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження №12017250270001353 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого: ІНФОРМАЦІЯ_2, а жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, учасника бойових дій, раніше не судимого, -

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбуття покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки, та покладенням обов’язків, передбачених п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

Вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 14596 грн. 10 коп. матеріальної шкоди та 85 тис. грн. моральної шкоди.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання – залишено попередній до набрання вироком законної сили.

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2018 року ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 27 серпня 2017 року близько 02 год. 25 хв., перебуваючи на території розважального комплексу «Спорт Охота», що розташований за адресою: вул. Берегова, 1А, ОСОБА_11, Черкаського району, Черкаської області, під час конфлікту, що виник раптово на ґрунті неприязних відносин з ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, наніс два удари кулаком руки в обличчя, від яких ОСОБА_9 присів, взявшись руками за голову. В подальшому, коли потерпілий перебував в положенні навприсядки, наніс один удар правою ногою по правій частині голови, від даного удару ОСОБА_9 впав на землю та вдарився головою об бетонну плиту. Після чого, коли потерпілий перебував на землі та його голова була дещо піднята, наніс один удар правою ногою по правій стороні голови з гори до низу та від даного удару ОСОБА_9 вдарився головою об бетонну плиту, чим спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді травми голови з переломом лівої скроневої кістки, крововиливами над твердою мозковою оболонкою лівої півкулі мозку (епідуральна гематома) зі здавленням головного мозку, забоєм головного мозку, крововиливом в м’які тканини голови зліва, які згідно до висновку експерта № 02-01/1697 від 03 листопада 2017 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як такі, що небезпечні для життя в момент заподіяння.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10, не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого та кваліфікації його дій, просив вирок суду першої інстанції скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, і ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України на 6 років позбавлення волі, з позбавленням військового звання.

В обґрунтування апеляційних вимог прокурор посилається на те, що місцевим судом не дотримано вимог ст. 50, 54, 65 КК України, п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких, вважаючи її необґрунтованою, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Рідзель О.В., яка підтримала апеляційну скаргу прокурора Штомпеля М.А., та просила її задовольнити в повному обсязі; думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8, які просили в задоволенні апеляційної скарги прокурора – відмовити, а вирок місцевого суду залишити без змін; думку потерпілого ОСОБА_9, який підтримав подану прокурором апеляційну скаргу і просив її задовольнити; переглянувши вирок районного суду відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, вивчивши матеріали кримінального провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даному кримінальному провадженню вказані вимоги закону були належним чином дотримані.

Так, висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України судом першої інстанції кваліфіковано вірно, та ніким з учасників процесу не оспорюються.

Що стосується доводів апелянта про м’якість призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів виходить з наступного.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування ст. 75 КК України, врахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи.

Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання ОСОБА_7 районний суд достатньо виконав вимоги ст. 65, 66, 67 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного, який раніше не судимий, є особою молодого віку, учасником бойових дій, на момент винесення вироку місцевим судом був курсантом Військової академії м. Одеси, характеризується позитивно за місцем навчання та посередньо за місцем проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, відсутність обтяжуючих покарання обставин, та обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в межах ч.1 ст. 121 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виходячи з мети кримінального покарання, яка спрямована не лише на кару обвинуваченого, а й на його виправлення та перевиховання, враховуючи висновок Малиновського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області про те, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, прийшов до правильного висновку про можливість виправлення останнього без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов’язків, передбачених п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України.

Також місцевим судом вірно не застосовано відносно обвинуваченого ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення його військового звання, врахувавши те, що останній є молодшим сержантом, учасником бойових дій, вперше вчинив злочин, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Крім того, під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 одружився, про що свідчить відповідне свідоцтво від 18.02.2019, має постійне місце проживання, сталі соціальні зв’язки, раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, відшкодував потерпілому в повному обсязі завдану злочином матеріальну шкоду в сумі 15 000 грн. ( про що свідчить квитанція від 10.04.2019), працює, хоча поки що неофіційно, охоронником охоронного агентства «Самсон» м. Одеса, щиро розкаявся у вчиненому, жалкував про скоєне, та зобов’язується щомісячно відшкодовувати потерпілому моральну шкоду.

Твердження прокурора про те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України районним судом не в достатній мірі враховано вимоги ст. 50, 54, 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» є безпідставними, оскільки дані обставини були в повній мірі враховані районним судом при винесенні вироку.

Доводи апелянта про те, що обвинувачений ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення перебував в стані алкогольного сп’яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання, - необґрунтовані, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній відповідний висновок медичної установи.

За таких обстави, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі, із застосуванням положень ст. 75 КК України, з покладенням на нього обов’язків, передбачених п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України, відповідає принципу індивідуалізації призначення покарання та вимогам ст. 50, 65 КК України, належним чином мотивоване, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора щодо призначення обвинуваченому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням військового звання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону органом досудового розслідування та судом першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження, які б слугували підставами для скасування чи зміни вироку суду, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду першої інстанції і ухвалення нового вироку, та призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворого покарання, а тому апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 залишає без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін, оскільки вирок щодо ОСОБА_7 є законним і обґрунтованим.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2018 року, відносно ОСОБА_7 – залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 - залишити без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :